Розділ 17. Декоративні грядки

У наш час все більшої популярності набувають «декоративні грядки», як одна з найдавніших форм ландшафтного озеленення, яка отримала найбільшого поширення в часи Середньовіччя. Ще в давні часи Людина зрозуміла, що виращувати їстівні рослини краще, ніж просто збирати їх, розраховуючи тільки на милість природи. Так з’явилися перші грядки. Мета в них була суто утилітарна – продуктове забеспечення населення. Сади «для задоволення» з’явились дещо пізніше, спершу на Сході, а потім вже в середньовічній Європі. До 14 століття, як було зазначено раніше, сади включали в себе чітко розмежовані зони з фруктовими деревами, кухонними садиками, в яких вирощували овочі, пряні та лікарські трави, садики з водоймами, квітниками та садики задоволення. Такі сади, з приблизно одинаковым набором геометричних замкнених елементів, розміщувались на території замків великих феодалів и монастирів. Для нас особливо цікавими є середньовічні монастирські сади й грядки. Захищені монастирськими стінами й приховані від очей сторонніх, вони мали чітке, лаконічне геометричне планування. Вони були прості і в той же час вишукані. Разом з плодовими деревами, овочами та травами там вирощували різноманітні квіти, кожному з яких надавався певний зміст. Декоративні дерев’яні шпалери та решітки повторювали в своєму малюнку елементи архітектури (один із основних дизайнерських засобів поєднання архітектури з ландшафтною композицією). Вони служили вишуканою опорою для винограду, пишних витких троянд та жимолостей. Пізніше попередній погляд на планування саду, як серію окремих, не пов’язаних між собою елементів змінюється новим – сади стали будувати з розрахунку видової перспективи та вісьової симетрії.

Сад, як і раніше, складається з окремих частин, проте сприймається як єдине ціле. За тим же принципом плануються також і зони грядок. Замкнені, геометрично правильні дворики розміщуються за віссю один за іншим, поєднуючись між собою низькими бордюрами з самшиту, сальвії лікарської (Salvia officinalis L.), розмарину (Rosmarinus officinalis L.) або лаванди (Lavandula angustifolia Mill.). Прямі лінії гравійних доріжок підтримувалися арками, перголами або берсо. Поряд з будинком знаходився партер з різноманітним геометричним малюнком, який формувався та підтримувався за рахунок бардюрів з низкорослих рослин та гравійної підсипки. В ньому висаджували перемішано квіти, злаки, пряні трави. Найбільш відомі історичні декоративні грядки знаходяться у Франції в замку Вілландрі на р. Луарі, які займають площу 12,5 тис. м². У грядках-орнаментах розсаджена капуста (Brassica oleracea L.), морква (Daucus carota L. ssp. sativus), буряк (Beta vulgaris L.), боби (Vicea faba L.), салат-лактук (Lactuca sativa L.)та інші овочі. Грядки розмежовуються яблуневими та грушевими деревами, що сформовані як шпалери. Перед рослинами встановлені інформаційні таблички з поясненням їх символічних значень: гарбуз (Cucurbita pepo L.) – плодючість, капуста – розперізаність тощо. Крім цього, вони інформують про лікарські властивості кожного. Водограї, первинно створені для зрошення, є додатковим елементом декорації.

У середньовічній Росії існували такі типи саду, як «розважальний», «верховий», «красний город», та монастирські сади, які склалися ще до нововведень Петра I, та віддзеркалювали багатовікову національну традицію. Господарчі зони в монастирських садах, і в першу чергу грядки та плодові сади, носили регулярний характер, так як понад все повинні були забеспечувати максимальний врожай. Проте вони не були тільки утилітарними. Сад та грядки повинні були мати «райскі дерева», потім квіти, переважно духм’яні, та приваблювати до себе птахів. Крім того, обов’язково висаджували пряні та лікарські трави. В «верхових» висячих садах, розбитих на дахах палаців Кремля, в ящиках вирощували сальвію, руту (Ruta graveolens L.), м’яту, ромашку та інші ароматичні трави. При Петрові I у всіх великих містах були влаштовані аптекарскі грядки при монастирях та військових шпиталях. Найбільший з них з’явився в 1714 році на Аптекарському острові в Санкт-Петербурзі. Він мав традиційий для Західної Європи регулярний характер. Таким чином, регулярне планування грядок, опираючись саме на функціональність та утилітарне призначення цих зон, довгий час була переважаючою у всьому світі. Різниця була тільки в деталях оформлення та традиціях вирощування тих чи інших овочевих рослин.

