Форми власності на території та об'єкти ПЗФ України та особливості правового режиму їхніх земель

ЗК України у ст. 19 визначено, що серед категорій земель за основним цільовим призначенням окремо виділяється така категорія, як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Статтею 43 цього ж кодексу визначено: "Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду".

До складу земель ПЗФ включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 45 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом з тим треба зазначити, що в п.п. в), е) ч. 3 ст. 83 ЗК України закріплено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;... е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

Подібна ж норма передбачена п. в) ч. 3 ст. 84 ЗК України: до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення. Також обмеження щодо передачі земель ПЗФ у приватну власність містяться у п.п. г), и) ч. 4 ст. 84 цього ж кодексу: до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;... і) земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

Вбачається, що вказані норми ЗК України, що закріплюють можливість перебування земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення у державній, комунальній та приватній формі власності, повинні кореспондувати ст. 4 ЗУ "Про ПЗФ України", де закріплено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони (буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників), землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Таким чином, саме зазначені вище об'єкти і території ПЗФ та їхні частини (за винятком тих, стосовно яких закріплено їхнє перебування виключно у власності українського народу) можуть перебувати в інших формах власності.

Крім того, ЗУ "Про ПЗФ України" містить ще одну імперативну вимогу щодо форми власності об'єктів ПЗФ. У ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про ПЗФ України" визначено, що ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття ЗУ "Про ПЗФ України" (16 червня 1992 року), не підлягають приватизації. У такий спосіб забезпечуються в першу чергу державні інтереси щодо функціонування об'єктів, що мають надзвичайно велике значення як природні резервати, науково-дослідні та естетичновиховні центри, а також їхня загальна доступність для громадян з метою задоволення ними своїх потреб.

Також гарантією незмінності правового режиму земель, що часто є гарантією функціонування самих об'єктів та територій ПЗФ, є віднесення земель ПЗФ (разом із рядом інших видів земель за ґрунтовими якостями або цільовим призначенням) до особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Цією ж статтею передбачено, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків їхнього вилучення (викупу) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їхньою експлуатацією, за постановою КМ України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується ВР України.

Статтею 7 ЗУ "Про ПЗФ України" заборонено на землях ПЗФ та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення будь-яку діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних, історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їхньому використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об'єктів ПЗФ встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їхні межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлене обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

ЗК України в ст. 111 деталізовано порядок таких обмежень (обтяжень). Право на земельну ділянку може бути обмежене (обтяжене) законом чи актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи або договором шляхом встановлення: а) заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження; б) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; в) заборони на провадження окремих видів діяльності; г) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; ґ) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; д) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; е) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки, визначені у пунктах, підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі, а заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження земельної ділянки, підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, встановленому ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їхньої охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

Необхідно наголосити, що ЗУ "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" регулюються питання, пов'язані із необхідністю викупу земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, до яких, зокрема, належить розташування об'єктів природно-заповідного фонду. У разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об'єктів для суспільних потреб зазначені об'єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність за рішенням суду.

58)

88,89)Поняття мета і зміст землеустрою

Землеустрій

Стаття 181. Поняття землеустрою

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та
екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин
та раціональної організації території
адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання,
що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і
розвитку продуктивних сил.

Стаття 182. Мета землеустрою

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального
використання та охорони земель, створенні сприятливого
екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Стаття 183. Завдання землеустрою

Основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого
перерозподілу земель, формування раціональної системи
землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у
розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і
агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного,
екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних
відносин на національному, регіональному, локальному,
господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню
особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж
адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим
природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж
земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування,
організації раціонального використання та охорони земель на
національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із
створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну
оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського
призначення, впровадження прогресивних форм організації управління
землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення
земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню
природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів,
рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних
угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів,
вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення
промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів
деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель,
попередженню інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств,
організацій і установ з метою створення умов ефективного
землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Стаття 184. Зміст землеустрою

Землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж
адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і
землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм
використання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення
техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель
відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими
природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і
землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних
ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або
право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують
еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а
також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної
з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з
використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних,
ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою

1. Землеустрій здійснюється державними та іншими
землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету
України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а
також коштів громадян та юридичних осіб.

2. Землеустрій здійснюється відповідно до закону.

Стаття 186. Розгляд і затвердження землевпорядної
документації

1. Розгляд і затвердження землевпорядної документації
проводиться в такому порядку:

а) прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування
використання та охорони земель і схеми землеустрою після
погодження їх у встановленому порядку розглядаються і
затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами
місцевого самоврядування;

б) проекти створення нових землеволодінь і землекористувань
після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і
затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами
місцевого самоврядування;

в) проекти відведення земельних ділянок із земель державної
чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади
або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають
земельні ділянки;

г) проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств,
установ і організацій, особистих селянських, фермерських
господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими
радами або районними державними адміністраціями розглядаються і
затверджуються власниками землі або землекористувачами;

ґ) робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням,
докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх
використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих
проектів.

2. Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів з
питань землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування або власників землі та
землекористувачів, які затвердили ці проекти.

3. Прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти
землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з
питань використання і охорони земель, реформування земельних
відносин, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань
використання і охорони земель підлягають державній експертизі, яка
здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону.

