Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Тема 7. Договори на надання юридичних та фактичних послуг

Тема 7. Договори на надання юридичних та фактичних послуг

Основні терміни та поняття: договір доручення; договір комісії; комітент; комісіонер; договір консигнації; договір збері­гання; зберігання на товарному складі; товарне складське сві­доцтво; закладна; договір страхування; страховий поліс; страхо­вий ризик; страховий інтерес; страховий випадок; франшиза; до­говір перевезення вантажів; договір перевезення пасажирів і ба­гажу; перевізні документи; договір транспортного експедиру­вання.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встанов­лене договором.

У випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу осо­бу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замов­ником за порушення договору.

Якщо договором передбачене надання послуг за плату, за­мовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний випла­тити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлене договором або законом.

За договором про безоплатне надання послуг замовник зобо­в’язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необ­хідні для виконання договору.

Положення частини першої цієї статті застосовуються також у випадках, коли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслідок непере­борної сили.

Строк договору про надання послуг установлюється за до­мовленістю сторін, якщо інше не встановлене законом або інши­ми нормативно-правовими актами.

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним ви­конанням договору про надання послуг за плату, підлягають від­шкодуванню виконавцем у разі наявності його вини в повному обсязі, якщо інше не встановлене договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим унаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлене догово­ром або законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкоду­ванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір від­повідальності виконавця не встановлений договором.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, у порядку та на підставах, установлених цим кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Поняття договору зберігання, форма та предмет договору, істотні умови договору, обов’язки сторін та їхня відповідаль­ність за договором, спеціальні види зберігання показані в схемах до теми. Студентам необхідно уважно переглянути їх.

Термін дії договору визначається сторонами в договорі. Якщо строк зберігання в договорі не визначений і не може бути визначений, виходячи з умов договору, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її по­вернення. (п. 2 ст. 936 ЦК України). Установчими документами юридичної особи може бути встановлене безоплатне зберігання. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберіган­ня (камери схову).

Особливості має зберігання на товарному складі. Студенти повинні звернути увагу на ці особливості. Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані зі збе­ріганням, на засадах підприємницької діяльності.

За договором складського зберігання товарний склад зобов’я­зується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодав­цем, і повернути цей товар неушкодженим. Цей договір є пуб­лічним, форма договору письмова, доказом укладення договору є складські документи (складська квитанція, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво).

Предмет зберігання – речі індивідуально визначені та речі з родовими ознаками. Якщо склад має право розпоряджатися ре­чами з визначеними родовими ознаками, то відносини сторін ре­гулюються положеннями про договір позики.

Обов’язки товарного складу:

1. Оглянути за свій рахунок товар для визначення його кіль­кості та зовнішнього стану.

2. Надавати поклажодавцеві можливості оглянути товар або його зразки протягом строку зберігання.

3. При негайній зміні умов зберігання самостійно вжити від­повідні заходи та повідомити про це поклажодавця.

4. У разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця.

Складські документи:

1. Складська квитанція.

2. Подвійне складське свідоцтво. Складається з двох час­тин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта). Товар, прийнятий за такими документами, може бути предметом застави протягом строку зберігання. Стаття 962 ЦК України вста­новлює вимоги щодо змісту цього документа. Якщо документ не відповідає вимогам цієї статті, то він не є складським свідоц­твом. Власник такого свідоцтва має право розпоряджатися това­ром, що зберігається на складі, але товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоц­твом. Власник лише заставного свідоцтва має право заставити товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за корис­тування ним. У разі застави на свідоцтві робиться позначка.

3. Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. Ви­моги до змісту цього документа встановлені ст. 965 ЦК України.

Визначення договору страхування, його форма, докази укла­дення договору, сторони договору, предмет договору, істотні умови, право та обов’язки сторін за договором, підстави припи­нення договору показані в схемах до теми.

Необхідно звернути увагу на співстрахування, яке передбаче­не ст. 986 ЦК України. У цьому разі предмет страхування стра­хується кількома страховиками з визначенням прав і обов’язків кожного із страховиків. Законом також дозволяється перестра­хування. За таким договором страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика ризик виконання час­тини своїх обов’язків перед страхувальником (ст. 987 ЦК).

