Організм – це федерація автономних клітин, а хвороба – сукупність патологічних змін у клітинах. 1 страница

107

106

105

104

103

102.

100.

82.

61

Великий вплив астральні і демонологічні уявлення здійснювали також на систему медичних поглядів. По вавілоно-ассірійських віруваннях, боги керували світовими явищами за допомогою випромінювання (еманації) зірок: ці астральні впливи змінювали співвідношення соків і викликали «псування крові», впливали на плин уже наявної хвороби і на ефективність проведеного лікування. У цьому змісті, очевидно, варто розуміти і наявні у вавілонських джерелах указівок, що хвороба «не може бути заспокоєна пов'язками, а жали смерті не може бути вирвано... якщо лікар не дізнається її суті». Суть хвороби, її причина й особливо прогноз лікування визначалися не стільки в зв'язку з установленням діагнозу, скільки на основі астрологічних даних і гадань на нутрощах жертовних тварин. Крім впливу зоряної еманації, причиною хвороби могло стати вселення демонів, що підстерігали людину па кожнім кроці. Характерно, що всі ці наївні і містичні уявлення уживались з цілком раціональними поглядами на причини окремих захворювань. Наприклад, вавілоняни й ассірійці знали про зв'язок епізоотії з виникненням спалахів інфекційних захворювань у людей.

Поряд з цим шумерська і вавілоно-ассірійська медицина мали у своєму розпорядженні великий арсенал лікарських засобів: широко застосовувалися різні лікарські рослини, олії, нафта і т.д. З північних нагір'їв країни надходили срібло, застосовуване при хворобах статевої сфери, свинець, що вживався в очній практиці. Здійснювався ввіз лікарської сировини з Єгипту, Ірану, Індії. Ліки застосовувалися у виді розчинів, відварів, мікстур, мазей, паст.

Призначалися утирання, компреси, лікарські ванни, клізми, кровососні банки, кровопускання, масаж. Найбільш розповсюдженими засобами була вода й олії (слово «лікар» у дослівному перекладі означало «знаючий воду» або «знаючий олію»). Ліки призначалися натще чи під час їжі. Був і посуд для прийому лік: наприклад, описаний поїльник із ґратчастою перегородкою для затримки твердих суспензій. Якщо передбачався несприятливий результат (важкий стан хворого чи несприятливі астрологічні дані), лікарю рекомендувалося ухилитися від лікування.

Починаючи приблизно з ХІІ-ХІІІ ст. у країнах Західної Європи в результаті розвитку товарного виробництва, удосконалення ремесел, розширення торгівлі і міст посилився інтерес до науки, поширилися знання, одержані від античного світу, арабських та інших східних країн, набула широкого розвитку наукова думка. Середньовічні вчені своїми перекладами творів античності ознайомили суспільство з культурою цієї епохи і, відповідно, медичними знаннями.

62 Схоластика — це специфічна середньовічна християнська філософія, що панувала в шкільному навчанні. Основне завдання схоластики полягало в обґрунтуванні, захисті і систематизації непорушних богословських істин. її історія умовно розпадається на три періоди. VIII — XII ст. охоплюють підготовку і ранній період схоластики. Для XIII — XV ст. характерні спочатку розквіт, а потім занепад схоластичної філософії. У Середньовіччі творцем схоластики вважали Ансельма Кентерберійського, якого називали «другим Августіном», бо від Августіна взяв багато чого, насамперед принципи взаємодії Віри і Розуму, а також поняття Бога. Серед праць — «Монолог», «Додаток до міркування», трактати про основні питання теології, реальність і характер Бога. Іоанн Росцеллін — основний представник номіналізму в епоху ранньої схоластики, вчив, що поза окремими речами не існує нічого, немає кольору поза конкретним кольором, немає мудрості поза мудрою душею. Загальне не має ніякої власної реальності, реально можуть існувати тільки окремі речі.