90)Державний земельний кадастр мета його проведення принципи та значення

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому
значенні:

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна
система відомостей про землі, розташовані в межах державного
кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх
використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику
земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і
користувачами; Стаття 2. Мета ведення Державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного
забезпечення органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:

регулюванні земельних відносин;

управлінні земельними ресурсами;

організації раціонального використання та охорони земель;

здійсненні землеустрою;

проведенні оцінки землі;

формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів
інших природних ресурсів;

справлянні плати за землю.

Стаття 3. Принципи Державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр базується на таких основних
принципах:

обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру
відомостей про всі його об'єкти;

єдності методології ведення Державного земельного кадастру;

об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у
Державному земельному кадастрі;

внесення відомостей до Державного земельного кадастру
виключно на підставі та відповідно до цього Закону;

відкритості та доступності відомостей Державного земельного
кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;

безперервності внесення до Державного земельного кадастру
відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що
змінюються;

документування всіх відомостей Державного земельного
кадастру.

91)Порядок проведення державного земельного кадастру

1. Цей Порядок визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

2. У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Земельному кодексі України, Законах України "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій", "Про оцінку земель", "Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", інших законах та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актах.

3. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.

Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру, кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

4. Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держземагентство та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держземагентство.

Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держземагентством за погодженням з Мінагрополітики державне підприємство, яке належить до сфери управління Держземагентства.

5. До складу Держземагентства та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора і власну печатку, форми та опис яких визначаються Мінагрополітики.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Під втручанням у діяльність Державного кадастрового реєстратора розуміється прямо не передбачена законодавством дія будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань, яка стосується здійснення Державним кадастровим реєстратором повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

6. До повноважень Державного кадастрового реєстратора Держземагентства належать:

1) внесення до Державного земельного кадастру:

геодезичної, картографічної основи та відомостей про них (змін до них), індексних кадастрових карт (планів) відповідних адміністративно-територіальних одиниць (змін до них), індексної кадастрової карти кадастрової зони за межами адміністративно-територіальних одиниць (змін до неї) та відомостей про кадастрове зонування земель в межах території України (змін до них);

відомостей (змін до них) про землі в межах державного кордону, територій Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, про інші об'єкти Державного земельного кадастру, розташовані за межами адміністративно-територіальних одиниць, а також надання відмови у їх внесенні;

2) здійснення реєстрації:

заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про надання відомостей з Державного земельного кадастру;

3) проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства;

4) узагальнення відомостей про землі в межах державного кордону, територій Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

5) надання відомостей з Державного земельного кадастру щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту, та відмови у їх наданні;

6) виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, допущених у відомостях щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

7) оприлюднення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держземагентства:

відомостей щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

дати та номера реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, їх стислого змісту та інформації про результати розгляду;

8) надання та отримання інформації про об'єкти Державного земельного кадастру в порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами.

7. До повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держземагентства в Автономній Республіці Крим, областях належать:

1) внесення до Державного земельного кадастру або надання відмови у внесенні відомостей (змін до них) про:

землі в межах районів, міст, селищ, сіл;

обмеження у використанні земель;

2) здійснення реєстрації:

заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про надання відомостей з Державного земельного кадастру;

3) проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства;

4) узагальнення відомостей про землі в межах районів, міст, селищ, сіл за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

5) надання відомостей з Державного земельного кадастру щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту, та відмови у їх наданні;

6) виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, допущених у відомостях щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

7) оприлюднення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держземагентства:

відомостей щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

дати та номера реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, їх стислого змісту та інформації про результати розгляду.

8. До повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держземагентства в мм. Києві та Севастополі належать:

1) внесення до Державного земельного кадастру або надання відмови у внесенні відомостей (змін до них) про:

землі та земельні ділянки (їх частини), розташовані в межах районів у мм. Києві та Севастополі, а також міст, селищ, сіл, розташованих у їх межах;

обмеження у використанні земель;

2) здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації;

3) формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання;

4) присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам;

5) здійснення реєстрації:

заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про надання відомостей з Державного земельного кадастру;

повідомлень про виявлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру;

заяв про виправлення технічних помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру;

заяв про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру;

6) проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства;

7) узагальнення відомостей про землі в межах мм. Києва та Севастополя за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

8) надання відомостей з Державного земельного кадастру щодо об'єктів, зазначених упідпункті 1 цього пункту, та відмови у їх наданні, витягів з Державного земельного кадастру про будь-яку земельну ділянку в межах державного кордону;

9) виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, допущених у відомостях щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

10) оприлюднення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держземагентства:

відомостей щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

дати та номера реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, їх стислого змісту та інформації про результати розгляду.

9. До повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держземагентства у районах, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення належать:

1) внесення або надання відмови у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі та земельні ділянки (їх частини), розташовані в межах району, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення;

2) здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації;

3) формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення зберігання поземельних книг;

4) присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам;

5) здійснення реєстрації:

заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

заяв про надання відомостей з Державного земельного кадастру;

повідомлень про виявлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру;

заяв про виправлення технічних помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру;

заяв про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру;

6) проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства;

7) узагальнення відомостей про землі в межах району, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

8) надання відомостей з Державного земельного кадастру щодо об'єктів, зазначених упідпункті 1 цього пункту, та відмови у їх наданні, витягів з Державного земельного кадастру про будь-яку земельну ділянку в межах державного кордону;

9) виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, допущених у відомостях щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

10) оприлюднення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держземагентства:

відомостей щодо об'єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту;

дати та номера реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, їх стислого змісту та інформації про результати розгляду

92)Державна реєстрація та кількісно якісний облік земельних ділянок

94)Поняття та особливості юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Дата добавления: 2015-05-31