Елементний склад клітин

Хімічну природу речовин, які входять до складу живих організмів, їхні перетворення та значення для життєдіяльності клітин, тканин і органів вивчає наука біохімія та її складова частина — цитохімія, тобто хімія клітини.

У земній корі та в атмосфері Землі відкрито майже 100 хімічних елементів, серед яких приблизно 90 входять до складу організму людини. Із них 16 — є обов’язковими. Найпоширеніші в живих організмах чотири елементи: Гідроген, Карбон, Оксиген і Нітроген. Початкова назва Нітрогену — азот. Його помилково назвали «позбавлений життя», «нежиттєвий» (від грец. префікса а-, що означає заперечення, та зоо — живу або зоон — життя). На ці елементи припадає понад 99 % як маси, так і кількості атомів, що входять до складу організму людини.

Чотири основні елементи, а також Натрій, Хлор, Кальцій, Фосфор, Калій, Сульфур і Ферум становлять макроелементи. Концентрація останніх в організмі в середньому приблизно 0,001 %, проте може досягати 3–4 % залежно від функції клітин. Наприклад, 99 % усього Кальцію організму міститься в кісткових клітинах, 70 % Феруму — у червоних клітинах крові — еритроцитах.

До мікроелементів належать такі, частка яких становить набагато менше 0,001 % в організмі людини. Це Купрум, Манган, Кобальт, Цинк і багато інших. Незважаючи на таку низьку концентрацію, вони є важливими складовими клітин. Наприклад, Кобальт відіграє значну роль у кровотворенні, Цинк — необхідний компонент для засвоєння клітинами поживних речовин.

18. Автотрофне живлення (рос. Автотрофное питание) – тип живлення, властивий лише рослинам, при якому вони використовують для живлення неорганічні речовини і утворюють з них органічні. Залежно від джерел енергії, яка використовується при цьому, розрізняють фотосинтетичне (властиве рослинам, в клітинах яких є зелені пігменти, що вбирають енергію сонячного проміння) та хемосинтетичне (зустрічається лише в деяких груп бактерій, причому використовується енергія хімічних процесів, які відбуваються в їх тілі). Організми, що належать до цих двох груп, називають автотрофними. Автотрофні організми (автотроф) – (від грец. autos – сам і trophe – живлення, їжа) – організми, які синтезують органічні речовини з неорганічних сполук з використанням енергії сонячного світла (фотосинтез) або енергії хімічних процесів (хемосинтез). До автотрофні організмів належать зелені рослини та деякі групи бактерій. Є організми із змішаним живленням: автотрофним і гетеротрофним. Автотрофи здатні утворювати органічні речовини (в першу чергу вуглеводи) із неорганічних, тоді як інші організми (гетеротрофи) повинні харчуватися готовими органічними речовинами.Але навіть інколи і автотрофи потребують отримання ззовні готових органічних речовин, наприклад, вітамінів. У більшості автотрофів (всі зелені рослини і деякі бактерії), які використовують енергію Сонця, проходить процес фотосинтезу. Але більшість бактерій обходяться без світла, отримуючи енергію, яка вивільняється при окисленні неорганічних речовин: такий шлях утворення органічних речовин називається хемосинтезом. Часто до автотрофів відносять ті групи бактерій, які використовують в якості джерела вуглецю не вуглекислий газ, а метан (СН4). З автотрофів починається ланцюг харчування в екосистемах. Діяльність автотрофів (а основному рослин) в біосфері грандіозна: 160 млрд т органічної речовини! Завдяки ним на Землі можуть існувати всі інші організми, включаючи людину.

19. Білки — це складні азотовмісні полімери, мономерами яких служать амінокислоти. Амінокислотний склад білків різний і є важливою характеристикою кожного білка, а також критерієм його цінності в харчуванні

20. Синтетична теорія еволюції - сучасний дарвінізм - виникла на початку 40-х років XX ст. Вона являє собою вчення про еволюцію органічного світу, розроблене на основі даних сучасної генетики, екології та класичного дарвінізму. Термін «синтетична» йде від назви книги відомого англійського еволюціоніста Дж. Хакслі «Еволюція: сучасний синтез» (1942). У розробку синтетичної теорії еволюції внесли внесок багато вчених.

Основні положення синтетичної теорії еволюції в загальних рисах можна виразити таким чином:

Матеріалом для еволюції служать спадкові зміни - мутації (як правило, генні) та їх комбінації.

Основним рушійним фактором еволюції є природний добір, що виникає на основі боротьби за існування.

Еволюція носить в більшості випадків дивергентний характер, тобто один таксон може стати предком декількох дочірніх таксонів.

Еволюція носить поступовий і тривалий характер. Видоутворення як етап еволюційного процесу являє собою послідовну зміну однієї тимчасової популяції низкою наступних тимчасових популяцій.

