Класифікація та види інвестиційних договорів. Інвестиційні договори з особливим суб'єктним складом

Договірна форма, як зазначає О. М. Вінник, є однією з двох основних правових форм інвестування, опосередковуючи не лише вкладення інвестицій, а й організацію інвестиційного процесу1.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Поняття "інвестиційний договір" застосовується також щодо договорів, що укладаються на території пріоритетного розвитку або С(В)БЗ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні" від 05.07.1999 р. № 1199.

Термін "інвестиційний договір" використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. У першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. У другому (вузькому) розумінні термін "інвестиційний договір" застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.

Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічні предмет і мету.

Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав). Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.

Мета інвестиційного договору-це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони у процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування - здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату - одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.

Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.

У господарському законодавстві інвестиційні договори поділяють на такі групи: 1) договори про створення юридичної особи або про пайову участь у підприємстві чи неприбутковій організації; 2) договори без створення юридичної особи. Серед них виділяють договори про спільну інвестиційну діяльність та інвестиційні договори, які не пов'язані із спільною діяльністю.

Залежно від кількості сторін та співвідношення прав і обов'язків кожної зі сторін інвестиційного договору розрізняють двосторонні та багатосторонні договори. У двосторонніх договорах сторони взаємно беруть на себе конкретні зобов'язання. У випадках, коли в договорі беруть участь три і більше учасники, зміст такого договору становлять взаємні права та обов'язки сторін, а сам договір вважається багатостороннім.

Наступним критерієм класифікації є оплатний чи безоплатний характер інвестиційних договорів. Так, за критерієм оплатності розрізняють: 1) оплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак цей прибуток може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагентів (як це має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій); 2) безоплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо досягається певний соціальний ефект. Наприклад, будівництво та облаштування приміщень для відпочинку працівників підприємства-інвестора.

За часом виконання розрізняють: 1) інвестиційні договори з одноразовим виконанням, які передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії впродовж короткого проміжку часу; 2) інвестиційні договори із тривалим виконанням, які передбачають їх виконання впродовж тривалого часу.

За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів: 1) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою здійснення інвестиційної діяльності; 2) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій; 3) договори про передання майнових прав; 4) договори про спільну підприємницьку діяльність; 5) договори про виробничу кооперацію; 6) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав із метою інвестиційної діяльності; 7) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності; 8) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності; 9) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; 10) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних із ними робіт; 11) договори концесії; 12) договори про розподіл продукції.

Залежно від того, хто виступає інвестором, розрізняють: інвестиційні договори на державне інвестування; іноземне інвестування та інвестування національним суб'єктом.

За матеріальним об'єктом (видом інвестиції) інвестиційні договори поділяються на: інвестиційні договори на інвестування майна, що належить інвестору на праві власності; інвестиційні договори на інвестування майнових прав; інвестиційні договори на інвестування прав інтелектуальної власності. За юридичним об'єктом або формою інвестування, якій вони відповідають, виділяють: інвестиційні договори, спрямовані на придбання у власність рухомого і нерухомого майна з метою здійснення підприємницької діяльності; інвестиційні договори, спрямовані на придбання інших майнових прав: корпоративних, прав на користування землею та природними ресурсами, права інтелектуальної власності тощо; інвестиційні договори, спрямовані на заснування юридичної особи для реалізації інвестицій із метою отримання прибутку. Залежно від ступеня ризику розрізняють: інвестиційні договори із середнім ступенем ризику; інвестиційні договори з високим ступенем ризику; інвестиційні договори авантюрні (спекулятивні) щодо купівлі акцій. За напрямом інвестиційної діяльності виділяють: 1) галузеві інвестиційні договори; 2) регіональні інвестиційні договори; 3) мегаполісні (спеціальні) інвестиційні договори (у вільній економічній зоні та зоні зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності).

Загалом відносини щодо вкладення іноземних інвестицій опосередковуються за допомогою інвестиційного договору з особливим суб'єктним складом. Цей договір має такі характерні ознаки: 1) особливий суб'єктний склад: однією зі сторін договору має бути іноземний інвестор; 2) предмет договору - іноземна інвестиція, що здійснюється в будь-якій не забороненій законодавством України формі, та розмір якої фіксується в договорі; 3) об'єкт інвестування, не заборонений законодавством України щодо іноземних інвестицій; 4) мета договору - здійснення іноземної інвестиції й отримання як результату прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту; 5) необхідність дотримання письмової форми (а в передбачених законодавством випадках-нотаріально посвідченої); оскільки інвестиційна діяльність є різновидом зовнішньоекономічної діяльності (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"), то при укладенні інвестиційних договорів, які опосередковують здійснення іноземного інвестування, слід дотримуватися спеціальних вимог щодо форми та змісту договору, притаманних для зовнішньоекономічних контрактів, якщо законодавство про режим іноземного інвестування та спеціальні закони (наприклад, Закон України "Про лізинг") не передбачають іншого.

