Охарактеризуйте основні елементи мови логіки

Логічне мислення невідривно пов’язане з мовою. У мові матеріалізуються, фіксуються і закріплюються наші думки. В ній знаходять відображення наші знання про речі, властивості і відношення. За допомогою мови ми передаємо ці знання наступним поколінням. Мова дозволяє нам спілкуватися з іншими людьми і в такий спосіб поширювати знання і отримувати їх. Важливою функцією мови є також і те, що вона є засобом абстрагування (від лат. abstraho – відокремлюю) тобто виділення загального і суттєвого серед розмаїття властивостей предметів і явищ – базової операції нашого мислення. Розрізняють природні і штучні мови. Природними є національні мови і мови етносів, які стихійно утворювалися протягом тривалого часу існування і компактного проживання цих спільнот. Такі мови є основним засобом фіксації знань і накопичення інформації. В них містяться багаті можливості для виразу повноти буття людини і світу. Ці мови є наслідком колективної творчості і не мають певних авторів-засновників.Штучні мови створюються з певною метою в конкретних галузях знань. Кожна наука має або прагне створити власну мову. Завжди можна назвати видатних людей, які створювали ту чи іншу штучну мову. В ній значення слів природної мови набувають конкретизації і підлягають обмеженню, оскільки багатозначність звичайної мови заважає адекватному мисленню в ділянці конкретної науки. Характерною властивістю штучних мов є широке використання в них символів. Сама форма символу зазвичай не подібна до того предмету, який представлено символом. Один і той же предмет навіть у межах певної науки може мати кілька символічних позначень. Завдяки використанню символів штучні мови мають значно більші, ніж природні мови можливості у накопиченні, зберіганні інформації і користуванні нею. Символи надають думкам точності, лаконізму, коректності. За їх допомогою значно зручніше здійснювати операції мислення, спостерігати процеси і уявляти результати. Як би виглядала математика чи хімія, якщо би вони користувалися не символічними мовами, а природними? Створення штучних мов значно прискорило розвиток науки, техніки і технології. В наш час важливою ділянкою наукових досліджень зробилася семіотика – загальна теорія знаків. Логіка із самого початку свого існування використовувала символи. У розробку символічної мови логіки значний внесок зробили Платон. Арістотель, Хрізипп та інші античні мислителі. В пізніші часи ця робота продовжилася і сьогодні логіка має розвинутий символічний апарат і загалом всі ознаки розвинутої науки. Мова логіки, як і будь-яка інша, містить три головні виміри: *семантику, *синтаксис, *прагматику.

Семантика (грец. semantikos – той, що позначає) вивчає смисловий бік виразів штучної мови, правила перекладу абстрактних символів на звичайну мову, а також зміну значень символів. Важливою функцією семантики є інтерпретація символів, тобто їх тлумачення, встановлення відповідності вихідних положень формалізованої системи, зокрема логіки, смисловій системі тощо. В математичній логіці семантика є певним напрямком логіко-лінгвістичних досліджень, яка аналізує відношення між формально побудованим численням і тією частиною дійсності, яка йому відповідає. Багато проблем логічної семантики, а саме: проблеми смислу, значення, істинності, хибності - були в центрі уваги видатних вчених в цій галузі знання (Ч.Пірс, Г.Фреге, Б.Расел, Р.Карнап, А.Черч та ін.).

Синтаксис (грец. syntaxis - зіставлення, побудова, порядок) – це в логіці:

- вивчення алфавіту формальної системи,

- правил утворення формул, тобто представлення відношень, що існують між об’єктами, за допомогою знаків;

- правил перетворення – отримання з одних висловлювань інших шляхом певних логічних операцій.

Прагматика (від грец. pragmaticus – діловий, обізнаний, практичний) досліджує сприйняття усвідомлених виразів знакової системи у відповідності із можливостями того, хто сприймає цю знакову систему; аналізує комунікативні аспекти мови, практичне відношення носія мови до самої мови.

9. Охарактеризуйте предмет науки естетики та зміст поняття естетичного.

