Запровадження єдиного патенту ЄС

Європейська патентна конвенція (ЄПК) була прийнята у 1973 р. та передбачила заснування Європейського патентного відомства, а також видачу "регіональних патентів", що діяли б одночасно на території однієї або кількох країн-учасниць. Європейське патентне відомство здійснює експертизу заявки; протягом 9 місяців після винесення рішення про видачу патенту та публікації опису заявки зацікавлені особи можуть подати протест проти видачі такого патенту. Патент надає власнику такі ж права як і виданий у державі національний патент. Незважаючи на щорічну кількість заявок (більше 160000), вартість патентування за ЄПК, враховуючи необхідність перекладу патенту на мови держав-учасниць, оцінюється як занадто висока - більше 40 тис. евро, та процедура патентування - ускладненою.

Спроби ЄС ввести єдиний патент для всіх країн ЄС з 1975 р. не призвели до успіху у зв'язку з неможливістю узгодити з державами-членами кількість мов, якими мав би перекладатися патент. Внаслідок цього запровадження єдиного патенту ЄС було вирішено здійснити за процедурою посиленої кооперації. На підставі згоди 25 з 27 країн ЄС Європейським парламентом та Радою у 2012 р. були схвалені Регламенти № 1257/2012 та № 1260/2012 щодо утворення єдиного патентного захисту та державами-членами у лютому 2013 р. підписано Угоду про єдиний патентний суд. Очікується, що запровадження системи єдиного патенту ЄС призведе до спрощення і здешевлення процедури отримання охоронних документів, що будуть діяти одночасно в усіх державах-членах.

80. правова охорона промислових зразків у ЄС

Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в сфері художнього конструювання, вирішенням естетичної і декоративної сторони виробу. Об’єктом правової охорони промислового зразка є не вироби або продукти, а зображення, яке застосовується або втілюється в таких виробах чи продуктах.

Правова охорона промислових зразків в ЄС і Україні. Основу законодавства ЄС про промислові зразки складають два документи: Директива 98/71/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 13.10.1998 р. стосовно правової охорони промислових зразків (далі - Директива) і Регламент Ради Європейського Союзу від 12.12.2001 р. № 6/2002 про промисловий зразок Союзу (далі -Регламент).

У преамбулі Директиви зазначено, що для створення і функціонування вільного європейського ринку необхідно здійснити повномасштабне зближення законодавства держав - членів ЄС стосовно тих положень, які безпосередньо впливають на знищенням перешкод вільному переміщенню товарів, а також забезпечують конкурентне середовище на цьому ринку. Йдеться про норми матеріального права. Саме їх розглядають як норми, що повинні забезпечити певний стандартний рівень правової охорони промислових зразків в державах -членах ЄС. Саме ці норми необхідно брати до уваги в Україні при розробленні нормативно-правових актів з охорони промислових зразків, зважаючи на те, що Україною обрано шлях гармонізації законодавства з законодавством країн ЄЕ.

81. міжнародно правова охорона товарних знаків: загальна характеристика Мадридської угоди(та Протоколу)про міжнародну реєстрацію знаків 1896р.

Міжнародно-правова охорона товарних знаків певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена конвенція була першим міжнародно-правовим актом, який визначив принципові засади міжнародно-правової охорони товарних знаків, які, до речі, в названій Конвенції називаються просто “знаки”.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (“Мадридський протокол”)

Зазначений Протокол був прийнятий у 1989 р. Він вносить такі основні нововведення до Мадридської системи:

1. Протокол допускає можливість подання заявки на міжнародну реєстрацію знаків не тільки на підставі національних реєстрацій, а й на підставі національних заявок. Право вибору належить заявникові.

2. Протокол допускає подовження строку для внесення рішення про відмову в наданні правової охорони знаку замість одного року до 18 місяців;

3. Протокол дозволяє перетворення анульованої міжнародної реєстрації в національні або регіональні заявки в кожній зазначеній договірній стороні. При цьому такі заявки будуть мати дату подання і, за наявності такої можливості, дату пріоритету міжнародної реєстрації.

Мадридський протокол має своєю метою розширити межі використання Мадридської системи в цілому.

