Обставини, що виключають злочинність діяння

У деяких випадках вчинки людини мають зовнішню схожість зі злочином, однак не тільки не становлять суспільної небезпеки, але і визнаються припустимими і навіть суспільно корисними. Кримінальний кодекс містить перелік обставин, що виключають злочинність діяння, а отже, і кримінальну відповідальність. До них належать:

1. Необхідна оборона. Це дії, вчинені з метою самозахисту, захисту іншої особи, захисту суспільних чи державних інтересів від злочинного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. При цьому не можна вдаватися до перевищення меж необхідної
оборони.

Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують:

1) мету оборони;

2) спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди;

3) характер дій того, хто захищається;

4) своєчасність;

5) співрозмірність оборони.

Право на необхідну оборону належить кожній особі незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто
посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця” та 124 “Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця ККУ”.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

2. Затримання особи, що вчинила злочин. Це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, що вчинила злочин, і доставлення її до відповідних органів влади. При цьому, як і в разі необхідної оборони, не можна перевищувати міри, необхідної для затримання злочинця. Дії, якими вчинено шкоду особі, що скоїла злочин, при її затриманні не визнаються злочинними і не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності при наявності у сукупності таких умов:

· особа, якій вчинено шкоду, здійснила діяння, що має ознаки злочину (посягання на життя, здоров’я чи статеву недоторканність, грабіж, крадіжка тощо);

· дії, якими вчинено шкоду, здійснювалися безпосередньо після здійснення злочинцем посягання;

· дії були спрямовані на затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади, наприклад до відділу міліції;

· при здійсненні дій не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

При цьому не має значення, хто здійснив дії, спрямовані на затримання злочинця, – особа, яка постраждала від посягання злочинця (потерпілий), чи будь-яка інша особа.

3. Крайня необхідність. Крайньою необхідністю визнається заподіяння шкоди охоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі, суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку неможливо було відвернути іншими засобами. Шкода буде вважатися вчиненою у стані крайньої необхідності, а тому не буде злочином і не буде підставою для притягнення особи, яка її вчинила, до кримінальної відповідальності за наявності у сукупності таких умов:

· шкода заподіюється з метою усунення реальної небезпеки, що безпосередньо, у даний момент, загрожує законним правам та інтересам будь-якої особи, держави чи суспільства;

· у даній обстановці небезпеку не можна було усунути іншими засобами;

· при заподіянні шкоди не було перевищено меж крайньої необхідності.

Небезпека, що усувається, може виходити із природних явищ (повінь, пожежа, яка виникла від удару блискавки тощо), від тварин, що нападають, з дій неосудних (малолітніх, душевнохворих) людей, якщо про їх неосудність відомо тому, кому вони загрожують, та ін. Правомірні дії будь-яких суб’єктів стану крайньої необхідності не утворюють. Якщо існує засіб усунення небезпеки без заподіяння шкоди, то стан крайньої необхідності не виникає.

4. Фізичний чи психічний примус. Не є злочином діяння особи, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Для того щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність ряду умов:

а) діяння, які вчинили шкоду, здійснені під впливом фізичного примусу. Фізичний примус – це фізичний вплив на організм особи, який здійснюється без її згоди і в результаті якого їй завдаються больові відчуття або створюється загроза для її здоров’я або життя з метою примусити особу до вчинення певних злочинних діянь. Призначення фізичного примусу полягає у подавленні волі особи і підкоренні волі суб’єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню бажання виконати волю суб’єктів (заподіяти шкоду), щоб припинити больові відчуття. Біль може викликатись різними способами: побоями, впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням можливостей дихати, введенням ін’єкцій тощо;

б) вплив фізичного примусу повинен бути безпосереднім. Це означає:

· по-перше, больові відчуття завдавались особі, яка під їх впливом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою з метою припинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплюються ч. 1 ст. 40 і при наявності відповідних умов повинні розглядатись як крайня необхідність (ст. 39);

· по-друге, заподіяння шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу або зразу ж після його припинення;

в) рівень фізичного примусу на особу (рівень її больових відчуттів) повинен бути настільки сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками і заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають.

При оцінці даної умови слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, які може переносити людина, явище абсолютно суб’єк­тивне: біль, який може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним.

Якщо особа піддалася фізичному примусу, але при цьому зберігала можливість керувати своїми діями, її діяння розцінюється як вчинене за пом’якшуючих обставин. Діяння, вчинене під психічним примусом, виключає відповідальність лише в тому разі, якщо воно завдає меншої шкоди, ніж психічне насильство. Наприклад, матеріально відповідальна особа звільняється від відповідальності, якщо вона передала довірене їй майно злочинцям, які погрожували особі вбивством.

5. Виконання наказу чи розпорядження. Якщо особа виконувала законний наказ чи розпорядження і при цьому заподіяла шкоду охоронюваним інтересам, вона не несе кримінальної відповідальності. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, на виконання яких вона вчиняла певні діяння, то кримінальної відповідальності вона не несе через відсутність вини. У такому випадку кримінальній відповідальності підлягає тільки особа, що віддала цей наказ чи розпорядження. При цьому немає значення, з яких причин – об’єктивних чи суб’єктивних – виконавець не усвідомлював або не міг усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, які він виконував. Не підлягає відповідальності особа, що відмовилась виконати явно злочинний наказ або розпорядження.

6. Діяння, пов’язане з ризиком. Ризик визнається виправданим, якщо поставлена суспільно корисна мета не могла бути досягнута
іншим шляхом. Ризик визнається виправданим при наявності у сукупності таких умов:

· мета, на досягнення якої спрямоване діяння, може бути досягнута виключно шляхом здійснення дії (бездіяльності), в результаті якої виникає можливість настання шкоди певним правоохоронюваним інтересам;

· особа, яка здійснює дію (бездіяльність), в результаті якої можливе настання шкоди певним правоохоронюваним інтересам (допускає ризик), вживає заходи для відвернення такої шкоди;

· особа, яка допускає ризик, має обґрунтовані підстави розраховувати, що вжиті нею заходи відвернуть настання в результаті її діяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Прикладом виправданого ризику є проведення хворому, який знаходиться у критичному стані, складної операції з додержанням встановленої медичною наукою методики.

Ризик не визнається виправданим, коли особа, яка допускає ризик:

· немає обґрунтованих підстав розраховувати, що її діяння не створює загрозу для життя інших людей;

· немає обґрунтованих підстав розраховувати, що її діяння не створює загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (спалах епідемій, порушення забезпечення життєдіяльності значної кількості людей тощо).

Прикладом невиправданого ризику є застосування у медичній практиці ліків, які не пройшли встановлену процедуру випробовування.

7. Виконання спеціального завдання із запобігання чи викриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди охоронюваним інтересам особою, яка, виконуючи спеціальне завдання, брала участь в організованій групі чи злочинній організації, це правило не поширюється на особливо тяжкі злочини проти особи.

Спеціальне завдання – це діяльність, яка здійснюється в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття її злочинної діяльності і є однією з форм прояву оперативно-розшукової діяльності.

Пункт 8 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. надає право здійснювати оперативно-розшукову діяльність у формі проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу чи особи, яка співробітничає з таким працівником або оперативним підрозділом відповідних державних органів при наявності передбачених у цьому законі підстав.

Враховуючи особливості умов діяльності зазначених осіб і необхідність їх глибокої конспірації, порушення якої може призвести до реальної загрози їх здоров’ю і навіть життю, ч. 1 ст. 43 у певних межах визначає їх діяльність як обставину, що виключає злочинність їх діянь, хоч вони і мають формальні ознаки злочину.

Дата добавления: 2015-05-26