Слово "естетика" також має давньогрецьке походження і перекладається воно перш за все і переважно як чуттєве, почуттєве. Із давніх часів люди помітили те, що їх почуття постають досить важливим чинником поведінки, а інколи влада почуттів виявляється сильнішою за доведення розуму та здоровий глузд. І взагалі почуття не живуть самі по собі, десь відсторонено від процесів життя, а вплетені в них, тому суттєво позначаються на всьому, що відбувається із людиною. Так само люди давно помітили, що почуття діють і проявляються амбівалентно (подвійно): вони або є позитивними (викликають задоволення, приносять задоволення), або негативними (приносять страждання). Людські почуття можуть мати досить різні джерела виникнення: це можуть бути взаємини між людьми, хід розгортання певних людських доцільних дій, стан людського здоров'я та самопочуття людини. Проте одна риса людської чуттєвості здавна постала для людини водночас як очевидно помітна, так і загадкова: йдеться про людську реакцію на те явище, що традиційно називають красою. Чому? – Перш за все тому, що всі інші названі джерела почуттів не пов'язані такою мірою із найсуттєвішими особливостями суто людського відношення до дійсності. Останнє передбачає те, що ми сприймаємо дійсність через "екран свідомості", тобто через ті інтелектуальні утворення, що формуються в нашій свідомості (знання, образи, уявлення). Чим багатшими та гнучкішими будуть такі утворення, тим яскравішою та багатоманітною буде відкрита нам дійсність. Відчуття краси, реакція на красу зумовлені загальними особливостями людського відношення до дійсності, опосередкованого свідомістю, тобто тими образами та уявленнями, що ми їх маємо в своїй свідомості. Тому в естетиці таке важливе місце відведене саме поняттю "образу", оскільки там, де є прямі реакції на дію зовнішніх чинників, тим більше – чинників суто вітального (прямого життєвого) значення, там вести розмову про естетичне можна хиба що через проведення певних аналогій із людиною та її сприйняттям дійсності. Отже, при тому, що ми здатні мати почуття із різних джерел, лише в такому нашому відношенні до дійсності, в якому на перший план виходять переживання краси, гармонії, виразності в їх образному втіленні, ми їх маємо в специфічно людський спосіб, маємо їх, так би мовити, всім контекстом свого душевного стану. Саме таке відношення до дійсності, яке викликається перш за все та переважно нашим суто людським зачаруванням красою, постає предметом естетики (або є естетичним відношенням). При загальному огляді естетичного відношення особливо кидається у вічі те, що воно яскраво та незаперечно проявляє себе як таке, що належить до соціально-гуманітарної сфери: воно очевидно постає в окресленнях людських зацікавлень, внутрішнього вибору, особистісних інтерпретаціях та ін. В останніх пунктах ми може зазначити, що ніхто не може примусити людину милуватися тим, що для неї постає як відразне, неприємне, таке, що відштовхує. "Про смаки не сперечаються" – стверджує відоме прислів'я, і це є цілком очевидним. Те, що для нас постає у виявленнях краси, не лише нас приваблює, підносить життєвий настрій, а й виконує роль стимулу для життя, певним життєвим орієнтиром та засадою для вибору типу поведінки. Психологія стверджує, що найперші реакції людини на дійсність, ті образи дійсності, що западають їй в душу вже в ранньому віці, значною мірою носять характер естетичних реакцій, а потім саме ці реакції визначають, що та як буде сприймати людина, накопичуючи життєвий досвід. Із такого стану речей стає зрозумілою важлива роль культурного оточення та культурних традицій, всередині яких формується людина. Тобто, естетичні уявлення людини, її естетичні смаки, ідеали, реакції так само як і етичні норми, прищеплюються людині та формуються в її свідомості під впливом виховання, традицій, освіти. Але так само, як і в сфері етики, вирішальна роль тут належить власній "роботі душі", власним зусиллям особистості, бо в естетичному відношенні людина також перебуває в сфері внутрішнього вибору та внутрішньої свободи, тобто тут вона реалізує свої інтимні, органічні потреби.

Дата добавления: 2015-05-26