Внесок українських вчених у розвиток екології

Німецький вчений Е.Геккель – про загальну «економіку природи»;

К.Мьобіус – запропонував поняття біоценозу, або біому як сукупності організмів, що існують разом;

Ф.Даль – ввів термін біотопу, що означає комплекс абіотичних факторів, що визначають життєдіяльність організмів, у наш час його частіше замінюють синонімом – екотоп;

К.Фрідерікс – ідею про «голоцен» як про цілісну одиницю, що включає в себе біоценоз та його екотоп;

Г.Ф. Морозов – засновник вчення про ліс як цілісну природну систему;

В.В.Докучаєв – створив вчення про ґрунт як особливе біокосне природне тіло, яке є результатом взаємодії материнських гірських порід та живих організмів;

А.Тенслі – англійський вчений, засновник поняття екосистеми;

В.І.Вернадський – автор вчення про ноосферу;

Ю.Одум – американський вчений, становлення сучасної екології (монографії);

В.В.Станчинський – праця «До розуміння біоценозу» (1930-1940рр.) – зв’язки між організмами в ценотичних системах;

І.Г.Плідопічка, Ф.А.Гриня, С.М.Стойка, П.С.Погребняка, Д.В.Воробйова (1940-1980рр.) – принцип раціонального природокористування, типологія лісів на основі едафічних (Едафічні умови – ґрунтові умови розвитку рослин.
Едафічні фактори – ґрунтові умови, що впливають на життя організмів (родючість ґрунту, його зволоженість, реакція розчину, вміст солей, фізичний стан тощо) мереж роботи в екології ландшафтів;

В.С.Крисаченко – засновник методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

3. Аутекологія – наука про екологічні фактори. Вивчає фактори середовища та їхній вплив на живі організми.

4.Абіотичні фактори середовища. Вони входять до складу екосистеми та біосфери. Вони різноманітні та численні і в цілому складають так званий екотоп. До їх числа належать: сонячна радіація, газовий склад повітря, волога, сукупність елементів мінерального живлення та багато інших.

5.Біотичні фактори, їх вплив та взаємовідносини. Жити та формувати біопродукцію кожній живій істоті доводиться в умовах того чи іншого біоценозу в тісній взаємодії з іншими організмами. Такі ценотичні зв’язки інколи настільки важливі, що як фактор контролю розміру та якості біопродукції вони перекривають за силою дії абіотичні фактори. Кожен живий організм не тільки відчуває певний вплив на себе з боку своїх співмешканців у ценозу, але й сам впливає на них. Такі впливи можуть підрозділятися на три типи: позитивні, нейтральні та негативні. Це веде до виникнення між організмами ряду специфічних форм взаємодії: 1) нейтралізм – при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу; 2) конкуренція – два види організмів або особини одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного; 3) паразитизм та хижацтво – один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс; 4) мутуалізм або співробітництво – при сумісному проживанні організми сприяють один одному; 5) аменсалізм – взаємозв’язок між організмами носить односторонній характер для одного партнера він сприятливий, а для іншого байдужий.

6. Демекологія. Вивчає популяції та їхній взаємозв’язок між собою і довкіллям.

7.Синекологія. Наука про екосистеми. Розглядає закономірності співіснування організмів, їх угрупувань у зв’язку одне з одним й умовами існування.

8. Глобальні проблеми у біосфері (кругообіг речовин і енергії). Біосфера – це єдина планетна система. Енергія – це загальна кількість міра руху та взаємодії усіх видів матерії. За рахунок процесів міграції хімічних елементів усі геосфери Землі зв’язані єдиним циклом кругообігу цих елементів. Такий кругообіг, рушійною силою якого є тектонічні процеси та сонячна енергія, отримав назву великого (геологічного) кругообігу. Цей кругообіг має тривалість понад 4 млрд. років. Виникнення життя на Землі спричинило появу нової форми міграції хімічних елементів – біогенної. За рахунок біологічної міграції на великий кругообіг (геологічний) наклався малий (біогенний) кругообіг речовин. У малому біологічному кругообігу переміщуються в основному вуглець, кисень, азот та фосфор. Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин та призводить до виникнення біогеохімічних циклів. Їх можна визначити як циклічне поетапне перетворення речовин та зміну потоків енергії з просторовим масоперенесенням, яке здійснюється за рахунок сумісної дії біотичної та абіотичної трансформації речовин.

