Окресліть вихідні філософсько – світоглядні ідеї І. Франка. 5 страница

Від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією; зокрема тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Арістотель, Сенека.

Філософія і мудрість сприймалися переважно як настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини; таке сприйняття філософії сприяло появі її особливого типу, характерного для давньоруської культури – «філософствування у Христі», коли вищі духовні цінності поставали невід’ємними від життя, так, що життя повинно було їх демонструвати та підтверджувати, а вони повинні були давати найперші смислові засади життя.

На першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення; будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя, а тому уся ця філософія була схильною до морального повчання та життєвої настанови. Існує чимало історичних свідчень того, що України того часу проявлявся стійкий інтерес до духовних та інтелектуальних новацій. У 40-60-х рр. XV ст. у Києві утворився науковий гурток так званих “ожидовілих”, котрий значну увагу приділив філософським студіям та популяризував такі твори, як «Логіка Авіасафа», «Промова Мойсея Єгиптянина», «Аристотелеві врата». Ці твори перекладалися з арабських або єврейських джерел. На думку Д.Чижевського, «ожидовілі» були тими, хто вперше ввів в українське оточення твори суто філософського змісту. Зв’язки України із Західною Європою сприяли прилученню української громадської думки до ренесансних віянь. Як і в Європі, найпершою ознакою гуманізму тут поставала реабілітація вартості та значущості земного життя людини. Водночас це сприяло поглибленню інтересу до соціальної та природної реальності, а останнє, у свою чергу, відкривало перспективи для розвитку наук та людських самоусвідомлень. Однією із ознак останнього була поява вчених творів народною мовою: таке було в Європі, таке ж можна було спостерігати і в Україні. У XIV – XVI ст. з’явились перші твори, написані не книжною (тобто – церковнослов’янською, як раніше), а староукраїнською мовою: грамоти XIV ст., «Кам’янко-Струмилове євангеліє» (1411), «Четьї- Мінеї» (1489), «Пересопницьке євангеліє» (1561), «Крехівський апостол» (1560). Наприкінці XV ст. староукраїнською мовою були видрукувані «Осьмигласник», «Часословець», «Тріодь пісня», «Тріодь цвітня». У цих творах акцентувалась потреба вивчення природи, увага до людської особистості (вагома риса Відродження).

Охарактеризуйте основні правила доведення тези, наведіть приклади.

Основними діями мислення, на яких базується теорія аргументації, є доведення і спростування. Поняття «доведення» є неоднозначним. В широкому смислі доведенням є наведення будь-яких доказів на користь якогось положення. Основою доведення є закон достатньої підстави, згідно з яким кожне твердження повинно бути обґрунтоване іншими думками, істинність яких безсумнівна. Аргументами можуть бути речові докази, емпіричні факти, наприклад, «Йде дощ», «Ми працюємо в бібліотеці» та ін. В таких випадках ми не стільки доводимо щось, скільки засвідчуємо це. Так само немає сенсу спростовувати очевидне. Однак в багатьох інших випадках необхідно логічно доводити або спростовувати певні факти і події, думки і висловлювання, реальність яких викликає сумнів.

Доведенням називається інтелектуальна операція, що полягає у встановленні істинності певного судження через його виведення з інших суджень, істинність яких вважається встановленою до цієї операції і незалежно від неї.

Основні правила доведення тези:

1. Теза повинна бути виразно сформульованою, не містити внутрішньої суперечності.

2. Теза повинна бути однаковою протягом всього доведення. Це випливає з вимог закону достатньої підстави. Якщо фактично доводиться щось інше, ніж ця теза, виникає помилка «підміна тези» або «ухиляння від тези». Наприклад, якщо доводити, що моральна поведінка сприяє життєвим успіхам, а насправді говорити про необхідність дотримуватися правових норм як основу життєвих успіхів, означає допускати відхилення від тези. Відверта «підміна тези» зустрічається не дуже часто. Зазвичай ця помилка робиться через неоднозначність у тлумаченні понять, що містяться в тезі, або відбувається лише частковий відхід від тези (зокрема, те, що стосується лише частини речей переноситься на всі речі). Наприклад, часто можна почути висловлювання, що всі політики – нечесні люди (теза), аргументами зазвичай виступають тут конкретні випадки аморальні вчинків в сфері політичної діяльності. Такі аргументи стосуються лише частини предметів даного класу, а не всіх, тобто насправді доводиться дещо інша теза, ніж спочатку заявлена.

