Органів прокуратури

Система, структура і організація діяльності

Україна переживає масштабні зміни, спрямовані на зміцнення демократії, правопорядку і державності. На перше місце виходять проблеми зміцнення законності і правопорядку, захисту прав і законних інтересів громадян і верховенства права.

Прокуратура – державний контрольно-наглядовий орган, що покликаний здійснювати нагляд за додержанням і правиль­ним застосуванням законів на території України.

Прокуратура України являє собою єдину централізовану систе­му, яку становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратура АРК, областей, Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури та військові прокуратури. Підсистема органів військових прокуратур складається з військових прокуратур регіонів і військової проку­ратури Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військових прокуратур гарнізонів (на правах міських).

Генеральна прокуратура є вищою, центральною ланкою в системі органів прокуратури. Генеральний прокурор України керує діяльністю органів прокура­тури і здійснює контроль за роботою підпорядкованих йому проку­рорів. Генеральним прокурором України затверджується положення про структурні підрозділи, які визначають їх завдання і функції, а також повноваження і обов'язки працівників управлінь та відділів, старших помічників Генерального прокурора України, помічника першого заступника Генерального прокурора України у цивільній обороні. Заступники Генерального прокурора України затверджують розподіл службових обов'язків між працівниками підпорядкованих підрозділів за поданнями начальників управлінь та відділів.

Генеральний прокурор України – службова особа, яка очолює систему органів прокуратури в Україні, наділена відповідними службовими повноваженнями та посадовими обов'язками.

Слідчий прокуратури – процесуально самостійна і незалежна особа, яка проводить досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до його підслідності, а також у інших справах, що були передані йому прокурором.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства досудове слідство проводиться слідчими прокуратури, органами внутрішніх справ, податкової міліції та слідчими органів СБУ. Законодавством встановлюється система слідчих органів, завдання, автономність у сфері управління, чіткі межі повноважень, статус дізнавача, слідчого, гарантії їх правового та соціального захисту.

Досудове слідство – діяльність слідчого яка полягає у зби­ранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини у справі з метою встановлення винуватості або невинуватості особи в учиненні злочину.

Слідчий під час проведення досудового слідства самостійно приймає рішення у справі, крім випадків, в яких передбачається надання згоди суду або прокурора, і несе персональну відпові­дальність за законність і своєчасність дій. У випадках незгоди з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсягу обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про припинення провадження у справі, слідчий має право подати вищестоящому прокуророві письмові заперечення. У такому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає про­вадження в цій справі іншому слідчому.

Завдання прокуратури – встановлення наявності або відсут­ності порушень закону в матеріалах, які надходять до прокура­тури від контролюючих органів, інших органів, службових осіб чи громадян; виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, а головне – вжиття заходів щодо їх усунення.

Законодавчо прокуратура визнана головним координатором діяльності у боротьбі зі злочинністю, що проводиться органами внутрішніх справ, СБУ, податкової міліції, митної служби та іншими правоохоронними органами.

Запобігання та протидія злочинності ведеться різними засобами, одним з яких є оперативно-розшукова діяльність.

Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і не­гласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Підставою для проведення оперативно-розшукових заходів може бути наявність достатньої інформації, одержаної в установленому зако­ном порядку, про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами; осіб, які готують або вчинили злочин; осіб, які переховуються від правоохоронних органів або ухиляються від відбування покарання; про реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю та ін.

Відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. "Про опе­ративно-розшукову діяльність" оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами МВС, СБУ, Державної прикордонної служби України; управління державної охорони; органів державної податкової служби; органів і установ ДДУВП, розвідувального органу Міністерства оборони України.

На органи дізнання покладається застосування необхідних опера­тивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. До органів дізнання відповідно до ст. 101 КЛК належать: міліція; податкова міліція; органи безпеки; начальники ор­ганів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання; командири кораблів; митні органи; начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної служби; ка­пітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Представниками органів досудового слідства є слідчі прокура­тури, слідчі органи внутрішніх справ, слідчі податкової міліції та слідчі СБУ.

При здійсненні нагляду прокурор має право, у разі потреби, доручати керівникам органів досудового слідства, дізнання, органів внутрішніх справ, СБУ проведення у відповідних підрозділах перевірок, метою яких повинно бути усунення порушень закону і забезпечення розкриття діянь, що містять ознаки злочину.

Вказівки прокурора органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов'язковими для цих органів.

Реалізація функції підтримання державного обвинувачення прокуратурою здійснюється в двох напрямках. З одного боку, прокурор бере участь у судовому процесі як державний обвину­вач і виконує функцію кримінального переслідування (допитує обвинуваченого, потерпілого, свідків, досліджує документи, ма­теріали, речові докази тощо). Прокурор також виступає в судових дебатах з обвинувальною мовою, де дає оцінку зібраним доказам, висловлюється з питань кваліфікації злочину, покарання й інших питань, які необхідно вирішити суду при винесенні вироку. Під час цивільного судочинства прокурор виконує функцію захисту прав і інтересів громадян і охоронюваних законом інтересів суспільства і держави. При цьому він також має право на ознайом­лення з матеріалами справи, представленими доказами і на дачу висновку з огляду на позовні вимоги.

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру, їх конституційний обов'язок – підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді – це ефективне реагування прокурора на злочинне порушення закону. Особливого значення воно набуває у період зростання злочинності і демократизації судочинства, що поставило нові вимоги до підтримання державного обвинувачення.

Представництво прокуратурою інтересів у суді є офіційним, публічним представництвом, яке має значення самостійної фун­кції прокуратури поряд з наглядовою і функцією підтримання державного обвинувачення в суді. Вона повинна розцінюватись як окремий вид прокурорської діяльності. Підставами для представництвапрокуратурою інтересів гро­мадян у суді можуть бути: звернення громадян, юридичних, посадових осіб, повідомлення у засобах масової інформації, а також виявлення безпосередньо прокурором порушень інтересів, що охороняються законом, а також випадки, коли таке пред­ставництво визнає за необхідне суд. Підставами для здійснення представницької функції у суді слід вважати конкретні факти про порушення прав, свобод громадян і неможливість самостійно захистити свої права у суді особисто або за допомогою адвоката, а також у випадках, коли цього вимагає суспільний інтерес при масових порушеннях законності.

Дата добавления: 2015-05-26