9. Еволюція біосфери. Поняття про ноосферу. Біосфера – це єдина планетна система. Вищою фазою розвитку біосфери, що проходить під впливом людського суспільства є утворення на Землі сфери розуму, сфери цивілізації. Вона отримала назву ноосфери. На цьому етапі провідним фактором розвитку Землі стає розумова діяльність людства. Сам термін «ноосфера» був запропонований у 1927 році французьким філософом Е.Леруа. Значний внесок в учення про ноосферу зробили П.Тейяр де Шарден та В.І.Вернадський. тобто ноосфера – це біосфера на сучасному етапі розвитку.

10. В.І.Вернадський та його вчення про ноосферу. В.І.Вернадський настільки високо ставив ноосферні можливості цивілізації, що сформулював гіпотезу переходу людства до автотрофності. Зрозуміло, що це не тільки образне висловлювання. Саме людина як біологічна істота була та залишається гетеротрофним організмом. Під автотрофністю В.І.Вернадський розумів посилення відносної незалежності людства від продуктів, що створює біосфера. Їм на зміну повинні прийти високомолекулярні за рахунок використання автономної чи сонячної енергії. У наш час таких технологій нема і в найближчому майбутньому без принципово нових відкриттів говорити про автотрофні технології не доводиться. Гетеротрофне людство повинно вчитися жити в гармонії з біосферою. Ноосфер ний рівень передбачає високий рівень розвитку продуктивних сил суспільства, високу інтернаціоналізацію виробництва та об’єднання людства. Річ у тім, що в ході роботи біогеохімічних циклів поступово сформувалося депо речовин різного роду, що включені з матеріального кругообігу та несуть значний запас зв’язаної енергії. Людина може сприяти залученню цієї інертної маси в біохімічні цикли. Це справді всепланетарна задача, що може бути вирішена тільки інтегрованим людським суспільством.

11. Класифікація природних ресурсів та загальні проблеми їх раціонального природного використання. Природні ресурси — це сукупність об'єктів та систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства. Природні ресурси класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювані й непоновлювані) і невичерпні та ін. До природних ресурсів входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Основний напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

12. Природні та антропогенні катастрофи та їх наслідки. Землетруси (Карпати, Крим), зсувні процеси (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська обл., Хмельницька обл., Дніпропетровська обл.), просадки (спостерігаються там, де лесові ґрунти перезволожуються, а це відбувається, як правило, при забудові території. У місцевостях, де лесові ґрунти залягають потужним шаром, земна поверхня являє собою чередування пологих безстічних впадин (западини, “блюдця”). Такі просадки лесових ґрунтів виникли природним шляхом внаслідок збільшення вологості ґрунтів.), значні повені і паводки (спостерігаються переважно в Карпатах та на Поліссі. Загроза катастрофічних паводків у Карпатах має природно-антропогенний характер і пов’язана з грубими порушеннями систем ведення лісового і водного господарства, а також внаслідок безсистемної забудови небезпечних місць, непомірного випасу худоби на гірських луках (полонинах)), селі і селеві потоки (спостерігаються в Карпатах – у гірських масивах Горгани, Полонинській, Чорногори. На Закарпатті в лавинонебезпечній зоні розташовано шість населених пунктів), лісові пожежі (У середньому за рік, залежно від кліматичних умов, виникає 3,5 тис. пожеж, які знищують понад 5 тис. га лісу), пожежі на сільськогосподарських угіддях (переважно виникають у пожежонебезпечний сезон – липень-серпень), епідемії та епізоотії (в Україні існують природні осередки небезпечних інфекцій: аскаридоз, лептоспіроз, правець, сибірка, туберкульоз), інфекційні захворювання тварин (на території України найбільш поширені серед великої рогатої худоби. Зокрема вона хворіє на туберкульоз, лейкоз, лептоспіроз, сальмонельоз, сибірку, сказ), посіви зернових культур (в Україні потерпають від епіфітотії борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні відмічався спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці – клопа-черепашки), радіаційна небезпека (аварія на Чорнобильській АЕС), хімічна небезпека (в Україні функціонує близько 2000 хімічно небезпечних об’єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності до 300 тис. т сильнодіючих отруйних речовин, у тому числі майже 10 тис. т хлору та близько 180 тис. т аміаку. В зонах можливого хімічного зараження проживає до 20 млн. чол. (38,5% населення країні)), вибухо- і пожежонебезпечні об’єкти (на території України існує понад 1200 таких об’єктів, де зосереджено понад 13,6 млн. т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об’єкти розташовані переважно в центральних, східних і південних областях. Це – хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та інші виробництва, а також мережі нафто-, газо-, аміако- і продуктопроводів. Довжина магістральних газопроводів становить понад 35 тис. км, магістральних нафтопроводів – близько 4 тис. км. До них належить більше 30 компресорних нафтоперекачувальних і 89 газоперекачувальних станцій. Практично вся мережа трубопровідного транспорту вже виробила свій проектний ресурс і ймовірність аварійних ситуацій зростає).

