Критерії оцінки ефективності корекційної роботи. Назвіть фактори, які впливають на ефективність психокорекції

Види психокорекції.

Психокорекційні заходи можна класифікувати

1. По характеру спрямованості

- симптоматичну

- каузальну

Симптоматична корекція передбачає короткотривалий вплив з метою зняття гострих симтомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу.

Каузальна (причинна) корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Цей тип корекції більш тривалий у часі, вимагає значних зусиль, але є більш ефективним.

2. По змісту розрізняють корекцію:

- пізнавальної сфери;

- особистості;

- афективно-вольової сфери;

- поведінкових аспектів;

- між особистісних відносин;

- внутрішньо групових взаємовідносин (сімейних, подружніх, колективних);

- дитячо-батьківських відносин.

В практиці психологічної допомоги дітям і підліткам з проблемами у розвитку розрізняють наступні блоки психологічної корекції:

- Корекція емоційного розвитку дитини.

- Корекція сенсорно-перцептивної та інтелектуальної діяльності.

- Психологічна корекція поведінки дітей і підлітків.

- Корекція розвитку особистості

3. По формі роботи з клієнтом розрізняють корекцію:

- індивідуальну;

- групову;

- у закритій природній групі (сім’я, клас)

- у відкритій групі клієнтів зі схожими проблемами;

- індивідуальногрупову (змішана група)

4. По наявності програм:

- програмовану;

- імпровізовану.

5. По характеру керування коригуючими впливами:

- директивну;

- недирективну

6. По тривалості:

- надкоротку (хвилини, часи, вирішення актуальних ізольованих проблем, конфліктів);

- коротку, або швидку (декілька годин, днів – запускає процес виміру, який продовжується після завершення зустрічі)

- тривалу (місяці, в центрі уваги – особистісний зміст проблеми);

- довготривалу (продовжується роки, зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

7. По маштабу вирішувальних задач розрізняють корекцію:

- загальну,

- спеціальну.

Загальна передбачає заходи загальнокорекційного порядку, що нормалізують спеціальне мікросередовище клієнта, які регулюютьпсихофізичне, емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями.

Спеціальна – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом чи групою клієнтів, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей чи психічних функцій, щопроявляються у девіантній поведінці і ускладненій адаптації (невпевненість, агресивність, тривожність, аутичність, схильність до стереотипів, конфліктність).

Спеціальна корекція справляє наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особистості.

Клієнт – це нормальна, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру.

Психокорекційна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка потребує психокорекційної допомоги (клієнт);

2. Людина, яка допомагає (психолог);

3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта.

4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта.

5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом.

З розвитком практичної практичної психології поняття “корекція” стало все ширше використовуватися у віковій психології і психологічній допомозі не тільки дітям з проблемами у розвитку, але і з нормальним психічним розвитком. Розширення сфери використання психологічної корекції в роботі із здоровими дітьми обумовлене наступними причинами:

Активним впровадженням в систему навчання нових освітніх програм, успішне засвоєння яких вимагає максимального розвитку творчого та інтелектуального потенціалу дитини.

Гуманізацією процесу освіти, яка неможлива без диференційного підходу до навчання дитини і вимагає врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня і, у відповідності із цим, різноманітних способів психолого-педагогічної корекції.

У зв’язку з цим відбулися принципові зміни характеру задач і напрямків корекційних впливів – від виправлення дефектів при порушеному розвитку до створення оптимальних можливостей і умов для психічного розвитку здорової дитини

3. Вимоги до психолога, що здійснює психокорекцій ні заходи.

Проведення колекційної роботи вимагає від спеціаліста, що її проводить певної підготовки.

Основні компоненти професійної готовності до колекційного впливу.

Теоретичний компонент: знання теоретичних основ;

- Знання загальних закономірностей психічного розвитку в онтогенезі;

- Періодизації психічного розвитку;

- Знання проблеми співвідношення навчання і розвитку;

- Уявлення про основні теорії, моделі і типи особистості;

- Знання про соціально-психологічні особливості групи;

- Знання умов, що забезпечує особистісне зростання і творчий розвиток.

В професійній підготовці можливі три основні підходи:

- Притримування одного підходу;

- Еклектизм (знає вибірково з різних теорій і практик);

- Загальний континуальний підхід.

Практичний компонент підготовки – оволодіння конкретними методами і методиками корекції.

Особистісна готовність передбачає наявність в дорослого потреби іти не від себе, а від клієнта і його проблем.

Професійна деформація особистості.

Синдром професійного згорання.

1.2. Теоретичні моделі психокорекційної практики.

1. Психодинамічний напрямок.

Корекційний вплив в класичному психоаналізі.

