Класифікація юридичних фактів

Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класи­фікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р.

Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, насампе­ред, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії (безпідставне збага­чення, створення небезпеки тощо). Тому слід мати На увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК. Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можугь бути юридичні факти, котрі взагалі не згадані у ЦК.

Разом із тим, у теорії цивільного права класифікації юридич­них фактів можливі за різними підставами.

1. Залежно від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви­никнення правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють або призупиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення або призупинення правовідносин, що вже існують;

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наяв­ність яких тягне поновлення цивільних прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може зажадати від інших осіб повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1) по­явою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою.

2. Залежно від наявності та характеру вольового елемента (слід зазна­чити, що саме ця класифікація є найбільш популярною у цивіліс- тиці) розрізняють, насамперед, дві великі групи юридичних фактів:

1) дії — обставини, що залежать від волі людини;

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і не підконтрольні їй. Вони мають юридичне значен­ня у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тошо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

а) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дозво­лені або прямо не заборонені нормами права (різноманітні право- чини, юридичні вчинки тощо);

6) неправомірні (правопорушення, делікти). Зокрема, деліктами є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Такі дії тягнуть виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких право потерпілого (кредитора) на відшкоду­вання завданої йому шкоди і обов'язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (глава 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню право­відносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовід­носини або такими, що поновлюють права і обов'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

• юридичні акти;

• юридичні вчинки.

Юридичні акти — характеризуються здійсненням дій, що спе­ціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо ци­вільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини).

Правочин (різновидом якого є договори) — основний вид право­мірних дій суб'єктів приватного права. Правочин — це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, по­новлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законо­давства, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухвали тощо).

Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст. 4 ЦК. Прикладом такого юридичного факту можуть бути поло­ження ст. 1220 ЦК, якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акту цивільного за­конодавства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов'язки є адміністративні акти (акти управління), які ви­даються або приймаються органами влади або місцевого самовря­дування, котрі тут діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що видав акт, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті, складаються між особами, котрим цей акт адресований. Так, розпорядження відпо­відного державного органу про передачу державного майна іншій організації породжує цивільні правовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про реорганізацію державного органу викликає цивільно-правові наслідки (передачу, розділення майна органу, що ліквідується) на основі адміністративного акту без договору.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК), оголошення її померлою (ст. 46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовста- новлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиня- ючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін житлового приміщення), правозабороняючим (рішення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).

Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на вста­новлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок при­пису закону.

Характеризуючи юридичні вчинки, необхідно мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від наявності в них вольового елемента.

Так, в деяких випадках наявність волі суб'єкта (а, отже, і наяв­ність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він був знайдений недієздатним або малолітнім). У інших випадках виник­нення або зміна правовідносин залежить від дієздатності особи (наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без дору­чення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною).

У той же час дії, вчинені без доручення, не є правочином, ос­кільки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивільних правовідносин. їх мета — надати послугу, захистити інтереси відсутнього господаря майна. Таким чином, хоча воле­виявлення особи, яка веде чужі справи, має місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних правовідносин.

Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення господарем майна діяльності в його інтересах застосо­вуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).

З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридич­них вчинків їх можна поділити на:

— вчинки вольові (ціїеспрямовані), які відображають волю того, хто їх вчинив, хоча й не обов'язково спрямовану на встановлення, зміну правовідносин;

— невольові вчинки, на наявність яких воля того, хто їх вчинив, взагалі не впливає.

Наприклад, вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права і обов'язки, є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстав виникнення цивільних прав і обов'язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва, породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їхнього існування і надання доступної для сприйняття форми. У вчиненні додаткових дій з офор­млення вказаних творів з метою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

Додаткова література:

\. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. — Свердловск, 1989.

2. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве. — М., 1984.

3. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву // В кн.: Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. — М., 2000. — С. 508—695.

4. Красавчиков O.A. Юридические факты в советском граждан­ском праве. — М,, 1958.

5. Советское гражданское право: субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся. — М„ 1984.

6. Халфина P.O. Общее учение о правоотношении. — М., 1974.

7. Харитонова О.І. До питання про класифікацію правових відно­син // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук, праць. — Вип. 125: Правознавство. — Чернівці, 2001. — С. 13—16.

8. Харитонова 0.1. Структура правового відношення з погляду дихотомії: приватне право — публічне право // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. — Т. 2.— Одеса. — С. 61-70.

9. Харитонова 0.1. Адміністративно-правові відносини (пробле­ми теорії). Монографія. — Одеса, 2004 (324 с.).

10. Харитонова О.І., Харитонов С.О. Приватне і публічне право та деякі аспекти теорії правовідносин // Проблеми законності: Рес­публіканський міжвідомчий наук, збірник. — Вип. 53. — Харків, 2002. -С. 142-149.

Глава 7 Фізичні особи ж суб'єкти цивільного права

§ 1. Загальні положення про фізичну особу.

§ 2. Правоздатність фізичних осіб.

§ 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи.

§ 4. Ім'я фізичної особи.

§ 5. Місце проживання фізичної особи.

§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи.

§ 7. Диференціація дієздатності фізичної особи.

§ 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її не­дієздатною.

§ 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.

§ 10. Акти цивільного стану.

§11. Фізична особа як підприємець.

§ 12. Опіка та піклування.

Дата добавления: 2015-05-31