Народні рухи у 20-30-х роках XVII ст

Після придушення селянсько-козацьких повстань 1591— 1596 рр. польський уряд, магнати і шляхта продовжува­ли захоплювати українські землі, збільшувати панщину та оброк, закріпачувати селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом. Однак ніщо не могло стри­мати визвольний рух українського народу та антифео­дальну боротьбу.

Селяни і міщани не визнавали влади королівських ста­рост і феодалів, відмовлялися виконувати паншину та інші повинності. Масові виступи селян, міщан і козаків були звичайним явищем. Особливо вони активізувалися взим­ку 1613-1614 рр. на Брацлавщині, а наприкінці 1615-на початку 1616 р. охопили значну територію Східної Укра­їни. У 1618 р. повстання перекинулися на Київщину і Волинь.

Повстанці не визнавали польської адміністрації, самі визначали собі права, обирали керівників. У 1616р. поль­ський сейм констатував, що всередині Речі Посполитої утворилася інша держава.

Після смерті П. Сагайдачного, який умів стримувати козаків від радикальних виступів і одночасно відстоювати їх інтереси перед польським сеймом і королем, в Україні почали поширюватись народні виступи. У 1625 р. справа дійшла до відкритого конфлікту. В урочищі Медвежа Лоза відбулась битва між козаками під проводом Марка Жмай-ла і поляками на чолі з Конєцпольським. Після невдалих спроб розгромити козаків сторони сіли за стіл перегово­рів. Було укладено Куруківську угоду (1625 р.), згідно з якою козацький реєстр становив 6 тис. чол., а плата коза­кам збільшувалась до 60 тис. злотих. За це козаки повинні були припинити всі війни і морські походи. Ця угода при­звела до конфлікту між реєстровими (Григорій Чорний) та нереєстровими козаками, гетьманом яких був Тарас Федо­рович (Трясило). Чорний зажадав, щоб нереестровці ви­йшли з Січі і підкорилися йому. У березні 1630 р. Тарас Трясило з 10 тисячами кінних і піших козаків виступив із Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили його і, звинувативши у зраді, стратили. Незабаром повстання охопило Лівобережжя і частину Пра­вобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав. Коронний гетьман Ко-нецпольський на початку квітня виступив з Бара і попря­мував на Київ, закликаючи шляхту приєднатися до очо­люваного ним війська.

Під Переяславом повсталі вшент розгромили поляків. Сам Конєцпольський ледь врятувався. Загони повсталих налічували близько ЗО тис. чоловік. Розгром коронних військ змусив Консцпольського почати переговори з представниками заможного козацтва, яке пішло на компроміс. Козацька верхівка намагалася шляхом угоди з урядом домогтися собі привілеїв. 29 травня 1630 р. було укладено Переяславську угоду, за якою зберігалися ос­новні умови Куруківського договору, укладеного 5 лис­топада 1625 р. між польським урядом і козаками, відповід­но до якого козаки одержали платню у 60 000 злотих на військо, але їм заборонили самостійні військові походи. Нова угода 1630 р. збільшувала реєстр до 8 000 чоловік. Тарас Федорович з частиною козаків повернувся на Запоріжжя. Селянство, міщани, нереєстрові козаки були незадоволені і продовжували боротьбу.

Визвольний рух українського народу у першій чверті XVII ст. підготував сили для рішучої боротьби проти шля­хетської Речі Посполитої, визволення України від інозем­ного панування, утворення незалежної держави - Україн­ської козацької республіки.

Дата добавления: 2015-05-26