Управлінський облік. 1. Поняття, предмет та метод управлінського обліку

1.Поняття, предмет та метод управлінського обліку.

Управлінський облік – це процес виявлення, вимірювання, збирання, нагромадження, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі облікової інформації, яка використовується управлінським персоналом всередині підприємства при прийнятті управлінськихрішень та для забезпечення ефективного використання ресурсів

Предметом управлінського обліку є контроль за форму­ванням собівартості продукції в розрізі центрів витрат, сфер відповідальності й визначенням рентабельності, пошук резер­вів зниження витрат і збільшення прибутку підприємства

Методи управлінського обліку — сукупність способів і прийомів, за допомогою яких вивчається предмет управлінського обліку.

Вони підрозділяються на три групи:

1) Загальнометодологічні:

Попередження — систематичний збір інформації, необхідної для загальної характеристики витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції;

Порівняння — виявлення тенденцій, закономірностей у розвитку об'єкта;

Аналіз — відокремлення окремих складових частин об'єкта, детальне їх вивчення;

Синтез — на основі отриманої інформації робить об'єднання й прийняте рішення.

2) Загальнонаукові:

Документація — відображення господарських операцій у первинних документах з метою надання даним бухгалтерського обліку юридичної чинності. Документ є письмовим підтвердженням здійснення господарської операції й підставою для відображення її в обліку.

Інвентаризація — спосіб перевірки фактичної наявності активів підприємства шляхом перерахування, зважування, виміру з наступним зіставленням отриманих даних про кіль­кість господарських засобів (стану активів, розрахунків на певну дату) з даними бухгалтерського обліку

Бухгалтерський рахунок — це спосіб угрупування, відображення стану й зміни однорідних за своїм економічним змістом господарських операцій з метою забезпечення систематичного спостереження й контролю за наявністю й змінами засобів та їх джерел у процесі господарської діяльності.

Грошова оцінка — це відображення різноманітних господарських засобів та їх джерел у єдиному грошовому вимірнику (гри­внях) для узагальнення показників в обліку.

Калькуляція — спосіб підсумовування всіх витрат підприємства в грошовій формі з метою формування собівартості готової продукції, а також визначення витрат за центрами відповідальності і в цілому по підпр-ву за допомогою економічно обґрунтованих методів.

Бухгалтерський баланс — це спосіб узагальненого відображення в грошовій формі господарських засобів і джерел їх формування на певну дату.

Звітність — це узагальнена інформація, яка за допомогою системи взаємозалежних показників відображає за відповідний пе­ріод наростаючим підсумком результати, а також інші показники фінансово-господарської діяльності підприємства.

3.Специфічні методи управлінського обліку:

Математичні методи дослідження собівартості й рентабельності продукції;

Метод аналізу витрат — передбачає використання інформації про формування собівартості й визначення факторів, які впли­вають на відхилення від прогнозованих даних.

2.Взаємозв'язок та відмінності фінансового і управлінського обліку.

Організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий й управлінський. Це два види єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення й відіграє певну роль в управлінні виробництвом, у забезпеченні необхідною інформацією різних її користувачів.

Слід усвідомити, що між фінансовим та управлінським обліками існує тісний взаємозв'язок, що полягає насамперед у єдності принципів, методів, системи первинного обліку та єдиного професійного середовища. Однак упр. обл. суттєво відрізняється від традиційного буг. обл., що зорієнтований на складання фін. звітності, це зумовлено їх різними завданнями.

Порівнюючи фінансовий й управлінський обліки, можна виділити такі розбіжності:

1. Обов'язковість ведення обліку.

Законодавством встановлені вимоги до підприємств щорічно надавати фінансові звіти. На відміну від цього управлінський облік здійснюється у разі необхідності й інформація готується в тому разі, коли вигода від її використання більша ніж витрати на її збір.

2. Точність інформації.

Керівництву підприємства необхідне оперативне подання даних для прийняття управлінських рішень. В управлінському обліку частіше використовується приблизна інформація, що зви­чайно є достатньою для прийняття управлінських рішень. Дані фінансового обліку повинні бути досить точними.

3. Масштаби обліку.

У фінансових звітах повинен бути представлений матеріал про цілісність всього підприємства в цілому. Управлінський облік вивчає окремі ділянки роботи підприємства — центри відповідальності.

4. Принципи обліку.

Зовнішнім користувачам необхідно, щоб щорічні звіти складалися виходячи із загальноприйнятих норм обліку, тому фінансові звіти повинні складатися відповідно до існуючої практики обліку. В управлінському обліку керівництво підпри­ємства може вибрати ті правила обліку, які воно вважає найбільш корисними.

6. Частота подачі інформації.

Фінансові звіти повинні надаватися у встановлений термін. Інформація управлінського обліку запитується керівництвом так часто, як тільки в ній з'являється необхідність (щодня, щотижня, щомісяця).

