Органи юридичної особи

Вільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на то повноважень (без довіреності). Мїж юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу — дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути як колегіальними (правління в AT), так і одноособовими (директор у приватному підприємстві). Причому юридична особа може мати як один орган (директор; правління), так і одночасно декілька органів (правління і голова правління; дирекція і

директор тощо). До органів управління AT належать: загальні збори товариства — вищий орган; рада товариства (спостережна рада), котра обов'язково створюється в AT, яке налічує більше 50 акціонерів, і представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів — у межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління;

правління або інший орган, передбачений статутом, які є виконавчими органами;

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління здійснює ревізійна комісія.

У законодавстві функції та компетенцію органів AT врегульовано методом виключення. Діє відкритий перелік питань, що належать до компетенції загальних зборів. При цьому статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Іншим органам можуть бути передані повноваження загальних зборів, крім внесення змін до статуту товариства, затвердження річних результатів діяльності AT, включаючи його дочірні підприємства;

затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків, створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень, прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Питання, що віднесені статутом до виключної компетенції ради AT, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів AT.

Таке розмежування у формі управління AT обумовлюється тим, що AT є організацією

з акціонерною власністю, одночасно виступаючи і як об'єкт і як суб'єкт права колективної власності1.

Поділ повноважень між кількома органами, якщо це не випливає із закону, здійснюється самою юридичною особою у локальних актах, наприклад, у статуті.

Органи можуть призначатися, якщо у юридичної особи тільки один засновник, або обиратися, якщо засновників декілька.

Між тим цивільні права та обов'язки для юридичної особи можуть набуватися й її представниками, які діють на основі довіреності, виданої органом юридичної особи.

6. Види та зміст установчих документів юридичних осіб.

Українське законодавство є досить суперечливим. Можливо, це зумовлено тим, що законодавець не досить старанно вивчає пов’язані між собою нормативно-правові акти, а може, це зроблено навмисно, щоби в законах залишалися ідеальні прогалини для вирішення нестандартних ситуацій. Однак і те, й інше часто унеможливлює застосування пов”язаних між собою суперечливих законів.

Яскравим прикладом такої ситуації є суперечливість норм Цивільного кодексу (далі – ЦК) та Закону України “Про господарські товариства”

Так, із виключенням з ч. 1 ст. 88 ЦК України вимоги щодо обов’язкового зазначення в установчих документах місцезнаходження юридичної особи виникло чимало проблем та питань, починаючи з реєстрації юридичної особи та закінчуючи її діяльністю.

Отож, при створенні юридичної особи та підготовці установчих документів, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю, юрист буде в першу чергу керуватися вимогами статей 87-93 ЦК, які регламентують порядок створення юридичної особи та встановлюють вимоги до змісту установчих документів. Таким чином, ст. 93 ЦК передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Законодавець також в ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб

та фізичних осіб-підприємців" за аналогією прописав визначення терміну. Отож, відповідно до ч. 6 ст. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», під місцезнаходженням юридичної особи мають на увазі адресу органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

Одні з останніх змін в українському законодавстві щодо розуміння та використання терміну “місцезнаходження юридичної особи” відбулися на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 3 березня 2005 року.

Проте на практиці застосувати внесені зміни інколи буває нереально, оскільки державні реєстратори настільки звикли до певного порядку роботи та стереотипно відпрацьованих вимог до установчих документів юридичних осіб, що виникає казус при реєстрації юридичної особи.

Так, непоодинокі випадки в держаних адміністраціях м. Києва та інших міст України, коли державний реєстратор усно (!) відмовляє в державній реєстрації юридичної особи, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 4 ЗУ “Про господарські товариства”, на підставі відсутності в установчих документах зазначення про місцезнаходження юридичної особи.

З точки зору юридичної практики, така ситуація є неправомірною, оскільки в подальшому учасники змушені знову звертатися до юриста та нотаріуса для того, щоб заново виготовити установчі документи, а на це витрачаються не лише додаткові кошти, але й час і нерви.

Для юриста, до якого звертаються за такими послугами, на сьогоднішній день така ситуація є взагалі абсурдною.

Однак законодавець у ч. 2 ст. 4 ЗУ “Про господарські товариства” зазначив, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження.

При цьому знайти винних за таких обставин, як правило, неможливо. Оскільки в явно спірних ситуаціях питання щодо застосування суперечливих статей закону державний реєстратор вирішує на власний розсуд.

Зазвичай випадки усної (!) відмови в державній реєстрації юридичної особи трапляються у зв'язку з необізнаністю державного реєстратора в змінах законодавства. При цьому реагуючи на вимогу надати письмову відмову, державний реєстратор вже змушений порадитися з керівництвом та ознайомитися з відповідними законами або провести державну реєстрацію юридичної особи без внесення пункту про місцезнаходження юридичної особи.

На жаль, до цього часу не існує відповідних роз`яснень щодо застосування законів, які фактично суперечать один одному.

У такій ситуації юрист при підготовці установчих документів змушений, користуючись ієрархічною побудовою нормативно-правових актів, керуватися нормами ЦК України, власним досвідом і найповнішими та найновішими змінами в законодавстві України.

Дата добавления: 2015-05-31