Характеристика дер-но-прав-го розвитку Галицько-Волинського князівства

Особливості суспільного ладу Галипько-Волинського князівства.

Як і в Київській Русі, населення Галицько-Волинської Русі поділялося на вільних, напіввільних і невільних.

У Галичині ще з XI ст. відзначалася своїми впливами боярська верства, яка була вельми заможна і визначала політичне життя князівства. Бояри займали всі провідні посади в державі, мали власні військові формування, домінували в політичному й економічному житті. Слід наголосити, що незважаючи на негативні наслідки панування боярської олігархії, народ галицької землі знайшов у собі сили, щоб зберегти політичну незалежність свого краю в часи татаро-монгольської навали.

Напіввільним населенням була та частина селянства, яка втратила господарську самостійність і змушена була працювати на землі власника. Як і в Київській Русі, в Галицько-Волинській землі існувало холопство, але великого розповсюдження воно не отримало. Більшість холопів була посаджена на землю, злилася з селянством.

Чимало цікавого з історії Галицько-Волинської держави дає Галицький літопис. «Бояри галицькі, - читаємо в ньому, - Данила князем собі називали, а самі всю землю держали». Одночасно князь Данило вів енергійну боротьбу з так званими «людьми татарськими». «Татарські люди» підтримували монголів і займали досить велику територію на Волині, по Бугу, Случу і Тетереву. Автономні громади «людей татарських» фактично завадили Данилові скласти з України-Русі дуже сконцентровану державу і усіма її силами дати відкоша татарам.

Зауважимо, що для всіх українських князівств залежність від монголів була тяжкою. Князі мали обмежений суверенітет на власній території. Галицько-волинські князі мали вплив на церковну організацію. Лише з їхньої санкції Київський митрополит призначав єпископів. З 1303 р. в Галичі було засновано власну митрополію. Та вона існувала недовго. В 1309 р. новий митрополит Петро Ратенський став митрополитом «всія Русі» і своєю резиденцією зробив Москву, а згодом Галицька митрополія взагалі була ліквідована.

Галицько-Волинська держава мала розвинену державну організацію. Тут раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірсько-вотчинне управління. В системі цього управління провідне місце посідав дворецький, який заступав князя в управлінні, війську, суді. В його обов’язок входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства.

В системі адміністративного управління територія князівства поділялася на воєводства і волості, які очолювали відповідно воєводи і волостелі. Воєвод і волостелів призначав князь. У межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.

Містами управляли тисяцькі та посадники, яких також призначав князь. Вони стежили за збиранням з населення податків. Усі названі посадові особи мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Місцеве управління будувалося за системою «кормління». В об­­щинах обиралися старости, які відали адміністративними та дрібними судовими справами.

Органами влади в Галицько-Волинській державі були князь, боярська Рада й віче. Верховна влада належала князю. Він приймав законодавчі акти, мав право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь очолював військо, керував зовнішньополітичними відносинами, у його віданні було збирання податків, карбування монети тощо. Авторитет великих князів підтримували королівські титули, якими їх іменували папа римський та правителі європейських держав.

Боярська рада збиралася з ініціативи самого боярства, часом і за вимогою князя. Але князь не мав права скликати Боярську раду проти волі бояр. В Галицько-Волинському князівстві, як і в інших землях Русі, існувало віче. Але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи.

Дата добавления: 2015-05-26