Ознаки	Управлінський облік	Фінансовий облік
Основні користувачі	Менеджери	Зовнішні користувачі
Обмеження	Зіставлення витрат і вигід, жодних обов’язкових правил для підготовки звітів	Загальноприйняті принцип (положення (стандарти)
Застосування	Впливає на дії менеджерів	Дає змогу оцінити економічний стан підприємства
Спрямованість учасі	Погляд у майбутнє (планування і прийняття рішень)	Погляд у минуле (події, що вже відбулися)
Періодичність звітування	Гнучка (залежить від потреб суб’єкта господарювання –недільна, місячна, щоденна)	Менш гнучка (квартальна, річна)
Звіти	Детальні	Узагальнені
Одиниці виміру	Люд-год, машино-год, одиниці готової продукції та інші натуральні вимірники	Гривні
Відкритість даних	Комерційна таємниця	Широкий доступ
Об’єкт звітності	Центри відповідальності	Підприємство в цілому

3. Мета та основні напрямки класифікації витрат на підприємстві.

Для правильної організації обліку витрат у відповідності з їхособливостями, складом та значенням у процесі виробництва, атакож для потреб контролю, аналізу, обчислення собівартості та упраління витратами їх поділяють на групи (класифікують) за тими ознаками, які визначаються метою класифікації.

В основу класифікації витрат в управлінському обліку покладено принцип: різні витрати для різних цілей, тобто мета, з якою здійснюють класифікацію, визначає її методику та склад окремих груп витрат). Наведемо коротко характеристику окремих груп витрат.

Вичерпані (спожиті) витрати – це витрати звітного періоду, що призводять до зменшення активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності для отримання доходу у звітному періоді. До них можна віднести витрати сировини і матеріалів, нарахування оплати праці і т. ін. на виробництво продукції, яка реалізована у звітному періоді. Вичерпані витрати відображають у звіті про фінансові результати як собівартість реалізованої продукції.

Невичерпані (неспожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної господарської діяльності для отримання доходу у майбутньому. До таких витрат можна віднести витрати на придбання матеріалів, які ще не витрачені (не спожиті), товарів, які ще не реалізовані і відображаються у складі активів підприємства як запаси.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації, тобто це – виробничі витрати.

Прямі витрати – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом. Це означає, що при вирішенні питання про доцільність прямого віднесення витрат на конкретний об’єкт обліку витрат (вид продукції, замовлення тощо) необхідно керуватися принципом співвідношення витрат і вигод. До прямих відносять в першу чергу вартість основних матеріалів та зарплати, витрачених на виготовлення конкретного виду продукції.

Непрямі (опосередковані) витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта обліку витрат прямим методом (наприклад, амортизація будівлі цеху, в якому виробляють різні види продукції). Одні й ті витрати можуть бути одночасно прямими для одного об’єкта обліку витрат і непрямими – для іншого (наприклад, опалення і освітлення цеху – прямі витрати цеху, але непрямі витрати для конкретного виду продукції, яка виробляється у цьому цеху).

Основні витрати – це прямі витрати на продукцію, без яких саме виробництво продукції стає неможливим. До основних відносять: прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші прямі витрати (амортизація, орендна плата тощо, які можна віднести на конкретний об’єкт обліку витрат).

Накладні виробничі витрати – це витрати на продукцію, які не можуть бути віднесені до певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом (непряма зарплата, витрати на утримання обладнання, утримання виробничих приміщень тощо). Це загальновиробничі витрати. Їх розподіляють між окремими видами продукції умовно, пропорційно до попередньо обраної бази.

Релевантні витрати – це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певного управлінського рішення. Поняття релевантних витрат дуже широко використовується в управлінському обліку, тому зупинимося на їхній характеристиці дещо детальніше.

Нерелевантні витрати – це витрати, які не залежать від прийнятого (або можливого) управлінського рішення. До них належать не лише минулі витрати, а й частина майбутніх витрат, які будуть незмінними при різних варіантах рішення.

Постійні витрати – це такі витрати, сума яких не залежить від обсягу виробництва, тобто вони не змінюються при зміні обсягу виробництва до певної межі (наприклад, витрати на освіт6

лення приміщення цеху не залежать прямо від кількості окремих видів продукції, що в ньому виготовлені).

Змінні витрати – це витрати, сума яких пропорційно змінюється залежно від зміни обсягу виробництва (наприклад, витрати основних матеріалів на виготовлення продукції).

Дійсні (реальні) витрати – це витрати, які зумовлюють зменшення активів або збільшення зобов’язань і вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Дійсні витрати відображають в системі обліку в міру їх здійснення (наприклад, нарахування оплати праці, списання витрачених матеріалів і т. ін.).

Можливі витрати – це втрачена вигода, коли вибір одного варіанта рішення зумовлює відмову від іншого варіанта альтернативного рішення, який також забезпечував одержання певної

вигоди. У такому випадку вибір одного варіанта призводить до втрати вигоди, яку міг би забезпечити інший варіант. Сума цієї втраченої вигоди і враховується як можливі витрати. Їх ще називають альтернативними, або можливими витратами.

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції понад досягнутий рівень, тобто це сума змінних витрат з розрахунку на одиницю продукції.

Середні витрати – це середня арифметична собівартість одиниці продукції, розрахована відношенням загальної суми витрат до кількості одиниць виготовленої продукції.

Контрольовані витрати – це такі витрати, рівень яких менеджер може контролювати або змінювати своїми діями (рішеннями). Рівень контрольованості витрат залежить від рівня управління та часу, протягом якого здійснюється контроль за витратами.

Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати та на які не може впливати своїми рішеннями. Посуті, зовсім неконтрольованих витрат не буває, але є витрати, які не може проконтролювати конкретний менеджер за відведений період часу.

4. Класифікація витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансового результату.

Дата добавления: 2015-05-26