Українська культура польсько-литовської доби

Лекція 5

(ХIV– перша половина ХVII ст.)

План

1. Поширення гуманістичних ідей у духовній культурі України доби Ренесансу.

2. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.

3. Архітектура і образотворче мистецтво доби Ренесансу. «Золотий вік» львівського архітектурного Ренесансу.

4. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.

Основні поняття і терміни теми: Ренесанс, Реформація, гуманізм, гуманісти, братство, колегія, полемічна література, унія.

1. Ренесанс (від франц. – відродження) – це ціла епоха у розвитку культури Європи в період переходу від Середньовіччя до Нового часу, а також назва художнього стилю, що прийшов на зміну готиці. Охоплює період кінця ХІІІ – XVI ст. включно.

В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV – середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та моральної філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму – патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції помітно зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні і визначними гуманістами XV–XVI ст. вважаються Юрій Дрогобич, Павло Русин та Станіслав Оріховський. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти її у світі.

Юрій Дрогобич, або Ю. Котермак з Дрогобича (1450–1494 рр.), вчився в Краківському та Болонському університетах. У 1482 р. йому присвоєно звання доктора медицини – першому серед вихідців з України. Після здобуття ступеня доктора філософії та медицини у Болоньї викладав там у 1478 – 1482 рр. астрономію та математику, а в 1481–1482 рр. займав посаду ректора (деканом) університету медиків та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, працював професором медицини і астрономії. Він першим із українців почав робити розтин людського тіла, практикував як лікар. За великий внесок у національну культуру одержав ти­тул довічного громадянина Болоньї.

Праці його відомі в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині. Юрій Дрогобич був першим українським автором, чия книга вийшла в Римі: там надруковано його твір «Прогно­стична оцінка поточного», тобто наукових знань і фактів у плані їхньої продуктивності. Юрій Дрогобич був учителем знаменитого німецького поета-гуманіста Конрада Цельса.

Павло Русин із Кросна (1470–1517 рр.) вчився у Краківському та Грейсфельдському (Німеччина) університетах. У 1506 р. переїхав до Кракова, де, працюючи магістром університету, викладав курс античної літератури (професор римської літератури). Русин – перший поет-гуманіст в українській літературі, водночас засновник гуманістичної латинської поезії в Польщі.

Станіслав Оріховський (Роксолан; 1513–1566 рр.) народився в с. Оріховці поблизу Перемишля. Вчився у Краківському, Віденському, Віттенбергському, Падуанському, Болонському університетах. Повернувшись на Батьківщину 1543 р., брав активну участь у суспільному житті, в промовах та публіцистичних творах порушував питання про згуртування європейських народів проти турецької експансії. Оріховський – найвизначніша постать у східнослов’янській культурі доби Відродження. В Західній Європі його називали «русинським Цицероном», «сучасним Демосфеном». Його твори з питань історії, філософії були відомі в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. Оріховський належав до еліти європейських гуманістів та діячів Реформації, спілкувався з Мартіном Лютером, дружив із Дюрером, Кранахом, Ульріхом фон Гуттеном, італійським гуманістом П. Рамузіо; великий вплив на нього справила творчість Е. Роттердамського. Оріховського можна віднести до перших полемістів, які виступали проти папства, догматів католицизму. В дусі Реформації він відстоював примат королівської та світської влади, яка повинна працювати на благо суспільства, громадянина, освіти і виховання народу.

До плеяди гуманістів належать також поет і політичний діяча Йосип Верещинський (1532–1598 pp.), який народився на Холмщині, був київським католицьким єпископом (1589–1598 pp.). Він створив проект лицарської школи на Задніпров’ї, висунув ідею козацької держави у формі князівства з центром у Києві.

Прославився гуманістичними поглядами поет Шимон Шимонович (Симон Симонід) (1558–1629 pp.).

В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV–XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури – Філіп Буонакорсі Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, зокрема як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з’явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту – богословські, світські, підручники, а й навчали молоде покоління.

2. Визначну роль у загальнокультурному процесі цього періоду в Україні відіграли братства. Про існування братств уперше стає відомо з писемних джерел XV ст. Вони виникали для захисту соціально-економічних інтересів міщанства, боротьби проти католицької релігійно-ідеологічної експансії та проти денаціоналізації.

У братствах брали участь середні верстви місько­го населення з цехових ремісників, торговців, учителів, православне духо­венство й дрібна шляхта.

