Шлюб та сімя в Україні

Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Загальні ознаки. Українська сім'я є моногамною. У її розвитку протягом XX ст. можна виділити такі історичні стадії: переважання селянських сімей, усі члени яких працювали разом;

разом із процесом індустріалізації все більшого поширення набуває індустріальна сім'я, яка виявлялася у двох формах: на Західній Україні чоловік-голова родини — працював поза межами дому, а дружина вела домашнє господарство; в УРСР — і чоловік, і дружина працювали поза межами дому (симетрична сім'я);сьогодні в Україні все більшого поширення набуває симетрична сім'я. Для неї характерна відсутність жорсткого розподілу ролей за статевою ознакою. І чоловік, і дружина працюють. Високий рівень гнучкості, властивий симетричній сім'ї, дозволяє їй краще адаптовуватися до будь-яких ситуацій за умов швидких соціальних змін. Такі сім'ї є більш характерними для пар із високим рівнем освіти. В Україні заборонено шлюби між близькими родичами, однак поза тим українське суспільство є ендогамним, тобто шлюбних партнерів обирають, переважно, із тієї самої соціальної, расової, етнічної чи релігійної групи. Вибір партнера є, зазвичай, індивідуальною справою і базується на взаємній згоді. Середній розмір сім'ї в Україні — від 3,1 до 4 осіб. З точки зору демографії оптимальний кількісний склад сім'ї, який забезпечує розширене відтворення суспільства — б осіб: батьки і троє дітей. Однак діти, які виросли у сім'ях, де є троє і більше дітей, становлять тільки приблизно 1/6 частину від загальної кількості дітей в Україні. Сьогодні кількість сімей у нашій країні постійно зменшується, незважаючи на те, що на початку третього тисячоліття в Україні протягом року реєструється близько 500 тис. шлюбів, що становить приблизно 9,5 шлюбів на тисячу мешканців. Це більше, ніж у розвинутих західних країнах, у яких реєструється 4,5—7,5 шлюбів, однак все одно менше, ніж було у 90-х рр. Тому кількість зареєстрованих шлюбів зменшується. В Україні постійно зростає кількість неповних сімей, а також відсоток дітей, народжених поза шлюбом. Для цього є низка причин. По-перше, чоловіків в Україні на 3 млн. менше, ніж жінок. По-друге, зростає економічна самостійність жінок. Характерно, що в нашій країні кількість жінок, які ідентифікують себе в першу чергу з роботою, а не з сім'єю є вищою, ніж у багатьох країнах Європи: в Україні таких жінок близько 20 %, в Розлучення в Україні. Кількість розлучень в Україні зростає. У 1996 р. було зареєстровано 200 тис. розлучень. їхня кількість зростає із Заходу на Схід. Серед греко-католиків розлучень менше, ніж серед православних, а найвища кількість розлучень зареєстрована серед невіруючих. Однак, релігійний фактор у цьому випадку не є вирішальним, він узгоджується із багатьма іншими чинниками. Основними причинами розлучень називають зловживання алкогольними напоями, різниця в характерах та інтересах і пов'язані з цим сімейні чвари, передчасне, непродумане одруження, подружня зрада, фінансові труднощі тощо. 31 Сімейне право України: поняття та предмет правового регулювання. Сімейне право - це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними" порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами. Крім того, сімейне право України регулює:а охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо. Виходячи з цього можна стверджувати, що предметом сімейного права е сукупність відносин, що регулюються та охороняються нормами і принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов'язків і тих майнових прав та обов'язків, що виникають на ґрунті шлюбу та сім'ї.Завдяки цьому можна стверджувати, що сімейне право є самостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного. На підтвердження самостійності сімейного права та неналежності його до цивільного наводять кілька аргументів.1. Сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні - зі споріднення, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.2. У першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові відносини.3. Сімейні права та обов'язки не можна відчужувати, передавати,купувати, продавати чи дарувати. 4. Сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерам тільки для сімейного права. Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі і сім'ї" (ст. 51). Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. До того ж він передбачає, що регулювання сімейних відносин здійснюється з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Система сучасного сімейного права - це його внутрішня структурна організація елементами якої є сімейні норми, принципи та інститути. Сімейна норма — це одиничне, формально-визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює та охороняє сімейні відносини. Сімейні принципи - це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюються сімейно-правове регулювання та охорона сімейно-правових відносин. До них, наприклад, належать принципи: одношлюбності; свободи і добровільності при укладанні та розірванні шлюбу; рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах; моральної та матеріальної підтримки членів сім'ї тощо. Сімейний інститут - це сукупність сімейних норм і принципів, що регулюють та охороняють однорідні сімейні відносини. До найважливіших із них варто віднести інститути; шлюбу, прав та обов'язків подружжя, батьків та дітей, усиновлення, опіки та піклування, реєстрації актів цивільного стану.