Варіантом підміни тези є недостатність доказів, внаслідок чого теза лишається частково не доведеною. Коли наводиться забагато доказів, виникає класична помилка «хто багато доводить, той нічого не доводить». За такої ситуації з наведених аргументів слідує не тільки дана теза, але й якесь інше твердження. Наприклад, якщо для доведення тези, що поліцейський іноді вимушений застосовувати зброю, навести аргумент, що застосування зброї - найбільш ефективний метод боротьби зі злочинцями, то з цього аргументу слідує не тільки вказана теза, але й припущення, що застосування зброї може бути неефективним у боротьбі із злочинцями, оскільки злочинність виникає в більшості через соціальні причини тощо.

Зустрічається також і помилка, яку прийнято називати «аргумент до людини». Замість доведення чи спростування тези звертають увагу на особистість людини, яка висловила цю тезу. Наприклад, якщо політик висуває положення про необхідність політичної реформи, його опоненти не спростовують цю тезу, наводячи аргументи, що заперечують необхідність проведення реформи, а вказують на аморальні вчинки цього політика, негативні риси його характеру, висловлюють сумнів в його інтелектуальних здібностях тощо. «Аргумент до людини» використовують і в тих випадках, коли бажають спростувати обвинувачення і для цього намагаються всіляко підкреслити позитивні якості обвинуваченого, наприклад, що він – добрий сім’янин, християнин, веде благодійну діяльність та ін.

Якщо теза, яка має бути доведена (спростована), підміняється тезою, що діє на почуття, припускаються помилки «аргумент до публіки». Логічний процес підміняється психологічним впливом. У суперечці людина звертається не до свого опонента, а до інших людей і навіть випадкових свідків, щоби привернути їх на свій бік, діючи не на їх розум, а на їх настрої і емоції. Такий прийом зазвичай використовується нечесними політиками, які прагнуть підкорити натовп своїй волі. Варіантом зазначеної помилки є аргумент до авторитету, тобто прийняття тези по суті відбувається не через доведення або спростування антитези, а через те, що ця теза належить авторитетній особі.

У разі, якщо замість доведення або спростування тези намагаються викликати співчуття, припускаються помилки, відомої як «аргумент до жалості». Дуже часто люди, що просять допомоги у якійсь справі, вдаються до прохань, прибирають вбогого вигляду, щоб викликати співчуття у того, до кого звертаються.

Те, що у назвах зазначених помилок використовується слово «аргумент», не означає в даному випадку, що йдеться про недотримання правил для аргументів, оскільки про істинність чи хибність аргументів в даній ситуації не йдеться.

Поясніть відмінності кінематографа від інших видів мистецтва. Що таке синтетичні мистецтва?

Кіномистецтво володіє низкою характерних особливостей: це є синтетичне мистецтво, що поєднує фотографію, живопис, драматургію, музику, хореографію, декор, подані в динаміці, в русі. Історично кінематограф постає дітищем науково-технічного прогресу, а тому продовжує змінюватись разом із революційними змінами у сучасних технологіях: з'явились нова оптика, нові принципи запису та збереження зображень, нові форми відтворення кінофільмів. Кіномистецтво включає в себе кілька різних напрямів: художнє кіно, документальне кіно, науково-популярне кіно, анімаційне кіно, просвітницько-пропагандистське кіно. В жанровому плані розрізняють епічне кіно (масштабні історичні події), історичне кіно, мелодраму, кінокомедію, музичне кіно, пригодницьке кіно, фантастичне кіно, кінофарси, сатиричне кіно, кіноновели та ін.

Відмінністю кінематографії від інших видів мистецтва полягає в тому, що значній мірі й пояснюється впливовість кіномистецтва: воно, як ніякий інший вид мистецтва здатне створювати ефект реальності того, що відбувається на екрані. Кіно здатне переносити нас в інші історичні епохи і навіть інші світи, дозволяє суттєво розширювати горизонти наших уявлень про дійсність, а завдяки синтетичній дії воно впливає майже на всі наші інтелектуальні здатності – на чуття, інтуїцію, уяву, інтелект, підсвідоме і несвідоме.

Охарактеризуйте ставлення сучасного християнства до соціальних проблем людства.

