Не основні соціальні функції права. Інформаційна функція права

На інформаційну функцію права в юридичній літературі зверталася увага багатьма юристами. Об'єктивний мир, писав А. А. Ушаков, пізнають не тільки вчений, але й художник, і письменник. Пізнає об'єктивний мир і законодавець, відображаючи результати свого пізнання в правових нормах, що несуть у собі певну інформацію про життя. А читаючи законодавчі документи, одержуєш не менше відомостей про державу, чим з окремих солідних трактатів. Наприклад, важко переоцінити інформацію, що втримується в Конституції Росії: Російська Федерація - Росія є демократичну федеративну правову державу з республіканською формою правління (ст. 1); столицею Російської Федерації є місто Москва (ст. 70); грошовою одиницею в Російській Федерації є рубль (ст. 75); Російська Федерація складається з республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів (ст. 5) і т. буд. Таку інформацію можна одержати тільки в Конституції. Її вірогідність не може замінити жодна книга.

Дійсно, право вбирає в себе, а потім видає величезну інформацію про найрізноманітніші явища громадського життя. У ньому втримується велика кількість наукових дефініцій, юридичних формул, історичних і життєвих відомостей, політичних і правових оцінок, правових рекомендацій, заборон, дозволів і т, п.

Завдяки знайомству із правовими актами багато з людей одержують відомості про структуру органів влади й керуванні, нерідко довідаються, що істинно й що ложно, що правомірно й що заборонено, як можна надходити і як не можна діяти, які наслідки наступлять внаслідок здійснення того або іншого вчинку. Норми карного права, наприклад, інформують громадян про охоронюваний карним законом матеріальних і духовних цінностях, наслідках порушення встановлених заборон. Норми трудового права - про права й обов'язки керівника й працівника, і т.д.

Право — одні з найважливіших коштів соціальної інформації, що використає державу для того, щоб довести певні відомості до всіх суб'єктів права. Причому ця інформація розрахована не тільки на пасивне поводження громадян, навпроти, найчастіше вона припускає необхідність активного поводження, приводить до досягнення позитивного результату, задоволенню інтересів учасників правовідносин - громадян, посадових осіб, організацій.

Нарешті, варто враховувати, що правова інформація - це інформація, за допомогою якої виражається (і відповідно формулюється) певний світогляд. Інформаційна функція є у відомій мері подфункцией, елементом ідеологічної (виховної) функції. Інформаційна здатність права - один з істотних факторів, що дозволяють відносити його до елементів духовної культури суспільства. Зрозуміло, право в першу чергу виникає не як інформатор, а як регулятор суспільних відносин. У держави й суспільства досить багато каналів, за допомогою яких здійснюється інформування суб'єктів права. Але, виникнувши як регулятор суспільних відносин, право одночасно починає виконувати роль інформатора їхніх суб'єктів. Законодавець, концентруючи певну життєву інформацію, через правові приписання доводить її до учасників регульованих суспільних відносин. Таким чином, не маючи споконвічного призначення виконувати інформаційну функцію, право об'єктивно, поряд зі своїми чисто юридичними завданнями, здобуває й інформаційні якості. У цьому проявляються його соціальна природа, здатність впливати на волю, свідомість і психіку людини, реалізовуватися через сприйняття його людьми.

Екологічна функція права. У Росії й інших країнах непродумане, безвідповідальне відношення господарюючих суб'єктів до природи привело до серйозних негативних екологічних наслідків, викликало необхідність активного відповідного правового впливу на екологічне середовище, підсилило значення природоохранительного законодавства.

Основними об'єктами екологічної функції права називаються земля, її надра, ґрунт, води, атмосферне повітря, ліси, рослинний і тваринний мир, озонова верства атмосфери, навколоземний космічний простір і т.д.

З метою її реалізації в Росії приймаються федеральні закони, закони суб'єктів Федерації, нормативні акти Уряду, міністерств і відомств, органів виконавчої влади суб'єктів Федерації й місцевого самоврядування, спрямовані на захист навколишнього середовища, забезпечення прав громадян на здорову екологію, що встановлюють відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Важлива роль належить правоохоронним органам: прокуратурі суду, міліції, що здійснює застосування заходів впливу до правопорушників у сфері екології (штрафи, стягнення збитку, вилучення знарядь правопорушень, позбавлення волі й т.д.).