Термін „психодинаміка” був введений у 1918 році Р.Вудвортсом. В центрі психодинамічного підходу знаходяться питання, пов’язані з динамічними аспектами психіки, тобто мотивами, захопленнями, бажаннями, внутрішніми конфліктами, існування і розвиток яких забезпечують функціонування і розвиток особистісного „Я”. Головним завданням психоаналізу є доведення до свідомості клієнта конфліктної ситуації, пов’язаної з неприйнятністю для нього несвідомих захоплень. Усвідомлення наявності несвідомих імпульсів і самої конфліктної ситуації – шлях вирішення цих конфліктів.

Практика психоаналітика базується на його власнихсуто інтимних процесах. Основи психоаналітичної техніки, які заклав Фройд в своїх роботах більш ніж 80 років тому досі є основою психоаналітичної практики. Нічого принципово нового в техніку психоаналізу за цей період часу, не дивлячись на велику кількість робіт, внесено не було.

Відомо, що Фрейд почав свою практику з гіпнозу. Потім використав гіпноз в цілях катарсиса. Згодом відмовився від гіпноза і перейшов до інтерпретації спонтанної вербальної продукції пацієнта. Зародилася процедура вільних асоціацій. Зараз вільна асоціація є основним методом отримання інформації від пацієнта в ході психоаналітичного лікування. Так само, як інтерпретація цієї інформації є найбільш важливим інструментом аналітика.

Поступово у Фройда склалося уявлення, що в кожному пацієнті існує якась сила, що чинить супротив лікуванню, зберігаючи потаємні думки. Мета одна – захист. Завдання психотерапевта – подолати протидію.

Психоаналіз стверджує, що причиною нерозу є невротичний конфлікт між Ід та Его. Невротичний конфлікт – це несвідомий конфлікт між бажанням – Ід, який прагне до розрядки, і захистом – Его, що перешкоджає розрядці чи не допускає її до свідомості.

Цілі корекції.

Основною ціллю корекції виступає допомога клієнту в розумінні і усвідомленні ним причин його поганого пристосування до реальності і надання йому допомоги у можливості адаптації до неї.

Корекційна робота психоаналітика будується на двох основних напрямках:

1. Робота з клієнтом над усвідомленням неусвідомлюваного і прийняття клієнтом адекватної і реалістичної інтерпретації.

2. Робота з клієнтом по підсиленню його „Его” для побудови більш реалістичної поведінки.

Основні вимоги до особистості психолога: невмішування, відстороненість, нейтралітет, особистісна закритість. Вміння і здібність витримати „перенос”, тонка спостережливість і здібність до адекватних інтерпретацій.

Усвідомлення власних проблем, реакцій і їх можливого впливу на клієнта. Обов’язковою умовою професійної підготовки психоаналітика є проходження тривалого курсу психоаналізу.

Вимоги і очікування від клієнта:

1. прийняття самої концепції психоаналізу;

2. повна відкритість і готовність до тривалого періоду спільної роботи;

3. клієнт бере на себе зобов’язання утримуватися від різких змін в особистому житті протягом курсу психоаналізу.

Техніки.

Психоаналіз полягає в пошуку прихованих джерел хвороби у просторі несвідомого і психологічної допомоги людині в усвідомленні і переоцінці переживань, які тривожать.

Класичний психоаналіз включає в себе 5 базисних технік:

1. Метод вільних асоціацій.

2. Тлумачення (інтерпретація снобачень)

3. Інтерпретація.

4. Аналіз супротиву.

5. Аналіз переносу.

1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту висловлювати будь-які пропозиції, які з’являються в клієнта і відображають його переживання. Для консультанта важливі наступні моменти:

- Зміст висловлювань;

- Послідовність висловлювань;

- Блокування висловлювань.

2. Тлумачення снобачень. Фройд неодноразово підкреслював, що снобачення не випадкові і не хаотичні, а є способом виконання нереалізованих бажань. При аналізі снобачень Фройд рахує необхідним дотримуватися правил:

1. Не звертати увагу на зовнішній зміст снобачення.

2. Снобачення потрібно розбивати на елементи, кожен з яких досліджується окремо. При цьому пацієнта просять „пояснювати” кожен елемент снобачення першими ж словами, які приходять в голову, тобто вільно асоціювати.

3. При аналізі снобачень психолог повинен набратися терпіння і почекати, поки „Приховане, дійсно несвідоме не виникне саме”. При аналізі снобачень психолог наштовхується на супротив, особливо коли мова йде про речі, з точки зору клієнта малозначимі, або про які незручно говорити. Але саме ті думки, які клієнт прагне подавити є найбільш важливими для відкриття несвідомого.