Важливий вплив на філософію Середньовіччя мали схоластики домініканського ордену, найвидатніші з яких — Альберт Великий та Хома Аквінський, що пристосували вчення Аристотеля до католицизму. Одним з перших Альберт Великий (Альберт фон Больштедт Magnus), зрозумів, що проникнення античного мислення в сферу культури Західної Європи не можна зупинити і що, навпаки, варто використовувати філософську мудрість античності для обґрунтування і зміцнення християнства. У своїй творчості Альберт Великий часто звертається до трактатів Аристотеля, коментує їх, зокрема високо оцінює логіку. Почесне місце серед релігійних філософів християнства займає ангельський доктор Хома Аквінський. У «Сумі теології» (тобто сукупності теологічних вчень) розглядається католицька догматика, що стає основним надбанням усієї схоластичної теорії. Вихідним принципом вчення є божественне одкровення: людині

63 Медицина Київської Русі була доволі розвинена й не відставала від загальнолюдських середньовічних канонів. А народне цілительство випередило свій час й успішно застосовується й зараз.

Лікарі (від кельтського "лейкер"), гойцої (ті, що гоят), знахарі були вельми популярні й займалися практикою професійно. Своїх лечців мали князівські двори, а монастирі – власні богадільні.

Які ж методи використовувала давньоруська медицина? По-перше, хірургічні – війни вимагали великої кількості фахівців з лікування ран. Була для хірургів робота й у мирний час – у літописах згадуються навть операції по видаленню пухлин.

Важливою "галуззю медицини" було, звісно, акушерство.

З покоління в покоління передавалися в Київській Русі знання по фітотерапії. Не лише "народні цілителі", але й кожна господарка знала лікувальні властивості рослин і уміла готувати "зілля" – відвари, настої, чаї.

Популярна в народі була "домашня фізіотерапія" – лазні, компреси, розтирання, масаж, укутування, "банки", клістири.

Однак специфічним "києворуським" методом була психотерапія. Вона базувалася на язицьких традиціях – заговорах, позбавленні від "пристріту", "порчі", "поробленого". Рідко в яких інших державах (аж ніяк не в Європі з їхньою інквізицією) були так популярні ворожки, шептухи, чаклуни, заклинателі, відьми. Що характерно, ці традиції не прийшли до нас ззовні – ні з Візантії, ні з півночі, ні з античності. Вони збереглися на наших землях з незапам'ятних часів, і є невід'ємною частиною центрально-слов'янського сприйняття зв'язку живої людини з "іншим" світом.

Істориками зроблений узагальнюючий висновок про існування трьох основних типів медицини: древньої, народної язичницької; більш пізньої міської світської ремісничої; монастирської.

Одна з найбільш складних наукових проблем вивчення медицини Київської Русі – час виникнення і характер діяльності перших монастирських лікарень. Ще в історичній науці XIX ст. склалася традиція зв’язувати відкриття першої лікарні з ім’ям Феодосія Печерського. Н.А. Богоявленський, виходячи з «Житія Феодосія Печерського», написаного Нестором, також вважає, що для лікарні було відведено особливе місце, відгороджене забором від інших будівель, що додавало їй характер ізолятора. Хворим надавалася стаціонарна допомога.

64 У «КиєвоПечерському патерику» розробляється концепція лікування як духовного служіння. Здатність зціляти людей трактується як дарунок Божий, що відкривається праведникам за їхній духовний подвиг (наприклад, опис житія Даміана: «Даміан відрізнявся покірністю; дивував усіх своєю лагідністю. Його подвижницьке життя, пильнування по ночах, старанне заняття читанням святих книг, часте повстання на молитву, усе це було гарно відомо братії і викликало благоговіння.. У літературі докладно досліджується складне питання про методи лікування, які застосовувались Антонієм, Агапітом та іншими монастирськими лікарями. Медики високо оцінюють рівень описаного у різних розповідях «Патерика» догляду за хворими (наприклад, така деталь – виснаженому ченцю не дають відразу багато їжі). Власне кажучи, це і є головна форма «служіння» лікарів. Не викликає сумнівів у дослідників і психотерапевтичний фактор: молитви (адже йдеться про ченців і парафіян), «накладення рук», що припускали безумовну віру у можливості цілителя (на цьому автори патерика особливо наполягають: у розповіді про Алімпія у випадку першого звертання прокаженого без відповідної віри монастирські засоби не допомогли).Серед тогочасних праць медичного змісту особливе місце також займає» руська правда»-збірник законодавчих актів,яким визначались норми суспільного життя.2ізборник»Святослава-для лікування лікареві потрібно знати умови життя хворого.