На сьогодні багато церков не є байдужими до соціальних проблем людства взагалі. З метою хоча б часткового вирішення цих проблем організовуються відповідні заходи, розробляються різні соціальні доктрини тощо. У католицької церкви є соціальне вчення – це сукупність ідейно-політичних, соціально-економічних та етичних концепцій, розроблених богословами і схвалених папою римським. Воно включає погляди на суспільство, державу, історію суспільства, революційні та національно-визвольні рухи, ставлення до науки і культури. Усі проблеми соціально-економічних, національних і класових суперечностей соціальна доктрина Ватикану розглядає крізь призму моральних норм. Соціальна доктрина католицької церкви — це релігійно забарвлений реформізм, покликаний захистити та зміцнити існуючу систему суспільних відносин.

Щодо заходів, то у вересні 2008 році в Одесі було проведено конференцію «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» за участю політологів, політологів, представників Церков і релігійних організацій зі всіх регіонів України, на якій обговорювалось питання соціальної політики. У часі проведення конференції відбувся круглий стіл «Соціальна діяльність релігійних організацій: проблеми і перспективи». На ньому прийнято рішення на початку грудня 2008 року зібрати в Одесі представників наукових, суспільних і релігійних організацій для обговорення проблеми соціуму. У рамках цього заходу планується обговорити питання реабілітації ВІЛ-інфікованих, проблеми руйнування родинних стосунків, алкогольної і наркозалежності, проблеми безробіття і трудових стосунків.
Представники баптистської церкви вже практикують психологічну роботу з мігрантами в порту, на судах, а також працюють з різними групами населення з метою запобігання проявам ксенофобії.
Завдання «Соціального дня» полягає у встановленні взаємодії між добродійними громадськими організаціями і бізнес-колами.
Соціальні тижні вже декілька десятиліть проводяться в різних країнах Європи, а в червні цього року такий тиждень був проведений в Львові. На початку листопада за ініціативою Української Греко-Католицької Церкви соціальний тиждень пройде в Києві, а в кінці листопада відбудеться соціальний день в Донецьку.
Представники Православної Церкви провели серію уроків по психологічній реабілітації нарко- і алкозалежних в одеській католицькій Школі Апостольства мирян. Священнослужителі Української Автокефальної Православної Церкви поділяться з представниками Римо-Католицької Церкви досвідом роботи з людьми, схильними до алкогольної і наркотичної залежності.

Окресліть вихідні філософські ідеї в культурі Київської Русі.

Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з’явилася на території України в часи Київської Русі, і прийшла вона сюди разом із християнством із Візантії – православної грецької держави, що утворилася на Балканському півострові після розпаду Римської імперії. На час хрещення Русі християнська думка у Візантії набула вже розвиненого, деталізованого та витонченого характеру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародавньої Греції, то в її філософському вжитку весь час перебували класичні твори давньогрецьких філософів. Разом із християнством та книжковою премудрістю вони стали елементом духовної культури Київської Русі, де врешті сформувався своєрідний культ книжкової мудрості. Отже, в Київській Русі освіта та освіченість, а разом із ними і премудрість набули особливого соціального статусу.

Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями, визначили такі особливості функціонування філософських ідей в Київській Русі:

¨ Від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією; зокрема тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Арістотель, Сенека.

¨ Філософія і мудрість сприймалися переважно як настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини; таке сприйняття філософії сприяло появі її особливого типу, характерного для давньоруської культури – “філософствування у Христі”, коли вищі духовні цінності поставали невід’ємними від життя, так, що життя повинно було їх демонструвати та підтверджувати, а вони повинні були давати найперші смислові засади життя.

¨ На першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення; будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя, а тому уся ця філософія була схильною до морального повчання та життєвої настанови.

Також в ті часи спостерігались наступні явища:

- історія русичів розглядалася в контексті загальної всесвітньої історії;

- шанування книжкової (філософської) мудрості;

- утвердження мудрості й розважливості;

- основним завданням книжники Київської Русі вбачали у засвоєнні християнської мудрості, а не у створенні нового.

Поясніть як відбувається спростування аргументів і демонстрації, наведіть приклади.

Спростуванням називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.

У структуру спростування входять теза, антитеза, аргументи, демонстрація.

За способом бувають прямі і непрямі спростування. Виділяють також такі різновиди: спростування тези, спростування аргументів, спростування демонстрації.

З метою спростування аргументів з’ясовують їх характер, потім встановлюють їх хибність чи непереконливість (недостатність). Проте спростування аргументів не означає спростування тези. Для даної тези можуть бути віднайдені більш надійні аргументи. Тому слід спростовувати і тезу.

Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.

Між доведенням і спростування немає різкої межі, оскільки спростовуючи хибну думку, тим самим ми доводимо істинну, а доведення істинного положення можна вести шляхом спростування протилежного йому хибного положення.

Правила для аргументів і помилки при їх порушенні.

1.Аргументи повинні бути істинними. При недотриманні цього правила виникає помилка - обґрунтування тези заздалегідь хибними аргументами. Ця помилка виникає внаслідок порушення закону достатньої підстави. Наприклад, основною помилкою твердження, що деякі люди - егоїсти, є хибний аргумент, що кожна людина прагне за будь-яку ціну вдовольнити своє бажання.

2. Істинність аргументу повинна бути встановлена незалежно від тези. Аргументи також повинні бути одне від одного незалежні. Коли ми прагнемо переконати тих, хто опирається, ніщо так не діє, як накопичення аргументів, кожен з яких незалежно від інших підтримує нашу тезу. Порушення цього правила веде до таких помилок: 1. випередження основи - помилка, що зустрічається тоді, коли для доведення тези ми беремо аргументи, істинність яких може бути доведена через припущення істинності тези; 2. «Коло у доведенні» - це порушення, внаслідок якого істинність тези обґрунтовується посиланням на аргументи, а істинність аргументів виводиться з тези. Наприклад, положення про те, що людина грішить, доводять аргументом, що вона є від народження грішною. 3. «Від сказаного у відносному смислі до сказаного безвідносно» - це помилка, в основі якої є порушення закону достатньої підстави. Для доведення (спростування) використовується положення, лише відносно істинне, а потім воно приймається як безумовно істинне. Наприклад, якщо ми скажемо, що слід приймати холодний душ, тому що він корисний для здоров’я, то стверджуємо як абсолютну істину те, що є відносною істиною. Холодний душ корисний не для всіх, а деякі люди після нього можуть застудитися, якщо їх організм ослаблений і вони не призвичаєні до цієї процедури.

3.Аргументи мають бути такими, щоб з них необхідно виводилася теза. Порушення цього правила призводить до помилок такого характеру. «Не випливає» помилка, в якій аргументи є обґрунтуванням не цієї, а якоїсь іншої тези. Так, бажаючи довести, що вправи з логіки розвивають розум, наводять аргументи, що вправи з логіки привчають ставитися до справ відповідально, виховують дисциплінованість тощо. Різновидом цієї помилки є аргумент до сили. Якщо хтось не згідний із тезою, слідують погрози, намагання залякати, обіцяння помститися).

Правила демонстрації і можливі помилки. Якщо аргументи істинні і логічно по’язані з тезою відношенням логічного слідування, то теза істинна, і демонстрація є коректною. Правила демонстрації по суті співпадають з правилами умовиводів, які застосовуються при доведенні чи спростуванні. Відповідно помилки, що допускаються при побудові умовиводів, є також помилками демонстрації.

Охарактеризуйте предмет і завдання естетики.

Слово «естетика» – грецького походження, у перекладі означає – той, що має відношення до чуттєвого сприйняття.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені пра­цею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками лю­дей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичного даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання.

Серед завдань естетики можна виділити наступні: 1. формування і піднесення загальної естетичної культури особистості; 2. посилення здатності людини до чуттєвого сприйняття світу; 3. активізація творчого мислення; 4. посилення прагнення жити за законами краси і добра.

Що Ви знаєте про християнські чернечі ордени? Наведіть конкретні дані про ті з них, які Вам відомі.

Важливе місце в душпастирській діяльності католицької церкви і поширенні її віровчення займає чернецтво, яке організоване в ордени та конгрегації. На відміну від православного чернецтва, основними ланками якого є монастирі, західне чернецтво згуртоване в централізовані, відносно автономні спільноти – ордени. Характерними ознаками католицьких орденів є наявність у більшості з них жіночих гілок та відгалужень для мирян. Католицькі ордени є централізованими та ієрархізованими у своїй внутрішній будові, вони керуються «генералами» або «пріорами», які, в свою чергу, підпорядковуються Папі Римському. У той час рицарські ордени були своєрідною регулярною армією, а рицарі у свідомості християн донині становлять вищий ідеал жертовної відданості вірі. Чернецтво у західній церкві, як і в східній спрямовувалось на виховання покори, терпеливості, любові і милосердя.

