Види цін, методи ціноутворення

Ціна — це грошове вираження вартості предмета, об'єкта, товару, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. При цьому вважається, що вартість визначається суспільно необхідними затратами праці на виробництво і реалізацію цього товару.

Механізм ціноутворення в умовах ринкових відносин знаходить свій прояв через рівень цін та їх динаміку. Коливання ринкових цін зумовлюється рядом факторів. Їх класифікація дає змогу проаналізувати зміни ринкової кон'юнктури, що відбуваються, виявити причини їх коливання та скласти прогнози на найближчу перспективу на основі пануючих тенденцій. Систематизація цінових факторів створює теоретичне підґрунтя для свідомого управління динамікою цін та використовується в сучасній ринковій практиці.

Виробник може обрати різні стратегію й тактику щодо зниження собівартості та ціни продукту для підтримки високого попиту, або, навпаки, підвищення його ціни та для досягнення високих прибутків.

З урахуванням об'єктивної основи формування ринкової ціни товару. можна твердити, що ринкова ціна товару (послуги) в широкому розу­мінні — це сума цінностей (грошей), яку споживач обмінює (віддає) у вигляді винагороди за можливість володіти товаром чи споживати послугу.

Правильний підхід до ринкового ціноутворення означає визначення потреб та співвідношення між ціною й цінністю товару (послуги) в уяві «споживача. Важливо розробити такий механізм ціноутворення, який би оптимально задовольняв потреби кінцевого споживача й забезпечував отримання при цьому достатньо високого рівня винагороди виробника. Динаміка цін на конкурентному ринку формується під впливом двох груп факторів: стратегічного й тактичного характеру

Вилив стратегічних факторів полягає в тому, що ціни формуються наоснові вартості товару (послуги), орієнтуючись на яку, вони зазнають суттєвих коливань.

Тактичні фактори знаходять свій прояв у тому, що ціни на конкретні товари (послуги) формуються під впливом кон'юнктури ринку, яка постійно змінюється.

Стратегічні й тактичні фактори відрізняються тією роллю, яку вони відіграють в механізмі ціноутворення. Перша група факторів — це фактори тривалого впливу, друга — фактори, вплив яких постійно змінюється (протягом року, місяця, тижня або доби тощо). Перша група факторів є сприятливою для підприємств, обладнаних сучасною технікою, які застосовують новітню технологію та провідні методи організації праці (виграє той, у кого є нижчими витрати на виробництво та реалізацію товару та вищою якість товару (послуги). Друга група факторів сприяє розвиткові підприємств, які швидко та ефективно використовують ринкову кон'юнктуру. Їм, як правило, притаманні гнучкість виробничого процесу, ретельне формування виробничої інфраструктури, всебічне й глибоке вивчення ринку (високоякісний маркетинг), високопрофесійні кадри. Проте, у найвигіднішому стано­вищі на ринку перебувають ті підприємства, які оптимально вико­ристовують обидві групи зазначених факторів.

Класифікація факторів ціноутворення залежно від характеру впливу на формування ринкової ціни товару (послуги)

У свою чергу, сукупність факторів, що впливають на рівень та дидинаміку цін, можна поділити на дві інші групи: фактори зовнішнього непрямого впливу та внутрішнього (прямого, безпосереднього) вплину. В основу цього поділу покладений той факт, що підприємство не може регулювати чи змінити зовнішні фактори, тоді як внутрішні фактори воно повинно контролювати та змінювати, відповідно до ситуації, що склалася на ринку.

До внутрішніх факторів можна віднести маркетингові цілі підприємства, стратегію комплексу маркетингу, витрати на виробництво й реалізацію товару, рівень прибутку, організацію ціноутворення на підприємстві.

До зовнішніх факторів відносять тип ринку та рівень розвитку конкуренції, оцінку платоспроможного попиту та співвідношення між цінністю товару (послуги) в уяві споживача, загальну економічну ситуацію в країні, державну цінову політику, реакцію посередників на величину визначеної ціни тощо.

Продавець, що представляє інтереси виробника товарів і власні, прагне підвищити ціну виходячи з розміру витрат і бажання одержати великий прибуток. Покупець, споживач, керуючись " корисливим" підходом і бажанням знизити витрати на одиницю корисного ефекту, прагне знизити ціни. У цьому прагненні йому допомагає конкуренція між виробниками. Виробнику та продавцю сприяють конкуренція між споживачами і попит, що постійно змінюється.

У складному багатофакторному процесі акт купівлі-продажу за взаємоприйнятними цінами відбувається тільки тоді, коли ціна встановлюється на основі вирівнювання попиту і пропозиції за умови згоди між двома сторонами, інтереси яких зіштовхнулися на вільному ринку. Таку ціну називають ринковою, а якщо її фіксують у договорі — договірною. Однак така ціна може бути встановлена тільки в умовах ринку; якщо його немає, то немає й не може бути об'єктивної ціни. Ринкове ціноутворення можливе тільки тоді, коли на ринку є достатня кількість товарів, продавці конкурують у прагненні продати товар і водночас є багато покупців товару. Такий ринок називають ідеальним.

Типова поведінка покупця в таких умовах характеризується кривою попиту, який залежить від потреб покупця і наявності коштів у зазначений період. Покупець може купити тим більше товару, чим нижча його ціна, тобто тут спостерігається обернено пропорційна залежність між розміром попиту на товар і його ціною. Розмір попиту — це кількість товару, що його масовий споживач може купити упродовж деякого періоду (місяця, року) за певної ціни цього товару.

Попит — це залежність між кількістю товару, що його масовий споживач добровільно купує протягом певного періоду, і ціною цього товару. Як правило, за інших рівних умов що вища ціна товару, то менше його дотують, і навпаки. У цьому й полягає раціональна поведінка масового споживача: за фіксованого споживчого бюджету обсяг споживання певного товару тим нижчий, чим вища ціна товару.

Поведінка ринкового продавця характеризується кривою пропозиції. Що вища ціна товару на ринку, то більший прибуток одержує продавець, а отже, він прагнутиме збільшувати обсяг продажу, збільшуючи ціну товару.

Хоча прагнення покупця і продавця, їх реакція на збільшення (або зменшення) ціни різні, акт купівлі-продажу не відбудеться, доки не встановиться взаємоприйнятна ціна, яку звичайно називають рівноважною, тому що вона врівноважує попит і пропозицію.

Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються.

Ціна рівноваги – це ринкова ціна (P*), за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.

Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою.

Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну. Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.

Ціни на товари і послуги повинні компенсувати витрати на їхнє виробництво, а також забезпечити підприємству одержання прибутку.

В Україні діють [45]:

1) вільні (договірні) ціни, що формують виключно на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) й споживачами;

2) фіксовані (регульовані) ціни, які встановлює держава на окремі товари й послуги з метою стримування інфляційних процесів, здійснення соціального захисту прав споживачів, а також на продукцію монополістів.

Державні фіксовані ціни (тарифи) - це встановлені законодавчо ціни, рівень яких не може змінюватися на розсуд підприємства ні в бік збільшення, ні в бік зменшення. Ціни, на які державою встановлені верхні або нижні межі, вважають регульованими.

Держава в особі органів влади визначає види продукції, товарів і послуг, ціни і тарифи на які підлягають державному регулюванню, а ціни на решту видів товарів визначають за угодою сторін (виробників (продавців) і покупців).

Дата добавления: 2015-05-26