Ключом до розшифрування прихованого змісту снобачень Фройд рахував символи, які своїми корнями заглиблені в міфологію, антропологію, мовознавство, в якійсь мірі уніфіковані і придатні для розшифрування будь-яких сновидінь в різних людей.

Крім снобачень матеріалом для аналізу несвідомого можуть бути фантазії. Особливо часто фантазії зустрічаються в дітей і підлітків.

Методика. Пацієнт за пропозицією лікаря записує всі. Які приходять в голову фантазії. В подальшому на „випадково” задане запитання можна отримати тлумачення цих фантазій. Психотерапевти Д.А.Коган і В.М.Файбушевич (1932) застосовували метод фантазії з допомогою малюнків і листівок. Хворому пропонувалося за власним вибором знайти 10-15 художніх листівок і показати їх психотерапевту. Вже саме знайомство з відібраними листівками нерідко характеризує спосіб мислення, смак та інтереси пацієнта. Потім із загальної маси листівок відбирають 2-3, передають їх знову пацієнту з проханням описати їх зміст. Листівки провокують фантазії, а фантазії відкривають шлях до несвідомого пацієнта.

Інтерпретація представляє пояснення незрозумілого чи прихованого для клієнта значення деяких аспектів його переживання чи поведінки. При цьому неусвідомлювані феномени стають усвідомлюваними.

Аналіз супротиву. Основні функції цієї техніки – забезпечити усвідомлення клієнтом своїх „Его”-захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію по відношенню до них, враховуючи, що саме супротив „Его” є головною перешкодою усвідомлення особистісних проблем.

Зміст аналізу переносу полягає в знаходженні справжніх психо-емоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх і тим самим допомоги в їх пропрацюванні і викоріненні.

Клієнт-центрований підхід К.Роджерса.

Відповідно до поглядів К.Роджерса, людина володіє всією необхідною компетентністю, щоб виріщцвати виникаючі перед нею проблеми і спрямовувати свою поведінку потрібним чином. Але ця здібність може розвиватися тільки в контексті соціальних цінностей, в якому людина отримує можливість встановлювати позитивні зв’язки. Основні поняття клієнт-центрованого підходу „поле досвіду”, „самість”, „Я”-реальне, „я”-ідеальне, „тенденція до самоактуалізації”.

„Самість”- це цілісність, що включає в себе тілесний і символічний, духовний досвід.

Умови, необхідні для створення сприятливого психологічного клімату у взаємодії „психолог-клієнт”:

1. Безумовне позитивне ставлення психолога до почуттів клієнта;

2. Емпатія. Психолог прагне побачити світ очима клієнта.

3. Аутентичність.

4. Утримання від інтерпретацій повідомлень клієнта чи від підказки рішень його проблем. Виконує функцію дзеркала., що відображають почуття і думки клієнта та формулює їх по-новому.

Поведінковий напрямок.

Поведінковий напрямок в психокорекційній роботі бере свій початок з робіт Д.Вольпе і А.Лазаруса (сер.50-х – поч. 60-х років), хоча коріннявідходить в біхевіоризм Д.Уотсона і Е.Торндайка.

В основі даного напрямку виділяють такі психологічні напрямки:

1. Роботи Д.Вольпе, А.Лазаруса, основані на ідеях І.П.Павлова і С.Халла.

2. Теорія оперантного научіння Б.Скіннера.

Оперантні методи можуть бути використані для вирішення наступних завдань:

- Формування нового стереотипу поведінки, якого раніше не було в поведінковому репертуарі людини (наприклад, поведінка самостверджуючого типу в пасивної дитини, елементи спільної гри у сором’язливої дитини;

- Закріплення (підсилення) вже існуючих в репертуарі клієнта соціально бажаного стереотипу поведінки. Для вирішення цього завдання використовуються контроль стимулу, позитивне і негативне підкріплення.

Трансактний аналіз Е.Берна.

Сучасний трансактний аналіз включає в собі теорію особистості, теорію комунікацій, аналіз складних систем і організацій, теорію дитячого розвитку. В практичному застосуванні він представляє собою систему корекції як окремих людей, так і подружніх пар, сімей, різних груп.

Структура особистості по Берну, характеризується наявністю трьох станів „Я”: „Родич”, „Дитина”, „Дорослий”.

Трансактний аналіз включає:

o Структурний аналіз –аналіз структури особистості.

o Аналіз трансакцій – вербальних і невербальних взаємодій між людьми.

o Аналіз психологічних ігор, прихованих трансакцій.

o Аналіз індивідуального життєвого сценарію, якого людина мимовільно дотримується.

