Принципи і функції екологічного права

Система екологічного права як галузі права

Система екологічного права

Система (внутрішня структура, побудова) екологічного права як галузі права являє собою “його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права”[29].

На думку, що поширена у еколого-правовій доктрині[30], загальна частина включає в себе такі інститути:

Права власності на природні ресурси;

Права природокористування;

Правового забезпечення екологічної безпеки (загальні положення);

Правового регулювання здійснення екологічної експертизи;

Правового забезпечення економічного механізму в сфері екології;

Правового забезпечення управління в сфері екології;

Юридичної відповідальності у сфері екології;

Особлива частина включає правові інститути, присвячені правовому режиму окремих природних ресурсів, природних комплексів та систем, правовим формам забезпечення екологічної безпеки.

Система екологічного права як науки та навчальної дисципліни

Потрібно пам’ятати, що система екологічного права як галузі права не співпадає із системою екологічного права як науки та навчальної дисципліни. До системи екологічного права як науки входять не правові інститути, а підсистеми наукових положень, інформації, знань. Тому у загальній частині екологічного права як науки та навчальної дисципліни виділяють, наприклад, такі розділи, не характерні для системи галузі права:

науково-методологічні засади екологічного права;

вчення про екологічні правовідносини;

вчення про об’єкти екологічного права;

вчення про екологічне право як галузь права;

вчення про джерела екологічного права;

розвиток еколого-правового регулювання, тощо.

У системі екологічного права як науки та навчальної дисципліни, на відміну від системи галузі права, виділяють також спеціальну частину, що включає, зокрема, положення про еколого-правове регулювання у зарубіжних країнах, міжнародне екологічне право.

Принцип права – це основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру. Принципи права є свого роду стрижнем, на якому будується система права і законодавства. Вони також відіграють важливу роль у тлумаченні правових норм.

На думку В.І. Андрейцева, принципи екологічного права – це вихідні засади та загальнообов’язкові правила, які зафіксовані в регулятивних та охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України.

М.В. Краснова визначає принципи екологічного права як основні засади, вихідні ідеї, загальнообов’язкові правила, “ що закріплені в регулятивних та охоронних еколого-правових нормах, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних екологічних відносин та спрямовані на досягнення мети екологічної політики держави, забезпечують виконання її завдань усіма суб’єктами таких відносин ”[31].

Принципи екологічного права можуть формуватися із змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини[32].

Законодавчо (ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”) зроблена спроба закріпити такі принципи охорони навколишнього природного середовища:

“а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.”

Доктринально виділяють загальні (конституційні), міжгалузеві та галузеві принципи[33].

За класифікацією В.І. Андрейцева, принципи поділяються на

загальноюридичні (гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень, компенсаційність екологічної шкоди, поєднання засобів стимулювання та відповідальності, міждержавне співробітництво),

міжгалузеві (пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування безпечного навколишнього природного середовища для життя і здоров’я людей, превентивність екологічних заходів, орієнтованість на формування екологічного світогляду, узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів, поєднання міждисциплінарних знань, прогнозування якості стану навколишнього природного середовища, обов’язковість екологічної експертизи, обов’язковість дотримання екологічних стандартів і нормативів, нормованість і оцінка впливу екологічно значимої діяльності, платність за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів),

галузеві (обов’язковість дотримання вимог лімітів використання природних ресурсів, збереження просторової і видової різноманітності природних об’єктів і комплексів, різноманітність форм права власності на природні ресурси, безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності, комплексність і ефективність використання природних ресурсів).

Натомість, Ю.С. Шемшученко виділяє такі “найважливіші для галузі принципи”:

системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин;

пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. ст. 3, 50 Конституції України, ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

сталого розвитку як основи гармонійного розв’язання соціальних, економічних і екологічних проблем (випливає з Порядку денного на ХХІ століття, прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро, 1992);

запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”;

раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

особливої охорони природних територій та об’єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

доступу фізичних та юридичних осіб до екологічної інформації (ст. 50 Конституції України, ст. ст. 9, 25 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

платності спеціального природокористування (ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

поєднання прав і обов’язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (ст. ст. 55, 66 Конституції України, ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

міжнародного екологічного співробітництва (ст. ст. 71, 72 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).

В.К. Попов та Г.В. Анісімова наводять такий перелік принципів:

правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи (вважається головним принципом);

правового забезпечення екологічної безпеки;

правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним суб’єктам права;

правового забезпечення раціонального та ефективного використання природних ресурсів;

правового забезпечення цільового використання природних об’єктів;

правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об’єктів щодо належного використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони;

правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних ресурсів;

правового забезпечення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів [34].

Функції екологічного права – основні напрямки впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб’єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки (В.І. Андрейцев)[35].

Виділяють (В.І. Андрейцев) загальноправові (регулятивна, виховна, превентивна, охоронна) та спеціальноправові (екологічна, природоохоронна, антропозахисна) функції екологічного права[36].

Дата добавления: 2015-05-31