65 вимога медичного етикету таке: зовнішність лікаря повинен переконати хворого, що перед ним професіонал, якому не страшно довірити здоров'я і життя. Ніхто не захоче стати пацієнтом людини легковажного, неакуратне, з байдужістю, а то і з неприязню ставиться до хворих. Зовнішній вигляд іноді видає прихильність до шкідливих звичок. Лікар повинен бути зібраним, стриманим, доброзичливим і, звичайно, здоровим і підтягнутим людиною (або як мінімум виробляти таке враження).

Згідно з медичним етикету, вигляд лікаря дуже важливий. На роботу переважно надягати костюм і краватку, а не майку та джинси. Лікарю не пристало блищати ультрамодними нарядами і дорогими прикрасами, вражати колег і хворих незвичайними зачісками. Для медиків обов'язкові хороші манери, ввічливість, доброзичливість. Підвищувати голос, грубити хворим та їх родичам неприпустимо, навіть стикаючись з їх неадекватною реакцією, лікарю слід вести себе твердо, але коректно.

За традиціями лікарського стану, лікар повинен володіти наступними якостями: здатність до лікарської діяльності; гуманність; розуміння своїх обов'язків; доброзичливе відношення до хворим; старанність і обізнаність в інших науках. Бути гуманним - означає бути щирим і справедливим, побачивши нещастя ближніх надавати їм можливу допомогу і однаково відноситися як до хороших, так і до поганих людей. Гуманні лікарі повинні бути поблажливими, любити людей і приносити радість всім без виключення. Вони повинні прагнути до вищих ідеалів, наскільки останні досяжні для людини, бути ласкавими з обличчями, які їх потребують, не піддаватися похвалам.

66. Медицина Тибету відноситься до стародавніх традиційних медичних систем, вона має строго впорядковану структуру знання, в основному орієнтовану на можливості людського мозку. Базовим текстом медицини Тибету, де викладені основи і структури медичних знань, є "Чжуд-ши". Таким чином, "Чжуд-ши" має чотири рівні або чотири тантри, орієнтованих, умовно кажучи на чотири рівні розумових здібностей. Відповідно до цього перша "Тантра Основ" - для мудреців, друга "Тантра Пояснень" для талантів, третя "Тантра повчань" для посредственностей і четверта "Додаткова Тантра" для ідіотів.

Але сама Тантра Основ також має ієрархічну структуру. Тут повністю описана медицина всіх часів і народів, минулих і майбутніх, всі способи і методи лікування. Тут описана структура абсолютного знання. Але лише одиниці з мільярдів людей здатні її зрозуміти із-за обмеженості інтелекту. Тому в медицині Тибету немає таємниць. Існує тільки нездатність зрозуміти знання.

За традиціями лікарського стану, лікар повинен володіти наступними якостями: здатність до лікарської діяльності; гуманність; розуміння своїх обов'язків; доброзичливе відношення до хворим; старанність і обізнаність в інших науках. Бути гуманним - означає бути щирим і справедливим, побачивши нещастя ближніх надавати їм можливу допомогу і однаково відноситися як до хороших, так і до поганих людей. Гуманні лікарі повинні бути поблажливими, любити людей і приносити радість всім без виключення. Вони повинні прагнути до вищих ідеалів, наскільки останні досяжні для людини, бути ласкавими з обличчями, які їх потребують, не піддаватися похвалам.

Лікарські речовини в медицині Тибету діляться на вісім пологів: 1)металлы 2) мінерали 3) землисті речовини; 4) дерева і чагарники 5) трави; 6) соки, що здобуваються з трав, дерев і від тварин; 7) відвари, отримані з коріння, стовбурів, суччя, листя, серцевини, з кори, квітів, з ягід і плодів; речовини, що здобуваються з тварин

Причини хвороби бувають двох видів: віддалені і близькі. Близькі причини - це Вітер, Жовч і Слиз, три "доша" (життєвих почала). Віддалені причини хвороби перерахувати важче, оскільки в своїй основі кожна хвороба походить від певного стану розуму у минулому - від тих, що попередніх спричиняють за собою хвороби затьмарень, - і саме ці психічні чинники кінець кінцем відповідальні за всі види хвороб. Отже, три отрути, три основні шкідливі емоції, - це пристрасть, ненависть і затьмарена. Від пристрасті, виникають всі види хвороби Вітру, тому що природа Вітру - легкість і рухливість. Ненависть подібна до вогню, від неї походять хвороби Жовчі, а також Крові-Жовчі. Коренем же всього цього є безвладне невідання. Його силою ми поміщені в круг буття, в нескінченний круговорот народжень, старіння, хвороби і смерті.

