Поясніть, чим відрізнялись філософські курси Києво-Могилянської академії від типових схоластичних курсів Західної Європи?

Поясніть, якими засадничими положеннями відрізнялись між собою язичницькі та монотеїстичні релігії. Чому, на Ваш погляд, на першому плані в розвинених суспільствах вийшов монотеїзм? В чому полягають його історичні переваги?

Монотеїстичні релігії — це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) — це посередники між Богом і людьми. МОНОТЕЇЗМ Віра в одне єдине божество, в єдиного бога, єдинобожність; протилежність політеїзм. В богословській літературі до монотеістичних релігій відносять іудаїзм, християнство і іслам. Монотеїзм не впроваджується одним лише чиїмось бажанням. Передчасні спроби релігійних реформ зазнають краху. Так, однобожжя Атона, введене в Єгипті фараоном Аменхотепом IV, ненадовго пережило свого творця, — після його смерті знову запанували Озіріс, Ізіда та інші старі божества. А в іншій історичній ситуації, коли імператор Юліан Відступник спробував відродити язичницьку релігію і всіляко підтримував її, християнство без особливих зусиль пізніше повернуло собі тимчасово втрачені позиції. У першому випадку монотеїзм не відповідав відносинам рабовласництва, у другому політеїзм — феодалізму. Тому християнство, що явило світу Єдиного Бога за кілька століть до утвердження феодалізму, виявилося суголосним історичному процесові.Київська Русь теж не залишилась на узбіччі цього процесу. Християнство стало її державною релігією після невдалих спроб пристосувати до нових умов численний пантеон богів на чолі з Перуном. Поза сумнівом, говорячи про християнізацію Русі, необхідно розглядати весь комплекс причин, які до цього спричинилися. Виводити її лише зі зміни суспільних відносин було б надто великим спрощенням. Але інші причини — то вже теми інших статей. Визнаними монотеїстичними релігіями вважають три абрамічні релігії: юдаїзм, християнство та іслам, а також новіші, що з’явилися на їх ґрунті - сікхізм, растафаріанство, бабізм i бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня у зараустрізмі та більшості різновидів іудаїзму. Язичництво (від давньоруського языкъ «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія з погляду монотеїстичних (наприклад, християнства, ісламу). Християнство, мусульманство, як монотеїстичні релігії, всіляко переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися. (Серед найвідоміших: (грец.) Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест; (рим.) Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун). Свій пантеон богів мали всі давні племена. Так, скандинави мали культ богів Одіна, Фреї, Локі. Подібні культи мали давні кельти, давні єгиптяни, давні слов'яни та інші народи. Частина народів світу дотепер зберегла свої вірування та релігії. Елементи язичництва тривалий час уживалися в українській культурі із християнством; можна стверджувати, що до певної міри це зберігається і по-сьогодні. З вичаї, традиції та риси характеру давніх слов’ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії.

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи - Київський колегіум, а згодом – Києво-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом oб’єднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила. Тому Київська Академія ще за життя П.Могили стали називати Могилянською. У 1633 року документом польського короля Володислава колегіуму надавались права вищого навчального закладу. Києво-Могилянська академія стала загальнослов’янським осередком освіти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й Білорусії, Молдови, Росії, Болгарії, Румунії, Сербії та інших країн. Тут деякий час навчався і перший російський вчений М.Ломоносов (1732-1734 рр.). У час найвищого розквіту в Академії навчалось понад 2000 студентів щорічно. Навчання в Академії велось латинською мовою; повний курс Академії становив 12 років навчання, що дозволяло ознайомити студентів практично з усіма богословськими та науковими дисциплінами, відомими в Європі XVII століття. Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов’я. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому філософські курси вміщували в свій зміст типові для Західної Європи кури пізньої схоластичної філософії. Курс філософії охоплював три складники: логіку, фізику та метафізику; викладали також геометрію та астрономію. В найвищому класі (богослов’я) докладно вивчали систему Томи Аквинського (томізм). У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже – й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов’язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, – реальної дійсності) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засобами пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення. У своїх філософських викладах професори філософії послуговувались працями Арістотеля, Августина, Дунса Скота, Томи Аквінського, П.Гасенді, Р.Бекона, Р.Декарта, Г.Лейбніця, Х.Вольфа та інших античних і пізніших європейських авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському грунті. Передовсім це виявлялося у цінуванні чуттєвих форм пізнання порівняно з раціональними, а також у тому, що етичним проблемам філософії надавалося великого значення; тобто тут давалася взнаки давня традиція сприймати та подавати філософію як життєву настанову та моральне повчання. Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержували наукові ступені докторів філософії, а подекуди – ще й докторів богослов’я. Завдяки цьому викладення філософії велося на професійному рівні. До числа найвідоміших професорів філософії належали: І.Галятовський, І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Конинський, Г.Щербатський, Я.Козельський та ін. Велика увага в Академії приділялася викладу філософії мистецтва в лекційних курсах, що мали назву “Поетика”. Одну із перших “Поетик” уклав Ф.Прокопович (1705 р.).

Дата добавления: 2015-05-26