Вирішення фундаментальних питань економіки в умовах ринкової системи господарства

Отже, національний ринок це сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та залежності.

Сукупність окремих сегментних ринків у процесі їх взаємодії формує у межах національного ринку ряд народногосподарських пропорцій, в основі яких лежать співвідношення і взаємозалежності агрегатних показників економічного розвитку.

Для кращого розуміння спочатку нагадаємо, що саме економічна теорія розуміє під найважливішими народногосподарськими пропорціями, Це:

1. Співвідношення між платоспроможним попитом і пропозиціє на створюваний валовий національний продукт і національний доход;

2. Співвідношення між доходами та витратами у бюджеті окремих областей, регіонів тощо і на муніципальному рівні;

3. Наявність кредитно-грошової збалансованості;

4. Відносна рівність попиту та пропозиції на ринку робочої сили;

5. Між імпортом та експортом продукції.

Для розуміння поняття співвідношення і взаємозалежності агрегатних показників економічного розвитку слід зазначити, щодо останніх відносяться співвідношення:

- між сферою матеріального та нематеріального виробництва;

- між промисловістю та сільським господарством;

- між цивільною та військовою сферами економіки;

- між виробництвом і споживанням;

- між споживанням і нагромадженням;

- між окремими елементами продуктивних сил;

- між основними формами власності тощо.

За умов глибокої інтернаціоналізації продуктивних сил і техніко-економічних відносин поряд з національними ринками існує світовий ринок.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

Економіка тієї чи іншої країни неоднаково інтегрована у світовий ринок.

Отже, ринкові регулятори повинні використовуватись в органічній єдності з державним та наддержавним регулюванням,але пріоритет у забезпеченні збалансованості національного та світового ринку у встановленні народногосподарських пропорцій, співвідношень агрегатних показників економічного розвитку і розв'язанні багатьох проблем розвитку сучасної економічної системи належить державі.

У майбутньому значення державного регулювання ще більше зросте.

Світова економічна наука сформулювала низку ознак, які визначають режим вільного ринку. Це, насамперед, необмежена кількість учасників конкуренції, вільний доступ на ринок та вихід з нього. Кожна особа в умовах ринкового господарювання має право займатися будь-яким видом підприємництва, організовувати його на свій розсуд і припиняти діяльність за власним бажанням. Власник грошових доходів має право вибору та придбання тих товарів і послуг, які йому потрібні.

Для ринкового господарювання характерною є мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожен учасник конкуренції може оперативно вкладати і переміщувати свій капітал з однієї галузі виробництва в іншу, з однієї сфери народного господарства в іншу залежно від власних економічних інтересів.

У ринковій економіці кожен учасник конкуренції володіє певним обсягом ринкової інформації (відомості про попит і пропозицію, ціни, норму прибутку та ін.). Без цієї інформації товаровиробник не в змозі прийняти правильне управлінське рішення.

Ринкові відносини як виробничі виникають на основі розвиненого товарного виробництва, суспільного поділу праці, економічної відокремленості виробників. Це і є об´єктивні умови існування ринку.

Деякі економісти вважають, що ринок і його регулювання - несумісні поняття. Однак досвід високорозвинених держав свідчить, що потреба в такому регулюванні виникла ще в другій половині XIX ст. у зв´язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення виробництва. Держава, виражаючи інтереси монополій, за допомогою податків, кредитно-фінансової політики та інших економічних заходів прагнула до централізованого впливу на структуру і пропорції виробництва з метою запобігання економічним кризам і обмеженню безробіття.

Панування монополій призвело до обмеження конкуренції, яка виявлялася в безжалісних формах і мала руйнівні наслідки. Зростала кількість збанкрутілих підприємств, банків, посередницьких фірм. Монополії сприяли зростанню продуктивних сил, однак стримували науково-технічний прогрес. Виникла потреба втручання держави в економіку шляхом прийняття антимонопольних законів. Державне регулювання дало змогу країнам Заходу значною мірою здолати стрибкоподібний розвиток продуктивних сил, прискорити освоєння досягнень науково-технічного прогресу, послабити панівну тенденцію завищення цін і збільшення прибутку.

У XX ст. відбувся ще більший розподіл суспільного капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Організація виробництва в межах великих компаній досягла високого рівня. В економічно розвинених країнах - Швеції, Франції, Японії, Італії та ін. - деякі державні відомства почали виконувати планово-координуючі функції, особливо в частині розроблення та виконання науково-технічних, соціальних, енергетичних, природоохоронних та інших програм.

Завдяки зростанню усуспільнення виробництва, посиленню інтеграційних процесів у його розвитку, ролі централізованого впливу економічних методів на розподіл і використання додаткової вартості, створенню механізму стимулювання нововведень було досягнуто істотних результатів у розв´язанні глобальних економічних і соціальних проблем. Економіка набула ознак організованого господарства, розвиток якого здійснювався з допомогою системи економічних, правових методів регулювання ринку і структури виробництва, а також використання на рівні держави і підприємств планових методів для усунення негативних явищ. Особливо зросло регулююче значення наукових прогнозів, цільових програм, зведених балансових розрахунків, економіко-математичних методів.

Ринкова форма господарювання сприяє підвищенню ефективності виробництва, його соціальній орієнтації. Однак ринок не можна розглядати як єдиний регулятор виробництва. Самі ринкові відносини потребують регулювання. Тому йдеться про створення планово-ринкового механізму регулювання виробництва та ринку в їх взаємозв´язку. Через те особливий інтерес викликають погляди вчених Заходу про роль планування в системі управління народним господарством.

Так, відомий економіст США Дж. Гелбрейт підкреслював, що всі великі звершення індустріальної системи є результатом планування. В усіх випадках йдеться про детальне планування випуску продукції, ретельний контроль за цінами, детальні розрахунки відповідно до випуску продукції, попиту на неї, забезпеченість виробництва необхідними компонентами - робочою силою, сировиною і матеріалами, машинами - та можливість їх придбання в потрібній кількості за попередньо відомими цінами і в певні терміни. Віддати розв´язання цих проблем ринкові означає передати його сліпому випадкові. Вчений писав про те, що не можна говорити ні про переваги ринку, ні про переваги планування. При розв´язанні деяких проблем ринковий механізм має перевагу і виконує свої корисні функції, однак загалом на нього покладатися недоцільно. На зміну йому приходить планування попиту і пропозиції.

Перехід до ринкової форми господарювання ще не гарантує успіху, а лише відкриває можливості, які можна використати краще чи гірше або зовсім втратити. Справу вирішує насамперед якість, обґрунтованість і реалізм державного регулювання на всіх рівнях управління народним господарством.

Дата добавления: 2015-05-26