На ґрунті сімейних норм і принципів виникають сімейні правовідносини. Під ними розуміють суспільні, правові відносини, що врегульовані та охороняються нормами та принципами сімейного права, учасники яких наділяються взаємними сімейними правами та обов'язками.Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:а) специфічний суб'єктивний склад;б) тривалий характер;в) невідчужуваність прав та обов'язків; г) наявність сімейних прав та обов'язків.Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс установлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:а) подружжя;б) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;в)баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;г) рідні брати; рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок. При цьому усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не е учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законами.Об'єктами сімейних правовідносин можуть бути:а) майнові блага (речі);б) особисті немайнові блага;в) дії, у тому числі послуги.Змістом сімейних правовідносин е суб'єктивні сімейні права та юридичні обов'язки. Суб'єктивне сімейне право - це міра можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта сімейних відносин. Юридичний обов'язок - це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних відносив.Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та юридичні обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам. 32 Основні засади (принципи) сімейного права Основними засадами (принципами) сімейного права є ті провідні ідеї та положення, які визначають сутність сімейного права, стрижень, який поєднує окремі норми та інститути сімей: ного права в одне ціле. Провідні засади, як правило, знаходять своє безпосереднє закріплення у відповідних сімейно:правових нормах, реалізуються вони також у правозастосовчій практиці та в процесі реалізації особами своїх сімейних прав та обов'язків. Визначення нових пріоритетів розвитку українського суспільства спричинило необхідність переосмислення багатьох усталених постулатів сімейного права. Це знайшло свій відбиток і в переорі: єнтації основних засад сімейного права, способах та цілях правового регулювання сімейних відносин.З урахуванням цього основними засадами (принципами) сучасного сімейного права є:1) державна охорона сім'ї, материнства, батьківства;2) рівність учасників сімейних відносин; 3) недопустимість державного або будь:якого іншого втручання в сімейне життя; 4) пріоритет сімейного виховання; 5) регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками;6) пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї.1. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК держава охороняє сім'ю, материнство, батьківство, створює умо: ви для зміцнення сім'ї. Це головне загальне положення, яке сто: сується сім'ї і визначає її значення в суспільстві, ставлення до неї держави. Держава здійснює стосовно сім'ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Мета державної сімей: ної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для все: бічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Основними принципами державної сімейної політики є: суверенітет і автономія сім'ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку; диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім'ї; паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах жит: тя; соціальне партнерство сім'ї та держави; пріоритетність інте: ресів кожної дитини незалежно від того, в якій сім'ї вона вихо: вується, та наступність поколінь1.2. Принцип рівності учасників сімейних відносин базується на положеннях ст. 21 Конституції України та частин 5, 6 ст. 7 СК України, відповідно до яких учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Треба зазначити, що рівність прав учасників сімейних відносин не означає їх однаковості. Наприклад, у сімейному праві в деяких випадках враховувуються біологічні, статеві особливості чоловіка та жінки. Так, чоловік не має деяких прав, які за своєю природою можуть належати тільки жінці і, навпаки, жінка не набуває прав, які належать чоловікові. Наприклад, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а також до досягнення дитиною, яка проживає з матір'ю, трьох років (ст. 84 СК). Разом із тим, урахування біологічних особливостей чоловіка та жінки не надає переваг тій чи іншій особі в сімейних відносинах, а тим більше не підпорядковує їх одне одному. Суттєві особливості мають також відносини між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами та підопічними особами. У психічному, соціальному, економічному сенсі ці особи не є рівними. Важко, наприклад, порівняти трирічну дитину та її батька або матір, які є повністю дієздатними та дорослими особами. Та в юридичному сенсі ці особи визнаються рівними, бо в їх відносинах відсутні засади влади і підпорядкування.3. Принцип недопустимості державного або будь:якого іншого втручання в сімейне життя закріплено в ст. 32 Конституції