Мадридська Угода укладена 14 квітня 1891 р. Угода багато разів переглядалася, останній раз — 2 жовтня 1979 р. Україна є учасницею Угоди з грудня 1991 р

Угода чітко визначає зміст міжнародної заявки. Заявка на міжнародну реєстрацію знака оформляється на спеціальному бланку, передбаченому Інструкцією. Відомство країни походження засвідчує, що дані, які наводяться в заявці, відповідають даним національного реєстру, зазначає дати і номери заявки і реєстрації знака в країні походження, а також дату подачі заявки на міжнародну реєстрацію. У заявці повинні бути зазначені товари і послуги, для яких випрошується охорона знака, а також, якщо це можливо, відповідний клас або класи відповідно до класифікації, визначеної Ніццькою угодою про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

82. Загальна характеристика договору про закони щодо товарних знаків 1994 р та сінгапурський договір про право товарних знаків

Україна до цього часу не мала закону про знаки для товарів і послуг (далі - Закон про товарні знаки). Навіть у чинному Цивільному кодексі України немає згадки про такий цивільно-правовий інститут. Існував лише союзний нормативний акт. Правове регулювання суспільних відносин, що складалися впроцесі створення і використання товарних знаків, відносилось до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не дозволялось мати своє законодавство про товарні знаки, аби не набували надмірної незалежності.Між тим роль і значення товарних знаків в міжнародній практиці швидко зростало. Уже в 1883 році фабричні або товарні знаки були включені до Паризької конвенції про охорону промислової власності як один із найважливіших об'єктів промислової власності. Пізніше була укладена Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 року Україна підписала новий міжнародний договір про закони щодо товар-них знаків, який повинен забезпечити гармонізацію законодавства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків в зарубіжних країнах. Було прийнято ряд інших міжнародних угоди про товарні знаки. В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> від 15 грудня 1993 р.Отже, законодавство про товарні знаки України знаходиться в стадії становлення. Але є його стержень, навколо буде розвиватись інше законодавство про товарні знаки.Само по собі прийняття Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>, як і прийняття інших законів про промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави. Прийняттям цих законів закладений міцний правовий фундамент в галузі інтелектуальної діяльності.

Сінгапурський договір про закони щодо товарних знаків було прийнято 27 березня 2006 року (Сінгапурський договір). Мета Договору полягає в спрощенні і гармонізації адміністративних процедур відносно національних заявок і охорони знаків. До Сінгапурського договору можуть приєднатися окремі країни, а також міжурядові організації, у яких є Відомство з реєстрації товарних знаків на території країн - членів цих організацій, такі, як Європейський союз (ЄС), Африканська організація інтелектуальної власності (ОАГП). Положення Сінгапурського договору доповнюються Інструкцією та типовими міжнародними бланками.

Сінгапурський договір не застосовується до колективних знаків, сертифікаційних та гарантійних знаків, оскільки їх реєстрація зазвичай вимагає в різних країнах спеціальних умов, що надзвичайно ускладнило б гармонізацію. Особливістю Договору є можливість заявляти на реєстрацію об'ємні знаки, кольорові знаки (поєднання кольорів або використання певного кольору в якості знаку), голографічні знаки і знаки, які не сприймаються візуально, такі, як звукові і нюхові знаки. Але ця особливість Сінгапурського договору передбачає, що тільки ті з країн, які приймають до реєстрації усі зазначені вище знаки, зобов'язані поширювати дію Сінгапурського договору на такі знаки.

Інструкція до Договору містить дванадцять типових міжнародних бланків, що стосуються подання заявки, заяв про продовження строку дії реєстрації, внесення запису про зміну прізвищ тощо. Використовуючи типові міжнародні бланки, заявники та інші сторони можуть бути впевнені в тому, що жодне відомство договірної сторони не може відхилити заявку чи заяву, оформлені у відповідності з вимогами.

83. правова охорона товарних знаків у єс???????????????????????????????????????

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків є одне з найбільш ефективних договорів, що у царині інтелектуальної власності, який був прийнятий ще в 1891 р. Відтоді Мадридська угода неодноразово переглядалася і змінювалося. У червні 1989 р. було прийнято Протокол до Мадридського угоді про міжнародну реєстрацію знаків, який змінив деякі положення Мадридского угоди із метою спрощення процедури нових країн і зняття труднощів, що перешкоджають низці країн приєднатися до Мадридського угоді. Цей Протокол набрав чинності із першого грудня 1995 р. Отже склалася нову систему, названа Мадридської.

Мадридская система міжнародну реєстрацію товарних знаків можна використовувати лише юридичними і фізичними особами, які мають чинне підприємство, є громадянами чи мешкають біля країни - учасниці Мадридского угоди, хоч Мадридского протоколу.