4. Поняття спільного інвестування та його інститутів. Класифікація інститутів спільного інвестування. Управління активами інститутів спільного інвестування

Ефективне проведення економічних реформ потребує довгострокових інвестицій, що обумовлює пошук нових шляхів залучення інвестиційних ресурсів у вітчизняну економіку. Економічні реформи важко назвати завершеними до часу створення ефективного спільного інвестування, що дозволяє залучити в економіку необхідні інвестиційні ресурси. Потенційними механізмами акумулювання та залучення інвестиційних ресурсів можуть стати інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди). У цьому контексті важливим у сфері захисту прав інвесторів в Україні є Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р.

Крім цього, поняття "інститути спільного інвестування" та всіх їх похідних зазначаються у: 1) ПК; 2) Законі України від 18.09.1991 р. № 1560-ХІІ "Про інвестиційну діяльність"; 3) Законі України від 23.02.2006 р. № 3480-УІ "Про цінні папери та фондовий ринок"; 4) Законі України від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"; 5) Законі України від 09.07.2003 р. № 1058-1 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; 6) Законі України від 09.07.2003 р. № 1057-1V "Про недержавне пенсійне забезпечення"; 7) Законі України від 28.11.2002 р. № 249-ІУ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та інших нормативно-правових актах.

Основний зміст цього документа, а саме, Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", становлять норми, котрі розкривають правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлюють вимоги до складу, структури та зберігання активів, визначають особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування (далі - ICI), порядок та обсяг розкриття ними відповідної інформації з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку є центральним завданням досліджуваного Закону.

Так, під ICI у цьому Законі прийнято розуміти "корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість".

Слід також додати, що вказаним нормативно-правовим актом було введено зовсім нову класифікацію ICI залежно від порядку здійснення їх діяльності - відкритого, інтервального та закритого типу; строкові та безстрокові; диверсифіковані й недиверсифіковані. Поєднуючи розрізнені, як правило, невеликі інвестиції, ці фонди покликані здійснювати їх реалізацію у великі та прибуткові інвестиційні проекти.

Отже, ICI - це інвестиційні фонди, в яких акумулюються кошти інвесторів для подальшого отримання прибутку через вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

У свою чергу, згідно з ПК (п. 14.1.86) інститути спільного інвестування (ICI) - інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства.

У коментарях до ст. 14 ПК зазначено, що під корпоративним інвестиційним фондом слід розуміти ICI, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %.

У свою чергу, пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим за розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів1.

У визначенні, що наведено у ПК, спостерігається відмінність у трактуванні ICI, яка полягає в тому, що до цих інститутів віднесені також інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній. Така розбіжність пояснюється тим, що дані інституції засновувались до прийняття Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", їх діяльність була зорієнтована на певний період для сприяння сертифікатній приватизації, а основною їх функцією була акумуляція коштів, основним чином приватизаційних майнових сертифікатів громадян України, з наступним їх інвестуванням у цінні папери інших емітентів. Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності цим Законом, здійснюють свою діяльність відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" протягом строку, на який вони були створені.

Отже, пайові інвестиційні фонди (ПІФ) - це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності та перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА) і обліковуються окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд: 1) не є юридичною особою, створюється КУА шляхом продажу (розміщення) інвесторам випущених нею інвестиційних сертифікатів фонду; 2) при підписанні договорів купівлі або продажу активів фонду, КУА діє від свого імені; 3) КУА веде облік результатів діяльності фонду окремо від власної господарської діяльності та інших ICI; 4) мінімальний обсяг активів -1250 мінімальних заробітних плат.

Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) - це юридичні особи, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства і проводять діяльність виключно із спільного інвестування.

Ознаки корпоративного інвестиційного фонду: 1) це юридична особа у формі публічного акціонерного товариства; 2) статутний капітал фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів та цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або торгово-інформаційній системі та об'єктів нерухомості, збільшення статутного капіталу здійснюється виключно за рахунок грошових коштів; 3) не менш як 70 % середньорічної вартості активів повинно інвестуватися у цінні папери; 4) може випускати і розміщувати (бути емітентом) тільки акції, може залучати кредити (позики), обсяг яких не перевищує 10 % вартості активів фонду, і лише для викупу розміщених акцій фонду; 5) Управління фондом (відповідно його активами) здійснює КУА на підставі договору, органи управління фонду (такі, як у ПАТ) - загальні збори акціонерів та наглядова (спостережна) рада.

Залежно від порядку здійснення діяльності ICI поділяються натри типи: 1) відкриті-цінні папери такого фонду продаються та купуються інвесторами у будь-який час; 2) інтервальні - цінні папери такого фонду можуть бути продані інвестору у будь-який час, а їхній викуп здійснюється на вимогу інвестора лише впродовж обумовленого у проспекті емісії терміну (інтервалу, що має бути оголошений хоча б раз на рік); 3) закриті - цінні папери такого фонду розміщуються у терміни, визначені проспектом емісії, вільно обертаються на ринку цінних паперів. Викупити цінні папери такого фонду можна після закінчення терміну дії фонду. Фонд зобов'язаний викупити свої цінні папери після закінчення терміну дії фонду.