України, ст. 301 ЦК, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України. Цей принцип є новим для вітчизняного сімейного права. За радянських часів протягом десятиріч держава не визнавала сім'ю сферою приватного існування людини і вважала за необхідне проводити політику активного формування сімейних відносин, втручання в сімейні стосунки. Така політика проводилася за допомогою різних соціальних, у тому числі й правових механізмів. Останнім часом в Україні в цілому послідов: но проводиться кілька основних ідей, які спрямовані на втілення в життя світових стандартів ставлення до людини, до її прав та сво: бод і які віддзеркалюють ті поступові зміни, які здійснюються в нашому суспільстві після визнання Україною незалежності. Це безпосередньо стосується розширення сфери приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 СК регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особис: того життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та не: допустимість свавільного втручання у сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встанов: лених Конституцією України.4. Важливим сучасним принципом сімейного права є закріплений в законодавстві пріоритет сімейного виховання дитини (ч. 3 ст. 5 СК). Відомо, що основою соціальної політики радянської держави було, навпаки, суспільне виховання дітей. Саме суспіль: ство за допомогою різноманітних заходів виховання мало фор: мувати свідомість дитини. Сім'я розглядалася як осередок, який міг провокувати розвиток не громадських, а індивідуалістських рис характеру особи. Такий підхід залишився в минулому. Підтримка сім'ї у новому контексті означає розширення приват: ної сфери життя дитини, посилення впливу батьків на формуван: ня її свідомості. В ст. 8 Конвенції про права дитини сказано, що держави:сторони зобов'язані поважати право дитини на збережен: ня індівідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизакон: ного втручання1. Саме в сім'ї дитина починає формуватися як особистість, у сім'ї вона набуває перших навичок соціального спілкування, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, які виділяють її серед інших людей і пере: творюють на особистість. Цим пояснюється і та обставина, що дитина, яка за тих чи інших причин була позбавлена батьківсько: го піклування, в першу чергу має бути влаштована в сім'ю (уси: новлення, опіка та піклування, патронат) і тільки у разі неможливості надання їй умов сімейного виховання має направлятися до державного дитячого закладу або закладу охорони здоров'я.5. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками є ще однією з принципово нових засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). За радянських часів регулювання відносин у сім'ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних приписів, а можливість втілення засад самоорганізації та саморегулювання в сімейній сфері не визнавалася. Вважалося, що договори між членами сім'ї не укладаються. Саме це слугувало важливою підставою концепції щодо самостійності сімейного права, його відмінності від права цивільного, в якому договір займає значне місце. Сьогодні змінилися основні принципи регулювання сімейних відносин, у зв'язку з цим правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір у сімейному праві набуває нового значення. Окрім шлюбного договору подружжя може укладати договори щодо умов та порядку надання утримання одне одному (ст. 78 СК) або припинення права на утримання (ст. 89 СК). Батьки можуть укласти договір щодо здійснення ними батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК); визначення місця проживання дитини у разі розірвання шлюбу, порядку участі у забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК) тощо. 6. Одним з основних принципів сімейного права є пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї. Законодавство містить цілу низку заходів щодо підвищеного захисту прав та інтересів дитини. Такий захист здійснюється батьками дитини (ст. 154 СК), іншими родичами — бабою, дідом, сестрою, братом, мачухою, вітчимом (статті 258, 262 СК) або іншими особами, які нею опікуються — опікуном, патронатним вихователем (статті 249, 255 СК). Особа, яка досягла 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Учасниками сімейних відносин, які потребують певної підтримки та допомоги, окрім непов: нолітніх, є також непрацездатні особи (інваліди 1, 2 та 3 групи, особи пенсійного віку). СК передбачає приоритетний захист непрацездатних членів сім'ї і містить спеціальні юридичні механізми, які дозволяють це зробити найбільш повним чином. Відповідно до СК, повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 202 СК); вони мають право звертатися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ст. 172 СК); тойз подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на утримання від іншого з подружжя (ст. 75 СК) тощо. Якщо пра: ва та інтереси непрацездатних членів сім'ї не забезпечуються зо: бов'язаними особами, вони можуть бути примушені до цього за допомогою спеціальних правових засобів. 