Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання законодавства України про
природно-заповідний фонд України

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд
України є регулювання суспільних відносин щодо організації,
охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного
фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій
галузі.

Стаття 2. Законодавство України про природно-заповідний фонд

Відносини в галузі охорони і використання територій та
об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних
комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього
природного середовища" (1264-12), цим Законом та іншими актами
законодавства України.

Стаття 3. Класифікація територій та об'єктів
природно-заповідного фонду України

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники,
біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні
ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва залежно від їх екологічної і наукової,
історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або
місцевого значення. { Частина друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1287-XIV (1287-14) від 14.12.99 }

Залежно від походження, інших особливостей природних
комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками
природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,
гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні,
зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути
встановлено додаткові категорії територій та об'єктів
природно-заповідного фонду.

2. Правовий статус осіб, постраждалих за надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Законодавство України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, зокрема від надзвичайних екологічних ситуацій, базується на Кон ституції України та складається із законів України: від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситу ацій техногенного та природного характеру», від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та інших норматив но-правових актів.

Організаційні та правові основи захисту громадян України, іно земців та осіб без громадянства, які перебувають на території Ук раїни, від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха рактеру закріплені в Законі України «Про захист населення і тери торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха рактеру».

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

— це система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання та реа гування на надзвичайні ситуації техногенного та природного харак теру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого само врядування, відповідними силами та засобами підприємств, уста нов та організацій незалежно від форм власності і господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Основними принципами у сфері захисту населення від надзви чайних ситуацій техногенного та природного характеру є: пріори тетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля; безумовне надання переваги раціональній та превентивній безпеці; вільний доступ населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; особиста відповідальність і піклування громадян про власну безпеку, не ухильне дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру; відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог законодавства; обов'язковість завчасної реалізації заходів, спрямова них на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техноген ного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психо-соціальних наслідків; урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

максимально можливе, ефективне і комплексне використання на явних сил і засобів, які призначені для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про захист населення і тери торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха рактеру» громадяни України у зазначеній сфері мають право на:

— отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенно го та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

— забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі їх виникнення;

— звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситу ацій техногенного та природного характеру;

т- відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здо ров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

— компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техно генного та природного характеру;

— соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу, в тому числі за висновками Державної служби медицини катастроф та/або лікарсько-трудової комісії, на медико-реабілітаційне віднов лення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм;

— інші права у сфері захисту населення і територій надзвичай них ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни Ук раїни, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» містить положення щодо визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації та відшкодуван ня заподіяної їм шкоди.

Так, потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації відповідно до закону визнаються юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду внаслідок виникнення цієї ситуації або проведен ня робіт з ліквідації її наслідків (ст. 14).

Особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодовується заподіяна матеріальна шкода та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених законом.

Відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичай ної екологічної ситуації, та громадянам, залученим до виконання заходів з ліквідації її наслідків, здійснюється за рахунок коштів дер жавного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначені цілі, ре зервного фонду Кабінету Міністрів України, а також інших, не за боронених законом джерел.

На сьогодні в Україні законодавче чітко визначено статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно бильської катастрофи. Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях ви никли нові соціальні та економічні умови. Україну було оголоше но зоною екологічного лиха. На порядку денному постало питання про створення надійного захисту людей від наслідків Чорнобильсь кої катастрофи.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка тастрофи та на вирішення проблем медичного і соціального харак теру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації консти туційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорно бильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруд нення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та умов проживання і праці на за бруднених територіях базується на принципах: пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного розв'язання завдань охо рони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі національних програм з цих питань та ураху вання інших напрямів економічної та соціальної політики, досяг нень у галузі науки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди осо бам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ви користання економічних методів поліпшення життя шляхом про ведення політики пільгового оподаткування громадян, які пост раждали від Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань;

здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищен ня кваліфікації постраждалого населення; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і про ведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та держав ному рівнях; міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду роботи з цих питань.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи — громадя ни, в тому числі діти, які зазнали впливу радіоактивного оп ромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986—1987 рр. незалежно від кількості робочих днів, в тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а та кож тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослуж бовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 р. на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи згідно зі ст. 11 зазначеного Закону належать:

1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі і особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безу мовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовно го (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили станом на 1 січня 1993 р. на території зо ни безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гаран тованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоеко логічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 календарних днів або не менше 3 місяців протягом 1986—1987 рр. за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язани ми з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що викону валися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім осіб, зазначених у ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно бильської катастрофи», до потерпілих від Чорнобильської катаст рофи належать неповнолітні діти, зазначені у ст. 27 цього Закону.

До дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на лежать неповнолітні діти, які:

1) евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на мо мент евакуації знаходились у стані внутріутробного розвитку;

2) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навча лися після аварії не менше одного року у зоні безумовного (обов'язкового) відселення;

3) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навча лися після аварії не менше 2-х років у зоні гарантованого доб ровільного відселення;

4) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навча лися після аварії не менше 3-х років у зоні посиленого радіоеко логічного контролю;

5) народилися після 26 квітня 1986 р. від батька, який на час на стання вагітності матері має підстави належати до категорії 1, 2 або З постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народ жені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

6) хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;

7) одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я України.

Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштуван ня на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття — за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи проводиться на умовах, визначених у ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус і соціальний захист гро мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Законодавством України визначено порядок встановлення при чинного зв'язку між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильсь кою катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою (ст. 12).

Причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорно бильською катастрофою, частковою або повною втратою працез датності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка тастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановле ним (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обсте ження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи упов новаженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я Ук раїни.

Важливе значення у справі соціального захисту громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, мають положення ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Держава бере на себе відповідальність за заподіяну шкоду громадянам та зо бов'язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадяна ми та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст рофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть Пов'язана з Чорно бильською катастрофою;

3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї в зв'язку із Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону Ук раїни «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших актів законодавст ва України.

На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасно го медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінен ня учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Для встановлення пільг і компенсацій законодавством України визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильсь кої катастрофи, а саме:

1) інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чор нобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорно бильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастро фи на променеву хворобу, — категорія 1;

2) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

— з моменту аварії до 1 липня 1986 р. — незалежно від кількості робочих днів;

— з липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. — не менше 5 календар них днів;

— у 1987 р. — не менше 4 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;

— евакуйовані у 1986 р. із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвит ку, після досягнення ними повноліття);

— особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'яз кового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, — категорія 2;

3) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали:

— у зоні відчуження з липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. — від 1 до 5 календарних днів;

— у зоні відчуженні в 1987 р. — від 1 до 14 календарних днів;

— у зоні відчуження в 1988—1990 рр. — не менше ЗО календар них днів;

— на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезакти вації техніки або їх будівництві — не менше 14 календарних днів у 1986 р., а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:

— постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні бе зумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

— постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безу мовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років, — категорія 3;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоеко логічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в цій зоні не менше чотирьох років, — категорія 4.

Крім встановлених ст. 14 Закону України «Про статус і соціаль ний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» категорій осіб, право на пільги та компенсації, перед бачені цим Законом, мають також особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 календарних днів або не мен ше трьох місяців протягом 1986—1987 рр. за межами зони відчужен ня на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорно бильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями.

Підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) в зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Підставами для визначення статусу евакуйованих із зони відчу ження, відселених і самостійно переселених є довідка про еваку ацію, відселення, самостійне переселення.

Підставами для визначення статусу потерпілих від Чорно бильської катастрофи, які проживають або працюють на забрудне них територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідки про період роботи (служби) із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення — місцевими рада ми на цих територіях.

Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.

3. Правовий режим функціонування регіонального ландшафтного парку як об’єкту природно-заповідного фонду.

ГЛАВА 4. РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРК И

Стаття 23. Статус і завдання регіональних ландшафтних
парк ів

Регіональні ландшафтні парк и є природоохоронними
рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що
створюються з метою збереження в природному стані типових або
унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення
умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парк и організовуються з вилученням або
без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних
об'єктів у їх власників або користувачів. { Частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1826-VI (1826-17) від 21.01.2010 }

В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та
інших природних об'єктів для потреб регіональних ландшафтних
парк ів провадиться в порядку, встановленому законодавством
України.

На регіональні ландшафтні парк и покладається виконання таких
завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів
та об'єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших
видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням
режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Стаття 24. Структура території та вимоги щодо охорони
природних комплексів та об'єктів регіональних
ландшафтних парк ів

На території регіональних ландшафтних парк ів з урахуванням
природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної,
історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та
об'єктів, їх особливостей проводиться зонування з урахуванням
вимог, встановлених для територій національних природних парк ів.
{ Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1826-VI (1826-17) від 21.01.2010 }

Проект організації території регіонального ландшафтного
парк у, охорони, відтворення та рекреаційного використання його
природних комплексів та об'єктів і порядок його реалізації
затверджуються державним органом, який прийняв рішення про
організацію парк у.

Дата добавления: 2015-05-31