Тема 32. Злочини проти безпеки виробництва 1 страница

Історія криміналізації діянь пов’язаних із порушенням безпеки виробництва.

Загальна характеристика та види злочинів проти безпеки виробництва.

Під час вивчення цієї теми студентам слід знати, що в сучасних умовах важливе значення має охорона безпеки виробництва. Відступи від нормативних приписів вимог безпеки, що є на підприємствах, шахтах, будовах, в сільському господарстві, заподіюють серйозну шкоду життю і здоров'ю працівників виробництва, сторонніх осіб, власності, довкіллю. Причини здійснення злочинів у сфері безпеки виробництва носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Дослідження показують, що входження в ринкову економіку породило серйозне протиріччя між складним способом виробництва й організаційно-господарських рішень, що реалізують основні напрямки політики державного регулювання виробничих відносин.

Родовим об'єктом злочинів проти безпеки виробництва є відносини, що забезпечують безпеку виробництва, тобто відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання шкоди для життя, здоров'я працівників шкідливими чинниками. Виробництво — це складна соціально-економічна і технічна відносно замкнута система, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на отримання суспільно корисного результату. При чому це може бути не тільки безпосередньо виробництво певних благ, а й діяльність по наданню медичних, освітніх, побутових та ін. послуг.

Складовим елементом такої системи є технічні та правові норми. Для забезпечення безпеки виробництва використовуються закони та підзаконні акти, що відносяться до різних галузей права (трудового, природоохоронного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та ін.), а також технічні норми. В цій системі норми кримінального права охороняють відносини безпеки виробництва від найбільш небезпечних посягань.

Основним безпосереднім об'єктом цих злочинів є безпека окремих видів виробництв. Додатковими обов'язковими об'єктами всіх злочинів, що посягають на безпеку виробництва, виступають життя і здоров'я людини, а додатковими факультативними об'єктами — власність і довкілля (екологічна безпека).

З об'єктивної сторони злочини проти безпеки виробництва сконструйовані як злочини з так званим матеріальним складом, і тому вимагають встановлення діяння, наслідків і причинного зв'язку. Суспільно небезпечне діяння як ознака об'єктивної сторони проявляється в порушенні шляхом протиправної дії або бездіяльності вимог безпеки, що містяться в правилах безпеки праці та виробництва. Під порушенням слід розуміти недотримання або неналежне дотримання вимог безпеки, передбачених правилами, або здійснення в ході виробничої діяльності дій, прямо заборонених правилами. Диспозиції статей є бланкетними.

Суб'єктивна сторона злочинів визначається їх об'єктивною стороною. Щодо порушення правил безпеки можуть мати місце умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність (тобто змішана форма вини або необережність у чистому вигляді).

Суб'єкт злочинів проти безпеки виробництва – спеціальний. Це особи, які зобов'язані дотримуватися правил безпеки виробництва. За правовим статусом вони можуть поділятися на три групи: службові особи і громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності, що прямо вказується в ст. 271 КК, в інших випадках це випливає із закону (статті 272–275 КК); робітники і службовці (статті 272–275 КК); сторонні для виробництва особи (статті 273 і 274 КК).

1. Стаття 271 КК України - порушення вимог законодавства про охорону праці.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є конституційне право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов'язковим об'єктом виступає здоров'я особи. Визнання особи потерпілим від злочину не залежить від того перебуває особа в трудових відносинах з об’єктом, де стався нещасний випадок на виробництві, чи пов'язана з ним іншими відносинами - адміністративними, цивільно-правовими.

Об'єктивна сторона характеризується 1) діянням (дією або бездіяльністю), 2) наслідками у вигляді шкоди здоров'ю (ч. 1) або загибелі людей чи іншими тяжкими наслідками (ч.2), 3) причинним зв'язком між діянням і наслідками, а також 4) місцем вчинення злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого.

Суб'єкт злочину спеціальний: крім загальних ознак суб'єкта злочину, він є службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, несе спеціальні обов'язки з охорони праці. Порушення вимог законодавства про охорону праці особою, у якої відсутні ознаки спеціального суб’єкта за даною статтею утворює злочин проти життя або здоров'я особи.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується, як правило, складною формою вини.