40 Шлюбний договір Можливість укладення шлюбного контракту особам, які вступають в шлюб, було передбачено ще законодавцем у Законі України " Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 23.06.1992 року, яким до вказаного кодексу було включено статтю 27-1. Постановою Кабінету Міністрів України " Про порядок укладення шлюбного контракту" від 16.06.1993 року №457 встановлено порядок його укладення. Зокрема ним передбачено, що шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набирає чинності лише з моменту реєстрації та його не мають права укладати особи, що вже перебувають у зареєстрованому шлюбі.Прогресивними є норми нового Сімейного кодексу, де в статті 92 предбачено, що шлюбний договір може бути укладено, як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжям.Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.Однак шлюбний договір не регулює особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; не може зменшувати обсягу»прав дитини, які встановлені Сімейним Кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Доцільно також зазначити, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.Шлюбний договір укладається в письмовій формі та нотаріально посвідчується. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. У випадку укладення шлюбного договору подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, яка засвідчується відповідно до вимог чинного законодавства нотаріусом. У шлюбному договорі встановлюється:загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків;- чинність договору або окремих його умов (прав та обов'язків) і після припинення шлюбу;- порядок зміни умов договору.А також визначається майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.Законодавець надав право сторонам домовитися:- про непоширення щодо майна, набутого ними за час шлюбу, спільної сумісної власності і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;використання належного їм обом або одному з них май-"* на для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;- включення до шлюбного договору будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства; про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.Про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором також може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової") компенсації.\Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.Шлюбний договір може бути змінено подружжям, про що укладається відповідний договір та нотаріально посвідчується.На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. На нашу думку, в даному випадку, слід в нотаріальному порядку укласти угоду про розірвання шлюбного договору.Шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду.

33 СИСТЕМА ТА ДЖЕРЕЛА СЫМЕЙНОГО ПРАВА Сімейне право регулює визначене певне коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства. Створюючи єдину і чітку систему, сімейне право входить в якості складової, або самостійної галузі, в загальну систему всього права.Сімейне право містить в собі ряд інститутів, які органічно пов'язані між собою загальними принципами.Система сімейного законодавства виражена головним чином в системі сімейного Кодексу і відображає об'єктивно існуючу систему сімейного права.Наукове пізнання системи права включає в себе пізнання закономірностей, формування і взаємозв'язок окремих його структурних частин. Система сімейного права складається з 2-х частин: загальної і особливої.Загальна частина містить загальні норми, які розповсюджуються на всі сімейно-правові відносини. До них відносяться: норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин та ін. Особлива частина являє собою сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин.Система сімейного права є специфічною, тому що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них відносяться: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів громадянського стану. Отже, система сучасного сімейного права — це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, які розміщені у певній послідовності. відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе сам Сімейний

кодекс України та інші нормативно-правові акти. Зведення сімейногозаконодавства виключно до цих нормативно-правових актів не можна вважати новим для українського законодавства, бо традиційно терміном «сімейне

законодавство» охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили норми сімейного права. Між тим, у самому СК вказується і на інші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не можна віднести до нормативно-правових актів. Так, ст. 9 СК передбачає можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором сторін, а ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не суперечать СК, іншим законам та моральним засадам суспільства. Звідси і договір, і певні звичаї теж слід відносити до джерел сімейного права. Стаття 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, а ст. 291 вказує,що сімейне законодавство (закони) іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить загальним принципам регулювання сімейних відносин, встановлених СК України. Ряд норм сімейного права міститься і в новому ЦК України. Так, відповідно до ч. З ст. 368 майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. До того ж, ст. 8 СК допускає субсидіарне застосування відповідних норм ЦК.

