Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Тема 9. Зобов’язання про спільну діяльність

Тема 9. Зобов’язання про спільну діяльність. Договори про створення юридичної особи

Додаткова

20. Безклубий І. А. Договір позики та його співвідношення з кредитним договором / І. А. Безклубий // Бюлетень Мініс­терства юстиції України. – 2007. – № 5. – С. 57–67.

21. Гетьманцев Д. До питання про правову природу банків­ського рахунку / Д. Гетьманцев // Адвокат. – 2007. – № 9. – С. 6–8.

22. Дмитренко Е. С. Фiнансове право України: Загальна части­на: навч. посiб. / Е. С. Дмитренко. – К.: Алерта, 2006. – 376 с.

23. Дмитренко Е. С. Фiнансове право України: Особлива части­на: навч. посiб. / Е. С. Дмитренко. – К.: Алерта, 2007. – 613 с.

24. Домбругова А. Правове регулювання відносин за договором банківського рахунку / А. Домбругова // Юридичний вісник України. – 2004. – № 27. – С. 14.

25. Ефимов О. «Нетрадиционные» формы расчетов во внешне­экономической деятельности / О. Ефимов // Юридичний рад­ник. – 2007. – № 4. – С. 50–55.

26. Ластовецький А. Оподаткування як інструмент організацій­но-правового регулювання підприємництва / А. Ластовець­кий // Право України. – 2004. – № 9. – С. 76–81.

27. Олехова О. Факторинг як шлях до підвищення конкуренто­спроможності підприємства / О. Олехова // Юридична газе­та. – 2004. – 14 вересня. – № 17. – С. 4.

28. Поєдинок В. Компенсаційні схеми для інвесторів на ринку фінансових послуг / В. Поєдинок // Юридичний журнал. – 2005. – № 7. – С. 47–52.

29. Стрижко Л. Нове обличчя позики: правові новації позики в господарських відносинах / Л. Стрижко // Юридична газе­та. – 2004. – 15 січня. – № 1. – С. 17.

30. Хобич О. Відкриття банківського рахунку / О. Хобич // Ком­пас підприємця. – 2010. – № 1. – С. 20–24.

Основні терміни та поняття: договір про спільну діяль­ність; договір простого товариства; засновницький договір.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зо­бов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Такі дого­вори можуть бути двосторонніми й багатосторонніми. Такий до­говір є консенсуальним, взаємним і безоплатним. Учасниками договору можуть бути юридичні й фізичні особи. Кожний учас­ник зобов’язаний за спільною діяльністю виступати одночасно і як боржник, і як кредитор. Жодна сторона не має права вимага­ти виконання, зобов’язання для себе особисто й не повинна виконувати зобов’язання безпосередньо іншої сторони. Форма такого договору письмова.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої внески та діяти спільно з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Характерні риси договору:

– це об’єднання двох або більше осіб;

– юридична особа не створюється;

– учасники для спільної діяльності вносять і об’єднують свої внески;

– об’єднання зв’язане з участю кожної зі сторін у їхній спільної діяльності;

– об’єднання створюється для отримання прибутку чи до­сягнення іншої мети.

Внесками учасників можуть бути спільне майно, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички, ділова репутація, ділові зв’язки.

Студенти повинні звернути увагу на ведення спільних прав учасників (ст. 1135 ЦК України), відповідальність учасників за спільними зобов’язаннями, розподіл прибутку та виділення частки учасника на вимогу його кредиторів.

Підстави припинення договору вказані в ст. 1141 ЦК України.

Створення юридичних осіб шляхом об’єднання майна та спі­льної підприємницької діяльності їхніх засновників (учасників) у теорії вважається специфічним різновидом спільної діяльнос­ті, яка, щоправда, власне правовими нормами про спільну діяль­ність не регулюється. У деяких випадках створення юридичних осіб оформляється договорами, на які, незважаючи на наявність спільних рис із договором про спільну діяльність, відповідно не поширюються норми законодавства, що регулюють спільну діяльність (гл. 77 ЦК України та інші нормативні акти). Ця теза знаходить підтвердження в п. 1 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02–5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств», відпо­відно до якого створення нового суб’єкта підприємницької діяльності та визначення його організаційно-правової форми ре­гулюється не положеннями ЦК про спільну діяльність, а іншими актами законодавства. Тим більше, що ст. 1130 ЦК України чіт­ко закріплює, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються діяти спільно без створення юридич­ної особи, тим самим виключаючи створення юридичної особи з кола випадків укладання договору про спільну діяльність.

На сьогодні правовою базою засновницьких договорів є ЦК України (ст. 87, 120, 134), ГК України (ст. 57, 82), а також Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ. У цих нормативних актах можна знайти реквізити засновницьких договорів. Щодо порядку укладання, зміни, ро­зірвання засновницьких договорів застосовуються загальні нор­ми цивільного законодавства про угоди та зобов’язання.

Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки заснов­ницького договору, а також порядок його укладання, зміни та припинення. У теорії засновницький договір визначається як консенсуальний цивільно-правовий договір, що регулює відно­сини між засновниками в процесі створення та діяльності юри­дичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Проте ця загальна теза потребує суттєвого уточнення, що й робиться далі.

Відповідно до загального правила, що міститься в роз’яснен­ні Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств», засновницький до­говір укладається, якщо засновників підприємства два чи більше і є рішення про його створення.

Ця теза знаходить підтвердження в ГК України. Так, згідно із ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні підприємства, до яких нале­жать «кооперативні підприємства, підприємства, що створюють­ся у формі господарського товариства, а також інші підприєм­ства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб», утворюються, як правило, двома або більше зас­новниками за їхнім спільним рішенням (договором), яким і є засновницький договір.

Стаття 82 ГК України встановлює, що установчим докумен­том повного товариства й командитного товариства є заснов­ницький договір, а акціонерного товариства, товариства з обме­женою відповідальністю й товариства з додатковою відповідаль­ністю – лише статут. Тобто за ГК України, на відміну від Закону України «Про господарські товариства», обов’язкової наявності в акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідаль­ністю й товариств із додатковою відповідальністю засновниць­кого договору не передбачено.

Певним чином ситуацію прояснює ЦК України, який поряд із терміном «засновницький договір» (ст. 120, 134) запроваджує категорію «договір про заснування товариства» (ст. 142, 153).

Так, за ч. 1 ст. 142 ЦК України, якщо товариство з обмеже­ною відповідальністю засновується кількома особами, ці особи в разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який установлює порядок заснування товариства, умови здійс­нення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідаль­ністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов’язковим. Подібні положення передбачаються ЦК України щодо товариства з до­датковою відповідальністю й акціонерного товариства.

Різниця між засновницьким договором і договором про зас­нування полягає не в їхніх умовах, які, фактично, є однаковими для обох видів договорів, а в тому, що засновницький договір є установчим документом товариства, а договір про заснування таким не вважається. Наслідком цього, як можна було побачити вище, є обов’язковість подання засновницького договору як установчого документа при державній реєстрації повного та ко­мандитного товариств і, відповідно, необов’язковість подання договору про заснування акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й товариства з додатковою відпо­відальністю як внутрішнього документа, що регулює відносини між їхніми засновниками (учасниками).

Законодавець шляхом розмежування засновницьких догово­рів і договорів про заснування товариств відповідних видів наго­лошує на різниці в правовому статусі засновників (учасників) «товариств осіб», до яких належать повні та командитні това­риства, та «товариств капіталів» – акціонерних товариств, това­риств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Адже, на відміну від останніх, у яких засновники (учасники) можуть і не брати безпосередньої участі в діяльності товариства, обмежу­ючись вирішенням організаційних питань на загальних зборах і доручаючи здійснення оперативно-господарської діяльності найманим представникам виконавчого органу управління, учас­ники повного й командитного товариств «здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність» в обов’язковому поряд­ку. Оскільки учасники таких товариств безпосередньо виходять на ринок, детальна правова регламентація відносин між ними як з приводу організації, так і функціонування товариств має прин­ципове значення. Дія засновницького договору після державної реєстрації (створення) відповідної юридичної особи зберігається та триває до моменту припинення її діяльності.

Договір для того, щоб вважатися засновницьким і, відповід­но, установчим документом, повинен не просто регулювати від­носини між засновниками (учасниками) корпоративної юридич­ної особи з приводу її створення й функціонування. Правовий статус цієї юридичної особи повинен обумовлювати обов’язкову особисту спільну участь її засновників у діяльності, що нею здійснюється. Саме це характерне для повних та командитних товариств, а також для фермерських господарств. Інакше дого­вір, що укладається між засновниками (учасниками) з приводу створення юридичної особи, наділення її майном тощо, є дого­вором про заснування й установчим документом не вважається.

Загальні реквізити засновницьких договорів містяться в ГК України. Згідно із ч. 3 ст. 57 цього кодексу (див. також ст. 88 ЦК України) у засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяль­ністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Для окремих суб’єктів законодавство конкретизує ці загальні вимоги. Так, відповідно до ч. 2 ст. 82 ГК України установчі до­кументи господарського товариства (для повного й командит­ного товариств таким документом є саме засновницький дого­вір) повинні містити відомості про вид товариства, предмет і ці­лі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і ком­петенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості. Засновницький договір повного й командитного товариства, крім зазначених ви­ще відомостей, повинен визначати розмір частки кожного з учасників, форму їхньої участі в справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників ко­мандитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства та роз­мір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Засновницький договір повинен укладатися в письмовій фор­мі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації повного та командитного това­риств. Як уже зазначалося вище, він є консенсуальним і набуває чинності з моменту досягнення його сторонами згоди з усіх істотних умов.

Дата добавления: 2015-05-31