Іноді висловлюється думка, що економічна функція права, орієнтована винятково на регулювання порядку споживання природних багатств, виявилася не в змозі впоратися із завданнями екологічного захисту суспільства. Звідси виникла об'єктивна необхідність в екологічній функції права.

Слід зазначити, що поява екологічної функції, на наш погляд, зв'язано не з тим, що економічна функція виявилася не в змозі впоратися із завданнями екологічного захисту суспільства, а з тим, що екологічна сфера для людства в умовах науково-технічного прогресу стала надзвичайно важливої й перетворилася в одну з основних проблем його існування.

Говорячи про здійснення правом екологічної функції, варто врахувати ту обставину, що великий комплекс правових коштів, форм і методів охорони навколишнього середовища реалізується державою. Воно тут виступає найважливішим інститутом, що підтримує, організуючим і сдерживающим всі напрямки впливу на екологічну сферу. Тому держава покликана досить об'ємно й широко здійснювати діяльність, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки громадян і суспільства в цілому.

Іншими словами - рамки й межі екологічної діяльності держави й екологічної функції права не збігаються. Діяльність держави значно об'ємніше, многообразнее. Це порозумівається фактичними можливостями держави. У права в цьому випадку своя ніша рішення цього важливого завдання - юридичний, рамковий вплив на екологічну сферу. Причому в умовах росту небезпеки екологічної катастрофи значення правового захисту населення буде незмінно зростати. У цей час у числі природних прав людини називають його право на здорове екологічне середовище. Саме собою зрозуміло, що такого права не називали творці природно-правової теорії. Воно виникло на рубежі XX-XXI вв., коли перед людиною встала проблема його виживання.

Слід зазначити, що Конституція Російської Федерації (ст. 42) закріпила в якості основного конституційного права громадян Росії їхнє право на сприятливе навколишнє середовище, на достовірну інформацію про її стан і на відшкодування збитку, заподіяного здоров'ю або майну громадян екологічним правопорушенням.

Соціальна функція права (функція регулювання соціальних відносин і забезпечення соціальних прав). У юридичній літературі в останні роки цілком обґрунтовано піднімається питання про наявність у права соціальної функції у власному (вузькому) змісті цього слова. Причому аргументується пропозиція тим, що чисто соціальна сфера суспільства постійно розширюється, актуалізується, і відповідно росте значення й збільшується обсяг її правового регулювання.

У зв'язку із цим пропонується виділяти поряд з економічними, політичними й ідеологічної (виховної) сферами громадського життя - соціальну, навіть ставлять її в один ряд з ними,

При такому підході може виникнути питання, викликаний тим, що слово "соціальний" по своїй етимології і є "суспільний". Однак цілком можливо позначити поняттям "соціальний" самостійну сферу, уживаючи його у вузькому змісті, коли маються на увазі пенсійні й сімейні відносини, побутове, медичне обслуговування, система соціальних пільг, дозвілля й т, буд.

Виходячи із цього, при розподілі соціальних функцій права відповідно до основних сфер суспільства економічн, політичну й ідеологічну варто пам'ятати про те, що соціальна функція права вживається ще й у вузькому змісті, тобто як напрямок правового впливу на властиво соціальну сферу громадського життя.

Найважливішими об'єктами соціальної функції права, як указувалося, є трудові, пенсійні відносини, медичне забезпечення громадян, сфера науки, утворення, культури, спорту, закріплення пільг для різних верств населення.

Так, ст. 41 Конституції Російської Федерації предоставлят кожному право на медичну допомогу, заохочує діяльність, що сприяє розвитку фізичної культури й спорту; ст. 43 Конституції гарантує загальнодоступність і безкоштовність дошкільного, основного загального й середнього професійного утворення. Конституція (ст. 44) зобов'язує громадян піклуватися про збереження історичної й культурної спадщини, берегти пам'ятники історії й культури. З наведених {й інших) положень убачається, що Конституція досить широко охоплює соціальну сферу, закріплює й регулює важливі сторони соціальної й культурної діяльності людей.

