Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань

Якщо кредитор відмовляється документально засвідчити ви­конання зобов'язання (повернути борговий документ чи видати розписку), боржник має право затримати виконання зобов'язання, доки кредитор не змінить своєї позиції. Оскільки затримка вико­нання у цьому випадку виникає з вини кредитора, він вважається таким, що прострочив, що тягне настання негативних для нього наслідків (ст. 613 ЦК).

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язан­ня, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості по­вернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Документ, що підтверджує виконання зобов'язання, може бути складений у довільній формі, але в деяких випадках його реквізити встановлюються нормативними актами про відповідні види договорів (наприклад, щодо договорів поставки, перевезення та ін.).

У разі невиконання однією зі сторін у зобов'язанні свого обов'яз­ку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Наявністю особливостей характеризується зустрічне виконання зобов'язань, котре має місце при взаємних зобов'язаннях, під якими маються на увазі такі правовідносини, де кожний учасник є креди­тором і боржником одночасно. Згідно зі ст. 538 ЦК виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним вико­нанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає зі суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Зобов'язання має виконуватися належним способом і з належним оформленням.

Ця вимога означає, що зобов'язання має виконуватися боржни­ком шляхом вчинення дій, що складають його зміст. При цьому боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: а) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в місці виконання зобов'язання; б) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; в) відсутності представника недієздатного кредитора.

Передача грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса прово­диться за місцем виконання зобов'язання (ст. 537 ЦК, ст. 85 Закону "Про нотаріат").

Виконання зобов'язання внесенням грошей (цінних паперів) у депозит припиняє його незалежно від того, чи отримав кредитор внесені в депозит гроші (цінні папери), чи ні.

Додаткова література:

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: І! 2 -хт. - Т. 1. - М., 2002. - С. 163-460.

2. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер. с фр. — М., 1948.

3. Голованов Н.М. Обязательственное право. — СПб., 2002. — С. 10-92.

4. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібник / За ред. О.В.Дзери.-К., 1998.

5. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

6. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.

7. Саватье Р. Теория обязательств. Юридический и экономичес­кий очерк / Пер. з фр. — М., 1972.

8. Толстой B.C. Исполнение обязательств. — М., 1973.

Глава 21

Забезпечення виконання зобов'язань

§ 1. Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань.

§ 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань.

§ 3. Речово-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань.

3.1. Застава.

3.2. Завдаток.

3.3. Притримання.

§ 4. Зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зо­бов'язань.

4.1. Неустойка.

4.2. Порука.

4.3. Гарантія.

Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається "Забез­печення виконання зобов'язання", однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів.

Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первин­ні, пов'язані з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще й забезпечувати санкціями другого порядку (неустойкою).

По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять "забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за пору­шення зобов'язань".

У ЦК 2003 р. цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 р., де існували глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань"). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розрізняє ці 2 інститути.

Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, спла­ти неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площи­ні з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).

У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зо­бов'язань у главі 49 ЦК йдеться про "відповідальність". Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується "відповідальність поручителя перед кре­дитором".

У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.

Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету — (стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесе­ні до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.

Разом з тим, серед засобів забезпечення зобов'язань слід розріз­няти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відпові­дальності.

Однак цим співвідношення категорій "відповідальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не вичерпується.

Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.

Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання "відповідальністю" (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відпові­дальність.

Таким чином, спеціальні засоби забезпечення одночасно є за­ходами відповідальності. Винятком є притримання (ст.ст. 594—597 ЦК), котре за своєю суттю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправ­да, власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Таким чином, засоби забезпечення договірних зобов'язані, можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосу­вання інших заходів відповідальності тощо.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: за недійсності або у разі припинення основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або у самому зобов'я­занні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою між ними.

Згідно з нормами ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення вико­нання зобов'язання має вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне нікчемність правочину.

Деякі із засобів мають бути не лише оформлені письмово, але потребують ще й нотаріального посвідчення, а в окремих випад­ках — також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює жорсткіші вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно за­лишається у боржника-заставодавця. Якщо за загальним пр.ічилом достатньо простої письмової форми договору застави, то пкиека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвід­чення з наступною державною реєстрацією застави в Державному реєстрі застав рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань встановлені ст. 548 ЦК, що полягають у такому:

1) виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпе­чується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це перед­бачено договором або законом;

2) недійсне зобов 'язання не підлягає забезпеченню;

3) визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК;

4) недійсність правочину щодо забезпечення виконання зо­бов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Дата добавления: 2015-05-31