Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Виконання зобов’язання – це здійснення боржником дії (або утримання від дії), яка є об’єктом зобов’язального правовідно­шення

Виконання зобов’язання – це здійснення боржником дії (або утримання від дії), яка є об’єктом зобов’язального правовідно­шення.

Виконання зобов’язання здійснюється за загальними прави­лами або принципами виконання зобов’язань. У радянській юридичній науці досить глибоко досліджень питання про пере­лік і співвідношення цих принципів. Зокрема, до них відносили:

1) принцип реального виконання;

2) принцип належного виконання;

3) принцип взаємного співробітництва;

4) принцип економічності.

5) При цьому найбільш дискусійною була й залишається проблема співвідношення принципів реаль­ного та належного виконання.

Із цього приводу в літературі висловлено три основні точки зору:

1) виконання в натурі є однією зі складових належного вико­нання;

2) належне виконання є частиною реального виконання;

3) принцип реального виконання – це загальне правило, згід­но з яким зобов’язання має бути виконане в тому вигляді, у яко­му воно визначене законом або договором. Цей принцип суттєво впливає на виконання зобов’язання протягом усього терміну йо­го дії як на стадії нормального розвитку, так і в разі порушення. Але на кожній з указаних стадій він виявляється по-різному.

Доки зобов’язання не порушене жодною зі сторін, воно має виконуватися в точній відповідності зі всіма елементами, що становлять його зміст (за предметом, строком, способом тощо). У цьому разі реальне виконання означає належне виконання, і не лише боржник має належно його виконати, а й кредитор не має права ухилятися від прийняття такого виконання. Але коли зобов’язання порушене, можливість належного виконання в пов­ному обсязі виключається, проте зберігається можливість фак­тично здійснити ті дії, що є основною метою зобов’язання, тоб­то виконати його в натурі.

На наш погляд, слід погодитися з тими авторами, які вважа­ють, що реальне й належне виконання – різноплощинні явища. У першому випадку виражена сутність виконання як вчинення певної дії, у другому – якісна характеристика дії (утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов’язання, треба дати відповідь на два самостійні за значенням запитання:

1) чи вчинила особа дію, яка є об’єктом відповідного право­відношення (чи дотримані вимоги реального виконання);

2) яким чином ця дія вчинена (чи дотримані вимоги належ­ного виконання).

Визначення обсягу конкретного цивільного правовідношення дає можливість порівняти реальну поведінку учасників із ком­плексом їхніх прав і обов’язків, установлених нормами права та договором, тобто з тією моделлю поведінки суб’єктів, якої вони мають дотримуватися, причому особливості виконання зо­бов’язання обумовлені матеріальним змістом цих відносин.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього ко­дексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 527 ЦК України закріплює обов’язковість виконання зобов’язання належними сторонами.

Аналіз вищевказаних та інших загальних положень дозволяє зробити висновок, що поняття належного виконання зобов’язан­ня охоплює виконання його належними суб’єктами, у належно­му місці, у належний строк (термін), щодо належного предмета та належним способом.

Якщо при виконанні зобов’язання порушується хоча б одна з вищевказаних вимог, таке виконання вважається неналежним. А коли боржник взагалі не вчинив дії (або не утримався від дії), яка складає предмет зобов’язання, або допустив порушення та­ких умов, що надають кредитору право відмовитися від прий­няття виконання, і останній реалізував це право, має місце неви­конання зобов’язання.

Коли суб’єктами зобов’язання є тільки дві особи, то одна з них, яка є кредитором, може вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі тільки від тієї особи, яка є боржником.

За загальним правилом зобов’язання має бути виконане кре­диторові боржником особисто. Але у випадках, установлених законом або договором, та коли це випливає зі звичаїв ділового обороту чи суті зобов’язання, суб’єкти зобов’язання та суб’єкти його виконання можуть не збігатися, оскільки відповідно до ст. 528 ЦК України виконання зобов’язання може бути покла­дене боржником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов’я­заний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Але коли остання не виконає зобов’язання або виконає його неналежним чином, це зобов’язання повинен виконати сам боржник. Крім того, інша особа може задовольнити вимогу кре­дитора без згоди боржника в разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) унаслідок звер­нення кредитора щодо стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора в зобов’язанні й засто­совуються положення ст. 512–519 ЦК України.

Кожна зі сторін має право вимагати доказів того, що зобо­в’язання виконується належним боржником або приймається на­лежним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ри­зик наслідку непред’явлення такої вимоги.