Виключно високе діагностичне значення в медицині Тибету надається пульсу. Досвідчений лікар Тибету може розрізняти до 360 його різновидів.

67. В основі культури епохи Відродження (14-17ст) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. На відміну від культури Середньовіччя, гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників.

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.Нові географічні відкриття, потреба в розвитку й обслуговуванні нових видів добівної і обробної промисловості – ставили перед наукою і технікою все нові завдання. Для цих часів характерне захоплення працями античних греків і римлян, тов. історії цей період називається Відродженням.

Навчання медицини на медичних факультетах майже в усіх університетах азувалось на схоластичних уявленнях про навчання, вивчали Канон Ібн-Сіни, коментарів до Гіпократа Галена. Викладалась астрологія, яка намагалася пояснити вплив небесних тіл на людину. Своїх клінік для навчання студентів університети не мали. Це не могло не викликати протесту серед самих лікарів, які по закінченні школи, протягом тривалого часу роботи біля ліжка хворого відчували свою повну безпорадність.

У епоху Відродження та раннього Нового часу в університеті навчалися й викладали численні видатні постаті італійської та європейської культури, окрім вже згаданого Галілея, Піко делла Мірандола, Микола Кузанський, Копернік, один із засновників італійської літературної мови П'єтро Бембо, Торквато Тассо, Везалій, білоруський першодрукар Франциск Скорина. У 1678 році ступінь доктора філософії вперше в світі отримала жінка — Елена Корнаро Піскопія.

68.Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

В анатомії — області, де Леонардо домігся значних результатів, — він був першим, хто описав клапан правого шлуночку серця, що носить його ім’я, і винайшов техніку просвердлювання дрібних дір у черепі померлого і заповнення розплавленим воском порожнин мозку з метою одержання виливків. Напевно, він був першим, хто запропонував скляні моделі органів: відомо, що він збирався зробити зі скла аорту бика, так, щоб можна було спостерігати, як по ній тече кров, і навіть мав намір вставити в неї мембрану. Леонардо створив систему зображення органів і тіл у поперечному розрізі. Він з разючою майстерністю відобразив «внутрішній вигляд» вен, артерій і нервів.

Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні здогади про природу бінокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючі результати розтинів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм як зразок природної механіки. Леонардо да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше почав розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листкорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

69. У 1605 році Бекон публікує трактат Про значення і успіху знання, божественного і людського, у якому обґрунтував велику роль науки для життя людей і накидав ідею їх класифікації. Це був прообраз його праці Про гідність і примноження наук, початок втілення плану Великого відновлення наук. Паралельно йшло обдумування та інших розділів Великого Відновлення. У 1620 році Бекон опублікував свій знаменитий Новий ор-ганон, що містить його вчення про метод і теорію індукції, за задумом другу частину так і незавершеного генерального праці свого життя Великого Відновлення наук. Він працює над кодифікацією англійських законів і над історією Англії при Тюдорах; готує третій англійське і латинське видання досвідом або настанов І цикл робіт з Природною та експериментальної історії друкує свій самий об'ємний і систематичний праця Про гідність та примноження наук (1623г.)- перша частина Великого Відновлення і збірка потрібні слова, нові і нові (1625г.). У ці ж роки він працював, так і не встигши їх закінчити, над трактатами Про засадах і витоки у відповідності з міфами про Купедоне і про небо І остаточним варіантом Нової Атлантиди Навесні 1626 він застудився, а 9 квітня 1626 Бекон помер.