13. Проблеми охорони озонового шару. Вплив космічних, сонячних, ультрафіолетових променів виявляється у всій товщі атмосфери, але найбільше - в озоновому шарі. Озоновий шар - це шар атмосфери (стратосфери), у межах якого концентрація молекул озону (03) удесятеро вища, ніж біля поверхні Землі. Саме озон є причиною блакитного кольору неба. В атмосфері озон утворює озоносферу - найважливішу частину атмосфери, яка впливає на клімат та захищає все живе від ультрафіолетового випромінювання. Максимальна концентрація озону - на висоті 18-5 км. Було висунуто кілька гіпотез щодо пояснення виникнення "озонової дірки" і відправлено декілька експедицій для того, щоб відсіяти неправильні гіпотези. Перша гіпотеза - це атмосферна циркуляція. Друга гіпотеза - хімічні реакції. В одній з перших таких гіпотез йшлося про те, що навколо "озонової дірки " можуть у підвищених концентраціях бути наявні сполуки азоту, що є найважливішими агентами у руйнуванні озону. Отже, "озонова дірка" - це локальне зниження концентрації озону в стратосфері на 10-40 %, пов'язане з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотами реактивних літаків. Уперше думка про небезпеку руйнування озонового шару була висловлена ще наприкінці 1960-х років.

Монреальський протокол є незмінним супутником Віденської конвенції про охорону озонового шару. Норми цього документа мають більш конкретний, уточнювальний характер, аніж норми Віденської конвенції. У ньому міститься перелік речовин і продуктів, які руйнують озоновий шар. До них належать кондиціонери у легкових і вантажних автомобілях, холодильники, морозильні камери, льодогенератори, аерозольні продукти, фторполімери тощо. Реалізація Віденської конвенції та Монреальського протоколу у Західній Європі успішно закінчилася. Там використання речовин, які руйнують озоновий шар, скорочувалося навіть швидше, ніж це було передбачено у Протоколі. На жаль, тривалість збереження цих речовин в атмосфері означає, що навіть за таких прискорених темпів виводу зі споживання цих речовин озоновий шар, можливо, повністю відновиться лише після 2050 р.