Батьківщиною більш сучасного пейзажного стилю в оформленні декоративних грядок є Англія. Проте в пейзажних садах грядки як і раніше розбивали за чіткими геометричними ліниями в відповідності до вимог агротехніки, тому що грядка – це найбільш оптимальний шлях вирощування овочевих культур з метою отримання максимального врожаю на мінімальній площі. Пейзажний стиль, як згадувалося, характеризується вільними, близькими до природних, плавними лініями планування та розміщенням рослин не в геометричному порядці, а спираючись на інші композиційні принципи. Рослинні групи в таких садах створюють опираючись в першу чергу на декоративні характеристики рослин та їх поєднання одне з одним. Враховують форму, размір, колір та фактуру листя та квітів, а також інші зовнішні ознаки.

На початку 20 ст. в Європі з’явився ще один стиль, який як ніякий інший найкраще пасує до наших 6–20 соткових «маєтків». Це стиль кантрі, з образом сільського «бабусиного» саду. У витоків цього стилю стоїть відомий англійський ландшафтний дизайнер Гертруда Джекілл. Невеликі котеджні садочки, де вирощували овочі, квіти на зріз, прянощі та ароматичні рослини, Гертруда, зберігши їх чарівність та утилітарне призначення, перетворила в прекрасні, повні естетизму сади в сільському стилі з декоративними грядками та вишуканими квітковими композиціями. Те, що сади кантрі не вимагали ретельного догляду, додало їм популярності. Крім звичних кущів смородини, гортензії, шипшини таи флоксів, в садах цього стилю зайняли місце «окультурені» дикі рослини: деревії, вероніки, краснолисті подорожники та лобода.

Таким чином, декоративні грядки поєднують у собі як утилітарні, пізнавальні, так і естетичні функції. Тобто з одного боку – він може слугувати джерелом корисних для людини овочів, з іншого – прикрашати садибу. Зараз, як і раніше, такі невеликі декоративні грядки добре розміщувати неподалік від кухні або від місця, де готується гріль.

Є певні загальні вимоги до всіх типів грядок. Грядки повинні бути розбиті на сонячному місті, так як усі овочеві культури є геліофітами. При плануванні грядок потрібно враховувати, що їх ширина не повинна перевищувати 1,2 м, інакше буде важко дотянугнутися до її центра. Грядки краще зробити припіднятими на 10–15 см над загалним рівнем ґрунту ділянки. Дуже зручно використовувати для цього дошки. Доріжки між грядками повинні бути завширшки 40–50 см, щоб по ним зручно було рухатись. Можна зробити доріжки між грядками постійними, кам’яними або кожного року напровесні, після перекопки, закладати їх знову, засипаючи їх мульчою або соломою. Поливати грядки льодяною водою не рекомендується, тому поряд повинен бути резервуар з водою, для відстоювання та підігріву води. Її теж можна зробити декоративною.

Найкращими овочами для декоративних грядок є: салат (Lactuca sativa L., Lepidium sativum L.) кріп (Anethum graveolens L.), петрушка (Petroselinum crispum (Mill.) Nyman ex A. W. Hill.), цибуля (Allium schoenoprasum L., A. cepa L., A. fistulosum L., A. nutans L., A. hierochuntinum Boiss., A. porrum L., A. ramosum L., A. ursunum L.), селера (Apium graveolens L.), фенхель (Foeniculum vulgare Mill.), пастернак (Pastinaca sativa L.), капуста, буряк, зокрема листовий, або мангольд (Beta vulgaris L. var. vulgaris). Ці рослини мають багато сортів, напрочуд гарне листя, компактну форму. Овочі перемішують с однорічними квітами, щоб зробити грядки яскравішими.