У трактаті Про гідність та примноження наук ми знаходимо цікавий аналіз наукового досвіду типу "полювання Пана", де Бекон розбирає різні способи постановки дослідів і модефікаціі експериментування, зокрема зміна, поширення, перенесення, інверсії, посилення і з'єднання експериментів. Зміна експерименту - це така операція, коли ка-де-ненебудь наявний досвід здійснюється з іншими об'єктами подібного ж роду або з тими ж об'єктами, але за інших умов. Наступна операція -- поширення експерименту - пов'язана з повторенням і розшифрування експерименту або постановкою його в більш витонченої форми. Перенесення експерименту буває трояку: з природи в мистецтво, з одного технічного мистецтва або виду практики в інший, з однієї частини мистецтва в іншу частину того ж мистецтва. Інверсія експерименту має місце тоді, коли доводячи - ється протилежне тому, що вже відомо з досвіду. Під посиленням експерименту розуміється доведення його до втрати досліджуваного властивості. З'єднання експерименту - це об'єднання в єдине ціле декількох експериментів "зв'язок і зчеплення їх преміненій". Воно використовується там, де окремі досліди не приносять ж-гавкотом результату, але в поєднанні з іншими дають потрібний ефект. І Бекон укладає розгляд наукового експерименту такими чудовими словами: "... не треба падати духом і приходити у відчай, якщо експерименти, яким віддано стільки сил, не призводять до бажаного результату. Звичайно, успіх досвіду значно приємніше, але і невдача часто збагачує нас новими знаннями. І потрібно завжди пам'ятати про том (ми повторюємо це неп-рестанно), що до світлоносні дослідів слід прагнути ще більше, ніж до плодоносним ". Теорію "світоносних" дослідів Бекон виклав у Новому Орга - ноне, вона по суті замикається з його вченням про індукції.

70. Серед анатомів Падуанської школи перше місце належить Андреасу Везалію, праці якого становлять цілу епоху в анатомічній науці.

Бартоломео Євстахій (1510-1574) докладно описав нирки, орган слуху (євстахієва труба). З Падуанського університету вийшла праця Ієроніма Фабріція (1537-1619), який описав венозні клапани. Він помітив, що вени відкриваються в бік серця, але не дав цьому пояснення. Професор цього ж університету Реальдо Коломбо (1516-1559), безпосередній учень і наступник Везалія по кафедрі, залишив опис малого кола кровообігу.

Сервет спростував погляд Галена щодо просочування крові з лівої половини серця у праву через невеликі отвори, які нібито є у перетинці між передсердями, і вперше дав правильну уяву про рух крові з правого шлуночка серця до легень по гілках легеневої артерії і від них по гілках легеневих вен у ліве передсердя. Він вважав, що в легенях відбувається видалення з крові «сажі» і насичення її «свіжим повітрям», внаслідок чого утворюється «життєвий дух», що є джерелом усіх рухів організму.

Отже, на кінець XVI ст. було нагромаджено досить даних, щоб правильно описати рух крові. Везалій довів, що в післяутробному житті шлуночки серця не сполучаються між собою, як вважали (за Галеном) протягом тисячоліть. Фабріцій описав венозні клапани. Коломбо і Сервет описали мале коло кровообігу. Дальші правильні висновки зробив і перевірив в експерименті учень тієї ж Падуанської школи англієць Уїльям Гарвей, який відкрив велике коло кровообігу.

Незважаючи на всі ці відкриття в галузях анатомії і фізіології, які були підтверджені секціями на трупах і живих тваринах, віра в безпомилковість античних учених була настільки велика, що навіть безпосереднє спостереження фактів, якщо вони суперечили положенням цих визначних авторитетів, багатьма професорами університетів не бралось до уваги. Галілео Галілей (1564-1642), який був професором Падуанського університету, у своїй праці «Діалог про дві найголовніші системи світу» розповідає про одного такого професора-схоласта, який, будучи присутнім на секції анатомом тварини і побачивши, що нерви виходять з мозку, а не з серця, як про це пише Арістотель, із запалом вимовив: «Ви мені показали це так ясно й відчутно, що якби текст Арістотеля не говорив протилежне,- а там прямо сказано, що нерви зосереджуються в серці,- то слід було б визнати це за істину».