Головна ціль корекції - допомогти клієнту в усвідомленні своїх ігор, життєвого сценарію, „его-станів” і при необхідності прийняття нових рішень, які відносяться до життєвих стратегій. Сутність корекції полягає в тому, щоб звільнити людину від виконання нав’язаних програм поведінки і допомогти їй стати незалежною, спонтанною, здібною до повноцінних стосунків і близькості.

Кінцева мета – досягнення автономії особистості, визначення своєї власної долі, прийняття відповідальності за свої вчинки і почуття.

Завдання психолога – забезпечити необхідний інсайт.

Техніки.

Техніка сімейного моделювання включає в себе елементи психодрами і структурного аналізу „его-стану”. Учасник групової взаємодії відтворює свої трансакції з моделлю своєї сім’ї. Проводиться аналіз психологічних ігор, ритуалів, позицій в спілкуванні, сценарію.

2. Аналіз актуальних проблем психокорекції

2.1. Особливості складання психокорекційних програм

Принципи складання і основні види психокорекційних програм.

Ми розглядаємо психологічну корекцію в двох планах: в широкому – як комплекс психолого-педагогічних впливів, спрямованих на виправлення в дітей недоліків у розвитку, і у вузькому –як метод психологічного впливу, спрямований на розвиток психічних процесів і функцій в дитини і гармонізацію розвитку його особистісних властивостей.

Психокорекційні технології – це сукупність знань про способи і засоби проведення психокорекційного процесу. Психокорекційний процес- складна система, що включає в себе як стратегічні, так і тактичні задачі. В тактичні задачі входить розробка методів і психокорекційних технік, форма проведення корекційної роботи, підбір і комплектування груп, тривалість і режим занять.

Корекційна робота з дитиною повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності,а як цілісна усвідомлена діяльність. При цьому необхідно проводити корекційну роботу як із самою дитиною по зміні її окремих психологічних утворень, так і з умовами життя, виховання і навчання, в яких знаходиться дитина.

Розглянемо стратегічні задачі, так як вони є загальними для всіх дітей з проблемами в розвитку.

В практиці психокорекційної роботи традиційно виділяють три основні моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна (А.А.Осіпова, 2000)

Загальна модель корекції – це система оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона включає в себе охоронно-стимулюючий режим для дитини, відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організацію життєдіяльності дитини в школі, в сім’ї та інших групах.

Типова модель корекції основана на організації конкретних психокорекційних впливів з використанням різних методів: ігротерапії, сімейної терапії, психорегулюючих тренувань.

Індивідуальна модель корекції орієнтована на корекцію різних порушень в дитини чи підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних, психологічнихособливостей. Це досягається в процесі створення індивідуальних психокорекційних програм, спрямованих на корекцію наявних недоліків з врахуванням індивідуальних факторів.

Загальна модель психокорекції орієнтована на профілактичну роботу з дитиною, типова модель – на оптимізацію, стимулювання психічного розвитку, а індивідуальна модель – на корекцію недоліків в розвитку дитини з врахуванням індивідуально-психологічних особливостей.

Принципи проведення корекційно-розвивольної роботи і складання корекційно-розвивольних програм

Принципи побудови корекційних програм визначають стратегію, тактику їхньої розробки, тобто визначають цілі, задачі корекції, методи і засоби психологічного впливу.

Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:

- системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;

- єдності діагностики і корекції;

- пріоритетності корекції причинного типу;

- діяльнісний принцип корекції;

- урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;

- комплексності методів психологічного впливу;

- активного залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;

- опори на різні рівні організації психічних процесів; програмованого навчання;

- зростання складності;

- урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;

- урахування емоційного забарвлення матеріалу.

Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач відбиває взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини і гетерохронність (нерівномірність) їхнього розвитку.

Іншими словами, кожна якість дитини знаходиться на різних рівнях розвитку у відношенні різних його аспектів — на рівні благополуччя, що відповідає нормі розвитку; на рівні ризику, що означає загрозу виникнення потенційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражається в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку.

У цьому факті виявляється закон нерівномірності розвитку. Тому відставання і відхилення в розвитку деяких сторін особистості закономірно приведуть до труднощів і відхилень у розвитку інтелекту дитини і навпаки. Наприклад, нерозвиненість навчальних і пізнавальних мотивів і потреб з високою імовірністю призводить до відставання в розвитку логічного операційного інтелекту.

Під час визначення цілей і задач корекційно-розвивальної роботи не можна обмежуватися лише актуальними проблемами і труднощами розвитку дитини, а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку.

Вчасно прийняті превентивні міри дозволяють попередити різного роду відхилення в розвитку. З іншого боку, взаємозумовленість у розвитку різних сторін психіки дитини дозволяє значною мірою оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних сторін через механізм компенсації. Крім того, будь-яка програма психологічного впливу на дитину повинна бути спрямована не просто на корекцію відхилень у розвитку, на їхнє попередження, але і на створення сприятливих умов для найповнішої реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості.