Дуже гарно вписуються в декоративні грядки також ароматичні трави: чебрець (Thymus serpillum L., Th. vulgaris L., Th. marschallianus Willd.,
Th. × citridorus (Pers.) Schreb.), м’ята (Mentha × piperita L.), материнка (Oreganum vulgare L.), сальвія лікарська, майоран (Oreganum majorana L.), базілік (Ocimum basilicum L.), естрагон (Artemisia dracunculus L.), коріандр (Coriandrum sativum L.), тмін (Carum carvi L.), котовник (Nepeta cataria L.), чабер (Satureja hortensis L., S. montana L.), лаванда, гіссоп, меліса (Melissa officinalis L.).

Для більшості овочів, коли ми говоримо про їх декоративність, фактура листя, їх форма та форма всієї рослини в цілому, – основна декоративна ознака. Листя – це те, що формує їх зовнішність і, відповідно, впливає на те, як вони виглядають в групі в поєднанні з іншими компонентами композиції. Багато культур створюють насичені зелені плями, що приваблюють до себе фактурою листя. Це характерно для різних сортів петрушки, салату, щавелю (Rumex acetosa L.), естрагону, моркви, руколи (Eruca sativa Mill.), шпінату (Spinacia oleracea L.), китайської та пекінської капусти (Brassica rapa L. ssp. chinensis, ssp. pekinensis), різних видів цибулі. Велике фактурне листя ревеню (Rheum undulatum L., Rh. × hybridum Murray.) та хріну (Armoracia rusticana G. Gaertn. et Al.), редьки (Raphanus sativus L., R. candidus Worosch.), ріпи (Brassica rapa L.), брукви (Brassica napus L.), взагалі важко не помітити.

Дуже цікавими є поєднання, побудовані на контрасті щільних форм з великим листям та перистих, що утворюють ажурні кущі. Наприклад, привабливо виглядають пухнасті кущики моркви з розсіченим листям, блискуче велике листя мангольду та матове листя капусти. Якщо добавити грядкам трохи кольору, наприклад бордового листя деяких сортів салату, базиліку, мангольду або звичного буряку, то композиція стає шедевром. Гарним є поєднання срібла капустняного листя та червонолистих сортів салату, мангольду або буряків. А в поєднанні з теплими жовтогарячими квітами красолі капуста виглядає вже мило та по-домашньому. Добре поєднується сріблясте ажурне листя кабачків (Cucurbita pepo L. var. giromontia), патисонів (Cucurbita pepo L. var. melopepo), огірків (Cucumis sativus L.), динь (C. melo L.), кавунів (Citrulus vulgaris Schrad.) та гібридних гарбузів (Cucurbita pepo L. var. citrullina, var. clypeata, var. pomiformis, var. piriformis, var. verrucosa) на тлі червонолистого ревеню. Його листя та вишукані зонтичні суцвіття створюють гарний букет з кропом, фенхелем та квітуючим цикорієм. Материнка, з повітряно-легкими суцвіттями, звичайно гарно виглядає як сама по собі, в групах, так і як фон для більш щільних фактурних овочів. У поєднанні з іншими квітковими рослинами, наприклад, з яскраво-жовтогарячою календулою лікарською та небесно-блакитним цикорієм, вона створює настрій світлих червневих лук навіть у похмурий серпневий день. Листя моркви гарно виділяється на тлі сизого листя пірчастої цибулі, контрастуючи з ним як за колбором, так і за формою. Шніт-цибуля гарно поєднується з мангольдом або звичайним буряком.

Ще однією з найважливіших ознак овочевих рослин є їх плоди. Діапазон їх дуже широкий – від крихітних маленьких декоративних перчиків (Capsicum annuum L.), до гігантського розміру гарбузів.

Представники бахчових є справжніми королями декоративних грядок. Гарбузи, кабачки, патисони, гарбуздині, кавуни, дині можна размістити практично в будь-якій городній композиції. Їх кущові форми эфектно виглядають як на пістриженому газоні або серед мощення, так і в овочевому квітнику саду в стилі кантрі. Декоративні якості гарбуза є досить високими. Яскраво- жовтогарячі плоди прикрашають сад до поздньої осені. Дуже популярні декоративні дрібноплоді гарбузи – горгопки. Безліч плодів всіх відтінків жовтого та жовтогарячого кольору та форма росту потужними довгими батогами дозволяє їм значно виділятися серед інших овочевих рослин на грядках. Це також один з варіантів вертикального озеленення.

