Феофан (Теофан) Прокопович

(1681-1736) Справжнє ім'я — Єлезар. Народився в Києві. У 1698 році закінчив Києво-Могилянську академію, а згодом переїхав до Польщі, де прийняв греко-католицтво. У польських школах і Римському єзуїтському колегіумі св. Атанасія вивчав філософію й теологію. Повернувшись у 1702 році в Україну, прийняв православ'я та постригся в ченці під ім'ям Феофана (Теофана). З 1704 року викладав у Києво-Могилянській академії піїтику, риторику й філософію.

Належав до найосвіченіших людей свого часу, добре володів кількома іноземними мовами. У 1711 році був призначений ректором Києво-Могилянської академії. У 1716 році за викликом Петра І переїхав у Петербург, де став одним з найближчих радників царя в питаннях церковної реформи та державної політики.

Відомий також як видатний публіцист, драматург і поет. Був знавцем не тільки філософії та богослов'я, написав ряд історичних, юридичних, педагогічних і літературно-теоретичних праць. Помер у 1736 році й похований у Софійському соборі в Новгороді в Росії. (За «Довідником з історії України»)

Література та усна народна творчість

XVIII століття справедливо вважають періодом розквіту української літератури. Підвищене зацікавлення до вітчизняної історії спонукало до створення багатьох історико-літературних творів. Велику популярність у кількох поколінь українців мала рукописна «Історія Русів» невідомого автора, який зосередив увагу на історії української державності від Київської Русі до Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, відстоював ідею самостійності українського народу. Щоправда, деякі вчені (О. Лазаревський, В. Горленко, І. Борщак) приписують авторство цієї книги Григорію Андрійовичу та Василю Григоровичу Полетикам.

У 1767 році відбулися вибори представників дворянства Росії до комісії для складання «Нового уложення» (кодексу дворянських прав). Депутатом від дворянства Лубенського полку був обраний Григорій Полетика, представник відомого козацького роду з Полтавщини, який рішуче обстоював скасовані російським царизмом автономні права України.

Аналогічної думки дотримувався і земляк Г. Полетики Василь Капніст. Його «Ода на рабство», написана після офіційного запровадження кріпосного права в Україні, була яскравим виявом протесту проти царської сваволі на українських землях, зокрема проти остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права в Слобідській Україні та Лівобережжі. В. Капніст, виконуючи доручення групи козацької старшини, у 1791 році відвідав з таємною місією Берлін. Там він виклав свій план відокремлення України від Росії та включення її до складу Прусської держави.

Однак наприкінці XVIII ст. ці позитивні прилади були поодинокими, а переважна більшість української національної еліти не підтримувала таких радикальних задумів і була лояльною до царської влади. Тому «Ода на рабство», написана 1783 року, була видана лише 1806 року. До літературної скарбниці України можна віднести й твори українського гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. Він був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. П. Орлик — автор книжок, присвячених І. Мазепі («Алкід російський», 1695 рік) та І. Обидовському («Гіппомен Сарматський», 1698 рік), а також низки блискучих політичних маніфестів: «Вивід прав України» (1712 рік), «Маніфест до європейських урядів» (1712 рік) та цінного «Діаріуша» («Щоденника подорожнього», 1720-1732 pp.), який 1989 року опублікував Гарвардський університет (СІЛА).

У XVIII ст. шалену популярність мали видання, авторами яких були мандрівники або прочани. Серед паломницької літератури виділяється твір «Подорож» Василя Григоровича-Барського.

Великий інтерес викликав твір перекладача Генеральної військової канцелярії Семена Дівовича «Разговор Великороссіи с Малороссіею».

«Разговор Великороссіи с Малороссіею» написаний 1762 року, має форму віршованого діалогу. Сюжет твору дуже оригінальний, у віршованій формі розмовляють Росія та Україна, яка доводить своє право на суверенність. Головною метою цього твору було відстоювання ідей державної самостійності козацької держави та висловлення протесту проти політики російського уряду щодо України. У своїй праці письменник широко використав «Короткий опис Малоросії», написаний у 1734 році, та інші історичні джерела. Крім того, змалював історію України від найдавніших часів до середини XVIII ст. Особливу увагу звернув на події Національно-визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького в 1648-1657 pp.

Та справжнім тріумфом української літератури стало видання наприкінці XVIII ст. «Енеїди» Івана Котляревського. Це був перший твір, написаний народнорозмовною українською мовою.

Серед народу були дуже популярні історичні пісні, думи, балади, присвячені улюбленим героям: Богданові Хмельницькому, Іванові Богуну, Семенові Палію, Олексі Довбушу, Максимові Залізняку, Іванові Ґонті.

Дата добавления: 2015-05-26