2. Стаття 272 КК України - порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека виконання робіт з підвищеною небезпекою, а додатковим обов'язковим об'єктом - життя та здоров'я особи. Потерпілими від цього злочину можуть бути будь-які особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) порушенням правил безпеки; 2) час вчинення порушення - під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; 3) місце вчинення порушення - на виробництві або будь-якому підприємстві, 4) загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 272 КК) або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 272 КК); 5) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків.

Суб'єкт злочину спеціальний: службові особи підприємств, установ, організацій, громадяни-власники підприємств, на яких законом або на підставі наказу, інструкції чи розпорядження покладено обов’язки забезпечувати дотримання правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; а також рядові працівники, які пройшли відповідне навчання або інструктаж. Дії службових осіб, які допустили внаслідок зловживання владою чи службовим становищем порушення правил безпеки і це заподіяло певну шкоду, утворює сукупність злочинів – ст.272 КК та ст.364 КК.

Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю. Виною у цьому складі злочину охоплюється знання винним правил, порушення яких йому інкримінується.

3. Стаття 273 КК України - порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека на вибухонебезпечних підприємствах чи у вибухонебезпечних цехах, а додатковим обов'язковим об'єктом - життя та здоров'я особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) порушенням правил безпеки; 2) місце вчинення порушення - вибухонебезпечні підприємства або вибухонебезпечні цеха; 3) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 273 КК) або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 273 КК), 3) причинним зв'язком між діянням та наслідками.

Місцем вчинення злочину є вибухонебезпечні підприємства або вибухонебезпечні цехи. Це підприємства і цехи, функціонування яких пов'язане з постійною небезпекою (загрозою) вибуху. Вибухонебезпечність конкретного підприємства чи цеху визначається при його проектуванні, визначенні чи зміні технології компетентними державними органами, які здійснюють нагляд за дотриманням безпеки виробництва або ж адміністрацією певного об'єкта. Місцем вчинення злочину, передбаченого ст.273 КК, не можуть визнаватися об'єкти невиробничого призначення.

4. Стаття 274 КК України - порушення правил ядерної або радіаційної безпеки.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека виробництва, на якому застосовуються радіоактивні матеріали, а додатковим обов'язковим об'єктом - життя та здоров'я особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) порушення правил ядерної або радіаційної безпеки; 2) місце вчинення злочину – виробництво, де використовується ядерна енергія, 3) наслідки у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 274 КК), або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч.2 ст. 274 КК); 4) причинним зв'язком між діянням і наслідками. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки може бути вчинено шляхом дії - виконання дій або бездіяльності, і полягає, зокрема, у: допуску до робіт в умовах радіоактивного випромінювання працівників, не забезпечених засобами дозиметричного контролю; непроведенні дезактивації обладнання; порушенні порядку утилізації відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання; використанні ядерної енергії без отримання належних дозволів, передбачених законом.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.274 КК, характеризується умислом або необережністю.

Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних в ч. ч. 1 і 2 ст. 274 КК.

5. Стаття 275 КК України - порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека використання промислової продукції та безпечне використання будівель і споруд, а додатковим обов'язковим його об'єктом - життя та здоров'я особи. Предметом – промислова продукція, будівлі, споруди. Промислова продукція - це продукти діяльності, створені для задоволення потреб інших людей, суспільства в цілому в умовах машинного високотехнологічного, як правило масового, виробництва. Будівлі і споруди - це будь-які штучні, створені людьми будівельні об'єкти - житлові будинки, склади, цехи, мости, тунелі тощо.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням у вигляді порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд; 2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 275 КК), або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 275 КК); 3) причинним зв'язком між діянням і наслідками, а також 4) часом вчинення злочину – „під час розроблення, конструювання, виготовлення чи зберігання промислової продукції”, або „під час проектування чи будівництва”. Під час (в ході, у зв'язку з) виконання кожного із вказаних етапів можливе вчинення дій, які впливають на безпеку готової продукції в ході наступного її використання, тобто вживання за цільовим призначенням, вилучення споживчих властивостей.

Не охоплюються об'єктивною стороною розглядуваного злочину діяння, вчинені в ході утилізації продукції, демонтажу будівель і споруд.

Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних в ч. ч. 1 і 2 ст. 275 КК. Відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції (у тому числі промислової) передбачена ст.227 КК України.