Цікавими є декоративні плоди баклажанів (Solanum melongena L.), помідорів (Solanum lycopersicum L. var. cerasiforme), фізалісу (Physalis philadelphica Lam.), перців (Capsicum frutescens L., C. annuum L. var. acuminatum, var. annuum, ssp. grossum, ssp. minimum, ssp. minimum, ssp. longum, ssp. frutescens), бамії (Abelmoschus esculentus (L.) Moench.). Для сівозміни та для огорож використовуються бобові рослини – квасоля (Phaseolus vulgaris L.), горох (Pisum sativum L.), чечевиця (Lens culinaris Medik.).

Основні вимоги та принципи регулярного планування грядок:

– ділянка з рівним рель’єфом;

– замкнутий геометричний простір, обмежений стіною, огорожею, живоплотом;

– прямі гравійні або мощені натуральним каменем доріжки;

– бажані, а для партерних грядок – обов’язкові, осьове планування та симетрія;

– симетричні акценти, якими, наприклад, можуть бути рослини, контейнери з квітами та травами, скульптурою, водоймою, водограєм;

– розміщення та форма гряд утворюють геометричний малюнок, наприклад квадрат, коло, прямокутник або подобу квіткових партерів;

– акцент на лінії за допомогою низьких формованих бардюрів – з гіссопу, сальвії, низькорослих кущових айстр, очитку видного, карликових сортів барбарису Тунбергу (наприклад, ′Kobold′), сортах кизильнику Даммера, кулястої туї або ж традиційних городніх культурах – петрушці, коріандрі та навіть моркви;

– для розмежування зон та секторів – конструкції для вертикального озеленення (перголи, треляжі, шпалери);

– розміщення кількох формованих дерев – в нашій смузі це можуть липи, клен татарський, клен гостролистий ′Globosa′, глід сливолистий та криваво-червоний, туя західна, ялина звичайна, види тису, що добре витримують стрижку та формовку;

– обовязкова присутність лікарських, пряних та ароматичних трав, а також квітів (особливо троянд, лілій, півників – християнських символів чистоти та чеснот) – райський сад повинен бути повний ароматів.

Основні вимоги та принципи пейзажного планування грядок:

– перевага пейзажної схеми полягає в тому, що не обовязковою є на ділянці якась певна обмежена господарча зона під грядки. Можна влаштувати оригінальний міксбордер, використовуючи змішані посадки овочів, пряних трав, лікарських рослин, ягідних культур та навіть чагарників. Використовують як однорічники, так і багаторічники, що підтримують чіткість структури та дозволяють потім на місці рано втративших декоративність видів (цибулі) підсіяти однорічні квіти або газонні трави;

– передбачається вірне розміщення рослин за висотою, враховуючи освітленість, з одного боку, та розміщення оглядової точки, з іншого. Тобто за У. Ремптоном потрібно визначити передній, середній та задній план овочевого квітника;

– детально підбираються кольорові поєднання міксбордеру. Можна дозволити його більш строкатим, ніж регулярні грядки. Чим більше контрастів – тим краще. Якщо ж кольорова палітра овочевих культур біднувата, то завжди можна ввикористати традиційні трав’янисті рослини та розмістити на грядках яскраві однорічники та багаторічні квіти.

– овочеві грядки гарно прикрасять і приховані ділянки саду і партер;

– для таких композицій підійде як рівна ділянка, так і невеликий похилий схил або пагорб. Експлікація схилу, тобто орієнтація за сторонами світу, може бути різною, за виключенням пфнічної, північно-західної та північно-східної;

– грядки та квітники при них можуть бути самой неочікуваної форми. Наприклад, у формі хвилі або вищуканих звивин. Така грядочка проте повинна мати невелику ширину – 50–60 см. Для того, щоб посадити два ряди моркви чи редиски, цього повинно вистачити. Якщо грядки розбиті на схилі, то грядки робляться поперек схилу, а не вздовж. Можливе терасування;

