Три поділи Польщі та доля українських земель

Наприкінці ХVІІІ ст. відбулися зміни і на українських землях, що знаходилися під владою Речі Посполитої. У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала занепад: фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Ослабленням Польщі скористалися сусідні держави – Росія, Прусія та Австрія. Їх лякала можливість поширення через Польщу ідей просвітництва, а згодом і духу Французької революції, тому вони планували розчленувати Польщу і розширити за рахунок її територій свої володіння.

У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, внаслідок якого майже всю територію Руського (без Холмської землі), Белзького, західну частину Волинського та Подільського воєводств отримала Австрія. Внаслідок об’єднання цих українських земель з південною частиною польських (Краківського, Сандомирського та Люблінського) воєводств було створено так зване Королівство Галичини і Ладомерії. До Пруссії відійшла північно-західна частина Польщі з Гданськом, до Росії – східно білоруські землі з Полоцьком і Вітебськом.

Приводом до другого поділу Польщі стало те, що чотирирічний сейм (1788-1792 рр.) розпочав у країні важливі реформи, зокрема прийняв конституцію, у якій відбилися ідеї Французької революції. Противники реформ і конституції, яка обмежували сваволю магнатів і шляхти, звернулися за допомогою до сусідів. І вони не забарилися. Щоб не допустити поширення революційних ідей і зміцнення Польщі, Росія і Пруссія 12 січня 1793 р. підписали конвенцію про другий поділ Польщі. За нею до Пруссії відійшли західні польські землі з Познанню, до Росії – Правобережна Україна (Київщина, Брацлавщина, Поділля) і центральна частина Білорусії з Мінськом.

Другий поділ Польщі викликав в країні піднесення національно-визвольного руху. У березні 1794 р. у Кракові спалахнуло польське визвольне повстання під проводом Т.Костюшко. На Правобережній Україні розповсюджувалися листи й прокламації із закликами приєднання до повстання. Проте великої популярності серед населення вони не мали: переважна більшість українського селянства залишилась байдужою. Врешті-решт повстання придушили російські війська, очолювані О.Суворовим. Після цього, у 1795 р. було здійснено третій поділ Польщі, за яким Росія отримувала Волинь, Західну Білорусь, Литву і Курляндію; Австрія – Люблін і Краків з прилеглими районами; а Пруссія – решту польських земель із Варшавою.

За результатами третього поділу Речі Посполитої польський народ втратив свою державність. Відтак, 62% території і 45% населення колишньої Речі Посполитої отримала Росія, 18% території і 32% населення – Австрія, і, відповідно, 20% і 23% дісталися Пруссії. Такі радикальні зміни політичної карти Східної Європи суттєво вплинули на долю українців. Близько 80% українського населення опинилося у складі Російської імперії.

Австрія, скориставшись ослабленням Туреччини у російсько-турецьких війнах, окупувала в 1774 р. Буковину. Згідно з Константинопольським протоколом 1775 р. вона визнавалася за Австрією. Відтепер у складі Австрійської монархії Габсбургів опинилися усі західноукраїнські землі: Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина.

На Правобережній Україні, після її приєднання до Росії, було запроваджено загальноросійський адміністративний поділ: спочатку намісництва, а потім губернії. У 1797 р. було створено Київську (центр Київ), Волинську (Новоград-Волинський) і Подільську (Кам‘янець-Подільський) губернії. Однак для того, щоб не загострювати стосунки з місцевою польською шляхтою, царський уряд гарантував їй станові права і привілеї. Вона отримала російське дворянство, зберегла право на володіння маєтками і залежними селянами. Зберігалося старе шляхетське законодавство. Водночас керівні посади в управлінні краєм посіли представники російської адміністрації. Для українського селянства, що складало переважну більшість населення Правобережжя і найбільше потерпало від сваволі польських панів, ніяких змін не відбулося.

Дата добавления: 2015-05-26