Поняття

ПЛАН

Список литературы

Требования преподавателя, политика и процедуры

Посещение обучающимися всех аудиторных занятий без опозданий является обязательным. В случае пропуска занятия отрабатываются в порядке установленном деканатом. Допускается максимально только два пропуска занятий. Два опоздания на занятие приравниваются одному пропуску. В случае более двух пропусков преподаватель имеет право в дальнейшем студента не допускать к занятиям до административного решения вопроса. Присутствие на лекциях посторонних лиц, не являющихся контингентом студентов данного курса, запрещается.

Работы следует сдавать в указанные сроки. Крайний срок сдачи всех заданий – за 3 дня до начала экзаменационной сессии.

Студенты, не сдавшие все задания, и рефераты, не допускаются к экзамену.

Повторение темы и отработка пройденных материалов по каждому учебному занятию обязательны. Степень освоения учебных материалов проверяется тестами или письменными работами. Тестирование студентов может проводиться без предупреждения.

При выполнении самостоятельной работы студентов под руководством преподавателя (СРСП) учитывать следующие четыре основные функции.

Первая – предполагает реализацию активного восприятия студентами информации преподавателя, полученной в период установочных занятий по учебной дисциплине.

Вторая функция предполагает, что студенты самостоятельно, на основании рекомендаций преподавателя, изучают учебно-методические пособия, литературные источники, выполняют домашние задания, контрольные и курсовые работы и т.д. На этом этапе от студентов требуется знание методов работы, фиксация своих затруднений, самоорганизация и самодисциплина.

Третья функция студентов состоит в анализе и систематизации своих затруднительных ситуаций, выявлении причин затруднений в понимании и усвоении ими учебного материала, выполнении других учебных действий. Студенты переводят неразрешимые затруднения в систему вопросов для преподавателя (ранжируют их, упорядочивают, оформляют), строят собственные версии ответов на эти вопросы.

Четвертая функция студентов состоит в обращении к преподавателю за соответствующими разъяснениями, советами, консультациями.

Основная

1 Дулатбеков Н.О. Основы государства и права современного Казахстана: Учебное пособие. – Астана: ИКФ «Фолиант», 2010.

2 Оспанов К.И. Основы права. 4- издание. Учебное пособие. Алматы: Жеты жаргы, 2012

3 Котов Д.П. Основы права. – Учебное пособие для вузов. – М.: Центр, 2000г.

4 Кутафин О.В.Основы государства и права. – Астана: Фолиант, 2000.

5 Хропанюк В.Теория государства и права: Хрестоматия. – М., 1999.

6 Общая теория права и государства: Учебное пособие для вузов / Под ред. Лазарева. – М.: Юрист, 2001.

Нормативная:

7 Конституция РК от 30 августа 1995 г. С изменениями и дополнениями, внесенными Законом РК от 21 мая 2007.

8 Закон РК «О труде в РК» от 01 июля 2007 г.

9 Закон РК «О противодействии экстремизму» от 18 февраля 2005г.

10 Закон РК«О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты по вопросам противодействия экстремизму» от 23 февраля 2005г.

11 Закон РК «О местных представительных и исполнительных органах РК» от 23 января 2001 г

12 Закон РК «О государственной службе» от 23 июля 1999 г.

13 Закон РК «О браке и семье» от 17 декабря 1998 г.

14 Закон «О борьбе с коррупцией», от 2 июля 1998 г.

15 Закон РК «О нормативно-правовых актах» от 24 марта 1998г.

16 Закон РК «Об охране окружающей среды» от 15 июля 1997 г

17 Закон РК «О коллективных спорах и забастовках» от 8 июля 1996г.

18 Закон РК «О государственных символах РК» от 24 января 1996г.

19 Закон РК «О свободе вероисповедания и религиозных объединениях» от 15 января 1992 г.

20 Закон РК «О гражданстве РК» от 12 декабря 1991 г.