Вид складається з безлічі супідрядних, морфологічно, фізіологічно, екологічно, біохімічно та генетично відмінних, але репродуктивно не ізольованих одиниць - підвидів і популяцій.

Вид існує як цілісне і замкнуте утворення. Цілісність виду підтримується міграціями особин з однієї популяції в іншу, при яких спостерігається обмін алелями («потік генів»).

Макроеволюція на більш високому рівні, чим вид (рід, сімейство, клас тощо), йде шляхом мікроеволюції. Відповідно до синтетичної теорії еволюції, не існує закономірностей макроеволюції, відмінних від мікроеволюції. Іншими словами, для еволюції груп видів живих організмів характерні ті ж передумови і рушійні сили, що і для мікроеволюції.

Будь-який реальний (а не збірний) таксон має монофілетичне походження.

Еволюція має ненаправлений характер, тобто не йде в напрямку будь-якої кінцевої мети.

Синтетична теорія еволюції розкрила глибинні механізми еволюційного процесу, накопичила безліч нових фактів і доказів еволюції живих організмів, об'єднала дані багатьох біологічних наук. Тим не менш синтетична теорія еволюції (або неодарвінізм) знаходиться в руслі тих ідей і напрямів, які були закладені Ч. Дарвіном.

21. Вуглеводи — органічні сполуки з емпіричною формулою C_m(H₂O)_n, до складу яких входять тільки Карбон, Оксиген та Гідроген. Вуглеводи є складовою частиною клітин усіх живих організмів.

Вуглеводи є найпоширенішими органічними сполуками, що підтверджується тим фактом, що більше ніж половина органічного вуглецю на Землі існує у формі вуглеводів.

Здебільшого вуглеводи є сполуками рослинного походження — це продукти фотосинтезу, і таким чином вони є базовою ланкою у трансформації сонячної енергії у хімічну для забезпечення життя на Землі.

Поряд з білками і жирами, вуглеводи — важлива складова частина харчування людини і тварин, багато з них використовується як технічна продукція.

З хімічної точки зору це є полігідроксикарбонільні сполуки та їхні похідні із загальною формулою С_nH_2nO_n.

Низькомолекулярні вуглеводи відомі також як цукри.

Найвідомішими представниками вуглеводів є целюлоза, крохмаль,

22. Вивчаючи та порівнюючи хромосомні набори самців і самок, учені встановили, що у багатьох випадках визначення статі залежить від генотипу. У соматичних клітинах самця та самки всі пари хромосом, крім однієї, схожі і несуть однакові типи генів. Хромосоми, представлені в обох статей однаковими гомологічними парами, називаються аутосомами. Пара хромосом, за якою відрізняють самця від самки, називається статевою. У людини 22 пари аутосом і одна пара статевих хромосом.

Статеві хромосоми бувають двох типів: X і Y. Стать визначається їхнім сполученням (XX або XY). Стать, яка визначається наявністю XX –хромосом, називається гомогаметною, а наявністюXY – хромосом — гетерогаметною. Гетерогаметні утворюють 2 типи гамет за статевими хромосомами: X, Y; гомогаметні — один тип: X. У більшості організмів (ссавці і людина, рептилії, амфібії, мухи тощо) жіноча стать гомогаметна (XX), чоловіча — гетерогаметна (XY). У птахів, деяких риб, метеликів самці гомогаметні (XX), а самки — гетерогаметні (XY). У деяких випадках стать визначається відсутністю однієї хромосоми у парі: у прямокрилих, павуків самки мають XX – набір, а самці — XО – набір хромосом. Крім хромосомного, є інші механізми визначення статі. Наприклад, у деяких безхребетних (коловерток, черв’яка-динофілюса) стать визначається до запліднення. З яйцеклітин, багатих на жовток і великих, утворюються самки, з дрібніших — самці. На формування статі деяких риб іземноводних впливають умови довкілля — у них закладаються водночас зачатки чоловічих і жіночих статевих залоз, але розвивається тільки один тип. У випадках визначення статі за хромосомним набором співвідношення становить 1:1.

23. Дезоксирибонуклеї́нова кислота́ (ДНК) — один із двох типів природних нуклеїнових кислот, який забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів. Основна роль ДНК в клітинах — довготривале зберігання інформації про структуру РНК і білків.

У клітинах еукаріотів (наприклад, тварин, рослин або грибів) ДНК знаходиться в ядрі клітини в складі хромосом, а також в деяких клітиннихорганелах (мітохондріях і пластидах). У клітинах прокаріотів (бактерій і архей) кільцева або лінійна молекула ДНК, так званий нуклеоїд, знаходиться в цитоплазмі і прикріплена зсередини до клітинної мембрани. У них і у нижчих еукаріот (наприклад дріжджів) зустрічаються також невеликі автономні кільцеві молекули ДНК, так звані плазміди. Крім того, одно- або дволанцюжкові молекули ДНК можуть утворювати геномДНК-вірусів.