У 1222 році Єпископ Джордано та міський староста Джованні Руска надали в місті притулок викладачами та студентами, які залишили Болонський університет через конфлікт з керівництвом (домагалися більших академічних свобод — Libertas scholastica). Цього ж року болонці заснували в Падуї університет. РОзвиткові університету сприяли також домініканці, які в 1226 році заснували в місті свій монастир. В середні віки в Падуї вчилися студенти з усієї Європи, розділені на «нації» (земляцтва) за місцем походження. З 1339 по 1813 роки університет складався з двох частин — Universitas Iuristarum (Університет юристів), де викладалося цивільне і канонічне право і богослов'я, та Universitas Artistarum (Університет художників (гуманітаріїв)), де викладалися астрономія, діалектика, філософія, граматика, медицина і риторика. Падуанський університет став одним із центрів науки (астрономія, медицина, право) епохи Відродження, йому протегувала Венеціанська республіка, яка забезпечувала дух незалежності від схоластичної догматики і впливів Риму. У 1592 році на місце Джузеппе Молетті на кафедрі матеметики прийшов викладати Галілео Галілей. Галілей працював в університеті 18 років й незадовго до того, як полишив Падую, він опублікував першу серію своїх робіт з астрономії. У 1872 році університет зайняв приміщення колишнього монастиря Святої Марії. З часом окремо розмістилися й університетські клініки. У епоху Відродження та раннього Нового часу в університеті навчалися й викладали численні видатні постаті італійської та європейської культури, окрім вже згаданого Галілея, Піко делла Мірандола, Микола Кузанський, Копернік, один із засновників італійської літературної мови П'єтро Бембо, Торквато Тассо, Везалій, білоруський першодрукар Франциск Скорина. У 1678 році ступінь доктора філософії вперше в світі отримала жінка — Елена Корнаро Піскопія.

71) Андреас Везалій (Andreas Vesalius) (справжнє прізвище Віттінгс 1514—1564) — творець сучасної анатомії як науки. Першим дав опис тіла людини побудований на докладному анатомуванні людських трупів і перший розробив у деталях правильну методику секції. 1528 р. Везалія пристроїли на навчання в колегіум міста Льовен, де він вивчав філософію і мови - латину, грецьку, арабську, стародавню єврейську. На студента великий вплив мав медик і філолог Гунтер з Андернаха, що перебрався на викладацьку працю в Париж. На навчання в Паризький університет перебрався і Андреас. Після недовгого перебування в Льовені - 1537 року Везалій перебрався в Падую, де трохи перегодом отримав звання доктора медицини і посаду професора анатомії та хірургії. Андреас Везалій доклав зусиль для отримання дозволу на постачання на катедру трупів страчених злочинців, що робилося і в інших державах. Налагоджене було і виробництво анатомічних препаратів, важливої галузі тогочасної медичної освіти. Але препарати були доступні досить обмеженому колу студентів і науковців. Спілкування з художниками і граверами, якими рясніли міста Італії, наштовхнуло Везалія на думку створити анатомічний атлас з гравюрами-малюнками. Через рік після перебування Везалія в Падуї, за його сприяння в Венеції надрукували «Шість анатомічних таблиць». Анатомія Везалія була вперше надрукована з урахуванням реальних досліджень і розтинів людського тіла. Висновки науковця легко підтверджувалися новими розтинами і новими дослідженнями, але руйнували авторитет Галена і католицької церкви, що його підтримувала. Твір Везалія став явищем в середовищі науковців і богословів, викликав як підтримку, так і осуд і заздрість. Злий критичний відгук прийшов і з Риму віз анатома Євстахія. Аби довести власну наукову правду, Везалій удався до публічних анатомічних розтинів в університетах Болоньї, Пізи, Падуї, виявилися його здібності полеміста. Суспільство розкололося на прихильників і супротивників висновків науковця. Але супротивники розпочали кампанію і проти самого Везалія, яких діяльно підтримала католицька церква. Спротив зайшов настільки далеко, що примусив Везалія покинути Італію, відійти від анатомічних досліджень і повернутися до Брюсселя. В провінційному на той час Брюсселі проводити анатомічні дослідженя можливості не було.