У розвиток конституційних положень галузеве законодавство конкретизує й розширює можливості громадян користуватися соціальними благами, обирати вид трудової діяльності, одержувати утворення, медичну допомогу, пенсії, вибираючи найбільш задовольняючий їхній варіант, вид і форму.

§ 7. Функції правових норм

Функції властиві не тільки праву в цілому, але й кожній нормі права. Вони втримуються в правовій нормі як в особливій юридичній реальності, здатної впливати на суб'єктів права своєї вольовий заряженностью, цільовою настановою, владною забезпеченістю, чіткістю вимоги. Дане положення відповідає навчанню про функції об'єктів, у якому підкреслюється, що функція закладена в кожному об'єкті, здатному діяти.

Функції правових норм необхідно відрізняти від основних функцій права. Особливо варто сказати про відмінність функцій норми права від таких основних функцій права, як регулятивна й охоронна. У літературі зустрічаються заперечення проти розмежування цих функцій на тім підставі, що кожна правова норма містить диспозицію й санкцію й, отже, одночасно й регулює, і охороняє суспільні відносини. Тут допускається помилка логічного характеру: не враховується критерій (підстава) розмежування функцій права в цілому й функцій окремої норми права, що далеко не завжди й далеко не в повному обсязі відображає сутнісні якості системи права. Система права - не арифметична сума правових норм; вона містить ознаки, що якісно відрізняються від окремої правової норми. Відповідно функції норми права й функції права в цілому в такому ж ступені не збігаються між собою, у який розрізняються норма й система права.

Функція конкретної норми - це функція окремої клітинки системи права, що характеризує основну функцію не прямо, безпосередньо, а побічно, опосередковано. Вона підкреслює якусь деталь, часточку в основній функції права.

Розходження функцій норм права й основних функцій права можна провести й по об'єкті впливу. Об'єктом функцій права виступає досить широкий і складний комплекс суспільних відносин, а об'єктом же впливу функцій правової норми - конкретні, одиничні, індивідуальні суспільні відносини, У першому випадку право як система співвідноситься з його об'єктом у цілому - суспільними відносинами, які воно регулює, а в другому - мова йде про конкретну норму, конкретне правило поведінки, спрямованому на конкретне відношення, тобто мова йде про одиничне, а не загальному явищі.

Аналіз механізму правового регулювання показує, що кожна з норм права має власне функціональне призначення й відповідно виконує характерні для неї функції. Причому та сама норма права може здійснювати не одну, а кілька функцій. Тут проявляється універсальна здатність багатьох правових норм робити одночасно різну функціональну дію (мотиваційне, інформативне, ориентационное). У заборонних норм - функції одні, у рекомендаційних - інші, у заохочувальних - треті й т.д. Не можуть повністю збігатися функції норм державного й трудового права, карного й цивільного, матеріального й процесуального. Наприклад, у чинність особливого місця конституції в системі нормативно-правових актів конституційні норми здійснюють юридичну й політичну функції, що характеризують конституційні основи правової системи й конституційні основи внутрішньої й зовнішньої політики. Ці функції впливають на формування й функції норм інших галузей права: адміністративного, карного й т.д.

Абсолютна більшість норм карного права також здійснює одночасно кілька функцій: регулятивну, охоронну, виховну. Дана особливість кримінально-правових норм порозумівається важливим значенням їхніх гіпотез і санкцій у процесі впливу права на волю й свідомість людини, результатом чого є дві основні форми поводження людей. При дотриманні громадянами кримінально-правових заборон регулятивна функція здійснюється у формі помірності громадян від їхнього порушення, а якщо карна заборона порушується, охоронна функція реалізується у формі залучення винних до юридичної відповідальності. Виконуючи ці функції, норми карного права одночасно виховують у громадян повага до закону, тобто здійснюють виховну функцію.

У той же час, як показує функціональний аналіз дії правових норм, кожна з них, незалежно від галузевої приналежності, у тім або іншому ступені виконує в механізмі правового регулювання такі функції, як функція державної орієнтації учасників суспільних відносин, функція державної оцінки різноманітних варіантів поводження суб'єктів права, цільова й мотиваційна функції.

Державна орієнтація - це напрямок поводження учасників громадського життя на досягнення позитивних цілей.