– міжряддя повинні бути чіткими, щоб не псувати, а підкреслювати малюнок грядок. Їх краще засипати шаром декоративного кольорового гравію, щепою або молотою корою дерев. Товщина такого шару повинна бути 15–20 см. Популярний гранітний гравій використовується, якщо грядки разбиті на рівній поверхні. Завширшки доріжки-міжряддя повинні бути не менше 40см;

– як роздільні смуги між грядками можна залишити траву, але в такому випадку, це повинен бути стрижений та доглянутий газон. У цьому випадку в міжрядді повинна проходити газонокосарка. Регулярно прийдеться підрізати краї газону спецуальним ножом – з одного боку, для того щоб не втрачати чіткість ліній, з іншого – щоб газонні злаки не залізали на територію овочів;

– уміло розміщена «Віста» підкреслить декоративність грядок;

– неширокі грядочки можуть дуже швидко втратити свою декоративність по мірі того, як достигають та використовуються овочі та зелень, тому композиції створюють так, щоб більш пізні культури розростаючись, маскували своїм листям пусті місця. Можна також провести підсів нових культур на звільнені місця;

– у випадку з вузькими грядками все інакше. Відсутність зелені порушить цільність малюнку, який був створений. Тому потрібно мати в своєму арсеналі насіння та розсаду овочів, трав та яскравих однорічників, для заміщення. З квітів можна створити неперервні бордюри (чорнобривці, петунії, бурачок). Можна висадити нові квіткові групи в певному ритмі, чередуючи їх із пряними травами та повільно дозріваючими овочами. Проміжки, які залишаються на грядках між такими «букетами», займають скороспілі культуры. Коли вони «відійдуть», то і надалі декоративні групи квітів та овочів, розміщені по всьому малюнку грядок, будуть «тримати» композицію в рамках задуманої картини;

– на нешироких грядках не висаджують рослини, що утворюють широку та розлаписту розетку (всі гарбузові). Для таких овочів більш підійдуть широкі квітники округлої або прямокутної форми. В першу чергу звертають увагу на культури, які добре тримають «стрій».

– використовуються рослинні бордюри – рядова посадка рослин більшої або меньшої ширини. Вони здатні розмежовувати різні зони та планувальні лінії, а також самостійно виступати як ці лінії. За допомогою бардюрів можливим є створення малюнків будь-якої складності та конфігурації;

– цікавою є ідея створення з бордюрних овочевих рослин лабіринту. В плані він є простором із концентричних кіл, квадратів або інших геометричних фігур, розмежованих доріжками. В центрі композиції слід размістити який-небудь об’єкт «для зацікавлення» – мету подорожі в лабіринті (наприклад водограй, стіл, лави, сонячні часи, скульптуру тощо). Для цього потрібний невеликий рівний майданчик. Можна влаштувати лабіринт з чагарникових бордюрів, що буде прихованим місцем, де можна розмістити ягідні кущі, пряні трави, квіти та овочі. Ще оригінальнішим буде лабіринт з низеньких овочевих культур (види салату, коріандру, моркви, цибулі, меліси, базиліку, петрушки, капусти тощо), що виглядатиме як складний ковровий візерунок. Для бордюрів ідеальним видом є гіссоп лікарський – багаторічний напівчагарник, що навіть в зимовий час зберігає зелене листя та характеризується привабливим квітуванням. Його кущі підстригають після квітування, щоб зберегти їх форму. Гарні бордюри отримують з меліси, чебрецю (для низьких бардюрів, які потрібно стримувати від розповзання), чаберу, сальвії лікарської (особливо її строкатих форм). Після обрізки сальвія може квітувати повторно відтінками синього, фіолетового, рожевого та білого кольорів. При створенні цього бордюрує певні правила, дотримання яких є важливим:

1) бажано використовувати рослини одного сорту, або сорти, схожі за висотою та щільністю – інакше рівна лінія «зламається», та буде виглядати нечупарно;

2) при виборі рослин перевагу надають невисоким, щільним та стабільно декоративним кущам;

3) при створенні овочевих бордюрів перевага надається пізднім та середньостиглим сортам – за рахунок пізнього дозрівання вони довше зберігають декоративність;

4) створення оптимальних умов агротехніки – одинакових світла, поливу, ґрунтових умов для одинакових культур на всій протяжності бордюру, щоб бордюр виглядав одноманітно.