Наявність міжнародну реєстрацію товарний знак надає своєму власникові ряд переваг. Значно спрощується процедура подачі заявки - заявник подає тільки один заявку в Міжнародне бюро ВОІВ (МБ ВОІВ) однією мовою і сплачує одну мито. Існує також можливість додатково вказати країни, у яких власник міжнародну реєстрацію може просити охорону у майбутньому. Заявка подається в МБ ВОІВ через національне відомство, яке розсилає нотифікації відомствам зазначених країн, завдяки чому зайвими послуг патентних повірених у кожному із багатьох країн. Через війну вартість міжнародну реєстрацію істотно зменшується порівняно з вартістю національних реєстрацій з допомогою винятки з витрат заявника гонорарів патентних повірених та зниження мит за подачу заявки.

Стаття 14 Мадридского протоколу містить становище, що передбачає можливість приєднання до цього протоколу "будь-який міжурядової організації, має регіональне відомство по реєстрації товарних знаків біля своїх учасників, за умови що тільки жодна зі сторін цієї міжурядової організації є учасником Паризької конвенції". У цьому становищі закладалася можливість у майбутньому приєднання до Мадридської системі Європейського Союзу. Так було в ЄС було створено регіональне відомство під назвою

"Відомство по гармонізації на ринку". Спочатку воно займалося тільки питаннями реєстрації товарний знак Співтовариства, і з 2002 р. також промислового зразка Співтовариства.

27 листопада 2003 р. Рада Міністрів Європейського Союзу прийняв рішення про приєднання Європейського Співтовариства до Мадридського протоколу, і навіть затвердив зміни до Інструкції по товарному знаку Співтовариства. Що ж до процедури реєстрації товарний знак ЄС, то правила упорядкування та подачі заявки й підвищити вимоги законодавства є подібними з іншими положеннями національних законодавств країн - членів ЄС.

Одержання реєстрації важить цього разу вже наявні реєстрації товарних знаків, отримані у країнах - учасницях ЄС з національної чи міжнародної системах реєстрації. Інакше в реєстрації передбачена можливість перетворення заявки на національні заявки країн - учасниць ЄС.

Введено поняття "старшості" більш раннього товарний знак. За наявності якоїсь країни ЄС зареєстрованого товарний знак його власник може подати з його реєстрацію у ролі СТМ і навіть заявити старшинство свого більш раннього національного товарний знак за умови ідентичності як знаків, а й товарів та послуг.

Коли власник СТМ у майбутньому цурається своєї національної реєстрації, то СТМ продовжить чи замінить собою національну реєстрацію.

З травня 2004 р. у складі членів ЄС ввійшли 10 нових країн. Тепер одна реєстрація СТМ діятиме біля 25 країн із населенням більш 400 тис. людина. Слід зазначити, що власник товарний знак ЄС має запровадити свого знака в комерційний оборот або використати бодай хоча в одній з 25 країн Співтовариства. Встановлення зв'язок між Мадридської системою та СТМ дозволить значно

84. правова охорона географічних зазначень в єс

Виробництво, виготовлення та розповсюдження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів посідають важливе місце в економіці Європейського Союзу. Законодавчі ініціативи в сфері охорони географічних найменувань були розпочаті в ЄС у 80-х роках ХХ століття. Ця робота продовжується і по цей час – до регламентів і директив з цього питання, прийнятих у дев’яності роки, вносяться доповнення і поправки, що адаптують документи до сучасних змін в політиці ЄС, наприклад, встановлення ЄС норм стосовно дотримання якості сільськогосподарської продукції.

Основним документом, що регулює правовідносини в даній сфері в ЄС, є Регламент Ради № 2081/92 від 14 липня 1992 року про захист географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів5. Сфера застосування цього Регламенту обмежується певними сільськогосподарськими продуктами та продовольчими товарами, для яких існує зв’язок між характеристиками продукту чи товару та їхнім географічним походженням. Регламент встановлює норми щодо захисту найменувань походження та географічних зазначень сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів, зазначених окремо в додатках до Регламенту.

Бажання захистити сільськогосподарські продукти або продовольчі товари, які можуть бути ідентифіковані за своїм географічним походженням, спонукало деякі держави-члени створити "реєстрацію найменувань походження ". Це підтвердило свою корисність для виробників, які мали змогу одержувати більш високі доходи в результаті докладання зусиль стосовно вдосконалення якості, та для споживачів, які могли купити високоякісні продукти з гарантією щодо способу їх виготовлення та походження.

Регламент № 2081/92 не застосовується ні до продуктів, що відносяться до виноробного сектора, за винятком винного оцту, ні до спиртних напоїв. В цій сфері діє Регламент (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 року про спільну організацію ринку вина (стаття 1 (1) цього Регламенту)6.