14. Проблеми потепління клімату Землі. Головною двигуном клімату є Сонце. Наприклад, нерівномірне нагрівання земної поверхні (сильніше у екватора) є одним із головних причин вітрів і океанічних течій, а періоди підвищеної сонячної активності супроводжуються потеплінням і магнітними бурями. Останнім часом до природних чинників додався іще одна – антропогенний, тобто. викликаний діяльністю людини. Основним антропогенним впливом є посилення парникового ефекту, вплив якого зміну клімату два останніх століття, у 8 разів більше впливу змін сонячної активності. Однак у останнім часом стає дедалі більше фактів впливу діяльності на глобальне зміна клімату. Ось тільки окремі з них:

1. південна частина Світового океану втратив свій здатність поглинати значні кількості вуглекислоти, і це ще більше прискорить глобальне потепління планети

2. потік тепла, що надходить на Землю від поверхні Сонця, за останні п'ять років скорочується, але землі утворилася не так похолодання, а потепління… НАСЛІДКИ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ: 1)Глобальне потепління сильно позначиться на життя деяких тварин, 2) Глобальне потепління змінить клімат світовому масштабі.

ЗАХОДИ, ЯКІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ: 1. Зменшити спалювання викопного палива, 2. Ширше використовувати відновлювані джерела енергії, 3. Припинити знищення екосистем, 4. Знизити втрати енергії під час виробництва і транспортування енергії, 5. Використовувати нові енергоефективні технології в промисловість, 6. Знизити енергоспоживання в будівельному і житловому секторі, 7. Нові закони та стимули, 8. Нові способи переміщення (транспорту), 9. Пропагувати і стимулюватиме енергозбереження і дбайливо використання природних ресурсів жителями всіх країн.

15. Проблеми охорони водних ресурсів світу. Водні ресурси - це придатні для вживання прісні води, укладені в річках, озерах, льодовиках, підземних горизонтах. Пари атмосфери, океанічні і морські солоні води у господарстві доки використовують і тому становлять потенційні водні ресурси. Чи є у людства змога подолання водної кризи? Щоб відповісти на це питання, необхідно розглянути дві взаємозалежні проблеми: 1) кількісне вичерпання запасів доступних прісних вод окремими регіонах земної кулі; 2) катастрофічне забруднення вод у процесі їх господарського використання коштів і якісне виснаження водозапасів.

16. Проблеми охорони земельних ресурсів світу. Ґрунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс ґрунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери. Важливою властивістю ґрунтів є їх родючість. Завдяки їй ґрунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона ґрунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства. Завдання охорони ґрунтів полягають у втіленні в життя науково обґрунтованої системи організаційно-господарських, агротехнічних лісомеліоративних та гідротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості ґрунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого використання всіх біологічних можливостей наземних екосистем. Ефективність цих заходів залежить від глибини якісних змін у ґрунтовому покриві, викликаних стихійним або антропічним впливом, а також від фізико-географічних і насамперед ґрунтово-кліматичних умов (сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель).

17. Проблеми охорони лісів світу. Ліс, як відомо, це могутній природний фактор, який впливає на всю природу: клімат, ґрунти, умови формування поверхневого стоку. За різноманітністю будови, силою впливу на природне середовище лісові масиви проявляють себе як найскладніше і наймогутніше рослинне угрупування, яке впливає на гідрологічний і кліматичний режим, ґрунтоутворення, флору і фауну. Вплив лісу насамперед позначається на мікроклімат і лісового середовища. Лісовий покрив захищає ґрунти від промерзання, видування і перезволоження. Під ним значно зменшується поверхневий стік і помітно уповільнюється весняне танення снігу, завдяки кращому проникненню води у ґрунт і поповненню підґрунтових вод, які живлять річки, зменшують повені і підтримується рівномірний режим річок. Лісові насадження України періодично зазнають інтенсивного антропогенного впливу, який порушує природні функції лісових екосистем, значно збіднює їх біорізноманіття. З метою відновлення видового та генетичного різноманіття лісових екосистем потрібно забезпечити:

1. збереження цілісності і непорушності лісових масивів;

2. впровадження за водозбірним принципом диференційованих систем ведення лісового господарства, залежно від цільового призначення лісів та збереження їх біорізноманіття;

3. використання у лісовому господарстві технологій, що сприяють збереженню і відновленню біорізноманіття: залишання насіннєвих дерев на лісосіках, введення дубу під намет лісу (посівом жолудів) за 1-3 роки до призначення в рубку похідних дерев станів;

4. відтворення корінних біологічно стійких лісостанів у всіх лісах;