Студенти повинні знати визначення таких понять, як «стра­ховий випадок», «страхова сума», «страхова виплата», «страхо­вий платіж».

Студенти повинні опрацювати такі законодавчі акти:Закони України «Про страхування», «Про загальнообов’язкове держав­не соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою непра­цездатністю та витратами, обумовленими народженням та похо­ванням», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності», Положення про обов’язкове особисте страху­вання від нещасних випадків на транспорті, затверджене Поста­новою Кабінету Міністрів України.

Визначення договору доручення, форма, сторони, предмет договору, обов’язки сторін та підстави припинення договору по­дані в схемах до договору, тому студентам необхідно уважно їх переглянути. Договір про надання послуг відрізняється від дого­вору-підряду тим, що за договором підряду здійснюються фак­тичні дії, наслідком яких є певний майновий результат, за дого­вором доручення – юридичні дії. Договір доручення належить до одного з видів представництва, тому на нього поширюються відповідні норми про представництво.

Строк договору визначається характером доручення.

Визначення договору комісії, форма, предмет договору, його істотні умови, права та обов’язки сторін, підстави припинення договору показані в схемах до теми. Цей договір належить до групи договорів, що опосередковують платне надання послуг, і має широку сферу застосування: при здійсненні експортно-імпортних операцій, торгівлі, у біржової торгівлі тощо. Студен­ти повинні звернути увагу на відмінність цього договору від договору доручення:

– у договорі комісії, як і в договорі доручення, виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя, але від свого імені;

– у договорі доручення повірений діє на підставі договору доручення, тому він не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, у договорі комісії – особа сама стає учасником правовідношень.

Закон не встановлює спеціальну форму договору, тому до форми договору комісії застосовуються загальні правила про форму договору.

Строк дії договору вказується сторонами в договорі. У цьому договорі може бути встановлена субкомісія, тобто комісіонер може укласти з третьої особою (субкомісіонером) договір, зали­шаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітен­том. Майно, що перебуває в комісіонера, залишається власністю комітента.

Комісіонер відповідає перед комітентом за дійсність укладе­них правочинів із третіми особами. Комісіонер може відступити від указівок комітента без попереднього запиту про це, якщо цього вимагають інтереси комітента й комісіонер не міг попе­редньо запитати комітента або не одержав у розумний строк від­повіді на свій запит. Комісіонер-підприємець має право відсту­пити від указівок без попереднього запиту комітента, але він по­винен обов’язково повідомити його про допущені відступи (п. 2 ст. 1017 ЦК). При продажу майна за нижчою ціною комісіонер повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не до­веде, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам.

Комісіонер має право на відшкодування понесених ним вит­рат і право на утримання належних йому за договором комісії сум з усіх сум, що надійшли до нього для комітента. Визначення договору управління майном, форма, предмет, сторони догово­ру, істотні умови, строк дії договору, права та обов’язки сторін, відповідальність управителя майном, припинення договору по­казані в схемах до договору. Студентам необхідно уважно пере­глянути їх.

Предметом договору є майно, яке можливо відокремити та використовувати для здобуття будь-якої користі. Це може бути єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не можуть бути самостійним об’єктом управління грошові кошти, крім випадків, коли це передбачено законом (так, ст. 32 ЦК встановлює, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків, піклувальника може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком).

Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна, має обліковуватися в управителя на окремому ба­лансі. Передача нерухомого майна та підприємства як майно­вого комплексу здійснюється за актом, який підписується обома сторонами.

Сторонами є установник управління й управитель.

Установник управління є власником майна, винятком із цьо­го є випадки, передбачені ч. 2–5 ст. 1032 ЦК. Установником управління можуть бути одна особа й декілька осіб, якщо вони є власниками майна на правах спільної чи загальної власності. У разі переходу права власності на майно від установника управ­ління до іншої особи договір управління майном не припиняєть­ся, крім випадків, коли право власності на майно переходить унаслідок звернення на нього стягнення.

Управитель діє без довіреності. Договір управління майном може засвічувати виникнення в управителя права довірчої влас­ності на отримане майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя (ч. 2 ст. 1029 ЦК).

Управитель може доручити управління майном іншій особі, але від імені управителя, якщо це передбачене договором або цього вимагають інтереси установника управління або вигодо­набувача в разі неможливості отримати в розумний строк відпо­відні вказівки установника управління. Управитель у цьому разі відповідає за дії особи, якій він передав управління майном.