Прийняттю Регламенту (ЄС) № 1493/99 сприяло, зокрема, те, що право використовувати географічне зазначення та інші традиційні терміни у відношенні до продукції виноробного сектору має велике значення, тому необхідно було запровадити це право та забезпечити захист зазначень з метою сприяння чесній конкуренції та запобігання введенню в оману споживачів. Виходячи з інтересів споживачів та бажаності еквівалентного поводження з якісними винами в третіх країнах, необхідно було розробити взаємні дії, відповідно до яких вина, що імпортуються для безпосереднього споживання людиною, які мають географічні зазначення та ті, що реалізуються в межах ЄС, могли б користуватись захистом та знаходитися під контролем.

85. Загальна характеристика Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин?????

У розвинутих європейських країнах правовий захист нових сортів рослин розпочали у 50-ті роки. Тоді було створено Союз з охорони нових сортів рослин, заснований Міжнародною конвенцією, підписаною у Парижі в грудні 1961 р. (набрала чинності у 1968 р.). Відповідні зміни до Конвенції вносили у 1972 та 1978 рр., а у березні 1991 р. на Дипломатичній конференції у Женеві одностайно ухвалено Акт Конвенції 1991 р., який, перш за все, передбачає охорону прав на всі без винятку роди та види рослин. Конвенцію УПОВ засновано на найважливіших принципах патентного права, зокрема таких, як рівноправність іноземних і національних заявників, вільний вибір держав для здійснення охорони прав на нові сорти рослин, чинність охорони визнаних прав на певній території, незалежність охоронних документів на сорт, виданих в різних країнах, закріплення права конвенційного пріоритету (термін дії якого 12 місяців з моменту подання первісної заявки на сорт рослин), забезпечення вільного розпорядження винятковими (чи абсолютними) правами на сорт. Сьогодні Міжнародний Союз з охорони нових сортів рослин – міжурядова організація, що об‘єднує 68 держав і організацій, які визнають норми Конвенції 1961 р. зі змінами 1972, 1978, 1991 рр., головним завданням якої є забезпечення охорони прав на нові сорти рослин та захисту прав і законних інтересів селекціонерів.

86.??????????????????

87.??? Захист прав інтелектуальної власності відповідно до директиви ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності 2004р.

Європейський Союз. У 2004 р. Європейським Союзом було прийнято Директиву 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності тау 2003 р. нову редакцію Регламенту щодо митних дій стосовно товарів з підозрою на порушення певних прав інтелектуальної власності № 1383/2003.

Роль директиви є провідною в уніфікації цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності у Європі, розповсюджуючи на більшість держав-членів способи, механізми захисту, що раніше успішно застосовувалися лише у певних країнах - такі як попередні заходи та заходи з забезпечення доказів, особливо до подання заяви про розгляд справи по суті; способи відшкодування; можливість судів постановляти певні виправні, альтернативні рішення, рішення з заборони; забезпечення права на інформацію тощо. Директивою були суттєво розвинуті положення ТРІПС щодо способів відшкодування шкоди, заподіяної у випадку порушення прав інтелектуальної власності, зокрема, визначено можливість сплати компенсації та її розміру; компетенції суду стосовно прийняття рішень з знищення контрафактних товарів, судової заборони; прав суду вимагати від порушника інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що порушують його права тощо. Право застосовувати заходи, процедури та засоби захисту за Директивою розповсюджується на суб'єктів прав інтелектуальної власності; інших осіб, які мають право на використання цих прав, зокрема ліцензіатів; організації колективного управління правами інтелектуальної власності; професійні організації з захисту прав, що представляють суб'єктів прав інтелектуальної власності (ст. 4).

Щодо виправних, альтернативних рішень, рішень з заборони Директива передбачає, що суд повинен мати компетенцію з прийняття рішення про: вилучення з комерційних каналів товарів з порушення прав інтелектуальної власності; остаточне видалення з комерційних каналів; а також знищення таких товарів. Директива передбачає обов'язок держав-членів забезпечити, щоб судові органи могли прийняти рішення про судову заборону для запобігання продовження правопорушення. Якщо це передбачено національним законодавством, невиконання рішення щодо судової заборони тягне за собою стягнення штрафу Директива визначає можливість держав-членів передбачати, що у відповідних випадках та на прохання особи, до якої може бути вжито виправні заходи та судова заборона, судові органи можуть постановляти рішення про виплату грошової компенсації стороні, що зазнала шкоди, замість застосування заходів та заборони, якщо дії зазначеної особи не були навмисними або недбайливими, коли вжиття зазначених заходів може спричинити непропорційну шкоду.

Дата добавления: 2015-05-26