Таким чином, цілі й задачі будь-якої корекційно-розвивальної роботи повинні бути сформульовані як система задач трьох рівнів:

корекційного — виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;

профілактичного — попередження відхилень і труднощів у розвитку;

розвивального — огп имізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.

Тільки єдність перерахованих видів задач може забезпечити успіх і ефективність корекційно-розвивальної роботи.

Принцип єдності діагностики і корекції відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги.

Принцип реалізується у двох аспектах.

1. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі причини і на підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно-розвивальної програми.

Ефективна корекційна програма може бути побудована лише на основі ретельного психологічного обстеження. У той же час найточніші діагностичні дані безглузді, якщо вони не супроводжуються продуманою системою психолого-педагогічних корекційних заходів. 2. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності, емоційних станів, почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє внести необхідні корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину. Інакше кажучи, кожен крок у корекції має бути оцінений з точки зору його впливу з урахуванням кінцевих цілей програми.

Таким чином, контроль динаміки й ефективності корекції, у свою чергу, потребує постійної діагностики упродовж корекційної роботи.

Принцип пріоритетності корекції причинного типу. Виділяють два типи корекції залежно від її спрямованості: симптоматичну і каузальну (причинну).

Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторони труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Корекція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і нівелювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Очевидно, що тільки усунення цих причин може забезпечити найповніше розв'язання проблем.

Робота із симптоматикою, якою б успішною вона не була, не зможе до кінця розв'язати труднощі, які переживає дитина. Показовим у цьому відношенні є приклад з корекцією страхів у дітей. Застосування методу терапії малюванням дає значний ефект у подоланні симптоматики страхів. Однак у тих випадках, коли причини виникнення страхів дітей лежать у внутрішньосімейних відносинах і пов'язані, наприклад, з емоційним неприйняттям дитини батьками і глибинними афективними переживаннями, ізольоване застосування методу терапії малюванням дає лише нестійкий, короткочаснийефект.

Звільнивши дитину від страху темряви і небажання залишатися самій у кімнаті, через деякий час ця сама дитина може звернутися до вас, але вже з новим страхом, наприклад висоти. Тільки успішна психокорекційна робота з причинами, які зумовлюють страхи і фобії (у цьому випадку робота з опти-мізацією дитячо-батьківських відносин), дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.

Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення причин труднощів і відхилень у розвитку дитини.

Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини, розроблене у працях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку її особистості. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності дитини.

Принцип урахування віково-психологічних та індивідуальних особливостей узгоджує вимоги відповідності психічного й особистісного розвитку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конкретної особистості. Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність зміни вікових періодів, стадій онтогенетиченого розвитку.

Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкретної дитини.

Корекційна програма не може бути знеособленою чи уніфікованою. Навпаки, вона повинна створювати оптимальні можливості для індивідуалізації та утвердження самості.

Принцип комплексності методів психологічного впливу закріплює необхідність використання всього розмаїття методів, технік і прийомів з арсеналу практичної психології.

Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі визначається найважливішою роллю людей з найближчого кола спілкування в психічному розвитку дитини.

Система відносин дитини з близькими дорослими, особливості їхніх міжо-собистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи її здійснення є основним компонентом соціальної ситуації розвитку, визначають зону найближчого розвитку. Дитина розвивається в цілісній системі. соціальних відносин, нерозривно і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин.

Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів визначає необхідність спирання на більш розвинуті психічні процеси і використання методів корекції, що активізують інтелектуальний і перцептивний розвиток. У дитячому віці розвиток довільних процесів недостатній, водночас мимовільні процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.

Принцип програмованого навчання передбачає розробку дитиною програм, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спочатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.

Принцип зростання складності полягає в тому, що кожне завдання повинне проходити ряд етанів від простого до складного. Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтримувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подолання.

Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу. Під час реалізації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння. Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.

Урахування емоційної складності матеріалу. Цей принцип вимагає, щоб проведені ігри,заняття, вправи, пропонований матеріал створювали сприятливе емоційне тло, стимулювали позитивні емоції. Корекційиі заняття обов'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному тлі.

Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обгрунтованою. Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна робота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей дитини.

Для здійснення корекційних впливів необхідні створення і реалізація певної моделі корекції: загальної, типової, індивідуальної.

Загальна модель корекції— система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому — передбачає розширення, поглиблення, уточнення уявлень дитини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки і відносини між ними; використання різних видів діяльності для розвитку мислення, що аналізує сприйняття, спостережливості тощо; такий характер проведення занять, що щадить, враховує стан здоров'я (особливо в дітей, які пережили посттравматичний стрес, які перебувають у несприятливих умовах розвитку). Необхідно оптимально розподіляти навантаження упродовж заняття, дня, тижня, року, вести контроль та облік стану дитини.