24. Статеві клітини передають спадкову інформацію від особин батьківського покоління нащадкам. Порівняно з нестатевими (соматичними) клітинами вони мають половинний (як правило, гаплоїдний) набір хромосом. Під час злиття статевих клітин у заплідненій яйцеклітині відновлюється характерний для організмів даного виду набір хромосом.

Жіночі статеві клітини - яйцеклітини - відрізняються від чоловічих більшими розмірами, оскільки містять запас поживних речовин, потрібний для розвитку зародка. Яйцеклітини можуть бути оточені кількома різними оболонками. Наприклад, у птахів яйцеклітина вкрита товстою білковою оболонкою, двома тонкими підшкаралупними, твердою вапняною шкаралупою і тонким зовнішнім кутикулярним шаром у вигляді плівки (мал. 10).

Ці оболонки виконують захисну функцію, а білкова слугує також джерелом води для зародка та поживних речовин для пташеняти.

Розміри яйцеклітини залежать від кількості запасних поживних речовин у цитоплазмі. Наприклад, у більшості ссавців, зародки яких отримують поживні речовини від організму матері через плаценту, розміри яйцеклітин (без урахування зовнішніх оболонок) варіюють від 50 (мишоподібні гризуни - полівки) до 180 мкм (вівці). У людини діаметр яйцеклітини становить 90 мкм (мал. 11).

Якщо в яйцеклітині накопичується значний запас поживних речовин (жовток), її діаметр (без зовнішніх оболонок) може досягати кількох сантиметрів: 5-7 (акули), 8 (страуси). З урахуванням зовнішніх оболонок розміри таких яйцеклітин ще більші. Наприклад, у африканського страуса яйце може мати довжину понад 15 см при масі 1,5-2 кг.

Чоловічі статеві клітини — сперматозоїди — за розмірами менші за яйцеклітини. їхня довжина від 10 до 800 мкм, але іноді може сягати навіть 8 000 мкм (черепашкові раки; цікаво, що тіло цих тварин може бути коротшим за сперматозоїди у 6-9 разів). Сперматозоїди часто мають джгутики (хвіст) і здатні до активного руху. Сперматозоїди зі джгутиками характерні для різних груп організмів (зелені водорості, вищі спорові рослини, хордові тварини тощо).

Розглянемо будову сперматозоїда ссавців (мал. 12).

Він має коротку головку, в якій міститься ядро. На передній частині головки є особлива органела (акросома), яка формується з елементів комплексу Гольджі. Вона забезпечує проникнення сперматозоїда в яйцеклітину (виділяє ферменти, що розчиняють її оболонку) і перехід яйцеклітини від стану спокою до періоду розвитку. За головкою розташована шийка, а за нею - проміжний відділ і хвіст. У шийці міститься одна або дві центріолі, а в проміжному відділі — мітохондрії, які забезпечують енергією роботу хвоста.

У деяких вищих (більшість голонасінних, покритонасінних) і нижчих (червоні водорості) рослин, грибів, деяких груп тварин (аскариди, річкові раки) сперматозоїди джгутиків не мають й інколи бувають химерної форми.

25.РНК (рибонуклеїнова кислота) — клас нуклеїнових кислот, лінійних полімерів нуклеотидів, до складу яких входять залишок фосфорної кислоти, рибоза (на відміну від ДНК, що містить дезоксирибозу) і азотисті основи — аденін, цитозин, гуанін і урацил (на відміну від ДНК, що містить замість урацила містить тимін). РНК містяться головним чином в цитоплазмі клітин. Ці молекули синтезуються в клітинах всіх клітинних живих організмів, а також містяться в віроїдах та деяких вірусах. Основні функції РНК в клітинних організмах — шаблон длятрансляції генетичної інформації в білки та поставка відповідних амінокислот до рибосом. В вірусах є носієм генетичної інформації (кодує білки оболонки та ферменти вірусів). Віроїди складаються з кільцевої молекули РНК та не містять в собі інших молекул. Існує гіпотеза світу РНК, згідно з якою, РНК виникли до білків й були першими формами життя.

Клітинні РНК утворюються в ході процесу, що зветься транскрипцією, тобто синтезу РНК на матриці ДНК, що здійснюється спеціальними ферментами - РНК-полімерази. Потім матричні РНК (мРНК) беруть участь у процесі, що називається трансляцією. Трансляція - це синтез білка на матриці мРНК за участю рибосом. Інші РНК після транскрипції піддаються хімічним модифікаціям, і після утворення вторинної та третинної структур виконують функції, що залежать від типу РНК.

