Іонізуюче випромінювання

Клініка психічних розладів, що виникли унаслідок впливу фізичних, хімічних і біологічних чинників. Вплив фізичних чинників на психічне здоров’я.

Ступінь тяжкості радіаційного ураження залежить від дози випромінення. Розрізняють чотири ступені променевої хвороби:

І ступінь – 1-2 Гр; ІІ – 2-4 Гр; ІІІ – 4-6 Гр; ІV – понад 6 Гр. Іонізуюче випромінення уражає нервову систему 1) безпосередньо; 2) побічно (реалізується полінейромедіаторними, обмінними, дисциркуляторними і автоімунними порушеннями).

1. Первинна реакція на опромінення характеризується дисфорією – злісно-сумною дратівливістю або її маніакальним варіантом – ейфоричним збудженням, відомим під назвою “рентгенівського похмілля”. Цей стан найчастіше спостерігають в ІІ стадії гострої променевої хвороби.

Нейропсихічні порушення, які виникли внаслідок гострого опромінення, проявляються загальною слабкістю, швидким виснаженням, збудливістю, плаксивістю, які супроводжуються тривогою, страхом, епізодичними розладами свідомості, що може перерости в байдужість, втрату інтересів до навколишніх явищ, до свого стану. Поряд з цим спостерігають головний біль, нудоту, блювання, парестезії, сонливість або безсоння.

У тяжких варіантах (ІІІ стадія) із різними соматичними порушеннями швидко наростають симптоми слабкості й апатії, за якими розвиваються оглушення та різної інтенсивності делірій, сопор, кома.

У ІV стадії за відносно легкого променевого ураження спостерігають соматогенну астенію, а в разі тяжкого – амнестичний синдром, грубі психосенсорні розлади, поліневрит.

Віддаленими наслідками гострої променевої хвороби на фоні енцефалопатії з переважним ураженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки є стійка астенія, скороминучі напади каталепсії, дисфорії, вегетативні порушення (непереносимість спеки, холоду, коливань атмосферного тиску).

У віддалений період гострої променевої хвороби (3-5 років і більше) формується пострадіаційна енцефалопатія – психоорганічний синдром, що проявляється астенією, звуженням кола інтересів, пасивністю, емоційною нестійкістю з дратівливістю, грубістю, зниженням пам’яті, критики, безпечністю. У важких випадках зміни особистості виражені чіткіше: порушуються функції і процеси мислення, знижується їх рівень, кмітливість; втрачаються соціальні зв’язки, наростають апатія, абулія.

За тривалого впливу іонізуючого випромінювання після гострої променевої хвороби або надто великих доз розвивається хронічна променева хвороба.

2. При хронічній променевій хворобі І ступеня переважають помірні порушення нервової регуляції, астенізація, нервово-трофічні зміни, біль різної локалізації, особливо головний – мігреноподібний, що супроводжується запамороченням і нудотою. При нагромадженні в кістках радіонуклідів долучається остеоалгічний синдром. Поряд з цим виявляється слабкість, дратівливість, виснажуваність, затруднення в запам’ятовуванні поточної інформації.

Для хронічної променевої хвороби ІІ ступеня характерна церебрастенія з швидким виснаженням нервової системи, фіксаційною гіпомнезією і діенцефальними розладами. Посилюється остеоалгічний синдром та порушується чутливість за поліневритичним типом. На всіх рівнях уражається вегетативна нервова система, стають чіткими ендокринні і нейротрофічні порушення.

Хронічна променева хвороба ІІІ (тяжкого) ступеня характеризується дифузним органічним ураженням центральної нервової системи, прогресує енцефалопатія, що супроводжується судинними кризами.

При хронічному опроміненні найтиповішим психопатологічним проявом є поліморфний астенічний стан з наявністю астенічних кризів, посиленням головного болю, загальною слабкістю, апатією або бурхливими афективними проявами. При хронічному опроміненні в значних дозах розвиваються радіаційна лейкоенцефалопатія, атрофія і некроз мозку, що супроводжуються психоорганічною симптоматикою, яка сягає ступеня деменції.

3. Особливе значення мають наслідки внутрішньоутробного опромінення головного мозку, який належить до найбільш радіочутливих органів людини в критичні періоди цереброгенезу (8-25 тижнів). У разі опромінення плода в цей період в дозах 0,05 гр збільшується кількість випадків народження дітей з розумовим відставанням, мікроцефалією і нападами, природженими каліцтвами й пухлинами центральної нервової системи, що спостерігається після Чорнобильської катастрофи.

З часів розщеплення атомного ядра у певної категорії людей з тривожно-помисловими рисами характеру почали розвиватись страхи перед наслідками дії радіації, що називається радіофобією. Радіофобний синдром набув поширення після аварії на Чорнобильській АЕС, особливо в зонах підвищеної радіації. Цей синдром проявляється підвищеною настороженістю і нездоровою цікавістю до дії радіації, страхом перед вживанням продуктів, які підвищено акумулюють радіонукліди (щавель, гриби, шпинат тощо). Страх і тривога у певної частини людей сягають рівня панічного відреагування. Тривога обов’язково супроводжується соматовегетативними розладами, пов’язаними, переважно, з підвищенням тонусу симпатичної нервової системи і з дисфункцією всієї вегетативної нервової системи. Це супроводжується рядом симптомів: тахікардія, безсоння, головний біль, болі в різних частинах тіла, вегето-судинна дистонія, зниження апетиту, статева дисфункція, зниження працездатності тощо. В межах радіофобії ці зміни певний час мають, по суті, функціональний характер, але при відсутності або неадекватному лікуванні можуть перейти в органічні. З іншої сторони, у людини можуть з’явитись перші ознаки органічного захворювання, які помилково трактують як прояв радіофобії. Хворі належно не обстежуються, а, відповідно, не лікуються, і хвороба прогресує.

Аварія на Чорнобильській АЕС спричинила велику кількість соціальних, психологічних та медичних наслідків. Характерним для психічного здоров’я ліквідаторів наслідків катастрофи є патологічний розвиток особистості: посттравматичний розвиток особистості; психосоматичний патологічний розвиток особистості; шизотиповий розвиток особистості; органічний патологічний розвиток особистості та поведінкові стратегії пацієнтів, їх внутрішньої картини хвороби як специфічної форми життя.

Таким чином, реалії життя спонукають до знання особливостей радіофобного синдрому, для вчасного його діагностування і попередження розвитку органічного захворювання, яке приховується за тривожним фоном, пов’язаним з радіофобією та змінами особистості.

Дата добавления: 2015-05-26