Типова модель корекції базується на організації практичних дій на різних основах. Спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних дій.

Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної характеристики психічного розвитку дитини, її інтересів, научіння, проблем; виявлення ведучих видів діяльності, особливостей функціонування мислення,' визначення рівня розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії ведучої системи для здійснення переносу отриманих знань у нові види діяльності та сфери життя.

Психокорекційні заходи спрямовані на виправлення відхилень у розвитку.

1. Цілі повинні формулюватися в позитивній, а не в негативній формі. Позитивна форма включає опис тих форм поведінки, діяльності, структур особистості, які повинні бути сформовані в клієнта.

2. Цілі корекції повинні бути реалістичними і співвідношені з тривалістю корекційної роботи, можливістю переносу клієнтом нового позитивного досвіду. Повинні бути близькими до реальності.

3. При постановці загальних цілей корекції необхідно враховувати далеку і близьку перспективу розвитку особистості і планувати як конкретні показники особистісного та інтелектуального розвитку клієнта, так і можливості відображення цих показників в особливостях діяльності і спілкування клієнта на наступних стадіях його розвитку.

4. Необхідно пам’ятати, що ефекти колекційної роботи проявляються протягом достатньо тривалого часового інтервалу: в процесікорекційної роботи, до моменту її завершення, нарешті, приблизно півроку поспіль можна остаточно говорити про закріплення чи про втрату клієнтом позитивних ефектів колекційної роботи.

Основні вимоги до складання психокорекційних програм.

Ефективність психокорекційного процесу в значній мірі залежить від вміння психолога складати психокорекційну програму. При цьому необхідно враховувати наступні методичні вимоги:

• Чітко сформувати основні цілі психокорекційної роботи;

• Виділити коло задач, які повинні конкретизувати основну мету;

• Визначити зміст корекційних занять з врахуванням структури дефекту та індивідуально-психологічних особливостей дитини, розвитку провідного виду діяльності;

• Визначити форму роботи з дитиною (групова, сімейна, індивідуальна);

• Відібрати відповідні методи і техніки з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей дитини;

• Запланувати форму участі батьків та інших особ в корекційному процесі;

• Розробити методи аналізу оцінки динаміки психокорекційного процесу;

• Підготувати приміщення, необхідне обладнання і матеріали.

Цілеспрямований психокорекційний вплив на дитину і підлітка з проблемами в розвитку здійснюється через психокорекційний комплекс, який складається з чотирьох взаємопов’язаних блоків:

• Діагностичний;

• Корекційний;

• Оцінковий;

• Прогностичний

В діагностичний блок входять діагностика психічногорозвитку дитини і діагностика соціального середовища.

- Діагностика психічного розвитку дитини включає в себе:

- Всестороннє психологічне вивчення особистості дитини і її батьків, системи їх стосунків;

- Аналіз мотиваційно-потребної сфери дитини і членів її сім'ї;

- Визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних та інтелектуальних процесів і функцій;

- Діагностику соціального середовища дитини (аналіз несприятливих факторів соціального середовища, які травмують дитину, порушують її психічний розвиток, формуванняхарактеру особистості і соціальну адаптацію).

Корекційний блок включає наступні задачі:

- Корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання її мікросоціальної занедбаності;

- Допомогу дитині чи підлітку у вирішенні психотравмуючих ситуацій;

- Формування продуктивних видів взаємовідносин дитини з оточуючими (в сім’ї, класі);

- Підвищення соціального статусу дитини в колективі;

- Розвитокв дитини чи підлітка компетентності у питаннях нормативної поведінки;

- Формування і стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних і інтелектуальних процесів у дітей;

- Розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової регуляції поведінки;

- Формування адекватних батьківських установок на соціально-психологічні проблеми дитини шляхом активного залучення батьків в психокорекційний процес;

- Створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.

Оцінка ефективності психокорекційних заходів.

Оцінковий блок, або блок ефективності корекційних впливів, спрямований на аналіз змін пізнавальних процесів, психічнихстанів, особистісних реакцій в дитини в результаті психокорекційнихвпливів. Критерії оцінки ефективності психологічної корекції вимагають обліку структури дефекту, механізмів його проявів, аналізу цілей корекції і використовуваних методів психологічноговпливу. Результати корекційної роботи можуть проявлятися в дитини в процесі роботи з нею, до моменту завершення психокорекційного процесу і протягом тривалого часу після закінчення занять.