Для одноланцюжкових РНК характерні різноманітні просторові структури, в яких частина нуклеотидів одного і того ж ланцюга спарені між собою. Деякі високо структуровані РНК беруть участь у синтезі білка клітини, наприклад, транспортні РНК служать для впізнавання кодонів та доставки відповідних амінокислот до місця синтезу білка, а матричні РНК служать структурною і каталітичною основою рибосом.

Однак функції РНК в сучасних клітинах не обмежуються їх роллю в трансляції. Так малі ядерні РНК беруть участь у сплайсингу еукаріотичних матричних РНК та інших процесах.

Крім того, що молекули РНК входять до складу деяких ферментів (наприклад, теломерази) у окремих РНК виявлена власна ензиматична активність, здатність вносити розриви в інші молекули РНК або, навпаки, «склеювати» два РНК-фрагмента. Такі РНК називаються рибозимами.

Геноми ряду вірусів складаються з РНК, тобто у них вона відіграє роль, яку у вищих організмів виконує ДНК. На підставі різноманітності функцій РНК в клітині була висунута гіпотеза, згідно з якою РНК - перша молекула, здатна до самовідтворення в добіологічних системах.

26. Віруси (від лат. virus — отрута) — неклітинні форми живих організмів^[1], які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білковоїоболонки, зрідка включаючи інші компоненти (ферменти, ліпідні оболонки тощо). Віруси займають екологічну нішу облігатних внутрішньоклітинних паразитів, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів. Поширені всюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Існує декілька механізмів антивірусного захисту організму людини. Один із них — синтез інтерферону, протеїну, що бере участь в блокуванні розповсюдження вірусної інфекції між сусідніми клітинами. Розділ біології, що вивчає віруси називається вірусологією.

), що здійснює реакцію синтеза АТФ з АДФ і аніону фосфату зазвичай за рахунок енергії трансмембранного електрохімічного потенціалупротонів (тобто комбінації градієнту протонів і електричної напруги), а у деяких організмів за рахунок електрохімічного потенціалу іонів натрію, перетворюючи її, таким чином, на енергіюхімічних зв'язків, яка потім може використовуватися клітиною в біохімічних реакціях. У випадку, коли фермент проводить зворотний процес — формує трансмембранний протонний градієнт за рахунок гідролізу АТФ, його можуть називати АТФазою. Дію ферменту інгібує антибіотик олігоміцин. АТФ-синтаза розташовується на одній з мембран клітини і складається із зануреного в неї домена F₀ і виступаючого в матрикс або цитоплазму домена F₁, сполучених субодиницею γ. Віддалено фермент нагадує плодове тіло гриба (у зв'язку з чим в літературі по клітинній біології, особливо старій, АТФ-синтазу іноді називали «грибоподібним тілом»).

28. Зародковий розвиток, Ембріональний розвиток, також Ембріогенез — розвиток організму тварини, що відбувається в оболонках яйця поза материнським організмом або усередині нього. Зародковому розвитку передує період передзародкового розвитку, коли зростає, формується і дозріває яйцеклітина. Після зародкового розвитку період післязародкового (постембріонального) розвитку. В ході зародкового розвитку з однієї відносно просто організованої яйцеклітини утворюється багатоклітинний організм, що складається з різних органів і тканин і здатний до самостійного існування. У деяких тварин, наприклад голкошкірих, зародки виходять з оболонок на дуже ранніх стадіях, і основні процеси розвитку проходять у них впостембріональний період. У всіх тварин зародковий розвиток складається з запліднення (або активації яйця при партеногенезі), дроблення, бластуляції, гаструляції, органогенезу і виходу з оболонок або народження. Залежно від біології розмноження (кількість яєць, тип запліднення, тривалість зародкового розвитку, джерела живлення зародка, міри турботи про потомство) будова яйця і характер зародкового розвитку варіює.

29. Біоси́нтез (або просто синтез) білкі́в — процес, за допомогою якого клітини будують білки. Термін іноді використовується для посилання виключно на процес трансляції, але частіше означає багатокроковий процес, що включає біосинтез амінокислот, транскрипцію, процесинг (включаючи сплайсинг), трансляцію та посттрансляційну модифікацію білків. Біосинтез білків, хоча й дуже подібний, дещо відрізняється між представниками трьох доменів життя — еукаріотами, археями та бактеріями.

Під час транскрипції відбувається зчитування генетичної інформації, зашифрованої в молекулах ДНК, і запис цієї інформації в молекули мРНК. Під час ряду послідовних стадійпроцесингу з мРНК видаляються деякі фрагменти, непотрібні в подальших стадіях (сплайсинг), і відбувається редагування нуклеотидних послідовностей. Після транспортування зрілої молекули мРНК з ядра до рибосом відбувається власне синтез білкових молекул шляхом приєднання окремих амінокислотних залишків до поліпептидного ланцюжка, що росте. На останній стадії посттрансляційної модифікації відбуваються зміни новосинтезованого білка додаванням небілкових молекул до білка та ковалентними модифікаціями його амінокислот.

