Наукова стаття

Наукова стаття — один з основних видів публікацій. Вона міс­тить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослі­дження, висвітлює конкретне окреме питання з теми дисертації, фік­сує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців. Наукові статті до дисертацій мають обов’язково бути опубліковані у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Наприклад, пе­релік видань в галузі філософських і політологічних наук поданий у Додатку 3 даного посібника.

Наукова стаття направляється до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки авторам.

Оптимальний обсяг наукової статті — 0,5 авторського аркуша (до 12 сторінок друкованого на комп’ютері тексту через 1,5 інтервали, шрифт 14). Рукопис статті, крім основного тексту, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора (-ів), анотацію (на окремій сто­рінці), список використаної літератури.

Стаття повинна мати такі структурні елементи:

1. Вступ — постановка наукової проблеми, її актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями науки й народного господарства України, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (перший абзац або 5–10 рядків). Метою вступу є доведен­ня до читача основних завдань, які ставив перед собою автор статті. Як правило, вступ має включати у себе:

• визначення наукової гіпотези;

• докладно пояснювати причини, за якими було почато дослідження;

• розкривати рівень актуальності даної теми.

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започаткова­но розв’язання даної проблеми та на яке спирається автор; існуючі по­гляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5–2 сторінки друкованого тексту через півтора інтервали).

3. Формулювання мети статті (постановка завдання) перед­бачає виголошення головної ідеї даної публікації, яка суттєво відріз­няється від існуючих, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; уведення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо ви­вчених.

4. Виклад змісту власного дослідження — основна частина стат­ті. У ній висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв’язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок авто­ра в досягнення й реалізацію основних висновків тощо (п’ять-вісім сторінок).

5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їхнє значення для теорії й практики, суспільна значущість, коротко накреслюються перспективи подаль­ших досліджень з теми. Тут необхідно зробити короткий висновок чи підтвердилась гіпотеза, що була висловлена у передмові, чи ні. У цьому ж розділі робляться альтернативні висно­вки, у випадку, коли результати дослідження дозволяють розуміти його подвійно.

6. Бібліографічний список цитованої літератури, в якому вмі­щені бібліографічні описи тих джерел і літератури, на які є посилан­ня у тексті статті.

7. Анотації, додаються до статей українською, російською та ан­глійською мовами.

Жанр наукової статті потребує дотримання певних правил:

• у правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора (ініціали ставлять перед прізвищем); за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

• назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (п’ять-сім слів);

• слід уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті;

• недоцільно ставити риторичні запитання; мають переважати розповідні речення;

• не слід постійно виділяти текст цифрами 1, 2 і т.д., ті чи інші думки, положення; слід починати перелік елементів, позицій з нового рядка, відокремлюючи їх один від одного крапкою з ко­мою;

• у тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спо­чатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі тощо;

• цитати у статті мають містити точні бібліографічні посилання;

• усі посилання на авторитети подаються на початку статті, осно­вний же її обсяг присвячують викладу власних думок; не слід наводити для підтвердження достовірності своїх висновків і ре­комендацій висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

• стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомен­даціями.

Рукопис статті повинен бути підписаний автором (-ами) і на­правлений до редакції у двох примірниках. До нього додається комп’ютерна версія, а також на окремому аркуші інформація про автора із зазначенням повного прізвища та ім’я по батькові, місця роботи (навчання), посади, контактного телефону та поштової електронної адреси.

Текстовий і графічний файли на дискеті подаються у формі ре­дактора Microsoft Word for Windows. Для основного тексту статті і рефератів використовується шрифт Times New Roman font 14pt, для анотацій і списку літератури використовується font 12pt. Основний текст статті набирається у півтора інтервали, реферати, анотації і спи­сок літератури — в один. Береги: ліве — 25 мм; праве — 20 мм; верхнє — 20 мм; нижнє — 20 мм. Абзац — 5 знаків. Вирівнювання — за шириною. Наукові журнали можуть вимоги наявність однієї чи двох рецен­зій на статтю або витягу з протоколу засідання кафедри про рекомен­дацію статті до друку (для авторів, які не мають вченого ступеня чи звання).

5.3. Тези наукової доповіді (повідомлення)

Тези доповіді — це опубліковані до початку наукової конференції (з’їзду, конференції, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, де викладено основні аспекти наукової доповіді. Вони фіксують на­уковий пріоритет автора й містять матеріали, відсутні в інших публі­каціях. Можливий виклад однієї тези. Рекомендований обсяг тез наукової доповіді становить дві-три сторінки машинописного тексту через 1 чи 1,5 інтервали. Схематич­но структура тез наукової доповіді виглядає таким чином: теза — об­ґрунтування — доказ — аргумент — результат — перспективи.

При підготовці тез наукової доповіді слід дотримуватися таких правил:

• у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали; за необхідності вказують інші дані, які доповнюють ві­домості про автора (студент, аспірант, викладач, місце роботи або навчання).

• назва тез доповіді стисло відбиває головну ідею, думку, поло­ження (п’ять-сім слів).

Виклад суті доповіді доцільно здійснювати у такій послідовності: актуальність проблеми; стан розробки проблеми (перелічуються вче­ні, які зверталися до розробки цієї проблеми); наявність проблемної ситуації між необхідністю її вивчення, удосконалення та сучасним станом її розробки та втілення; основна ідея, положення, висновки дослідження, якими методами це досягнуто; основні результати до­слідження, їхнє значення для розвитку теорії та/або практики.

Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді використовують­ся рідко. Дозволяється включати цифровий, фактичний матеріал. Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кіль­кох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наве­дення конкретних прикладів.

Виступаючи на науковій конференції (з’їзді, симпозіумі), можна послатися на опубліковані тези доповіді і зупинитися на одній з осно­вних тез. Тези засвідчують апробацію результатів на­укового дослідження.

5.4. Наукова доповідь (повідомлення)

Доповідь — документ, в якому викладаються певні питання, по­даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публіч­ного) читання та обговорення.

Наукова доповідь — це публічне повідомлення, розгорнутий ви­клад певної наукової проблеми (теми, питання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й підсумкової частини.

Методика підготовки доповіді на науково-практичній конферен­ції дещо інша, ніж статті.

Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її й готує до опублі­кування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Специфіка усного виступу накладає суттєвий відбиток на зміст і форму доповіді. При написанні доповіді слід зважати, що суттєва частина матеріалу опублікована в її тезах. Крім того, частина мате­ріалу подається на плакатах (слайдах, моніторі комп’ютера та ін.). Тому доповідь повинна містити коментарі до ілюстративного матеріалу, а не його повторення. Можна зупини­тися лише на одній (найсуттєвішій) тезі доповіді, зро­бивши посилання на інші, вже опубліковані. Це дозволить на 20-40% скоротити доповідь. Доповідач має реагувати на попередні виступи з теми своєї доповіді. Доцільним є полемічний її характер: це викликає інтерес слухачів.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хвилин люди­на може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді стано­вить 8–12 сторінок (до 30 хвилин). Доповідь на чотирьох-шести сто­рінок називається повідомленням.

Доповідь — це одна з багатьох форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливість за короткий термін «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї роботи.

Дата добавления: 2015-05-26