Ефективність психологічної корекції залежить як від об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів відносяться:

• Ступінь важкості дефекту в дитини;

• Чіткість поставлених корекційних задач;

• Чіткість організації психокорекційного процесу;

• Час початку корекційногопроцесу;

• Професійний та особистісний досвід психолога.

До суб’єктивних факторів можна віднести:

• Установки дитини і батьків на психологічну корекцію;

• Відношення їх до психологічної корекції і до психолога.

При оцінці ефективності психокорекцій них впливів необхідно використовувати різноманітні методи, в залежності від поставлених психокорекцій них задач. При оцінці поведінкових та емоційних реакцій дитини краще поєднувати метод спостереження з проективними методами дослідження особистості (кольорово-асоціативні тести, методика незакінчених речень, малюнкові тести) При оцінці ефективності корекції пізнавальних процесів в дітей можна використовувати функціональні проби, спрямовані на аналіз гностичних процесів, результати педагогічних спостережень. Оцінку ефективності корекції може провести і незалежна експертна комісія, яка включає в себе не тільки психологів, а також лікарів, педагогів, соціальних працівників.

Прогностичний блок психокорекції спрямований на проектування психофізіологічних функцій дитини чи підлітка.

2.2. Актуальні проблеми психологічної корекції

У словнику А.В.Петровського і М.Г.Ярошевського психологічна служба визначена через змістовну (практичне використання психології для розвязання практичних завдань) і формальну ознаки (для професійної консультації, цільової експертизи, діагностики й т.ін.). У проекті «Положення про психологічну службу в загальноосвітній школі» (1989р.) відзначається, що психологічна служба – це галузь спеціально організованої системи психологічного забезпечення народної освіти, метою якої є допомога в розв’язанні завдань розвитку особистості учня.

У роботах науковців підкреслюється проблема підтримки розвитку й саморозвитку особистості, включаючи такі аспекти, як особистісно-орієнтована освіта й діагностика особистості.

Створенню психологічної служби приділяється останнім часом багато уваги. До основних завдань шкільної психологічної служби вітчизняні і закордонні вчені відносять дослідження з проблем навчання і виховання; розв’язання прикладних завдань, включаючи психологічну діагностику й керування в різних ситуаціях реальним життям школи (індивідуальні розходження, мотивація навчальної діяльності, міжособистісні стосунки в колективах, шляхи і засоби підвищення культури розумової праці тощо), пропаганду психологічних знань.

Коло професійних обов'язків вимагає від психолога цілісного бачення й реалізації всього комплексу виконуваної роботи. Досвід ефективних практичних психологів свідчить про те, що інтегративну роль, котра забезпечує створення цілісної архітектоніки праці психолога, може відіграти психологічний супровід (С.О. Анісімова, В.М. Бондаренко, В.І. Бешкетників, О.О. Деркач, І.В. Дубровіна, Е.Ф. Зеєр та ін.).

Під психологічним супроводом дослідники розуміють цілісний і безперервний процес вивчення й аналізу, формування, розвитку і корекції всіх суб'єктів навчальної діяльності, що потрапляють в об'єктне поле діяльності психологічної служби або конкретного практичного психолога. Він здійснюється в межах цілісної науково-розвивальної методики (особистісно-орієнтовані технології, за Е.Ф. Зеєром) в інтересах оптимізації навчальної діяльності, для найповнішої реалізації творчого потенціалу учнів і підтримки комфортного психічного стану й найвищої продуктивності (В.В. Репкін, Г.В. Репкіна, Є.В. Заїка) і за своєю суттю близька до поняття «моніторинг» (Е.Ф. Зеєр).

Поведінка особистості регулюється різними соціальними інститутами. Г. Шромадський вважає, що вплив може мати характер правових санкцій, медичного втручання, педагогічного впливу, соціальної підтримки і психологічної допомоги. Через складний характер поведінкових порушень їхнє попередження і подолання вимагає добре організованої системи соціальних впливів. Психологічна допомога як один із рівнів розглянутої системи відіграє в ній поєднувальну роль і відзначається вираженою гуманістичною спрямованістю. Цей факт одержав відображення в таких принципах психолого-педагогічної роботи, як конфіденційність, добровільність й особиста зацікавленість, прийняття людиною відповідальності за своє життя, взаємна довіра, підтримка, повага особистості й індивідуальності.

Психологічна допомога має два провідних напрямки. Це психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація). Психодіагностика, як правило, не є самостійним напрямком роботи і не повинна бути метою соціально-психологічної і педагогічної допомоги. Це допоміжний вид діяльності, що розв’язує проміжні практичні завдання.