30. укаріоти (від грец. еу - повністю, добре) - організми, клітини яких мають ядро, принаймні на певних етапах їхнього клітинного циклу. Цитоплазма еукаріотичних клітин поділена мембранами на окремі функціональні ділянки; вона містить різноманітні органели (пластиди, мітохондрії, комплекс Гольджі, ендоплазматичну сітку, лізосоми, клітинний центр, вакуолі та ін.). Процес поділу еукаріотичних клітин досить складний. Він супроводжується, зазвичай, утворенням особливого веретена поділу, що забезпечує розподіл спадкового матеріалу між дочірніми клітинами.

До надцарства Еукаріоти належать царства Рослини, Гриби, Тварини. Серед еукаріотів трапляються як одноклітинні чи колоніальні, так і багатоклітинні форми.

31. Життєвий цикл клітини - проміжок часу від моменту виникнення клітини до її загибелі або до наступного поділу. Вид тканини, до якого належить клітина, зумовлює характер цього циклу в багатоклітинному організмі. В оновлюваних тканинах (епітелій кишок, кістковий мозок, шкіра) 80% клітин постійно перебувають у мітотичному циклі, а 20% виходять із циклу, диференціюються та починають виконувати свої специфічні функції. В інших тканинах це співвідношення може бути іншим, наприклад, у печінці й нирках тільки 5-10% клітин безперервно діляться, а інші виходять з мітотичного циклу й спеціалізуються.

К-ть год	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів
	Вступ Тварина - живий організм. Основні відміни тварин від рослин та грибів. Особливості живлення тварин. Будова тварин: клітини, тканини, органи та системи органів. Функції органів та систем органів тварин. Демонстрування: опудал, вологих препаратів, зображень різноманітних тварин. Лабораторна робота № Вивчення особливостей тваринних тканин?	Учень: називає: - ознаки тваринної клітини; - тканини тварин; - органи і системи органів; - середовища існування тварин; - прояви життєдіяльності тварин; - розмноження як основу існування тварин; розпізнає: клітину тварин, тканини тварин; порівнює: - будову клітин рослин і тварин; - типи живлення: автотрофний і гетеротрофний; описує: - функції органів та систем органів тварин; - відміни тварин від рослин та грибів. висловлює судження про: - особливості організації організму тварин; - відміни тварин від рослин та грибів.

