Етична категорія справедливість

Категоріальний статус поняття "справедливість" пов´язується переважно з рівнем моральності соціальних відносин. Вони визначають індивідуальні, групові, соціально-станові уявлення про сутність справедливості. Поняття справедливості глибоко укорінене в культурі. Своїми витоками воно сягає первіснородових часів — періоду, коли зрівняльна справедливість була законом життя роду.

Становлення поняття рівної відплати кладе початки правового регулювання стосунків. Правда, слід зазначити, що в низці країн зберігається ще первіснородовий тип помсти всім родичам винного, до останнього його представника. Досить згадати сицилійську мафію, що поширила свій вплив далеко за межі Італії. Нині, застосовуючи закон вендети (італ. vendetta — помста), вона усуває суперників у сфері економіки і політики.

Згодом поняття "справедливість" коригує стосунки майнової нерівності, закріплюючи їх у правових кодексах. Поняттям справедливість почало осягатися і майнове становище людини, що асоціювалося з її доброчесностями і служило їх показником.

В етиці Арістотеля поняття справедливості відображає найрізноманітніші аспекти моральних та правових стосунків. Філософ розрізняє справедливість відплатну і розподільчу. Йому належить визначення поняття справедливість як "справедлива рівність", як певна середина між двома крайнощами несправедливості тощо. Категоріального значення поняття "справедливість" набуває з поширенням моральних вимог на сферу соціального життя та утвердження істини соціальних стосунків як морально визначених. Поняття "справедливість" осягає широкий спектр стосунків у сфері соціального, економічного, політичного, правового життя суспільства.

Поняття справедливості історично складається у двох модифікаціях. Перша етимологічно пов´язана з поняттями "благо", "добро", "багатство", "право". Друга — з помстою, відплатою за вчинене зло. П. Лафарг говорить, що "людські корені поняття справедливості є пристрастю до помсти і почуттям рівності" [12, с 56]. Згідно з Арістотелем, поняття справедливості, оперте на об´єктивні підстави: залежність кількості майна, яким володіє людина, від її внеску в загальнодержавне життя.

Ґрунтовна розробка поняття "справедливість" здійснена у філософії Просвітництва, зокрема в працях Гельвеція, Руссо, Локка. мораль бачиться значно ширшою сферою вияву суспільності життя, ніж закон.

Поряд із розумінням справедливості як способу регулювання соціального життя, ще з часів Сократа утверджується ідея моральної природи справедливості. Вона бачиться глибоко укоріненою в міжособистісних стосунках. Принцип справедливості є засадничою основою виміру моральності суспільних та міжособистісних стосунків.

Отже, категорія справедливості є одним із фундаментальних принципів виміру моральності суспільних та міжособистісних стосунків. Дія принципу справедливості у вигляді належної оцінки моральних чеснот особистості надихає на творчість. І навпаки, несправедливість народжує відчуття безпорадності перед життям та спричиняє руйнування моральності стосунків.

Дата добавления: 2015-05-26