Категорія договору в цивільному праві

§ 1. Поняття договору.

§ 2. Види договорів.

§ 3. Категорія господарського (підприємницького) договору.

§ 4. Зміст (умови) договору.

§ 5. Укладення, зміна та розірвання договорів.

§ і. Поняття договору

Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір н економічній сфері, ні ЦК 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні, навіть, ЦК '003 р. не дають його визначення та достатньо детальної харак- п ристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі ірактерні ознаки договору. Так, ст. 626 ЦК 2003 р. визначає договір ік домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встанои- н ння, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як ".їїатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення, як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення приймає.

При цьому найбільш важливим значенням терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначи­ти суть, значення і характерні риси договору. Тому найбільш вда­лим здається визначення договору як домовленості 2 або кількох суб'єктів цивільного права, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними рисами договору як юридич­ного факту є те, що в ньому виражається взаємна, така, що співпа­дає, воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий дого­вір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і часткове: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також і дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені главою 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адмі­ністративний договір тощо). Проте там договір є категорією відпо­відної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання.

До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено зако­нодавством.

Суть, а також значення цивільно-правового договору найяскра­віше виявляються в функціях, що ним виконуються.

До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна,

захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його зна­чення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодав­ства. Він може встановлювати права й обов'язки не лише учасників конкретних відносин, але й інших осіб, котрі вступають у відноси­ни з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

ІІрограмно-коордннаційна функція означає, що договір є своєрід­ною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить шину інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулю- п.пйш належного виконання договору системи забезпечувальних. к обів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту пору­шен их прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, пі і шкодування збитків тощо.

Виділяють також й деякі інші функції договору. Наприклад, від- шачається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. І Іри цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто най- і чіоріше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим іс.мєнтом правового механізму, що покликаний забезпечити < іабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного прана взагалі, є свобода договору, котра виступає неодмінною

0 такою і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору як право сторін вільно \ г надати договір, обирати контрагентів та визначати умови договорів

1 урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного мконодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та спра­ведливості.

Таким чином, свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учас- пики цивільного обороту мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи ні. Як щіііяток із загального правила, обов'язок вступу в договірні відно- ■ мни може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства і публічний договір — ст. 633 ЦК) або попередній договір (ст. 635 UK);

2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Ііипятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за публічним договором приймає на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст. 633 ЦК);

3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) до­говору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним за- і онодавством, так і договори, що не передбачені цивільним зако­нодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані ос йменні" або ж "неназвані" договори).

4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.

Разом з тим, принцип свободи договору логічно доповнюється

иимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст. 629 ЦК), і.ікий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучас­ному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно прийнявши на себе певні права та обов'язки, після цього перетворюються на учасників зобов'язання, а, відтак, перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укла­дення договору на певних умовах.

Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гла­вою 48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випад­ках і з підстав, встановлених самим договором або законом (ст. 651 ЦК).

Невиконання або неналежне виконання сторонами договору тягне наслідки, встановлені главою 51 ЦК.

§ 2. Види договорів

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдоскона­ленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослід­ження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від цілей, що переслідуються.

Класифікація договорів у цивільному праві можлива за різними підставами.

1. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін до­говору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори — це договори, які вважаються укладе­ними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. До них, зокрема^ належать: кугіівля-продаж, найом, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.

Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть пере­дані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що в кон- сенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідаль­ність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості має були обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації.

2. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасника­ми угоди договори поділяються на односторонні та взаємні або синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються "двосторонніми" та "багатосторонніми").

У односторонньому договорі одна зі сторін має тільки права, а інша — тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у пози­чальника — тільки обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі- продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі.

3. З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безоплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задо­волення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це оплатннй договір. Таких договорів, де дії виконуються на оплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді за­гального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжу­ється відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безоплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де даруваль- пик безоплатно передає іншій особі у власність майно.

4. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити дого­вори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважне число договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попередній договір є угодою про укладення договору в майбутньому.

ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо поля сторін придати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.

ЦК не закріплює прямо якихось конкретних видів попередніх юговорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відо­мий практиці минулих років договір продажу житлового будинку.

5. За змістом діяльності, що ними регулюється, усі договори поді­ляють на майнові й організаційні.

Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага. їх відмінною рисою є спря­мованість на отримання майна або блага, що досягається вико­нанням зобов'язання. Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.

6. Залежно від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерцій­ною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, котрі такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати відносно кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспор­том загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, який спирається на принцип свободи договорів, і одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму "свободи договорів", який найбільш повно виражає приватноправові засади, що складають основу цивіль­ного права.

7. З урахуванням значення договору для визначення кола повноправ­них учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання. Значення договору приєд­нання полягає в тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропо­нованого договору в повному обсязі (ст. 634 ЦК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договір не відбудеться".

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у ЦК.

8. Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно- правових договорів:

— договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

— договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

— договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і пошуко­вих робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

— договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково- технічної продукції);

— договори про надання послуг (перевезення, страхування, до­ручення, комісія, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

— договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

9. Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із ураху­ванням належності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того дого­вірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою — є иже змішаний договір, що поєднує в собі елементи двох договірних типів — міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення цього до­говірного зобов'язання.

У випадках, коли договори схожі як за матеріальними відноси­нами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.

Якщо укладений договір опосередковує 2 або декілька різно­рідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для форму­вання зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.

10. Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізня­ють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивільно- правовий договір, що грунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання. Договір на користь третьої особи озна­чає, що боржник, зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь іретьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржника виконання договору (ст. 636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.

Дата добавления: 2015-05-31