	Тема 1. Різноманітність тварин Поняття про класифікацію тварин. Різноманітність тварин: Губки, Кишковопорожнинні, Плоскі черви, Круглі черві, Кільчасті черві. Членистоногі [Ракоподібні, Павукоподібні, Комахи (твердокрилі, лускокрилі, перетинчастокрилі, двокрилі)]. Молюски. Риби, Амфібії, Рептилії, Птахи, Ссавці. Середовища існування та поширення тварин. Характерні ознаки будови. Біологічні особливості тварин: різноманітність способів життя, пристосування до середовища існування. Роль тварин у природі та значення в житті людини. Демонстрування препаратів плоских, круглих та кільчастих червів, вологих препаратів ракоподібних, павукоподібних та комах, колекцій комах, опудал і вологих препаратів риб, препаратів скелета земноводних, вологих препаратів різноманітних земноводних, плазунів, Лабораторні дослідження 1. Вивчення зовнішньої будови та характеру рухів кільчастих червів (на прикладі дощового черв’яка або трубочника). 2. Вивчення ознак пристосованості у зовнішній будові ракоподібних до середовища існування. 3. Вивчення ознак пристосованості у зовнішній будові комах до середовища існування. 4. Вивчення зовнішньої будови та поведінки риб. 5. Вивчення зовнішньої будови птахів та будови пір’я.	Учень: називає: - середовища існування тварин; - загальні ознаки кишковопорожнинних, плоских, круглих, кільчастих червів, ракоподібних, павукоподібних, комах, молюсків, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців; - рідкісні види України, своєї місцевості; наводить приклади: - вільноживучих видів червів, червів – паразитів людини, тварин і рослин, павукоподібних, комах – паразитів людини і тварин; - пристосування паразитичних червів до їх способу життя; - пристосування кишковопорожнинних, ракоподібних, павукоподібних, комах, молюсків, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців до середовища існування; видів ракоподібних, павукоподібних, комах, що зустрічаються у своєму регіоні; - видів тварин, що потребують охорони; - видів тварин, що є паразитами людини, тварин і рослин, переносниками збудників хвороб; - видів тварин, що завдають шкоди сільському господарству; - комах-запилювачів, одомашнених комах; розпізнає: - тварин на таблицях, у наочних посібниках, колекціях та у природі; характеризує: - середовища життя тварин; - ознаки будови і процесів життєдіяльності кишковопорожнинних, плоских, круглих, кільчастих червів, ракоподібних, павукоподібних, комах, молюсків, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців; - спосіб життя кишковопорожнинних, плоских, круглих, кільчастих червів, ракоподібних, павукоподібних, комах, молюсків, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців; - розмноження і розвиток кишковопорожнинних, плоских, круглих, кільчастих червів, ракоподібних, павукоподібних, комах, молюсків, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців; пояснює: - пристосування в будові та процесах життєдіяльності тварин до середовищ існування; - взаємозв’язки організмів між собою, між організмами і неживою природою; - роль тварин у екосистемах та значення в житті людини; порівнює: - особливості організації членистоногих та кільчастих червів; - особливості організації ракоподібних, павукоподібних та комах; - особливості організації риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців; - особливості пристосування різних тварин до одного й того ж середовища існування; спостерігає та описує: - поведінку комах; - особливості процесів життєдіяльності комах; молюсків, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців; - сезонні зміни у житті тварин; - поведінку тварин; встановлює зв’язки: - організму тварини і середовища існування; - між організмом тварини і іншими організмами; застосовує знання про: - життєві цикли паразитичних червів для попередження зараження ними; - життєдіяльність комах для обґрунтування прийомів їх штучного розведення; - біологічні особливості паразитичних членистоногих для дотримання особистої гігієни, профілактики захворювань, що ними викликаються; - біологічні особливості паразитичних членистоногих для боротьби з комахами, що завдають шкоди людині; - біологічні особливості комах, риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців для обґрунтування методів їхньої охорони; - біологічні особливості риб для утримання в акваріумах, розведення у водоймах; дотримується правил (уміє): - спостереження за сезонними змінами у житті членистоногих; - роботи з визначником; - особистої гігієни; - правил поведінки з тваринами; висловлює судження про: - роль тварин у екосистемах; - необхідність охорони тварин; - значення тварин у житті людини.
Тема. Клітина Клітина - елементарна одиниця живого, її основні функції: ріст, розмноження, обмін з навколишнім середовищем. Історія вивчення клітини. Мікроскоп. Будова клітини на світлооптичному та електронно-мікроскопічному рівнях: клітинна мембрана, цитоплазма, ядро, мітохондрія, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, вакуоля, рибосоми, лізосоми, цитоскелет. Спільні та відмінні риси рослинної і тваринної клітини. Поділ клітин. Основні положення клітинної теорії. Демонстрування: Лабораторні дослідження: Спостереження: - клітин рослин і тварин за допомогою оптичного мікроскопа; - руху цитоплазми; - плазмолізу та деплазмолізу; Практичні роботи: 1. Будова світлового мікроскопа та робота з ним. 2. Виготовлення мікропрепаратів шкірочки луски цибулі та розгляд її за допомогою мікроскопа.	Учень: називає: - основні елементи світлового мікроскопа (дзеркало, об’єктив, окуляр, предметний столик, гвинт налаштування чіткості); - ім’я вченого, який вперше побачив клітину (Р. Гук); - функції клітини: ріст, розмноження, обмін з навколишнім середовищем; - органели клітини: цитоплазму, вакуолю, клітинну оболонку, ядро; розпізнає на малюнках: - цитоплазму, вакуолю, клітинну оболонку, ядро; описує: - історію вивчення клітини; розуміє: - клітина була відкрита завдяки винаходу мікроскопу; порівнює: - рослинну та тваринну клітину; дотримується правил (уміє): - налаштування шкільного оптичного мікроскопу й отримання чіткого зображення мікроскопічного об’єкту; - виготовлення простих мікропрепаратів на прикладі рослинних клітин. робить висновок: - всі організми складаються з клітин.

33. АМІТÓЗ (грец. а- — заперечення + mitos — нитка) — поділ соматичних клітин, який відбувається без спіралізації хромосом і без утворення веретена поділу (відрізняється від мітозу, де відбувається прямий поділ інтерфазного ядра клітини, а згодом і цитоплазми). Під час амітозу ядерце видовжується, перешнуровується, а потім витягується і ядро. У деяких випадках в ядрі виникає перегородка, що ділить його на дві частини. Поділ ядра іноді супроводжується поділом цитоплазми.

1. рівномірний, коли утворюється два рівних ядра;

2. нерівномірний, коли утворюються нерівні ядра;

3. фрагментаційний, коли ядро розпадається на багато дрібних ядер однакової або різної величини.

Чи відбувається попередній синтез ДНК перед початком амітозу і як вона розподіляється між дочірніми ядрами — невідомо. Іноді при поділі певних клітин мітоз чергується з амітозом.

