Принципи та основні етапи системного підходу

Системний підхід є напрямом методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об’єктів як систем. Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта і механізмів, які її забезпечують, на виявлення різноманітних типів зв’язків складного об’єкта і зведення їх у єдину теоретичну картину.

Однією з передумов, яка визначила роль системного підходу в сучасній науці є бурхливе зростання кількості інформації – інформаційний вибух. Застосування системного підходу, тобто представлення об’єкту дослідження у вигляді системи дозволяє отримати найбільш ємкий і економічний його опис. Об’єкт розглядається тільки в тому відношенні, в якому він виступає як система.

В результаті інформація, яка надходить досліднику є мінімально необхідною для розв’язання поставленої задачі.

Сутність системного підходу полягає не тільки в розумінні об’єкта дослідження як системи але й в розумінні процесу дослідження об’єкта як системного за своєю логікою і вживаними засобами.

Системний підхід має два аспекти: пізнавальний (описовий) і конструктивний (який використовується при створенні систем). У кожного з цих аспектів – свій алгоритм реалізації. В той же час конструктивний і описовий аспекти системного підходу тісно пов’язані і взаємно доповнюють один одного.

При описовому підході зовнішнє проявлення системи (її властивості, а також функції як засоби досягнення цілі) пояснюються через її внутрішній устрій – склад і структуру. Алгоритм реалізації системного підходу при цьому такий:

§ розгляд об’єкта дослідження як системи, тобто обмеженої сукупності взаємодіючих елементів;

§ встановлення складу, структури і організації елементів і частин системи, виявлення взаємодії між ними;

§ виявлення зовнішніх зв’язків системи, виділення головних;

§ визначення функції системи і її ролі серед інших систем.

При проектуванні системи процес йде за такими категоріальними ступенями: проблемна ситуація – мета – функція – склад і структура.

Проблемна ситуація – це невідповідність або відмінність між існуючим і потрібним станом справ у будь-якій системі. Виявлення проблеми здійснюється шляхом вимірювання і аналізу різних показників системи, нормальне значення яких відомі. Відхилення показника від норми і є симптомом проблеми.

Створювана система виступає засобом розв’язання проблемної ситуації, яка не може бути вирішена наявними засобами. Побудова системи здійснюється таким чином:

§ ставиться мета, яку повинна забезпечувати система;

§ визначається функція(ії), яка забезпечує(ють) досягнення цієї мети;

§ визначається склад елементів і створюється або підшукується структура, яка забезпечує виконання функції(й).

В основу системного підходу покладено принципи:

n Принцип мети – при дослідженні об’єкта потрібно з’ясувати мету його функціонування (його призначення). Нас має цікавити для чого існує система, яка мета стоїть перед нею, чим вона зумовлена, які засоби доcягнення

n Принцип двоїстості – будь-який об’єкт потрібно розглядати, з одного боку, як самостійну систему, а з іншого – як частину системи більш високого рівня. Принцип двоїстості випливає з принципу мети: мету функціонування об’єкта має бути підпорядкованою розв’язанню задач функціонування системи більш високого рівня. Мета – категорія зовнішня по відношенню до системи. Вона ставиться їй системою більш високого рівня, до якої система входить як елемент(підсистема).

n Принцип цілісності (емерджентності) – досліджуваний об’єкт повинен розглядатися як дещо виділене із сукупності інших об’єктів, яке виступає як ціле по відношенню до оточуючого середовища, яке має свої специфічні функції та закономірності розвитку.

n Принцип множинності – для дослідження об’єкта необхідно використовувати множину моделей. Цей принцип орієнтує на представлення об’єкта на різних рівнях:

Морфологічний рівень дає уявлення про будову системи. Морфологічний опис не може бути вичерпним. Глибина опису, рівень деталізації, тобто вибір елементів, усередину яких опис не проникає, визначається призначенням системи. Морфологічний опис ієрархічний.

Функціональний опис дає уявлення про зовнішні і внутрішні функції системи. Кожна система відрізняється набором своїх зовнішніх функцій. Реалізація цих функцій примушує певним чином функціонувати її елементи і підсистеми у напрямі досягнення цілей системи як цілого. Завдяки цьому між елементами виникають функціональні зв’язки.

Інформаційний опис дає уявлення про організацію системи, тобто інформаційні взаємозв’язки між елементами системи. Він доповнює функціональний і морфологічний опис.

На кожному рівні опису діють свої, специфічні закономірності. Всі рівні тісно взаємопов’язані. Якщо вносити зміни на одному з рівнів, потрібно проводити аналіз можливих змін на інших рівнях.

n Принцип історизму – кожний об’єкт повинен розглядатися в ретроспективі, з врахуванням історії виникнення і етапів розвитку. Цей принцип зобов’язує дослідника розкривати минуле системи і виявляти тенденції і закономірності її розвитку в майбутньому - Прогнозування поведінки.

n Принцип динамічності – об’єкт розглядається в русі й розвитку.

n Принцип складності – вказує на необхідність дослідження об’єкта як складного утворення. Тому при дослідженні об’єкта необхідно виконувати його спрощення до рівня збереження об’єктом своїх суттєвих властивостей.

n Принцип подібності (ізоморфізму) – різні системи функціонують на основі одних і тих самих принципів. Тому результати дослідження одних систем можуть застосовуватися при вивченні інших, подібних до них.

На практиці ідеї та принципи системного підходу реалізуються в методологічних засобах системного аналізу.

Дата добавления: 2015-05-26