Профілактика поведінки припускає систему загальних і спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організації: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному. Умовами успішної профілактичної діяльності вважають її комплексність, послідовність, диференційованість, своєчасність. Остання умова особливо важлива в роботі з особистістю, що активно формується, – з підлітками.

ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) пропонує виділяти первинну, вторинну і третинну профілактики.

Первинна профілактика спрямована на усунення несприятливих факторів, що викликають певне явище, а також на підвищення стійкості особистості до впливу цих факторів.

Завдання вторинної профілактики – раннє виявлення й реабілітація нервово-психічних порушень і робота з «групою ризику».

Третинна профілактика розв’язує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Вона також може спрямовуватись на попередження рецидивів в осіб з уже сформованою девіантною поведінкою.

Виділяються такі форми психопрофілактичної роботи:

1. Організація соціального середовища.

2. Інформування.

3. Активне соціальне навчання соціально-важливих навичок.

4. Організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці.

5. Організація здорового способу життя.

6. Активізація особистісних ресурсів.

7. Мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки.

За засобом організації роботи виділяють такі форми психопрофілактики: індивідуальна, сімейна, групова робота. З метою попередження негативної поведінки використовуються різні соціально-психологічні методи: інформування, групові дискусії, тренінгові вправи, рольові ігри, моделювання ефективної соціальної поведінки, психотерапевтичні методики.

Залежно від використовуваних методів психопрофілактична робота може здійснюватися у вигляді тренінгів, освітніх програм (шкільного спецкурсу), психологічного консультування, кризової допомоги (телефон довіри), психотерапії прикордонних станів і нервово-психічних розладів.

У відповідності зі специфікою девіантної поведінки можна виділити такі принципи психопрофілактичної роботи:

– комплексність,

– адресність,

– масовість,

– позитивність інформації,

– мінімізація негативних наслідків,

– особиста зацікавленість і відповідальність учасників,

– максимальна активність особистості,

– спрямованість у майбутнє.

Інтервенція поведінки – це психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін. Мета інтервенції девіантної поведінки полягає в послабленні або усуненні тих форм поведінки, які перешкоджають соціальній адаптації. Відмінна риса інтервенції – бажання змін з боку самої особистості, її готовність до співробітництва з психологом.

Таким чином, найважливіші завдання психологічного втручання при девіантній поведінці підлітків можна сформулювати в такий спосіб:

– формування мотивації на соціальну адаптацію або видужання;

– стимулювання особистісних змін;

– корекція конкретних форм поведінки;

– створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання.

Основними формами психологічної роботи у разі делінквентної поведінки є консультування, психотерапія, судово-медична експертиза, організація саногенного середовища, спеціалізовані відділення при психіатричних лікарнях.

Оцінюючи досвід різних країн, можна виділити три глобальні соціальні стратегії впливу на особистість із залежною поведінкою: репресивна політика (боротьби суспільства з окремими його членами), політика мінімізації ризику (зниження шкоди) – прагматичний підхід, політика ресоціалізації (соціально-психологічної реабілітації).

Запобігання суїцидальної поведінки (психологічна превенція суїциду) здійснюється переважно у вигляді навчання розпізнавання суїцидальних проявів і надання своєчасної допомоги близьким людям.

Психологічна допомога людині з уже сформованою суїцидальною поведінкою (кризова інтервенція) – кризове консультування, а також подальша робота, орієнтована на глибші особистісні зміни – поственція і вторинна інтервенція. Добре зарекомендували себе позитивна і когнітивна психотерапія, логотерапія, терапія творчим самовираженням, духовна психотерапія тощо.

Поведінкова корекція визнається однією з найадекватніших і найефективніших форм психологічного впливу на особистість із негативною поведінкою. Сьогодні у структурі поведінки виділяють кілька взаємозалежних рівнів: мотивація, що спонукує до поведінки; емоційні процеси, що супроводжують поведінку; саморегуляція поведінки; когнітивна переробка інформації; зовні спостережувані прояви тощо. Порушення в даних підсистемах виступають причинами негативної поведінки і визначають напрямки соціально-психологічного впливу.

У наш час у поведінковій психології використовуються такі основні групи методів:

– стимулювання мотивації зміни поведінки;

– корекція емоційних порушень;

– саморегуляції;

– когнітивного переструктурування;

– погашення небажаної поведінки;

– формування позитивної поведінки.

Дослідники визначають, що психологічний супровід має здійснюватися як при безпосередній взаємодії психолога з девіантними підлітками, так і опосередковано – через учителів, батьків. Учителі, шкільна адміністрація, батьки беруть участь у цьому процесі разом із психологом на принципах співробітництва і виробляють єдину стратегію цілеспрямованого психолого-педагогічного супроводу девіантного підлітка протягом його навчання у школі.

Дата добавления: 2015-05-26