Основні вимоги та принципи планування грядок в стилі кантрі:

– основний матеріал для створення малих архітектурних форм в саду кантрі – це деревина. Дуже гарно виглядають перголи та альтанки з нетесаних жердин. Із цього ж матеріалу можна створити садові меблі: лави, столи, крісла, стільці. Дуже доречні елементи, плетені з верболозу: тини, корзини для посадки овочів, конуси и ковпаки для витких рослин (наприклад, гороху та квасолі). Із свіжозрізаного вербового пруття та вербових жердин можна створити живопліт і навіть невелику альтанку. Для цього напровесні, до розпускання листових бруньок, зрізають пагони або жердини з верби прутовидної, білої, сірої, тощо (не використовується верба козяча та ламка). «Кореневу» частину прута оброблюють стимулятором коренеутворення (наприклад «корневіном»). У невелику траншею висаджують черенки, надаючи їм необхідний напрям та закреплюють їх до вертикальних опор. Звично черенки розміщують паралельно один до одного під кутом або з перекрещуванням. Місця перетину потрібно закріпити, наприклад лубом або джутовим шнуром. Під час висадки необхідно обрізати верхівки пагонів – це стимулює развиток бічних бруньок, внаслідок чого живопліт станешвидше непроникним для огляду;

– предмети сільського вжитку та вироби народних промислів – характерні аксесуари грядок в стилі кантрі. Приваблюють увагу різні ніби-то раптові предмети: квітники в поливайках та відрах, садові діжки, розписані відповідно до стилю та кольору забудови, глечики, візки та тачки, пристосовані під вирощування розсади овочів та квітів тощо. Прикрасять грядки саморобні або куплені куплені в садовому центрі етикетки для рослин. Огороднє пугало, шпаківня, корзини та кринки – на своєму місці;

– головне в декорі грядок кантрі – романтизм, а також побільше гумору та веселого настрою;

– водні об’єкти прикрасять любий садочок, а тим більш декоративні грядки. Найприродніше виглядають невеликий пристінний водограйчик, стара водяна колонка або старий латунний кран. А якщо в ґрунт прикопати корито, попередньо встановивши його на піщано-гравійну подушку та підключивши трубу для забеспечення переливу, отримується дуже симпатична маленька водойма. Краї його можна замаскувати деревом, зробивши, наприклад, бортики з дошки та декорувавши квітковими горщиками з яскравими однорічниками та пряними трав;

– не потрібний ретельний догляд та підвищена увага;

– линії стежок можть бути плавно вигнутими. Краї доріжок та майданчиків не обов’язково мають чіткі межі з висадженими поряд рослинами (чебрець, очитки, гвоздика трав’янка та серо-блакитна, манжетка та інші культури, які здатні утворювати куртини та «подушки»;

– вони можуть виходити за межі мощення, пом’ягчуючи їх краї;

– велика кількість квітів, серед яких багато «дикунів». Із садових рослин перевага надається традиційно сільським (жоржини, флокси, рудбекії, калістефуси, соняшники (Helianthus annuus L.), косарики, люпини, сортові шипшини та кущові троянди, нив’яник, пупавка, чорнобривці, петунія, піретрум, духм’яний крилатий тютюн, левкой, ротики тощо), а не партерним;

– квітники-міксбордери – обов’язковий елемент в оточенні грядок, як і живоплоти із квітуючих чагарників;

– мощення доріжок робиться з гранітного гравію, клинкерної цегли, бутового каменю чи дерева;

– модулі та грядки майстують з дерева або плетуть з верби за принципом корзин;

– місця під посадку рослин меють геометричну форму, проте можна разміщувати овочеві рослини та трави в чисельних квітниках та міксбордерах.

