Другої половини ХVII – ХVIIІ ст

Особливості української культури

Лекція 6

План

1. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури. Самобутні риси культури Козацької держави.

2. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.

3. Розвиток освіти та наукових знань в Україні другій пол. ХVII – поч. ХVIIІ ст. Діяльність Києво-Могилянської академії.

4. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.

5. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.

Основні поняття і терміни теми: бароко, козацьке бароко, мазепинське бароко, академія, колегіуми, козацькі літописи, партесний спів, шкільна драма, вертеп, інтермедія, інтерлюдія.

1. Період ХVІІ–ХVІІІ ст. став для України часом небувалих змін. Козацтво, що як політична сила виходить на історичну арену, започаткувало цю епоху козацько-селянськими повстаннями. Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького привела до відновлення і утвердження Української держави – війська Запорізького.

Четвертий період розвитку української культури проходив під впли­вом визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Козацтво впродовж півтора століття вiдiгравало не тільки значну політичну роль доблесного захисника волі й прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова iнтелiгенцiя, яка взяла на себе й утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо.

Прагнення надолужити втрачене Україною за роки колоніального існування спонукало багатьох дiячiв епохи до активності в галузі культури. Чимало хто з козацької старшини, наприклад, захопився органiзацiєю шкіл і майстерень при монастирях. Їх добробут швидко зростав завдяки потужній економiчнiй пiдтримцi козацтва.

Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко, маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: свiтовiдчуття. Українське Бароко виявилося співзвучним історичному часові, що переживав народ, i тому так повно виразило i його фiлософiю, i психологію, й естетику. Більш того, національний варіант бароко в Україні прямо називають «козацьким».

Доля української культури в XVIII ст. складалася суперечливо.

Доба Руїни та Гетьманщини призвела до занепаду цієї державності і до поділу України спочатку між Росією та Польщею, а згодом (після поділів Польщі) між Росією та Австрією. Тому культурний розвиток проходив значною мірою в несприятливій атмосфері, продиктованій імперськими амбіціями могутніх сусідів.

Певний рубіж між хаотичним станом Руїни та подальшою відносною стабілізацією поклало майже чвертьвікове правління гетьмана Івана Мазепи, меценатська діяльність якого на благо української культури загальновідома.

Після гетьманування Мазепи посилився імперський тиск на українську культуру і відносна стабілізація настала тільки з відновленням гетьманства (1727 р.), але і тут розвиток української культури залежав від несподіваних змін великодержавної політики.

Україна поступово втрачала значення культурного провідника між Росією й країнами Західної Європи, яке вона мала у XVII ст. Росія ж, зацікавлена у зміцненні держави, прагнула обмежити, а відтак і знищити політичну самостійність України (від скасування гетьманства в 1722 р. при Петрі І до знищення Січі при Катерині II у 1775 р.). Істотні зміни відбулися й у соціальній структурі українського суспільства: з одного боку, поступове покріпачення селян за російським взірцем, з іншого – розшарування козацької старшини, частина якої розчинилася в міщанстві, селянстві, а частина зберегла свій соціальний статус, піддавшись неминучій за таких історичних умов русифікації.

Переміщення центра культурного розвитку на північ від України викликало відтік інтелектуальних і культурних сил із української території. Вихідцями з України були чудові художники-портретисти Д. Левицький і В. Боровиковський, що жили й творили в Росії. На традиціях української музичної культури базувалася співоча школа в Глухові, створена за спеціальним імператорським указом. У ній училися композитори М. Березовський і Д. Бортнянський, чия творчість суттєво вплинула на становлення музичної культури в Росії. 1700 р. з Київської академії викликали в Москву й Петербург українських учених ченців, які займали в Росії всі архієрейські кафедри.

Унаслідок специфічних історичних умов, що склалися на Україні у XVIII ст., тут не створилося ні соціальної, ні культурної основи для широкого розвитку Просвітництва: в офіційній культурі, орієнтованій на російську державність, складався стереотип другосортності всього українського; «низова» ж культура, де національні традиції зберігалися, не могла бути тим ґрунтом, у якому вкоренилися б інтелектуальні, «головні» ідеали Просвітництва.

Дата добавления: 2015-05-26