Коли суб’єктами зобов’язального правовідношення є лише дві особи – кредитор і боржник, то цілком зрозуміло, кому нада­вати виконання. Але на практиці трапляються зобов’язання з множиною осіб у зобов’язанні.

У ст. 540 ЦК України закріплений частковий порядок вико­нання зобов’язань із множиною осіб: якщо в зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із креди­торів має право вимагати виконання, а кожний із боржників по­винен виконати зобов’язання в рівній частці, якщо інше не вста­новлене договором або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у ви­падках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов’язання (ст. 541 ЦК України).

Виконання солідарного обов’язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників пе­ред кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних бор­жників у рівній частці, якщо інше не встановлене договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частки тому із них, хто в повному обсязі виконав солідарний обов’язок, не­сплачене припадає в рівній частці на всіх солідарних боржників. Відносини за взаємними розрахунками між боржниками після того, як один із них виконав солідарний обов’язок, також мають зобов’язальний характер і називаються регресними зобов’язан­нями.

За регресним зобов’язанням кредитор (регредієнт) зобов’яза­ний перед третьою особою до виконання, вправі віднести його повністю або частково за рахунок боржника (регресата), дія чи бездіяльність якого обумовили залучення кредитора до такого виконання.

Характерними ознаками регресного зобов’язання є:

1) його похідний характер щодо основного зобов’язання;

2) один або всі його учасники є також суб’єктами основного зобов’язання;

3) виконання одним із них основного зобов’язання або навіть саме його виникнення обумовлюється дією чи бездіяльністю осіб, з якими внаслідок цього й установлюється регресне зобо­в’язання.

Регресні зобов’язання можуть виникати не лише внаслідок виконання солідарного обов’язку одним із боржників, а також і в інших випадках, установлених законом.

Заміна осіб означає, що первісні учасники із зобов’язання ви­бувають, а їхні права та обов’язки переходять до інших суб’єк­тів. Заміна осіб у зобов’язанні може здійснюватися заміною кре­дитора або боржника.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (від­ступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання зобов’язання боржника його поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання третьою особою за боржника його зобов’язання перед кредитором, а також в інших випадках, установлених за­коном (ст. 512 ЦК України). Але така заміна може бути заборо­нена приписом закону або договором. Наприклад, заміна креди­тора не допускається в зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема в зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином називається цесією. Кредитора, який поступається своїм пра­вом, називають цедентом, а особу, якій право уступається, – це­сіонарієм.

Правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні вчиняється в тій формі, що й правочин, з якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні, яке виникло з правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у по­рядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлене законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу права, при цьому згода боржника на таку заміну не потрібна, оскільки цесія жодною мірою не погіршує його стано­вища. Але вищевказане правило не є імперативним приписом, оскільки договором або законом може бути встановлене інше.

Первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, що засвідчують передані права, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого зобов’язання новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нього прав за зобов’язанням. Крім того, закон вимагає, щоби боржник був повідомлений про заміну кредитора в письмовій формі. При порушенні цього при­пису боржник має право здійснити виконання первісному креди­торові, і воно буде вважатися належним.

Первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не несе відповідальності за її невиконання боржником, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Боржник у зобов’язанні має право висувати проти вимоги но­вого кредитора заперечення, які він мав проти первісного креди­тора на момент одержання повідомлення про його заміну.

Заміна боржника в зобов’язанні називається переведенням боргу. Первісний боржник вибуває із зобов’язання й заміняється іншою особою. На це потрібна згода кредитора, тому що для нього особистість боржника (його кредитоздатність та інші якості) може мати суттєве значення. Новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунту­ються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Заміна боржника в зобов’язанні, забезпеченому порукою або заставою, має певні особливості. Зокрема, порука й застава, установлені іншою особою, припиняються після заміни борж­ника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпе­чувати виконання зобов’язання новим боржником. Указане пра­вило є логічно обґрунтованим, оскільки, гарантуючи виконання зобов’язання, поручитель та заставодавець виходили насам­перед з індивідуальних якостей первісного боржника, його діло­вої репутації тощо, а добропорядність нового боржника може викликати в них певні сумніви. Але застава, установлена первіс­ним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлене договором або законом.

Форма правочину щодо заміни боржника визначається відпо­відно до правил, установлених ст. 513 ЦК України.

Місце виконання зобов’язання – це місце, де боржник має вчинити дії, що складають об’єкт зобов’язального правовідно­шення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржни­ком належне виконання.

Визначення місця виконання зобов’язання має велике прак­тичне значення, оскільки від цього залежить, хто й у яких розмі­рах несе витрати, пов’язані з виконанням.

Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов’язання встановлюється в договорі.