Амітоз — це своєрідний тип поділу, що іноді спостерігається при нормальній життєдіяльності клітини, а здебільшого при порушеннях функції, часто під впливом опромінення чи дії інших шкідливих чинників. Він властивий високодиференційованим клітинам. Амітоз, порівняно з мітозом, зустрічається рідше і відіграє другорядну роль у клітинному поділі переважної більшості живих організмів. Мітоз (рідше: каріокінез або непрямий поділ) (від грец. mitos — нитка) — поділ ядра еукаріотичної клітини зі збереженням числа хромосом. На відміну від мейозу, мітотичний поділ протікає без ускладнень в клітинах будь-якої плоїдності, оскільки не включає як необхідний етап кон'югацію гомологічниххромосом протягом профази.

34. Дизентерія розвивається внаслідок зараження одним з кількох видів бактерій. Збудником щодо легкої форми захворювання є Шигелла Зонне (Shigella sonnei), більш важкої форми-Шигелла Флекснера (Shigella flexneri). Найважчу форму дизентерії викликає Shigella dysenteriae. Кампілобактеріальная інфекція розвивається внаслідок зараження спіріллоподобнимі мікроорганізмами. Інфікування відбувається при контакті або вживанні забруднених продуктів харчування. Іерсініі (Yersinia enterocolitica) мікроорганізми, що передаються тваринами; ними можуть бути заражені деякі продукти харчування. Збудниками сальмонельозу є Salmonella typhimurium, Salmonella enteridus і Salmonella heidelberg. Збудниками черевного тифу є Salmonella typhi і Salmonella paratyphi А і Salmonella paratyphi В. Амебна дизентерія викликається організмом Entamoeba histolytica (дизентерійна амеба) - кишковим паразитом, який утворює цисти. Вони можуть знаходитися в продуктах харчування, овочах та джерела водопостачання. Будь-який з цих організмів може бути переданий людині при вживанні в їжу інфікованих продуктів харчування або напоїв. У важких випадках захворювання на дизентерію необхідна регідратація хворого. Завдяки регідратації вдалося значно зменшити смертність від захворювання, особливо в країнах, що розвиваються. Лямблії – група найпростіших, паразитів хребетних та деяких безхребетних, що налічує більше 100 видів. Lamblia intestinalis є паразитом людини.

Вегетативна форма являє собою організм грушоподібної форми, що розділена за поздовжною віссю опорним утворенням – аксостилем. В передній частині тіла знаходяться два ядра. Протоплазма не містить вакуолей, є фібрили, що виконують опорну функцію. Мітохондріїта Апарат Гольджі відсутні, дихання анаеробне. На тупому кінці є дископодібне вдавлення – присоска, за допомогою якої лямблія прикріплюється до епітелію тонкого кишечника. Розміри паразита 10 – 20 мкм в довжину та 5 – 15 мкм у ширину. Рух здійснюється за допомогою чотирьох пар джгутиків.

В кишечнику людини лямблії утворюють овальні цисти 8 – 12 мкм довжиною та 3 – 10 мкм шириною. Вони оточені хітиновою оболонкою та містять 2 – 4 ядра.

35. Мейоз (або редукційний поділ) — особливий вид поділу еукаріотичних клітин, характерний тількистатевим клітинам (не соматичним), унаслідок якого хромосомний набір зменшується вдвічі, клітини переходять з диплоїдного стану в гаплоїдний.

Мейоз складається з двох послідовних поділів, аналогічних мітотичним (з деякими відмінностями), інтерфаза між якими вкорочена, а у рослинних клітинах може бути взагалі відсутня.

36. Розмноження за допомогою спор. Спори утворюються в спеціальних органах — спорангіях (спорові рослини, гриби).
При статевому розмноженні потомство з’являється в результаті злиття генетичного матеріалу гаплоїдних ядер. Зазвичай ці ядра містяться в спеціалізованих статевих клітинах — гамета х. Гамети гаплоїдні, тобто містять один набір хромосом, одержаний від початкової диплоїдної клітини в результаті мейозу. При заплідненні гамети зливаються, утворюючи диплоїдну зиготу, з якої в процесі розвитку формується зрілий організм. Перевага статевого розмноження перед нестатевим полягає в тому, що при такому типі розмноження утворюються особини з новими комбінаціями генетичного матеріалу. Різноманітність цих комбінацій дозволяє виду найкращим чином пристосовуватися до мінливих умов середовища.
Багато нижчих тварин (плоскі та кільчасті черви, деякі молюски та ракоподібні) є гермафродитами — в однієї особини є одночасно яєчники і сім’яники. Деякі гермафродити здатні до самозапліднення, але в переважній більшості випадків відбувається перехресне запліднення.
Партеногенез — особлива форма статевого розмноження, за якої розвиток організму походить з незаплідненої яйцеклітини.
У деяких одноклітинних організмів (інфузорії) існує особлива форма статевого розмноження — кон’югація. Її суть полягає в тому, що дві клітини обмінюються генетичною інформацією через спеціально утворені цитоплазматичні містки.