5. збереження залишків незайманих лісів, а також цінних ділянок лісового фонду, які мають вагоме наукове або історичне значення;

6. збереження та відтворення лісів, що виконують важливі захисні функції, створення протиерозійних насаджень та сильно еродованих землях сільськогосподарського призначення і дефіляційно небезпечних;

7. використання досягнень селекції насінництва в лісогосподарському виробництві відібраних 478 генетичних резервантів основних лісостанів природного походження; здійснення на належному технічному рівні моніторингу лісових екосистем з урахуванням потреб збереження біорізноманіття;

8. оптимізацію рекреаційного навантаження на лісостани, що сприятиме оздоровленню і збереженню лісів навколо міст та інших населених пунктів.

18. Проблеми охорони біологічних ресурсів світу (тваринний і рослинний світ). Охорона біологічних ресурсів здійснюється різними шляхами. Найбільш відомою є так звана пасивна охорона, тобто збереження видів тварин і рослин, які підлягають прямому й опосередкованому винищенню.

До основних заходів пасивної охорони належать:

- дотримання правил експлуатації ресурсів біосфери (рибальства, мисливства, збору грибів та ягід тощо);

- регулювання об'ємів заготівель, які не повинні перевищувати щорічного приросту популяцій;

- охорона умов проживання видів (наприклад, для риб - якості води, для промислових тварин - якості мисливських угідь, для лісів - якості атмосфери, рівня ґрунтових вод тощо).

19. Проблеми охорони ресурсів Світового океану. Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також «легені» планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку я роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі. До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо.

Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У еко­номічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря - виникли великі приморські промислові комплекси.

Зросло також рекреа­ційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпо­чиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів.

Екологічне значення Світового океану:

v середовище в якому зародилось життя;

v основна складова частина всіх живих організмів, середовищем життя багатьох з них;

v головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних циклів;

v основний механізм здійснення взаємозв’язків усіх процесів у екосистемах - обмін речовину, теплорегуляції, росту біомаси;

v водяна пара виконує роль фільтра сонячної радіації; нейтралізує екстремальні температури;

v найважливіша мінеральна сировина, головний природний ресурс споживання;

v води Світового океану є основним кліматоутворюючим фактором, основним акумулятором сонячної енергії;

v формування поверхні Землі, її ландшафтів.

20. Проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів світу. До мінеральних ресурсів належать природні речовини мінерального походження, які застосовуються з метою одержання енергії та різноманітних матеріалів шляхом їх видобування і переробки, а саме:

— будівельні матеріали і сировина для них, які видобуваються з неживої природи;

— різні види палива (вугілля, торф, нафта, природний газ, уран тощо);

— матеріали для виробництва машин, знарядь і предметів побуту (метали, глина, пісок);

— сировина для хімічної промисловості;

— продукти споживання (мінеральна вода, харчова сіль).

Проблема полягає не тільки і навіть не стільки у фізичному виснаженні відомих видів ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх видобування. Важливою умовою збереження корисних копалин є геологічна розвідка з метою створення потенційних запасів сировини та палива, сутність якої полягає в:

— повному використанні всіх корисних компонентів з родовищ на базі (наприклад, контурне обводнення нафтових пластів для підняття нафти; перехід від шахтного способу видобування до відкритого — кар'єри, розрізи тощо);

— комплексному використанні багатокомпонентних руд (наприклад, у порожній породі, що залишається на відвалах міднорудних басейнів, є золото, срібло, кобальт та інші компоненти, вартість яких перевищує вартість міді);

— утилізації відходів збагачення і спалювання корисних копалин (наприклад, пилоподібний попіл та шлаки, відвали котрих займають сотні гектарів території, можуть бути сировиною для будівельних робіт);

— використанні вторинних продуктів переробки мінеральної сировини (у 1 т чавунного і сталевого лому зберігається 3,5 т мінеральної сировини);

— пошукові та освоєнні нових джерел корисних копалин (відомо, що на океанічному дні на глибині понад 1—2 тис. м зберігаються великі поклади мінеральної сировини, сконцентрованої в так званих залізомарганцевих конкреціях. За орієнтовними оцінками, у них міститься 358 млрд. т марганцю, 207 млрд. т заліза, 40 млрд. т нікелю, 25 млрд. т магнію та ін.);

— освоєнні нових енергетичних ресурсів.