34Конституція України в системі джерел сімейного законодавства Конституція має найвищу юридичну силу, а всі закони, включаючи і СК, і інші нормативно-правові акти, приймаються на її основі і повинні їй відповідати. Виходячи з цього, якщо будь-який нормативний акт суперечить Конституції, він не тільки повинен бути відміненим Конституційним Судом, а й взагалі не може застосовуватися. Конституція містить цілий ряд норм, які визначають зміст сімейного законодавства. Такі норми знаходяться в розділі II Конституції, наприклад, ч. З ст. 24 забезпечує жінкам та чоловікам рівні права, гарантує створення жінкам умов для можливості поєднання роботи з материнством тощо. Особливо важливе значення мають положення статей 51 і 52 Конституції, статей 51 і 52 Конституції, які встановлюють основні принципи регулювання сімейних відносин і знаходять своє втілення в нормах СК та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 51 Конституції сім'я, дитинство, материнство і

батьківство охороняються державою. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, тобто не може бути ніякого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батьків, опікунів не має значення при взятті шлюбу, укладенні шлюбу — це справа тих, хто його бере для створення сім'ї, і тому вирішальним є їх бажання. І ця, стаття також встановлює, що кожен з подружжя має ріпні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до СТ. 52 Конституції діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Таким чином відтворюється загальне правило, за яким взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку. Законом закріплено дві рівнозначні за своєю правовою силою підстави виникнення батьківських правовідносин. Якщо батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі, то її походження визначається на підставі запису про шлюб батьків. Наявність зареєстрованого шлюбу є передусім підставою для презумпції (припущення) батьківства чоловіка матері дитини. Тобто жінка, яка перебуває у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від свого чоловіка і може записати його батьком дитини незалежно від волі останнього. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєструвати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без згоди матері. Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батька і матері дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС). За відсутності спільної заяви батьківство може бути встановлене у судовому порядку. Стаття 52 Конституції встановлює також, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. За жорстоке поводження з дітьми батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Частина 3 ст. 52 покладає на державу обов'язок щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо таких дітей. Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавств України СК складається з семи розділів, які містять 292 статті. Структура його, порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім'ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. зазнала суттєвих змін. По-перше, такі розділи як «Акти цивільного стану» (розділ V) та «Опіка та піклування» (розділ IV) вилучено з нього. Більшість норм про опіку та піклування міститься тепер у новому ЦК (глава, хоча окремі норми, наприклад ті, що регулюють опіку і піклування над дітьми, як одну з форм

35 Недійсність СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують під: ставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, зареєстрований в державному органі РАЦС за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу. Причому одні правники вважають, що визнання шлюбу недійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства, яке допускають особи, що укладають шлюб (або одна з осіб), саме при укладенні шлюбу1, інші ж — що це вид сімейно-правової відповідальності. Вважаємо, що визнання шлюбу недійсним становить сімейно-правову санкцію, що належить до засобів захисту, оскільки, на відміну від відповідальності, вона не містить додаткових обтяжень особистого та майнового характеру. Якщо ж при укладанні шлюбу один із подружжя діяв недобросовісно, то це тягне застосування до нього сімейно-правової відповідальності, а саме покладання обов'язку із утримання добросо: вісного подружжя та застосування в інтересах останнього до майна, набутого до визнання шлюбу недійсним, правового режиму спільного майна подружжя. Отже, недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв 'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту. До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24—26 СК; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.Причому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: абсолютно недійсні; шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; шлюби, які можуть бути визнані недійсними судом. Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб: - зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК), тобто укладенням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права — одношлюбність. У цьому випадку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі; зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсутність кровного споріднення; зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. 3 ст. 39 СК). Між тим, якщо один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укла: дення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки на момент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні. Він може бути розірваним за заявою дієздатного подружжя в органах РАЦС. Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього. Анулювання актового запису відбувається органами РАЦС на підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних доказів порушення цим шлюбом однієї з указаних засад сімейного права. Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розір: вання цього шлюбуДо шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду, належать шлюби, укладені без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК), а також фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 СК). Обов'язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно висловлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім'ю на підставі укладення шлюбу. Недотримання цієї умови тягне недійсність шлюбу. У такій ситуації для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усві: домлювати свої дії та керувати ними. Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на ук: ладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. При: чому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах. Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може слугувати не тільки повідомлення майбутньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу. Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. Омана може сформу: ватися під впливом різних причин, можливо, навіть таких, що не залежать від майбутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб. Помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної зна: чущості укладення шлюбу. При визначенні одним із майбутнього подружжя ступеня впливу примусу, обману чи омани на прийняття рішення про укладення шлюбу належить застосувати тільки суб'єктивний критерій, оскільки невідомо точно, як ті чи інші обставини можуть вплинути на конкретну людину в певній ситуації. Шлюб, укладений з особою, яка в момент реєстрації шлюбу через свій стан не могла усвідомити свої дії та керувати ними, також належить визнати недійсним, оскільки за своєю суттю така особа не може висловити своєї добровільної згоди на укладення шлюбу. Причинами даного стану можуть слугувати психічний розлад, нервове потрясіння, алкогольне чи наркотичне сп'яніння, фізична травма, тяжке захворювання. У разі визнання шлюбу недійсним на цій підставі, крім свідчення свідків, суд розглядає документи, що підтверджують стан особи, навіть може бути призначена судово:психічна експертиза. Фіктивні шлюби. Згідно з ч. 2 ст. 40 СК, фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох. Зазвичай метою укладення фіктивного шлюбу є корисливі міркування майбутнього чоловіка або жінки. Наприклад, бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо. Однак підставою віднесення шлюбу до фіктивного є не укладення його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного чи обох з подружжя наміру створити сім'ю. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Відповідно до ст. 41 СК до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (ч. 3); з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб. На відміну від ст. 40 СК, яка містить імперативну норму про обов'язковість визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, ст. 41 СК встановлює лише можливість, а не обов'язковість цього. При цьому в ч. 2 цієї статті прямо вказується, що вирішення питання дійсності чи недійсності певного шлюбу залежить від того, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. Наприклад, якщо шлюб було укладено між усиновлювачем та всиновленим — при скасуванні всиновлення цей шлюб визнається дійсним. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб. Коло осіб, що мають право пред'являти до суду позов про визнання шлюбу недійсним: жінка чи чоловік, інші особи, права яких порушені в зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права й інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена.Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Але якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу. Позивач не обмежений часовими рамками для подачі заяви про визнання шлюбу недійсним. За загальним правилом, на вимоги, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Отже, дійсність шлюбу може бути оскаржена позивачем у будь-який час після його укладення. Шлюб визнають недійсним із дня його укладення. Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що ви: пливають із шлюбу (ст. 45 СК). Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки (ч. 3); особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5). До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми ЦК про часткову власність. Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС.Визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору, якщо він був укладений такими особами. Як вірно зазначається в літературі, такий договір стає недійсним із моменту його укладення автоматично1. Це пояснюється правовою природою шлюбного договору, який не може існувати без шлюбу. Винятки із загального правила про правові наслідки недійсності шлюбу передбачені ст. 46 СК та стосуються добросовісного чоловіка чи дружини. Добросовісним чоловіком або дружиною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Добросовісність чоловіка чи дружини встановлюється в судовому порядку. Відповідно до ст. 46 СК добросовісна особа (чоловік чи жінка) має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання в жилому приміщенні, в яке вона поселилася в зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти відповідно до закону (статті 75, 84, 86 та 88 СК); на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, наро: джених у такому шлюбі (ст. 47 СК). Отже, батьком дитини ви: знається чоловік матері, а діти, народжені в такому шлюбі, пере: бувають у встановленій спорідненості з обома батьками.

Особисті немайнові права та обов'язки подружжя Стаття 49. Право на материнство 1. Дружина має право на материнство. 2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. 3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. 4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. 5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків. Стаття 50. Право на батьківство1. Чоловік має право на батьківство. 2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. 3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди. Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності 1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток 1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища 1. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя. 2. У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб. Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї 1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собоюобов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. 2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. 3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя. Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю 1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. 2. Чоловікзобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.3.Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність 1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. { Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 524-V (524-16) від 22.12.2006 } 2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. 3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. 4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. { Частина четверта статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V (524-16) від 22.12.2006 }

Дата добавления: 2015-05-26