Якщо не вистачає для всіх рослин сонячного місця, то в тіні та напівніні висаджуть тіневитривалі чагарники: агрус, види ірги, ожини, чорну смородину, малину, чорноплідну горобину, або аронію. З трав’янистих рослин тіневитривалою є м’ята (краще в відрі, тому що вона надто агресивно розростається. Легка тінь та напівтінь – оптимальні умови для развитку листової гірчиці, щавелю, редиски, крес-салату, а також багаторічних цибуль (шніт-цибулі, цибулі-слезуну, цибулі-скороди, черемші). Під кронами можна висаджувати петрушку, кріп, коріандр і шпінат. Під яблунею концентричними колами посадити більш низькорослу, ніж звичайна, золотаву форму меліси, чередуючи її з яскраво-зеленою петрушкою або з шніт-цибулею. Але краще розмістити лише одну культуру. Дуже прикрасять грядки глиняні глечики, вазони, старий садовий інвентар. Для кращої зимостійкості їх обробляють спеціальним гідрофобізуючим засобом.

Овочеві культури вимагають постійного догляду. Їх потрібно рихлити, поливати, підживлювати, після дозрівання видаляти з корінням.

План та структура декоративних грядок.

– при виборі місця враховують його гарну освітленість. Також обирають місце, де можливе гарне забезпечення водою для поливу. Якщо існує система автоматизованого поливу, то включають до неї додатковий контур;

– визначіть межі та площу та нанесіть їх на міліметрівку, або в віртуальний простір комп’ютеру в масштабі 1:50 (в 1 см – 0,5 м). Можна працювати і в більшому масштабі – 1:25. Масштаб 1:100 здається більш простим в викорис­танні, проте він підходить тільки для великих площ та загального планування;

– обирається стиль саду, його зовнішність. Обирають матеріали мощенния, конструкції грядок та місця для посадок дерев та чагарників. Складається план системи доріжок, завширшки не менш 60 см, краще прямих або зігнутих за плавною дугою великого радіусу. Якщо площа дозволяє, розміщують невеликий будиночок для зберігання садових інструментів, контейнерів, добрив та різного дріб’язку, необхідного в господарстві. Передбачується також місце для відпочинку. В залежності від його площі це може бути невеликий майданчик з навісом, під яким разміщується столик зі стільцями, та проста садова лава. Визначають також місце під компостну яму або ящик;

– промальовують на плані грядки (правильної чи не правильної форми, на рівні землі чи припідняті). Размір їх повинен бути зручним для догляду за рослинами. Не варто їх робити ширше 1,2 м, щоб можна було дотягнутися садовим інструментом до кожної рослини. Зручно як грядки використовувати модульні конструкції.

Модулями називають місця під посадку рослин, які мають чітку форму та відмежовані від навколишньої поверхні. Вони можуть бути різної конфігурації, але звично їх роблять геометричними. Контури модулів можуть бути вимощені тим же матеріалом, що й доріжки. В цьому випадку поверхня ґрунту для посадки рослин практично не перевищує поверхню мощення. Можна залишити «вікна» в дерев’яному настилі, тодіа вони будуть трохи притопленими. Проте найкраще зробити припідняті модулі. Це можуть бути дерев’яні ящики, виконані з дошок або брусу. Можна зробити бортиа гряд металічними. В Європі з цією метою використовують залізні борти. В кантрі-грядках прекрасними модулями слугують корзини з вербового плетіння. Ґрунт в припіднятих модулях краще прогрівається, рослини зростають швидше. За ними зручно доглядати. В кожний модуль можна добавляти той ґрунт, який необхідний для оптимального развитку культур, що вимагають особливих ґрунтових умов. У цих грядках майже не буває бур’янів. Якщо місця під грядки мало, або є бажання розмістити грядки на різних ділянках саду, то беруть 2–3 модулі та встановлюють їх в зоні барбекю, біля бані, поблизу кухні та взоні відпочинку. Із трьої дерев’яних квадратних ящиків різного розміра, можно влаштуватиь овочеву клумбу-пірамідку. Короби при цьому повинні бути без дна. Встановлюють їх один на одного, почергово наповнюючи їх ґрунтом;

– після того як визначаються з конструкцією грядок, їх формою та розмірами, наносять їх контури на план. Тепер приступають до розробки схем посадки рослин. Їх підбирають у відповідності до зовнішнього вигляду, вимог до ґрунту тощо;

– проводять земляні роботи по влаштуванню композиції.

Таким чином, декоративний город є одним із найуніверсальніших складових систем присадибного озеленення і може бути складовою багатьох ландшафтних композицій.

Дата добавления: 2015-05-26