21 Конституционный закон «О Правительстве РК» от 18 декабря 1995 г. С изменениями и дополнениями от 24.02.1997 г, 6.05.1999 г.

22 Конституционный закон РК «О Республиканском референдуме» от 2 ноября 1995 г. С изменениями и дополнениями от 6.05.1999 г.

23 Конституционный закон РК «О Президенте РК» от 26 декабря 1995 г.С изменениями и дополнениями, внесенными Конституционным законом от 6 мая 1999 г.

24 Конституционный закон РК «О Парламенте и статусе его депутатов» от 16 октября 1995 г. С изменениями и дополнениями от 11.04.1997 г, 12.03.1999 г, 6.05.1999 г.

25 Конституционный закон РК «О выборах в РК» от 28 сентября 1995 г.

26 Конституционный закон «О государственной независимости Республики Казахстан» от 16 декабря 1991г.

27 Указ Президента РК, имеющий силу конституционного закона «О судах и статусе судей в РК» от 20 декабря 1995 г.

28 Указ Президента, имеющий силу закона «О порядке организации и проведения мирных собраний, митингов, шествий, пикетов и демонстраций в РК» от 17 марта 1995 г.

29 Водный кодекс РК 1993 г.

30 Гражданский Кодекс РК, от 27 декабря 1994г. (общая часть), от 1 июля 1999г. Особенная часть.

31 Гражданско-процессуальный кодекс РК, от 13 июля 1998 г.

32 Кодекс Республики Казахстан «Об административных правонарушениях» от 30 января 2001 г.

33 Кодекс «О налогах и других обязательных платежах в бюджет» (Налоговый кодекс) от 12 июня 2001г.

34 Уголовный Кодекс РК от 16 июля 1997 г.

35 Уголовно-процессуальный кодекс РК, от 13 декабря 1997 г.

Дополнительная:

36 Абузярова Н.А.Трудовое право Республики Казахстан: Учебное пособие. – Алматы: Юрист, 2002.

37 Анохин В.С. Предпринимательское право: Учебник для студентов высших учебных заведений.- М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2003. – 392 с.

38 Баишев Ж. Конституционное право Республики Казахстан: Учебное пособие. – Алматы, 2001.

39 Байдельдинов Д.Л. Экологическое право в РК: Учебное пособие.–Алматы, 2004.

40 Григорьев В. Административное право РК: Альбом схем: Учебное наглядное пособие.– Алматы: Данекер, 1999.

41 Джекебаев У.С. Основные принципы уголовного права Республики Казахстан (сравнительный комментарий к книге Дж.Флетчера и А.В. Наумова «Основные концепции современного уголовного права). — Алматы: «Жетi-жаргы»., 2001. — 256 с.

42 Диденко А.Г. Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие.– Алматы: Юридическая литература, 2003.

43 Ибрагимов Х. Административное право РК: Общая часть. – Алматы: Данекер, 2001,

44 Ибрагимов Х.Ю. Правоохранительные органы РК: Учебное пособие – Алматы: Данекер, 2001.

45 Каиржанов Е.И. Уголовное право Республики Казахстан (Общая часть). Учебник. Издание 2-ое, доп. — Алматы: Компьютерно-издательский центр “VIТА”. 1998. — 220 с.

46 Карпушина Т.Д., Ынтымаков С.А. Семейное право: Практикум.– Алматы: Юридическая литература, 2003.

47 Рогов И.Н. Уголовное право РК: Учебное пособие. – Алматы: Жетi жаргы, 2003.

48 Сапаргалиев Г. Конституционное право РК.– Алматы, 2002.

49 Скала В.И.Трудовые отношения – Алматы, 2001.

50 Таранов А.А. Административная ответственность в Республике Казахстан. Научное издание2-е, дополненное и переработанное.- Алматы: Норма-К, 2005

51 Таранов А.Д. Административное право РК: Академический курс. - Алматы: Баспа, 2000;

52 Худяков А.И. Финансовое право Республики Казахстан. – Алматы, 2001.