Якщо місце виконання зобов’язання не встановлене за зго­дою сторін, виконання провадиться:

1) за зобов’язанням про передання нерухомого майна – за місцезнаходженням цього майна;

2) за зобов’язанням про передання товару (майна), що вини­кає на підставі договору перевезення, – за місцем здавання това­ру (майна) перевізникові;

3) за зобов’язанням про передання товару (майна), що вини­кає на підставі інших правочинів, – за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредито­рові на момент виникнення зобов’язання;

4) за грошовим зобов’язанням – за місцем проживання кре­дитора, а якщо кредитором є юридична особа, – за її місцезнахо­дженням на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, по­в’язаних зі зміною місця виконання;

5) за іншим зобов’язанням – за місцем проживання (місце­знаходженням) боржника.

Зобов’язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлене актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Строк (термін) виконання – це момент чи відрізок часу, об’єкт зобов’язального правовідношення має вчинити дію.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні вста­новлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає вико­нанню в цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений указівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає вико­нанню після настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного вико­нання не випливає з договору або актів цивільного законо­давства.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право вико­нати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлене дого­вором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

При зустрічному виконанні зобов’язання сторони мають ви­конувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлене договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це кредитора. У разі невиконання однією зі сторін свого обов’язку або наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку в установлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обо­в’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснене однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, ця сторона повинна виконати свій обов’язок.

Предмет виконання – це сукупність юридичних та мате­ріальних (якщо такі є) об’єктів зобов’язального правовідношен­ня, тобто ті дії, що мають бути вчинені суб’єктами (або утри­мання від дії), та майно, що має бути передане за зобов’язанням (якщо останнє пов’язане з його переданням). У юридичній, науковій і навчальній літературі предмет виконання інколи називають предметом зобов’язання.

Від належного виконання умов зобов’язання щодо предмета його виконання залежить досягнення мети зобов’язання, визна­ченої при його встановленні.

Переважна кількість зобов’язань установлюється щодо одно­го предмета. Але законодавство передбачає можливість установ­лення так званих альтернативних зобов’язань, за якими боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій. При цьому він має право вибору предмета зобов’язання, якщо інше не вста­новлене договором, актами цивільного законодавства, не випли­ває із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Існують спеціальні правила щодо виконання грошових зобо­в’язань. Згідно зі ст. 533 ЦК України зобов’язання має бути ви­конане в гривнях.

Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іно­земній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Використання іноземної валюти, а також платіжних докумен­тів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.

За користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлене договором між фізичними особами.

Спосіб виконання зобов’язання перебуває в прямій залежнос­ті від предмета виконання. Зобов’язання може виконуватись:

1) у формі однократного акта;

2) у формі кількох відокремлених у часі дій. Крім того, чин­не цивільне законодавство передбачає можливість виконання зо­бов’язання внесенням боргу в депозит нотаріуса.

Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо інше не встановлене договором, актами цивільного зако­нодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв діло­вого обороту. Тоді належним визнається лише виконання в пов­ному обсязі у формі однократного акта. На практиці кредитор може й не реалізувати це право. Тоді часткове виконання, здійс­нене за його згодою, буде вважатися належним виконанням. Про згоду кредитора прийняти часткове виконання можуть свід­чити: пряма заява, конклюдентні дії (приступивши до викорис­тання частково виконаного, кредитор вважається тим, хто прий­няв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього).

Відмова від часткового виконання має бути виражена або у фактичному його неприйнятті, або, якщо це неможливо (наприк­лад, коли товар уже доставлений транспортною організацією), у заяві про відмову. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість то­вару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не виста­чає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений – вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Прийнявши виконання зобов’язання, кредитор, якщо цього вимагає боржник, повинен видати останньому розписку про одержання виконання зобов’язання частково або в повному обсязі. При цьому боржникові повертаються всі боргові доку­менти, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повер­нення кредитор повинен указати про це у своїй розписці. У разі відмови кредитора повернути борговий документ, видати роз­писку на підтвердження виконання зобов’язання боржник має право затримати виконання, а кредитор у цьому разі вважається як такий, що прострочив його прийняття.

Наявність боргового документа в боржника підтверджує ви­конання зобов’язання. Цей факт свідчить про припинення остан­нього, оскільки сторони вчинили дії, що складали предмет вико­нання зобов’язання.

Спеціальним способом виконання є внесення боргу в депозит нотаріуса. Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має право виконати зобов’язання внесенням належних із нього кредито­рові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в міс­ці виконання зобов’язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу в депозит у порядку, установленому законом.

Дата добавления: 2015-05-31