37. Нестатеве і вегетативне розмноження, поліембріонія та партеногенез у деяких груп організмів є єдиними способами розмноження. У видів, здатних до статевого розмноження, переліченими способами розмножуються особини, які за тих чи інших причин опинилися ізольованими від інших.

Види з короткими життєвими циклами завдяки цим формам розмноження за незначний проміжок часу можуть значно збільшувати свою чисельність. Наприклад, унаслідок поліембріонії у броненосців з однієї зиготи розвивається до 12 зародків, а у їздців - до 3 000. Крім того, за нестатевого або вегетативного розмноження нова особина, зазвичай, розвивається швидше, ніж за статевого.

У результаті нестатевого і вегетативного розмноження, поліембріонії або партеногенезу дочірні особини за набором спадкової інформації здебільшого є точними копіями батьків. Людина використовує цю особливість при розмноженні культурних рослин, підтримуючи з покоління в покоління властивості певних сортів.

38. Макроеволюція — еволюційні перетворення надвидового масштабу, що відбуваються на великих територіях протягом тривалих періодів часу, в результаті яких створюються великі систематичні групи — роди, родини, ряди. Макроеволюція відбувається на основі мікроеволюційних процесів. В еволюційному процесі можна виділити два основні напрями: біологічний прогрес і біологічний регрес. Під біологічним прогресом розуміється збільшення чисельності таксона, розширення ареалу, зростання числа дочірніх таксонів. Основними шляхами досягнення біологічного прогресу (головними напрямами еволюції) є ароморфо з, ідіоадаптація і дегенераці я.
Ароморфоз — шлях еволюції, при якому ускладнення будови тіла і вдосконалення фізіологічних функцій істотно підвищує рівень організації еволюціонуючої групи. У результаті ароморфозів організми одержують якісно нові можливості для пристосування до умов зовнішнього середовища. Ароморфози є характерними особливостями великих таксонів. Прикладом можуть служити ароморфози, що дозволили ссавцям стати панівним класом: чотирикамерне серце, здатність підтримувати постійну температуру тіла, істинне живородіння, прогресивний розвиток переднього мозку. Для покритонасінних рослин ароморфозом є наявність репродуктивного органу — квітки та плоду, що сприяє розповсюдженню насіння.
Ідіоадаптація — зміни приватного порядку, які є результатом пристосування до різних умов середовища, без підвищення рівня організації. Ідіоадаптації ведуть до збільшення видової різноманітності, швидкого зростання чисельності таксона. У результаті ідіоадаптацій виникли такі різноманітні ряди ссавців, як рукокрилі, хоботні, китоподібні, примати.
Дегенерація — спрощення рівня організації в результаті переходу до паразитичного або прикріпленого способу життя. Дегенерація пов’язана з крайньою спеціалізацією і часто супроводжується редукцією окремих органів і систем. Редукція дихальної, кровоносної і нервової систем у печінкового сисуна, котячої двоустки, бичачого ціп’яка є результатом пристосування до ендопаразитизму.
Біологічний регрес — зменшення чисельності таксона, звуження ареалу і зменшення числа підлеглих систематичних груп. Як правило, зниження чисельності виду є наслідком нездатності адаптуватися до умов навколишнього середовища. Частіше регресу піддаються вузькоспеціалізовані види.

39. Початковий етап енергетичного обміну - підготовчий. У більшості багатоклітинних тварин, у тому числі й людини, цей етап відбувається в шлунково-кишковому тракті, а також у цитоплазмі клітин. На підготовчому етапі органічні макромолекули під дією ферментів розщеплюються до мономерів: білки - до амінокислот, жири - до гліцерину і жирних кислот, полісахариди - до моносахаридів, нуклеїнові кислоти - до нуклеотидів. Ці процеси відбуваються з вивільненням енергії, але її кількість незначна і вона розсіюється у вигляді тепла. Проте це тепло може використовуватись організмами для підтримання температури власного тіла

40. Гаметогенез У тварин і рослин гаметогенез протікає по різному, залежно від місця мейозу в життєвому циклі цих організмів. Чоловiчi гамети - розвиваються в чоловiчих сiм'яниках. Сперматозоїди пiсля досягнення чоловiком статевої зрiлостi, утворюються практично протягом усього життя. Жiноча статева клiтина - найбiльша в органiзмi. Не рухлива, має круглу чи овальну форму (дiаметр 140-160 м.к.м.). Яйцеклiтина має середовище, яке забезпечує розвиток зиготи.

Гаметогенез починається в організмі людини під час ембріонального розвитку.