Антифеодальні рухи XV - початку XVI ст. Повстання Мухи та селянська війна під проводом Д.Дожі

Селянські заворушення.
Селянські маси чинили опір наступові феодалів на їхню землю й права. Форми їхнього протесту й боротьби проти посилення кріпосницького й національно-релігійного гніту українських, польських, литовських, угорських і молдавських панів були різноманітними. Сільські общини, які активно захищали інтереси жителів своїх сіл, писали великому князеві чи королю скарги на утиски феодалів, зокрема захоплення ними общинних земель. Селяни часто відмовлялися виконувати панщину й інші повинності на користь феодалів, не допускали їх і їхніх слуг на свої землі, нападали на маєтки, убивали їхніх власників і управителів, знищували панські посіви, маєткові будівлі, захоплювали майно феодалів. Поширеною формою селянського протесту стали масові втечі покріпачених або покріпачуваних селян із західних і північних районів у південні степи, на Подніпров'я, де феодальний гніт був слабшим. Водночас відбувалися й масові антифеодальні збройні повстання.
У 1431 р. спалахнуло повстання селян Бакотської волості на Поділлі. Озброєні хто чим міг — косами, вилами, сокирами, списами,— селяни вигнали королівські війська і феодалів, оголосили себе вільними людьми і протягом трьох років не платили податків і не виконували повинностей. Лише в 1434 р. польські й литовські війська спільними зусиллями придушили повстання. Бакотська волость була включена до складу шляхетської Польщі.
Одним з найбільших було повстання 1490—1492 pp. під проводом селянина Мухи. У ньому взяли участь українські і молдовські селяни Східної Галичини, Буковини, Покуття і Молдови. Вони нападали на маєтки феодалів, забирали коней, зброю, виганяли і вбивали панів і т. ін. Польський король закликав до походу проти повстанців шляхту і найняв прусські війська. Влітку 1490 р. біля Рогатина основні сили повстанців були розбиті королівськими військами, а залишки їх на чолі з Мухою відступили на Покуття (райони Коломиї і Снятина), а потім у ліси Північної Буковини.
Навесні і влітку 1491 p., а потім і в 1492 р. повстанські загони селян під проводом Мухи нападали на маєтки феодалів, палили їхнє майно, убивали панів. Але у 1492 р. група українських шляхтичів уночі напала на загін повстанців, знищила його, а Муху захопила і видала польським військам. Його перевезли в Краківську в'язницю, де він незабаром і помер від катувань.
Активну участь, разом з угорськими, словацькими і валаськими селянами, взяли в антифеодальній війні, яка спалахнула в Угорщині в 1514 р. під проводом Дєрдя (Георга) Дожі, українські селяни Закарпаття.
Цього року відновилася війна Угорщини з Туреччиною. Для відбиття нападів турецьких військ, які вступили в Семиграддя й Молдову, угорський уряд зібрав велику армію з селян, в тому числі й із Закарпаття. На чолі цього селянського війська, яке налічувало близько 60 тис. чол. і яке зібралося на Ракоському полі під Будапештом, було поставлено Д. Дожу. Оскільки уряд не забезпечив військо харчами, одягом, наметами і всім необхідним, селяни почали нападати на маєтки феодалів, руйнували їх, забирали одяг, хліб, худобу, вбивали власників цих маєтків і т. ін. Розправившись із навколишніми феодалами, повстанці, очолювані Дожею, розділилися на п'ять загонів і пішли громити феодалів в інших місцях. Два загони послав Дожа і в Закарпаття. Дожа проголосив республіку і загальну рівність та верховенство народу. Але, розпорошені на окремі частини, повстанці були розгромлені об'єднаними силами угорських феодалів, які вчинили над ними жорстоку розправу.
Усі антифеодальні селянські повстання мали стихійний і локальний характер. Однак боротьба селян проти феодалів мала прогресивне значення. Вона певною мірою стримувала ріст кріпосницького гноблення, у ній селяни усвідомлювали своє становище і набували досвіду боротьби.
Виступи міського населення.
Розгорталася боротьба і в містах. Міщани виступали проти утисків феодалів, проти феодальної залежності. Одночасно з цим, з поглибленням розшарування міського населення, з посиленням експлуатації біднота ставала на боротьбу проти міської верхівки. Так, у 1536 р. черкаські міщани вигнали з міста старосту, який грабував населення. На допомогу черкасцям прийшли канівці. Побоюючись поширення повстання, уряд призначив іншого старосту. У 1541 р. виступи міщан відбулися в Брацлаві і Вінниці.
Боротьба народних мас — селян і міських низів — мала яскраво виражений класовий характер. Вона спрямовувалась насамперед проти феодалів, проти соціального гноблення. Разом із тим це була національно-визвольна боротьба, оскільки народні маси виступали й проти чужоземного гніту, за визволення України від іноземного поневолення.

Дата добавления: 2015-05-26