У VІ ст. в Італії був заснований найстаріший бенедиктинський орден Бенедиктом Нурсійським, який називають «патріархом» західного чернецтва. Заслугою Бенедикта було те, чернечий ідеал він вдало пристосував до менталітету і звичаїв народів заходу. Девіз Ордену – «Молитва і праця». Бенедектинські монастирі були центрами духовного життя, тут зберігалися і розвивалися культурні надбання. Цей орден існує до нашого часу в ряді країн Європи і Америки, має свої школи, університети, періодичні видання.

Серед численних орденів найвпливовішими були домініканці, францисканці, кармеліти, єзуїти. Вони приділяли велику увагу навчанню і освіті, а тому прислужились розвиткові схоластики. Так, чернець-домініканець Фома Аквінський став найвизначнішим католицьким теологом, одним із найбільш відомих представників середньовічної схоластики, який розробив п’ять раціональних доказів існування Бога. Сучасний неотомізм, опертий на теологічні принципи Фоми Аквінського, є одним із провідних напрямів сучасної релігійної філософії.

Орден єзуїтів, заснований Ігнатієм Лойолою у 1547 році, відзначився особливо активною діяльністю по піднесенню релігійності і зміцненню позицій Римської церкви. Цей орден відкривав велику кількість навчальних закладів – колегій у різних європейських країнах, ревно боронив католицьке віровчення і не нехтував ніякими засобами у справі жертовного служіння церкві. Орден запровадив військову дисципліну і функціонував на зразок чернечого війська. Не по-християнські жорсткі, а іноді відверто підступні методи діяльності членів ордену склали йому негативну славу. Але ці засоби знайшли виправдання в боротьбі з опозиційними рухами, які активізувались на початку ХVІ ст. Орден єзуїтів досі є могутнім чернечим орденом, який активно впливає на різні сфери діяльності церкви.

Окресліть значення Києво – Могилянської академії в розвитку духовної культури України. Коли і як вона була створена? Коли припинила своє існування?

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи - Київський колегіум, а згодом – Києво-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом oб’єднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила. Тому Київська Академія ще за життя П.Могили стали називати Могилянською. У 1633 року документом польського короля Володислава колегіуму надавались права вищого навчального закладу.

Києво-Могилянська академія стала загальнослов’янським осередком освіти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й Білорусії, Молдови, Росії, Болгарії, Румунії, Сербії та інших країн. Тут деякий час навчався і перший російський вчений М.Ломоносов (1732-1734 рр.). У час найвищого розквіту в Академії навчалось понад 2000 студентів щорічно. Навчання в Академії велось латинською мовою; повний курс Академії становив 12 років навчання, що дозволяло ознайомити студентів практично з усіма богословськими та науковими дисциплінами, відомими в Європі XVII століття.

Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов’я. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому філософські курси вміщували в свій зміст типові для Західної Європи кури пізньої схоластичної філософії. Курс філософії охоплював три складники: логіку, фізику та метафізику; викладали також геометрію та астрономію. В найвищому класі (богослов’я) докладно вивчали систему Томи Аквінського (томізм).

У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже – й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов’язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, – реальної дійсності) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засобами пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення. У своїх філософських викладах професори філософії послуговувались працями Арістотеля, Августина, Дунса Скота, Томи Аквінського, П.Гасенді, Р.Бекона, Р.Декарта, Г.Лейбніця, Х.Вольфа та інших античних і пізніших європейських авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському грунті. Передовсім це виявлялося у цінуванні чуттєвих форм пізнання порівняно з раціональними, а також у тому, що етичним проблемам філософії надавалося великого значення; тобто тут давалася взнаки давня традиція сприймати та подавати філософію як життєву настанову та моральне повчання.

Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержували наукові ступені докторів філософії, а подекуди – ще й докторів богослов’я. Завдяки цьому викладення філософії велося на професійному рівні. Велика увага в Академії приділялася викладу філософії мистецтва в лекційних курсах, що мали назву “Поетика”.

Своє існування Києво – Могилянська академія припинила у 1817 році.

Отже, значення Києво – Могилянської академії в розвитку духовної культури України полягає в тому, що в академії вперше в Україні формуються здатні до професійної творчої діяльності освічені українські філософи (Г. Сковорода в їх числі).

Дата добавления: 2015-05-26