72. Виникнення шпиталів і підготовка дипломованих лікарів сприяло вирішенню пролеми громадського здоров*я. Виникають початки медико-санітарного законодавства,з*являються розпорядження щодо забезпечення міст харчовими продуктами, переходили на гігієнічні заклади - лазні,проте в цей п-од врни були місцями розпусти.,з*являлись перші спроби зробити системи людських спільнот в яких передбачалась низка громадських мед. Заходів.
Т.Мор у «Утопії» обґрунтовує устрій держави на всі часи.Він рекомендує мати державі запаси хліба на 2 роки,описує способи лікування хворих,надає велику увагу сімейній моралі, вбачає шкоду у дошлюбних статевих відносинах, заборону розлученням.

Т.Кампанелла- «Держава сонця»- увага відтворенню потомства.
Б.Рамацінні(батько гігієни)- «Міркування про хвороби від занять».

Д.Граунт виклав спостереження над смертністю і народжуваністю у Лондоні.Вирахував пересічну тривалість життя.
В.Петі спостерігав за природнім рухом населення.

73. Наука ренесансу Період Ренесансу - Відродження - охоплює XIV - XVI століття. Поняття ренесансу виникло в процесі розвитку світової цивілізації, який розділяв історію на 3 періоди: античність, середньовіччя і ренесанс - повернення до античності. Тодішні гуманісти намагалися звільнити культуру від середньовічної стереотипності, наблизити її до античних ідеалів прекрасного. Саме на період Ренесансу доводяться протиріччя між Західною і Східною церквами з приводу культурних взаємин і перспектив подальшого розвитку. Основні розбіжності між церквами полягали в догматі пресвятої трійки, вченні католицької церкви про чистилище, різниці в обрядах, а також в календарних стилях. В період Ренесансу з'являлися твори поетів-гуманістів (Юрія Дрогобыча, Павла Русина, Севаст'яна Кльеновича). Україна разом з іншим світлом переживала часи підйому культури. Наступний період, XVII - XVIII століття, дослідники називають періодом барочної культури. Основними формами зображення для письменників періоду бароко були символ і алегорія.. Придбавала розвиток і історико-мемуарна проза, особливістю якої став процес переходу від механічного переказу подій до їх публіцистичного опису. Письменники шукали логіку історичного процесу, його рушійні сили, намагалися побачити певні закономірності.

Магія епохи Ренесансу Термін церемоніальна магія веде своє походження від Магії епохи Ренесансу XVI століття, і відноситься до практик, описаним в різних грімуарах періодів Середньовіччя і Ренесансу, а також збірниках, подібних збірки Йоханнеса Гартлиба. Георг Пікторіус використовує цей термін як синонім Гоетіі. У перекладі Джеймса Сенфорда від 1569 твори Агріппи "Про недостовірності і марність усіх наук": "Частинами церемоніальною Магії є Гоетія і Теургія ". Для Агріппи Церемоніальна магія була протилежною природної магії. Магію, що включає в себе всі види спілкування з духами, у тому числі некромантія і чаклунство, він цілком засудив як нечестиве непокору Богу [1].

74) Розвитку клінічної медицини сприяла розробка в 2-ій половині XVIII - 1-й половині XIX ст. методів об'єктивного дослідження хворого: вистукування (Л. Ауенбруггер, Ж. Корвізар тощо) "вислуховування (Р. Лаеннек та ін), обмацування, лабораторної діагностики. Метод зіставлення клінічних спостережень з результатами посмертних розтинів, застосований у XVIII ст. Дж. Морганьї, а потім М. Ф. Д. Біша, Р. Вірхова, К. Рокитанського, Н. І. Пироговим і багатьма іншими, а також розробка клітинної теорії будови організмів породили нові дисципліни - гістологію і патологічну анатомію, які дозволили встановити локалізацію (місце) хвороби і матеріальний субстрат багатьох хвороб. Формування і розвиток клінічної медицини (насамперед терапевтичних і хірургічних профілів)дали поштовх для створення терапевтичних і хірургічних медичних шкіл не лише в Західній Європі, але й на теренах Російської імперії, у тому числі й в Україні. Такі школи створювались при національних медичних університетах, визначних представниках вітчизняної клінічної медицини. Варто згадати медичні школи, створені талановитими випускниками Києво-Могилянської академії Н.М. Максимовичем-Амбодиком, М.М. Тереховським, Д.С. Самойловичем, О.М. Шумлянським.

Дата добавления: 2015-05-26