53 Государственная служба в РК. – Алматы: Юрист, 2003.

54 Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие / Гл. ред. Диденко А.Г.– Алматы: Юридическая литература, 2003.

55 Гражданское законодательсво РК: Учебное пособие. – Алматы: Институт международного права и международного бизнеса Данекер, 1999.

56 Декларация о государственном суверенитете Каз.ССР, от 25 октября 1990г.

57 Декларация Каз.ССР «О государственном суверенитете Каз.ССР» от 10.90г/ Казахстанская правдв.-1990.-28 октября.

58 Концепция экологической безопасности РК, одобрено распоряжением Президента РК 10 декабря 2003 г- № 1241.

59 Общая теория права и государства: Учебное пособие для вузов / Под ред. Лазарева. – М.: Юрист, 2001.

60 Трудовые отношения / Под ред. Скала В.И. – Алматы, 2001.

61 Уголовное право Казахстана (Особенная часть). Ч. 1-2. Под ред. И.Ш,Борчашвили., С.М.Рахметова. Алматы. 1999 — 2000 г.

62 Уголовное право Казахстана (Особенная часть). Учебник для ВУЗов. // под редакцией д.ю.н., профессора И.И. Рогова и к.ю.н., профессора С.М. Рахметова. — Алматы., ТОО «Баспа», 2001.

63 Уголовное право Республики Казахстан. Особенная часть. Учебное пособие: В 2-х т. / Под ред. И.Ш. Борчашвили, М.М. Оразалиева. - Караганда: Кар.ЮИ МВД РК им. Б. Бейсенова., 2002 г.

1. Поняття та властивості особистих прав і свобод.

2. Види особистих прав та свобод.

2.1. Поняття та зміст права на життя. Смертна кара як міра покарання в контексті права на життя.

2.2. Поняття та зміст права на свободу та особисту недоторканість.

2.3. Право на повагу до людської гідності.

2.4. Свобода думки і слова. Право на свободу совісті та віросповідання.

2.5. Право на захист від втручання в особисте та сімейне життя.

2.6. Право на недоторканість житла та іншого володіння, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Література

Нормативні акти:

1. Конституція України (із змінами та доп.). – Київ.: Атіка, 2006. – 64с.

2. Рішення Конституційного Суду України про смертну кару від 29 грудня 1999 року №11.

3. Загальна декларація прав людини 1948р.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р.

5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984р.

6. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26.11.1987р. Ратифікована Україною 24.01.1997р.

7. Європейська конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (конвенція про права людини та біомедицину) від 04.04.1997р.

8. Протокол №6 до Європейської конвенції з прав людини, який стосується смертної кари, 1983 року. Ратифікований Україною 22.02.2000р.

9. Протокол №13 до Європейської конвенції з прав людини, який стосується смертної кари за будь яких обставин, 2002 року. Ратифікований Україною 28.11.2002р.

10. Декларація стосовно ейтаназії. Прийнята 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю 30.10.1987р.

Спеціальна література:

1. Денис М., Кей Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (практика и комментарии). Пер. С англ. – М.: “Права человека”, 1997. С. 147-162.

2. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер с франц. – М., 1993. 254-270.

3. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М., 1991. – С. 19-22.

4. Рабинович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – С. 117-186.

5. Даес Э.-И. А. Свобода личности в праве: анализ статьи 29 Всеобщей Декларации прав человека. – Нью-Йорк, 1993. С. 342-346.

6. Погорілко В.Ф., Сірий М.І. Права і свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. С. 118-124.

7. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: права и практика. – М., 1998. – С. 123-127.

8. Заяц Н. Право на личную неприкосновенность в системе личных прав физического лица // Закон и жизнь. – 2006. - №2. – С. 20-22.

Особисті (громадянські) права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини.