Найдавнішими і найпомітнішими були Львівське Успенське братство (1585 р.), Брестське (1591 р.), Люблінське (1594 р.), Київське Богоявленське (1615 р.), Луцьке (1617 р.). Активно діяли братства в Острозі, Дрогобичі, Холмі, Перемишлі та інших містах. Крім церковно-релігійної боротьби з католиками та уніатами, братства займалися широкою громадсько-політичною та культурною діяльністю. Вони організовува­ли лікарні, притулки, школи, друкарні, згуртовували освітянські, наукові, видавничі та інші культурні сили.

В Україні на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. формується принципово нова національна система освіти, що ґрунтувалася на національних тради­ціях, використовувала європейський досвід і перебувала під впливом гуманістичних та реформаційних ідей.

Наука в братських школах була доступна дітям будь-якого статку: бідні вчилися за рахунок братств, заможні батьки вносили певну плату.

Серед предметів, що вивчалися у братських школах, були чи­тання й письмо, пізніше – риторика, граматика, діалектика, музика, Святе Писання; входили до програми й арифметика, і церковний спів. Особлива увага приділялася слов’янській і грецькій мовам: грецькою говорили й писали. Гетьман Сагайдачний у своєму заповіті призначив окремі фонди на утримання вчителів грецької мови в братських шко­лах Львова й Києва. Пізніше, у практичних інтересах, запроваджено було викладання латини (мови навчання у всіх європейських універси­тетах) і польської мови. У середині XVII ст. у реєстрах налічувалося більш ніж 2 тисячі православних братських шкіл, і не тільки в містах. За підтримки православних магнатів братські школи організовувалися і в селах. Видавалися підручники, що друкувалися в основному на тери­торії Польщі німецькими й польськими топографами; пізніше при брат­ствах постали власні друкарні.

На кошти братств талановиті юнаки отримували можливість продовжити освіту в європейських університетах: у Кракові, Празі, Лейпцизі, Відні, Парижі, Болоньї, Падуї, Гейдельберзі. Так, у реєстрах Гей­дельберзького університету за XVI ст. значиться близько 800 студентів, що прибули з українських земель, більше половини з них – русини (українці), що звичайно записувалися як «рутени». Іноді вони досягали блис­кучих наукових успіхів.

Першим навчальним закладом вищого ступеня була Острозька греко-слов’яно-латинська школа, заснована у 1576 р. князем Костянтином Остро­зьким (Лоренцо Медичі української культури) для боротьби проти польсько-шляхетського і католицького засилля.

Острозька академія (греко-слов’янська академія) – фактично перший науковий і вищий навчальний заклад європейського типу на землях України. Проіснувала недовго.

Сучасники називали Острозьку школу вищого типу «тримовним ліцеєм», «колегією», «академією». Основоположник української історіографії М. Грушевський називає її «першою українською академією наук». Навчання було організовано за західноєвропейською системою «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія), яка, до речі, впроваджувалася і в систему викладання братських шкіл. Крім слов’янської, вивчалися грецька і латинська мови. Вивчення слов’янської мови і тісно зв’язаної з нею книжної української мови було поставлено глибоко науково, про що свідчать пізніші граматичні праці виховання Острозької школи Мелетія Смотрицького («Граматика словенския», 1619 р.). Пам’яткою філологічної науки в Острозькій школі слід вважати і першу «Граматику словенська язика» (Вільно, 1586 р.).

Князь Костянтин Острозький, фундатор і меценат культурно-освітнього центру, закликав в Острозьку колегію кращих учених, письменників і педагогів того часу зі Львова, Києва, Вільно та Греції.

Першим ректором Острозької школи у 1570–1580 рр. був учений і письменник Герасим Смотрицький(батько Мелетія Смотрицького), автор політичного трактату «Ключ царства небесно­го», надрукованого 1587 р. у Острозі, та кількох віршів.

Однак після смерті старого князя К. Острозького (1608 р.) його маєтки й фундації перейшли до католиків. Острозька школа й друкарня поступово завмирали, а на їх місці згодом постала єзуїтська колегія.

Незважаючи на це, Острозька колегія має величезне значення в історії української культури.

По-перше, це була перша вдала спроба створення українського вищого навчального закладу.

По-друге, колегія підготувала чимало високоосвічених людей і своїм практичним прикладом спростувала вигадки, поширювані ворогами на кшталт єзуїта Скарги, нібито при православній вірі неможливі ніяка освіта, вища школа, ніяка наука.

По-третє, приклад острозької колегії дав реальну основу для проектів подібних шкіл і по інших місцях, а план Львівської братської школи розроблявся під впливом Острозького зразка.

По-четверте. Острог у період останньої чверті XVI – на початку XVII ст. був головним літературно-видавничим центром України. Саме тут була надрукована знаменита Острозька Біблія.

Дата добавления: 2015-05-26