Скіфське державне утворення

Лекція 1. Перші державні утворення і право на території Північного Причорномор’я і Приазов’я (середина І тис. до н.е. –V ст. н.е.).

План

1. Скіфське державне утворення

2. Держава і право античних міст-держав

3. Боспорське царство

Державний устрій. Скіфське державне утворення стало одним з перших державно-правових формувань на території сучасної України.

Суспільна організація управління скіфів у VII-VI ст. мала форму військової демократії. Найважливіші питання розглядали Народні збори воїнів; мали вплив Ради родових старійшин, а найбільший – Союзна рада; особлива роль належала військовим вождям – царям, які очолювали скіфське військо на час походів, їхня влада успадковувалась, але кандидатуру царя і його спадкоємця ще затверджували Народні збори.

У V-IV ст. до н.е. частина скіфів-кочівників перейшла до осілого способу життя. Царські скіфи, що перемогли перського царя Дарія у 514-513 рр. до н.е., посіли панівне становище у союзі племен і стягували данину із землеробських племен. Зміцніла влада царів і військово-дружинної знаті. Виникли передумови для створення рабовласницької держави. Скіфський цар Атей узурпував владу і у 340 р. до н.е. об`єднав під своєю владою майже всю Скіфію, створивши першу скіфську державу. Однак, у війні з македонським царем Філіппом ІІ (батьком Олександра Македонського) був вбитий і Скіфське царство розпалось наприкінці IV ст. до н.е. Приблизно у ІІІ ст. до н.е. утворилась Скіфська держава у Криму (столиця – м.Неаполь Скіфський, поблизу сучасного Сімферополя), яка досягла розквіту у ІІ ст. до н.е. за царів Скілура і його сина Палака, та була знищена германським племенем готів у другій половині ІІІ ст. н.е.

За формою правління держава скіфів була рабовласницькою монархією. На чолі Скіфської держави знаходився спадковий цар (у VI - V ст. до н.е. при владі перебувало одночасно три царі, один з яких головував). Передача влади здійснювалася у формі мінорату (молодшому сину). Історії відомі імена п’яти скіфських царів: Атея, Скілура, Палака, Фарзая, Інесмея. У них зосереджувалася військова та судова влада, вони виконували жрецькі функції, були верховними власниками землі.

До кінця V ст. до н.е. Скіфія поділялася на три частини, кожну з яких очолював цар.

Апарат державного управління становили найближчі родичі царя та його особисті слуги, здебільшого військові; притому особлива роль належала військовій дружині царя і воєначальникам; а найбільш впливові помічники царя утворювали Царську раду. Щоправда, створення державного апарату не знищило повністю родову організацію – Народні збори затверджували кандидатуру царя і його наступників, а також Народні збори і Рада старійшин і племінних вождів вирішували усі питання місцевого управління.

Територія держави поділялась на округи (номи)на чолі з номархами.

Отож, державна структура Скіфії значно відрізнялась від рабовласницьких і феодальних держав, але за своїми функціями була вже політичною організацією, тому можна стверджувати, що перші витоки державності на території України з`явились саме тоді.

Суспільний устрій. Соціальна структура суспільства складалася з вільного та невільного населення. Вільне населення – аристократія (царська родина, військова знать, родоплемінна знать, жерці), общинники (кочівники й осіле населення, яке поділялось на заможних, небагатих, бідняків), ремісники і торговці. Невільне населення – раби.

Джерела та основні риси права. Основними джерелами права у скіфів було звичаєве право, правила, установлені царями, рішення народних зборів, міжнародні договори.

Зобов’язальне право. Захищалась сімейна приватна власність на худобу, вози, домашні речі, посіви, житло, рабів. Особистою приватною власністюбула зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями. Право приватної власності на рухомі речі зумовило розвиток зобов`язального права – договорів міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Договори, зокрема договір побратимства скріплювались присягою. Відмова від сплати данини була приводом для початку воєнних дій з грабунком майна, крадіжкою худоби та захопленням полонених і перетворенням їх на рабів.

Шлюбно-сімейне право ґрунтувалось на принципах патріархату – ведення родоводу за батьківською лінією, панівна роль чоловіка у господарстві, сім`ї і суспільстві; жінка перебувала під владою чоловіка, а по його смерті – його спадкоємця. Дозволялось багатоженство, притому старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила разом із майном до старшого брата померлого (левірат).

У спадковому праві діяв принцип мінорату – перехід батьківського майна неподільно до наймолодшого сина, щоправда, одружені сини мали право на виділ їм майна ще при житті батька.

Злочини і покарання. Найбільш небезпечними вважалися злочини проти царя (замах на його життя), злочини проти звичаїв і віри (чаклунство). Усі ці злочини карались стратою. Тяжкими злочинами визнавались вбивство, крадіжка, обмова невинного, перелюб та ін. Крім страти, злочинцю могли відітнути праву руку або вигнати за межі поселення, накласти штраф. Довгий час у скіфів зберігалася кровна помста.

Судочинство. Верховним суддею був цар. Для найнебезпечніших злочинів застосовувався слідчий процес. А щодо справ, які не стосувались царської влади та інтересів держави, судовий розгляд відбувався у змагальному порядку – коли справа порушувалась за зверненням самого потерпілого чи його родичів (в разі вбивства його), встановлення особи винного, розшук і виявлення злочинця та притягнення його до суду, збирання і подання доказів та доведення вини обвинуваченого, а іноді й визначення міри і ступеня покарання покладались на самого потерпілого (чи його родичів).

Дата добавления: 2015-05-31