Особистими правами володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни.

особисті (громадянські) права — це природні, основоположні, невід'ємні права і свободи людини. В свою чергу вони поділяються на такі дві групи: — фізичні права: право на життя, особисту недоторканість, свободу пересувань, вибір місця проживання тощо; — духовні права: право на ім'я, честь і гідність та т.п.;

Громадянські (особисті) права і свободи - це блок прав, що забезпечують захист приватного життя людини, свободу людини від надмірного та неправомірного втручання держави в усі сфери особистого життя людини. Вони є природними правами і подекуди являють собою загальні, декларативні твердження. Однак за своїм змістом вони є найбільш точним, концентрованим втіленням суті природного права - свободи окремої, автономної особи. Саме тому в сучасних демократичних країнах ці права за юридичною силою не тільки не поступаються національним законам всіх рівнів, а й мають стосовно до них пріоритетну юридичну дію. У випадках прогалин в діючому праві, недостатньої визначеності діючих законів, подолання цих негараздів відбувається на основі центральної для демократичних юридичних систем правової ідеї. Права людини в такому випадку і будуть орієнтиром, що визначає напрям та перспективу розвитку таких юридичних справ, адже природні (невід'ємні) права людини охоплюють не тільки найважливіші соціальні цінності (життя, свободу, гідність, незалежність та недоторканність особи, його об'єктивно високий статус в громадянському суспільстві), а й безпосередньо юридичні явища - визначеність правових норм, міцність правопорядку, і тільки через них реалізуються найважливіші соціальні потреби - потреби людини мати чітко визначене місце в житті суспільства. Саме тому в більшості конституцій розвинених демократичних країн природним (невід'ємним) правам відведено особливе місце: вони розміщені на першому місці в тексті, їм надана своєрідна «недоторканність». Все це зроблено з однією метою - надати можливість цим правом поставити державну владу в дуже суворі рамки поведінки.

Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:

1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей;

2) право на життя. Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Другий важливий компонент закріплення права на життя — право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров’я;

3) право на повагу людської гідності. Це особисте право теж забезпечується встановленням заборон на протиправні дії, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині;

4) право на свободу і особисту недоторканність. Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме — рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т.ін.). Недоторканність особи є важливою гарантією свободи людини, насамперед свободи від свавільних дій посадових осіб держави. Відповідно до Конституції України ніхто не може бути заарештованим чи триматися під вартою інакше як за рішенням суду. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити правоохоронні органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Обґрунтованість цього тимчасового запобіжного заходу протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом;

5) недоторканність житла. Житло — є продовженням людської особистості, важлива гарантія її свободи і недоторканності. Недарма склалася приказка: «Мій будинок — моя фортеця». Конституція України зазначає, що проникнення до житла, проведення в ньому огляду або обшуку можуть здійснюватися тільки за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна (наприклад, у разі пожежі, стихійного лиха), а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;

6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції України теж є однією з гарантій свободи особи. Винятки (тобто ознайомлення з кореспонденцією посадових осіб держави) можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо;

7) невтручання в особисте і сімейне життя. Таємниця особистого і сімейного життя — ще одна грань свободи особи. Конституція України забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини;

8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України. Це особисте право поширюється тільки на осіб, що перебувають в Україні на законних підставах. Іноземний громадянин чи підданий, що порушує закони України, може бути висланий за межі України. Такій особі може бути відмовлено в дозволі на в’їзд до України. У той же час громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України;

9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань. Свобода думки в принципі не може бути нічим обмежена — адже контролювати і регулювати людське мислення неможливо. Свобода ж слова і друку в Україні, як і в будь-якій іншій демократичній країні, має певні межі (докладніше про це — далі);

10) свобода світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої (бути атеїстом), правити релігійні культи і ритуальні обряди, здійснювати релігійну діяльність.

Дата добавления: 2015-05-31