Зборівський мирний договір

Зборівський та Білоцерківський мирні договори.

У лютому 1649 року в Переяславі розпочалися українсько-польські пе­реговори. Польський уряд спробував зупинити процес утворення самостій­ної Української держави, надавши українцям певну автономію у складі Ре­чі Посполитої. Королівські посланці привезли Б. Хмельницькому багаті.

І подарунки та гетьманські клейноди. Б. Хмельницький зустрів послів з булавою, в оточенні бунчуків та корогов. Цим він хотів підкреслити, що не потребує королівського визнання, бо давно є гетьманом. Сподвижник Б. Хмельницького полковник Ф. Джалалій заявив польським посланцям: «Маєте свою Польщу, а України не займайте, нехай зостанеться нам, козакам». Таким чином, польській делегації був висунутий чіткий ультиматум:

· ліквідувати в українських воєводствах уніатську церкву;

· не будувати в Україні будь-яких католицьких чи уніатських церков;

· сан київського митрополита вважати найвищим після польського примаса;

· назначати тільки православних воєвод на українські землі;

· повернути запорізькому війську всі його привілеї та вільності;

· уважати гетьмана васалом польського короля;

· виселити орендарів з українських земель;

· заборонити Яремі Вишневецькому командувати військом.

Гетьман також заявив на переговорах, що має намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну».

Українсько-польські переговори велися в гострих суперечках, а тим часом обидві сторони готувалися до нової війни. Король Ян-Казимир видав наказ про посполите рушення й загальну мобілізацію регулярного війська, що дало можливість полякам підготувати для наступу три великі армії:

· армія, у лавах якої перебував князь Ярема Вишневецький, була сконцентрована на кордонах Галичини й Волині;

· армія, що була під командуванням самого короля та складалася з посполитого рушення, тобто з мобілізованої шляхти;

· литовська армія, що мала наступати з півночі.

Улітку 1649 року Б. Хмельницький атакував польські війська в Галичині та змусив їх відступати до Збаража. Кілька разів козаки йшли на штурм міста, завдавали великих утрат шляхті, але так і не змогли оволодіти фортецею, обороною якої керував князь Я. Вишневецький. У битві загинув полковник Нестор Морозенко, були поранені Кіндрат Бурляй та Іван Богун.

Тоді козаки взяли місто в облогу, що спричинило страшний голод. Городяни, як свідчить літописець, мусили їсти собак і котів. Шляхті вдалося надіслати послання до короля, у якому вони просили в Яна-Казимира допомоги.

Перед походом на Збараж частину своїх військ Б. Хмельницький вислав на Білу Русь проти литовської армії Яна Радзивілла. Проте козацькі війська під проводом М. Кричевського зазнали поразки під Лоєвом, а сам керівник помер від отриманих ран.

Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 року укладено не вигідний для України Зборівський мирний договір, який згодом мав бути затверджений польським сеймом.

За умовами цього договору:

· Українську державу — Гетьманщину — польський уряд визнавав у ме­жах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь і Поділля залишалися під владою польського короля;

· у Гетьманщині влада належала гетьману, резиденція якого розміщува­лася в Чигирині;

· західний кордон Гетьманщини проходив уздовж р. Случ (так звана «козацька лінія»), і коронне польське військо не мало доступу на території, що лежать на правобережжі Случі;

· зберігалися вільності Війська Запорізького;

· кількість реєстрових козаків установлюва­лася в межах 40 тис. осіб (насправді військо Б. Хмельницького налічувало до 150 тис.);

· проголошувалася амністія всім учасникам Національ­но-визвольної війни;

· селяни, які не потрапили до козацького реєстру, мали повернутися до панів;

· католицька і православна шляхта зрівнювали в правах;

· православний київський митрополит мав увійти до польського сенату;

· питання про унію передавалося на розгляд сейму.

Досить складною була ситуація й длябЁ. Хмельницького. Козацькі низи, селяни та міщани не визнавали договору з поляка­ми, звинувачували гетьмана в зраді й на­віть готові були його вбити. Народна війна тривала. Повстанці не збиралися складати зброю й чинили запеклий опір панам, що поверталися до своїх маєтків. Убивали їх, палили садиби, не визнавали польської адміністрації. Велика кількість повстанців (понад 40 тис.) зосередилася на Брацлавщині, Волині й Поділлі, їх очолив відо­мий козацький полковник Данило Нечай, який був дуже популярним серед народу.

Воєнні дії розпочалися взимку 1651 року. На початку лютого польське військо, очолюване магнатом М. Калиновським, раптово з'явилося на Поділлі й напало на містечко Красне, де перебував полк Данила Нечая. 20 лютого в жорстокому й нерівному бою загинули всі козаки разом з Нечаєм. Польські війська зайняли прикордонні козацькі міста Шаргород, Чернівці, Ямпіль і оточили Вінницю. У місті був загін козаків на чолі з Іваном Богуном, який у боях за місто ще раз підтвердив свою репутацію талановитого полководця. Залишивши частину війська у Вінниці, І. Богун разом з невеликим загоном ударив по ворогові й нав'язав противникові бій на тонкій кризі. Козаки почали раптовий відступ, заманюючи важку кінноту ворога на середину річки, де пробитий лід був притрушений сіном та снігом. Кілька тижнів вінничани відбивали польські штурми, поки не надійшла підмога. 19 березня під Липівцем передові полки армії Б. Хмельницького вдарили по польських військах, і ті змушені були від ступити.

Дата добавления: 2015-05-26