21. Шляхи раціонального використання земельних ресурсів України. Раціональне землекористування означає максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів. Охорона земельних угідь — сукупність науково обґрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин, запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей, знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання забрудненню ґрунту відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт, захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.

Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і підвищення її родючості — економічна група; 2) охорона від забруднення та його попередження — екологічна група.

Раціональне використання й охорона земель — два взаємопов’язаних процеси, спрямованих на підвищення продуктивних сил землі. Вони передбачають:

оптимізацію розподілу земельного фонду між галузями народного господарства і якомога ефективніше його використання у кожній з них;

оптимізацію структури окремих видів земельних угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, лісів, земель під водою тощо) відповідно до природно-економічних зон і районів;

розробку і впровадження раціональної системи землеробства, яка включає ґрунтозахисний обробіток, удобрення; вапнування кислих та гіпсування засолених і солонцюватих ґрунтів, технологію вирощування сільськогосподарських культур, систему сівозмін тощо;

осушення заболочених і перезволожених земель та зрошення і обводнення посушливих;

запобігання затопленню, підтопленню, заболоченню земель, погіршенню їх фізико-хімічних властивостей;

широке використання ґрунтових мікроорганізмів для створення високородючих і стійких до ерозії ґрунтів;

розробку і впровадження науково обґрунтованої системи луківництва;

розробку і впровадження раціональної системи розселення, забудови сільських та міських населених пунктів, розміщення каналів для перекидання води з багатоводних у маловодні райони, великих водосховищ, шляхів сполучення, ліній електропередач, нафтогазопроводів;

розробку і впровадження еколого-економічної оцінки земель та використання її для планування розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, визначення обсягу державних закупівель рослинницької і тваринницької продукції, витрат на виробництво і доходності сільськогосподарських підприємств, встановлення правильних, науково обґрунтованих цін.

22. Лісові ресурси України, проблеми їх охорони. По народногосподарському значенню і функціям ліси України розділяють на дві групи. До першої групи (48% площі лісів) відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні і оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення. Деревину в лісах першої групи заготовляють при проведенні лісогосподарських заходів – рубок уводу за лісом санітарних і лісовідновлюючих рубок спілого лісу. До другої групи (52%), належать ліси, які мають захисне і граничне експлуатаційне призначення. Охорона та використань лісових ресурсів в Україні регулюється лісовим законодавством. Важливим напрямком збереженням лісів є пошук резервів деревинної сировини на засаді його більш раціональної хіміко-механічної переробки, використання замінювачів, комплексне використання листя, гілок, кори, стружки, тирси, коріння та інше. Проблеми пов’язані з використанням лісових ресурсів: 1.еколого-економічні проблеми забезпечення народного господарства України сировиною; 2. проблема раціонального використання та управління лісовими ресурсами.

Основними напрямками розв’язання проблем розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є:

· вдосконалення форм управління цим комплексом;

· комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних і завізних);

· інтенсифікація відтворення лісів і користування лісом.

23. Червона книга України. Види живих організмів, які потребують охорони, звичайно підрозділяються на п’ять категорій: зникаючі, ті, що знаходяться під загрозою знищення; рідкісні, повністю зниклі та з невизначеним ще статусом. Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять в так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана у 1966 році з ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Червоні книги видають у багатьох державах. У Червоній книзі України знаходиться 429 видів судинних рослин, 28 видів мохів, 30 видів грибів, 27 видів лишайників та 17 видів водоростей та 382 види тварин. Складання Червоної книги є одним із методів зниження темпів антропогенного вимирання живих організмів. Але не можна допустити, як писав А.Яблоков ще в 1989 році, щоб вони перетворилися в «надмогильні плити» знищеним видам рослин та тварин. Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнологій. Тут існує два основних прийоми:

1) збереження сперми, ембріонів або ДНК в стані глибокого охолодження. У рослин може зберігатися насіння;

2) трансплантація ембріонів рідкісних тварин, популяцій яких стали такими малими, що в них не вистачає самиць для виношування потомства.