Регулятивна правова норма завжди містить вказівку на дозволений, дозволений варіант поводження. Вона є одним з найбільш авторитетних орієнтирів у системі соціальної орієнтації, тому що створюється державою й охороняється їм від порушень.

Заборонні норми попереджають суб'єктів права про недозволенність, неприпустимість певних дій. Заборони служать чіткими орієнтирами для всіх учасників суспільних відносин. Дуже часто суб'єкти права самі зацікавлені в подібній орієнтації, оскільки заборони застерігають їх від здійснення тих дій, за які може наступити юридична відповідальність.

функція, Що Орієнтує, управомочивающих норм укладається у визначенні суб'єктом права рамок дозволеного поводження шляхом перерахування варіантів поводження, що допускають. Здійснення дій, що дозволяють, тут ставиться в залежність від розсуду управомоченного особи. У цих нормах обязывание й заборона відступають на другий план.

Заохочувальні норми виступають як орієнтир для здійснення дій, у результаті яких для суб'єктів права наступають сприятливі наслідки (нагорода, премія, дострокове зняття судимості, умовно-дострокове звільнення від покарання). Функція орієнтації заохочувальних норм має істотні відмінності від аналогічної функції інших видів норм права.

Заохочувальні норми завжди орієнтують на активне поводження, що має позитивні наслідки для суб'єкта або групи суб'єктів права, вони стимулюють дії, що перевершують звичайні вимоги й оцінки, слідством їхнього виконання є наднормативні результати.

Важливе значення у виконанні нормами права своїх соціально-юридичних завдань має здійснювана ними функція державної оцінки дій суб'єктів права. Сам факт установлення певної норми власне кажучи означає оцінку поводження. При цьому оцінюється воно як корисне, або як нейтральне, або як шкідливе для суспільства. У нормі права завжди втримується оцінний критерій, що може бути застосований до даного вчинку, до певних дій. Саме оцінний момент норм права мав на увазі К. Маркс, коли писав: "Лише остільки, оскільки я проявляю себе...я вступаю в сферу, підвладну законодавцеві. Крім своїх дій я зовсім не існую для закону, зовсім не є його об'єктом"¹. Функція державної оцінки, що здійснюють норми права, має настановний характер. Це означає, що ще до здійснення вчинку встановлене правило, дана модель поводження, що може бути застосована як оцінка правомірності або неправомірності зробленого діяння. Причому юридично значиму оцінку може проводити лише суб'єкт права, наділений відповідними повноваженнями: прокурор, суддя, слідчий, командир і т.п.

Наявність у норм права цільової функції порозумівається їхньою можливістю направляти поводження суб'єктів права шляхом постановки в правових нормах певної мети.

Значення цільової функції правової норми для регулювання поводження людей досить велико. У реальному житті окрема людина (або група людей) досить часто зіштовхується з необхідністю знайти найкращий варіант рішення, оптимальну модель поводження. Цільова функція норми права в цих випадках відіграє роль фактору, що допомагає визначити оптимальний варіант правового рішення, указує шлях поводження, що не викликає юридично негативних наслідків². Тому в багатьох нормативних актах утримуються вказівки на ті мети, які ставить законодавець, приймаючи цей акт. Найчастіше такі вказівки включаються в преамбулу закону або іншого нормативного акту, іноді вони формулюються у вступних або перших статтях зазначених актів.

Цілком виправдано виділяти й мотиваційну функцію норм

права. Зрозуміло, кожна норма створюється насамперед для того, щоб указати варіант, вид поводження. Але при цьому ставиться й інше завдання - сформувати мотив поводження, викликати потреба зробити дію відповідно до приписання норми права. Залежно від того, який мотив породжений нормою, як суб'єкт сприйняв її вимогу, відбуваються і юридично значимі вчинки: охоче, з бажанням або байдуже, із внутрішнім протестом, небажанням. Тому мотиваційна функція правової норми відіграє важливу роль у регулюванні поводження людей. Вона самим безпосереднім образом впливає на ефективність її застосування.

Можливість здійснення правовими нормами мотивациейной функції дозволяє законодавчо враховувати спонукальні властивості норм права й можливості їхнього впливу на волю й свідомість людей, формування вчинків, адекватних цілям і завданням, поставленим у нормах права.

Глава IV ПРИНЦИПИ ПРАВА

Дата добавления: 2015-05-10