ICI можуть бути строковими або безстроковими.

Строковий ICI - створюється на певний строк, зазначений у проспекті емісії цінних паперів цього ICI, після закінчення якого ICI припиняє свою діяльність.

Безстроковий ICI- створюється на невизначений строк.

ICI закритого тилу може бути лише строковим.

ICI також поділяються на такі види: 1) диверсифіковані ICI-інвестиційні фонди, активи яких можна інвестувати в обмежене коло інструментів ринку капіталів, відповідно до встановлених законодавством нормативів; 2) недиверсифіковані ICI - інвестиційні фонди, щодо яких не існує жорстких вимог диверсифікації активів. Вони можуть здійснювати інвестиції у цінні папери, об'єкти нерухомості, корпоративні права тощо.

Відкриті та інтервальні ICI - можуть бути лише диверсифікованими.

Існують ще венчурні інвестиційні фонди - це корпоративні або пайові недиверсифіковані інвестиційні фонди, активи яких більше, ніж на 50 % можуть складатися з корпоративних прав і цінних паперів, які не торгуються на фондових біржах. Ці фонди здійснюють виключно приватне розміщення емітованих ними цінних паперів, і провадять досить ризиковану інвестиційну стратегію, зокрема в інноваційні проекти.

Фізичні особи не можуть бути учасниками венчурних КІФ та ПІФ, а також недиверсифікованих ПІФ.

Окремо необхідно зупинитися на конструкції пайових інвестиційних фондів, що була запозичена із правової системи США, у якій подібні утворення функціонують на базі інституту довірчої власності.

Автоматичне впровадження іноземних інститутів у вітчизняну правову систему викликає гостру критику з боку правників1. Зокрема, підкреслюється невідповідність конструкції довірчого управління романо-германської правової системи сутності запозичених пайових інвестиційних фондів, що викликає певні проблеми їх використання на практиці. У зв'язку з цим пропонуються два способи вирішення такої суперечності - удосконалення конструкції вітчизняного довірчого управління або заміна правової форми пайового інвестиційного фонду.

На сьогодні домінуючою є пропозиція науковців щодо обрання другого шляху вирішення цієї проблеми, який є більш простим. На їх погляд, "відсутність у пайового інвестиційного фонду статусу юридичної особи обумовлює віртуальний характер відносин між власниками акумульованих грошових коштів і компанією з управління активами. Такий стан відносин здатний створювати підґрунтя для збільшення ризику фінансових зловживань"1.

Поряд з цими небанківськими установами опосередковане відношення до забезпечення інвестиційних процесів мають також страхові та лізингові компанії, недержавні пенсійні фонди, які хоча й мають за основну мету досягнення відмінних від інвестиційних завдань, проте, виконуючи функцію акумулювання вкладених в них фінансових ресурсів, наділені правом інвестувати їх до національної економіки України.

Господарські правовідносини з управління активами ICI складають окрему групу господарських правовідносин, що виникають у сфері спільного інвестування на ринку цінних паперів і своїм об'єктом мають обслуговування ICI та забезпечення їхньої діяльності. Значення цих правовідносин обумовлене тим, що саме компанії з управління активами ICI відіграють вирішальну роль в обслуговуванні та забезпеченні діяльності інституційних інвесторів2. Відповідно до Закону України "Про інститути спільного інвестування" управління активами ICI, тобто усією сукупністю їхнього майна, корпоративних прав та вимог, сформованою за рахунок коштів спільного інвестування, здійснюють компанії з управління активами ICI. Стосовно корпоративних інвестиційних фондів управління активами здійснюється на підставі договорів про управління активами, що укладаються вказаними фондами з такими компаніями, за якими ці компанії у відносинах з третіми особами повинні діяти від імені та в інтересах фондів. Стосовно пайових інвестиційних фондів в аспекті, що розглядається, важливо, що самі такі фонди створюються за ініціативою компаній з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених цими компаніями інвестиційних сертифікатів, і являють собою активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компаній з управління активами та обліковуються останніми окремо від результатів їхньої господарської діяльності. Оскільки пайовий інвестиційний фонд не має самостійної організаційної структури, не є юридичною особою, саме компанія з управління активами такого фонду, як суб'єкт господарювання, виступає інвестором у відповідних відносинах за участю названого фонду.

У вітчизняному законодавстві про ICI компанією з управління активами визнається господарське товариство (у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю), яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається ДКЦПФР.

Законодавство України з метою забезпечення прав та інтересів інвесторів висуває суворі вимоги та встановлює обмеження діяльності щодо компаній з управління активами.

Ліцензування діяльності компанії з управління активами здійснюється ДКЦПФР в порядку, встановленому законодавством про ICI та відповідними ліцензійними умовами.

Дата добавления: 2015-05-31