Тема 33. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Загальна характеристика та види злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту за законодавством України.

Характеристика злочинів, що посягають на безпеку руху та експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту.

Характеристика злочинів, що посягають на безпеку руху та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту.

Характеристика інших злочинів, які посягають на безпечну роботу транспорту.

Вивчення цієї теми слід розпочати з з’ясування наступних питань та визначень.

1. Всі положення Кримінального кодексу України, які передбачають склади злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, є бланкетними, а саме: обов’язковою умовою реалізації цих положень є їх тлумачення шляхом використання нормативно-правових актів, відмінних від Кримінального кодексу України;

2. Велика кількість складів цих злочинів є складом, який полягає у створенні небезпеки настання певних наслідків, що відрізняє цей вид складу злочину від формального і матеріального видів складу злочину.

3. Транспорт – галузь суспільного виробництва, яка покликана задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях

(з урахуванням ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР і Рекомендацій щодо вживання термінів та визначень з безпеки руху поїздів, затверджених Наказ Міністерства транспорту України від 03.06.2004 № 464);

4. Транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів

(ст. 1 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" від 13.09.2001 № 2681-III і п. 1.10. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306);

5. Залізничний транспорт – виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо

(ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР);

До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток

(ст. 22 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 № 232/94-ВР);

5. До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

(ст. 24 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 № 232/94-ВР);

6. До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту

(ст. 27 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 № 232/94-ВР);

7. До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

(ст. 32 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 № 232/94-ВР);

8. Міський електричний транспорт – складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів

(ст. 1 Закону України "Про міський електричний транспорт" від 29.06.2004 № 1914-IV)

До складу міського електротранспорту входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту

(ст. 34 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 № 232/94-ВР);

9. Магістральний трубопровідний транспорт нафти і газу – технологічний комплекс - окремий трубопровід (або сукупність трубопроводів) та пов'язані з ним єдиним технологічним процесом об'єкти, за допомогою яких здійснюється постачання нафти і газу споживачам, включаючи транзитне постачання через територію України

(ст. 1 Закону України "Про нафту і газ" від 12.07.2001 № 2665-III);

10. Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів

(ст. 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" від 15.05.1996 № 192/96-ВР);

11. Рухомий склад – локомотиви, вагони і моторвагонний рухомий склад

(Правила технічної експлуатації залізниць України, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411)

12. Повітряне судно – це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному просторі

(ст. 15 Повітряного кодексу України і П. 1.6. Правил польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому повітряному просторі України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 2003 р. № 293);

повітряне судно – апарат, що підтримується в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, виключаючи взаємодію з повітрям, відбитим від земної поверхні.

(ст. 3 Закону України "Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації" від 20.02.2003 № 545-IV);

повітряне судно – судно, зареєстроване у Державному реєстрі цивільних повітряних суден

(П. 4 Тимчасових правил контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації, затверджених Постановою КМУ від 02.08.1995 № 592);

13. Морське судно – будь-яке судно, крім тих, що плавають тільки у внутрішніх водах, в межах захищених вод або в районах дії портових правил

(П. 2.2. Положення про безпечне укомплектування екіпажами морських суден рибного господарства, затверджено наказом Державного комітету рибного господарства від 5 травня 1999 р. № 68)

14. Вокзал – комплекс спеціальних споруд, приміщень, обладнання, призначений для тимчасового перебування пасажирів та їх обслуговування, надання пасажирам платних та безплатних послуг, у тому числі реалізації продуктів харчування, промислових та супутніх товарів, друкованої продукції та розміщення обслуговувального персоналу. До складу цього комплексу входять: посадкові платформи, пішохідні тунелі та мости, переходи через залізничні колії, багажні приміщення, частина прилеглої до споруди привокзальної площі. Залежно від обсягів роботи з відправлення пасажирів вокзали бувають позакласні, I, II, III класів

(П. 17. Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 27.12.2006 № 1196)

15. Аеродром – визначена ділянка земної поверхні, включаючи будь-які будівлі, споруди і обладнання, призначена повністю чи частково для прибуття, відправлення, руху, стоянки та обслуговування повітряних суден

(ст. 3 Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації, затвердженої Законом України "Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації" від 20.02.2003 N 545-IV);