24. Проблеми забруднення і охорони водних ресурсів України. Джерел забруднення води багато, основними з них є:v стічні води промислових підприємств;v побутових стоках комунального господарства;v стічні води сільського господарства;v води шахт, нафтопромислів, рудників; v відходи виробництв при видобутку різних корисних копалин; v відходи деревини в деревообробній промисловості; v скиди водного і залізничного транспорту тощо.З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічніводи. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є: v хімічна промисловість, v чорна металургія;v кольорова металургія;v коксохімія; v важке, енергетичне і транспортне машинобудування; v комунальне і сільське господарство.Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов'язані:v проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів; v застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води; v контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.Вода має надзвичайно цінну властивість - постійно само поновлюватися під впливом сонячної радіації та самоочищення.

25. Заповідні території України. Розподіл за категоріями охоронних природних об’єктів та територій розроблений у Законі України про природно-заповідний фонд. Ці об’єкти підрозділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам’ятники та ін.

Природний заповідник – це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону та його території господарської діяльності. У світі понад 2 тисячі природних заповідників.

Біосферний заповідник – це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу та вивчення природного навколишнього середовища. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється. Площа кожного з них коливається від 300 га до 2 млн. га.

Національні природні парки створюються з природоохоронною, культурно-просвітницькою та науково-дослідною метою для охорони та вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність. У них виключена господарська діяльність.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. При їхній організації господарська діяльність в межах їхніх кордонів не припиняється. Їхнє завдання – зберегти ландшафт як комплекс екосистем.

Заказник – це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об’єкту, який охороняється. Заказники служать для охорони та відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин.

Пам’ятники природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам’ятниками природи можуть бути об’єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.д.

Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне знання та охороняються для збереження їхнього природного стану.

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах. В Європі нараховується 540 ботанічних садів, а у світі – 1600.

Дендрологічні парки служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Зоологічний парк – це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їхнього генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Пам’ятники садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні приладами пам’ятників садово-паркового мистецтва є «Софіївка» в м.Умань та «Олександрія» в м.Біла Церква.

26. Біосферні заповідники світу і України. Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. В Україні розташовані 4 біосферних заповідники.

Назва	Рік створення	Площа, га	Область
«Асканія-Нова»		33307,6	Херсонська область
Дунайський біосферний заповідник		50 252,9	Одеська область
Карпатський біосферний заповідник		57 880	Закарпатська область
Чорноморський біосферний заповідник		89 129	Херсонська, Миколаївська області

27. Впровадження економічних методів охорони природи і раціонального природокористування в Україні. Багато спеціальних економічних методів регулюють не тільки компенсаційний економічний механізм (відшкодування збитків), а, в першу чергу, механізм запобігання негативному впливові на середовище – методи стимулювання природоохоронної діяльності. Ліпше розвинена також система відшкодування збитків в аварійних, кризових та інших непередбачуваних екологічних ситуаціях, збитків, завданих здоров‘ю та іншим елементам життя окремої людини. Можна сказати, що загалом уся система економічного природозахисного механізму у високорозвинених країнах організована на декілька порядків вище, хоч вона також має недоліки. Усі методи економічного механізму природовикористання можна поділити:

– на компенсаційні, спрямовані на відшкодування вже завданих збитків; частка подібних платежів може стягуватися до завдання шкоди навколишньому середовищу, але загалом вони є джерелом нагромадження коштів на відшкодування вже вчинених негативних впливів;

– стимуляційні, спрямовані на запобігання збиткам. Тобто це нагромадження коштів та інші методи, що запобігають негативним впливам на середовище.

Однакові конкретні методи можуть бути використані також для компенсації збитків і їх запобігання.

Дата добавления: 2015-05-26