Звернення стягнення на майно, передане в управління, за ви­могою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звер­нення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом застави.

Спеціальне правове регулювання відносин перевезення ван­тажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке перевезення. Так, згідно зі ст. 2 Закону Укра­їни від 10 листопада 1994 р. № 232 /94-ВР «Про транспорт» від­носини, пов’язані з діяльністю транспорту, регулюються вказа­ним законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт» переве­зення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація й ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристаня­ми), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачене їхніми статутами. Части­на 3 ст. 306 ГК України доповнює цей перелік космічним транс­портом та іншими видами транспорту. З огляду на це перевезен­ня поділяються на:

а) залізничні;

б) внутрішні водні шляхи (річкові);

в) морські;

г) повітряні;

д) автомобільні.

Є сенс доповнити цей перелік перевезеннями трубопровід­ним транспортом.

Вантажі класифікуються за видом продукції різних виробни­ків, фізичним станом, наявністю тари, способом вантаження й розвантаження, специфічними властивостями, масою та габари­тами.

За видами продукції вантажі поділяються на:

– продукцію сільського господарства;

– продукцію лісової, деревообробної й целюлозно-паперової промисловості;

– руди металічні;

– продукцію паливно-енергетичної промисловості;

– мінеральну сировину, мінерально-будівельні матеріали та вироби;

– продукцію металургійної промисловості;

– продукцію хімічної промисловості;

– продукцію харчової, м’ясо-молочної та рибної промисло­вості;

– промислові товари народного споживання;

– продукцію машинобудування, приладобудування й мета­лообробної промисловості;

– інші вантажі.

За фізичним станом вантажі поділяються на тверді, рідкі й газоподібні; за наявністю тари – на ті, для яких тара потрібна й для яких вона не потрібна.

За способом вантаження й розвантаження вантажі бувають штучними, сипучими, навалочними й наливними. Такі вантажі, як швидкопсувні, небезпечні, антисанітарні та живі, мають спе­цифічні властивості.

Залежно від маси, габаритів одного вантажного місця та спе­цифіки вантажі поділяються на такі, перевезення яких здійсню­ється за загальними й за спеціальними правилами (великовагові, великогабаритні, небезпечні тощо).

Згідно з п. 2 Правил надання послуг пасажирського автомо­більного транспорту, затвердженого Постановою Кабінету Мі­ністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, пасажиром є фізич­на особа, яка користується транспортним засобом, але не при­четна до керування ним. Пункт 1.8 Правил перевезень пасажи­рів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України містить більш розгорнуту характеристику пасажира: це фізична особа, яка користується залізничним транспортом на підставі особистого проїзного документа або є членом організо­ваної групи осіб, яка їде на підставі придбаного групового проїз­ного документа. Ці особи вважаються пасажирами з моменту придбання квитка на поїзд до моменту завершення поїздки. Па­сажирами також вважаються особи, що здійснюють поїздку за посвідченням, якщо це передбачене законодавством України.

Зважаючи на це, перевізником за договором перевезення ван­тажів та пасажирів можуть бути суб’єкти господарської діяль­ності – юридичні особи, установчі документи яких дозволяють займатися відповідним видом діяльності, і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Підтвердженням цьому є визначення перевізника за Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність»: перевізник – юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов’язання й відповідальність за дого­вором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (пере­дачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у доку­менті (ст. 1). Відправниками, одержувачами вантажу можуть бу­ти юридичні та фізичні особи незалежно від наявності в остан­ніх статусу суб’єкта підприємницької діяльності; пасажирами – відповідно фізичні особи.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність (див., зокрема, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвер­джена Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201).

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодав­цеві неушкодженою.

Предметом договору зберігання є зберігання речі (майна). Проте на відміну від договору купівлі-продажу, де поняття «майно» тлумачиться розширено й включає як матеріальні, так і нематеріальні активи, предметом договору зберігання виступа­ють лише матеріальні цінності (активи), тобто основні фонди й оборотні засоби (див. Податковий кодекс України). Це випливає з правової природи договору зберігання й підтверджується ви­щенаведеним визначенням поняття «відповідальне зберігання».

Дата добавления: 2015-05-31