Аеродром – ділянка суші або водної поверхні (включаючи розміщені на ній будь-які будинки, споруди та обладнання), призначена повністю або частково для прибуття, відправлення і руху повітряних суден. Якщо поняття "аеродром" використовується в положеннях, що стосуються планів польотів і порядку сполучення, воно включає також місця, які можуть використовуватися літальними апаратами певних видів, наприклад вертольотами або аеростатами

(П. 2 Положення про використання повітряного простору України, затвердженого Постановою КМУ від 29.03.2002 № 401);

16. Порт – транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведеній порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту

(П. 2 Положення „Про прикордонний режим", затвердженого Постановою КМУ від 27.07.1998 № 1147);

Порт – державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту

(П. 1.3. Інструкції про заходи щодо недопущення незаконного проникнення сторонніх осіб у портах України та іноземних портах на судна закордонного плавання, що плавають під Державним прапором України, затвердженої Наказом Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Міністерством транспорту України, Державним комітетом рибного господарства України від 29.11.1999 № 502/568/156);

Морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту

(ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України);

17. Незаконне заволодінням транспортним засобом – вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі (примітка до ст. 289 Кримінального кодексу України);

Незаконне заволодіння транспортним – умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз

(П. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 23 грудня 2005 року № 14);

18. Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправного транспортного засобу – усні або письмові згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, на (про) використання у сфері дорожнього руху якогось із них з такими технічними несправностями, за яких його експлуатація відповідно до розділу 31 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, заборонена

(П. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 23 грудня 2005 року № 14);

19. Допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння або не має права ним керувати – усні чи письмові згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна розглядати також мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма під час руху, невідсторонення водія від керування тощо

(П. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 23 грудня 2005 року № 14);

20. Інші грубі порушеннями правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух – грубе порушення режиму роботи водіїв; відсутність контролю за технічним станом транспортних засобів; надання дозволу на використання вантажного транспортного засобу, не обладнаного належним чином для перевезення пасажирів, а також перевантаженого чи завантаженого з порушенням вимог правил дорожнього руху; допуск до керування особи, яка перебуває під впливом лікарських препаратів, у стомленому або хворобливому стані, тощо.

Тема 34. Злочини проти громадського порядку та моральності

Загальна характеристика та види злочинів проти громадського порядку та моральності.

Характеристика злочинів проти громадського порядку.

Характеристика злочинів проти моральності.

Під час вивчення цієї теми студенти повинні з’ясувати і запам’ятати наступні положення.

Злочини проти громадського порядку та моральності – злочини передбачені Розділом XII Особливої частини КК. Об'єднуються діяння у розділі, головним чином, за ознаками родових об'єктів цих посягань, якими і виступають громадський порядок і моральність.

Громадським порядком називається сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпечення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей.

На громадський порядок посягають діяння, передбачені статтями 293-296 КК.

Громадською моральністю називаються суспільні відносини, які утворюються на засадах загальнолюдських цінностей (добра, істини, справедливості) і вимагають від особи певної поведінки та забороняють поведінку, що не є відповідною до цих цінностей.

У житті суспільства громадська моральність є найголовнішим регулятором поведінки людей, вона є підґрунтям права і законодавства. На охорону громадської моральності спрямовані норми статей 297-304 КК.

Об'єктивна і суб'єктивна сторони посягань, відповідальність за які передбачають статті Розділу XII, дуже різноманітні і характеризуються як дією, так і бездіяльністю, вчинюються як умисно, так і необережно.

За видовим об’єктом ці злочини можна поділити на два види:

1. злочини проти громадського порядку (ст. 293–296);

2. злочини проти суспільної моральності (ст. 297–304).

Особливу увагу слід звернути на аналіз наступних складів злочинів.

Масові заворушення (ст. 294 КК) – злочин, що полягає у організації масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.

Безпосереднім об'єктом злочину є громадський порядок. Масові заворушення характеризуються участю в них великої кількості осіб незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови й заздалегідь розробленого плану злочинних дій. Суспільна небезпечність масових заворушень полягає у створенні небезпеки для життя і здоров'я громадян погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. Перебування у натовпі без участі у вчиненні вказаних вище суспільно небезпечних дій не утворює складу злочину.

Дата добавления: 2015-05-31