Ускладнення проникаючих поранень

У випадках, коли металеві осколки з будь-якої причини не видалено з ока, виникають важкі ускладнення внаслідок поступового окислення металу і проникнення окислів у тканини ока. Металоз проявляється в різні строки після проникнення осколка в порожнину ока – від кількох тижнів до кількох місяців, іноді навіть років. Окрім розвитку характерних клінічних ознак, для ранньої діагностики металозу величезне значення мають електрофізіологічні дослідження ока.

Сидероз. Осколки, що містять у своєму складі залізо, при окислюванні спричинюють іржавіння ока – сидероз. Сутність його полягає в поступовому розчиненні стороннього тіла і просяканні тканин ока неорганічними та органічними сполуками заліза. Перші ознаки сидерозу можна виявити через кілька місяців після травми.

Згодом реакція зіниці на світло стає млявою. Відкладання солей заліза в сітківці спричинює гемералопію, розвивається токсична ретинопатія, потім – нейроретинопатія; під час дослідження картина очного дна схожа з такою самою в умовах пігментної дегенерації сітківки. У пізніх стадіях у центральних відділах очного дна визначають великі білі атрофічні вогнища, диск зорового нерва стає іржавого кольору. Ці явища здатні призводити до цілковитої сліпоти, рецидивуючого іридоцикліту або абсолютної вторинної глаукоми.

Халькоз. Не вилучені своєчасно з ока мідні осколки спричинюють розвиток халькозу – відкладання в тканинах ока оксидів міді. Відкладання солей міді в кришталику призводить до мідної катаракти: утворення жовтувато-зелених помутнінь у вигляді квітучого соняшника. Якщо мідний осколок потрапив у склисте тіло, то воно швидко стає мутним, з'являються білі нитки й плівки, оточені зеленавою або оранжевою масою. Відбувається нерівномірне розрідження склистого тіла з подальшим утворенням сполучнотканинних шварт і тяжів. Навколо осколка завжди відбувається запальний процес, з'являється зона асептичного нагноєння. Тканина тут швидко розплавлюється, утворюється абсцес і виникають умови для переміщення осколка. Халькоз здатний спричинити іридоцикліт і вторинну глаукому.

89. Симпатичне запалення, його клініка, профілактика, лікування.

Симпатичне запалення – своєрідна форма хронічного, злоякісного запалення судинної оболонки неушкодженого ока, котре розвивається в разі млявого посттравматичного іридоцикліту в другому оці.

Клініка. Захворювання проявляється в трьох формах запалення судинної оболонки – серозного, фібринозно-пластичного іридоцикліту і хоріоїдиту, нерідко поєднуючись із нейроретинітом.

Симпатичний серозний іридоцикліт характеризується змішаною ін'єкцією очного яблука, білявими преципітатами на задній поверхні рогівки, набряком і гіперемією райдужної оболонки, помутнінням склистого тіла. При змішаній формі на очному дні відзначається гіперемія, розмитість меж диска зорового нерва, розширення вен. Важливою діагностичною ознакою є розширення сліпої плями під час кампіметричного дослідження і звуження поля зору на кольори.

Фібринозно-пластична форма іридоцикліту супроводжується вираженою змішаною ін'єкцією очного яблука, швидким утворенням передніх і задніх синехій, появою ексудату в передній камері та ділянці зіниці з подальшим її заростанням. Унаслідок цього порушується відплив водянистої вологи із задньої камери в передню – настає вторинна глаукома, що призводить до загибелі ока.

Хоріоїдит проходить у вигляді типового ексудативного хоріоїдиту: на очному дні утворюються великі жовтаво-білі вогнища, прикриті набряклою сітківкою. Ця форма найчастіше поєднується з нейроретинітом.

Лікування. Кортикостероїдні препарати призначають у вигляді субкон'юнктивальних або парабульбарних ін'єкцій, інстиляцій та всередину за схемою. Обов'язково застосовують антибіотики під кон'юнктиву і внутрішньом'язово; сульфаніламідні препарати, десенсибілізуючі засоби, індометацин, вольтарен – усередину; мідріатики – місцево (атропін, скополамін) або під кон'юнктиву (адреналін, мезатон).

У міжрецидивний період за показаннями здійснюють хірургічне лікування.

Профілактика полягає в ретельній хірургічній обробці проникаючих поранень ока на мікрохірургічному рівні та проведенні інтенсивної протизапальної терапії в ранні строки після травми.

90. Контузії очного яблука. Їх прояви та лікування.

Клінічний симптомокомплекс у післяконтузійний період різноманітний та включає не тільки симптоми ушкодження очного яблука, але й зміни загального стану організму хворого. У перші дні після травми відзначається у черепно-лицевій ділянці на боці ушкодження, а також головний біль, запаморочення, легка нудота, ускладнення конвергенції під час читання.

Одним із симптомів контузії очного яблука є змішана ін'єкція судин. Вона слабко виражена в перші години після травми, наростає протягом доби, тримається на одному рівні 3-4 дні, а до кінця 1-го – початку 2-го тижня поступово зменшується.

Деякі клінічні прояви контузії очного яблука зумовлені різними судинними порушеннями. Спершу виникає спазм судин, потім їх розширення, що зумовлює реактивну гіперемію переднього відділу увеального тракту оболонки та розширення її судин. При ушкодженні судин виникають внутрішньоочні крововиливи.

Контузія очного яблука супроводжується зміною офтальмотонусу у бік як підвищення, так і зниження. Зміни внутрішньоочного тиску, окрім судинних порушень, можуть спричинити порушення анатомічних взаємовідношень у ділянці кута передньої камери та дренажної системи ока, а також зміни у війковому тілі, котрі призводять до підвищення або зниження його секреторної функції.

Лікування. У разі ушкодження райдужки й контузійних зміщень кришталика потрібний нагляд за такими хворими та за показаннями – хірургічне лікування. При субкон'юнктивальному розриві склери потрібна хірургічна обробка, зашивання розриву.

91. Сторонні тіла рогівки та невідкладна допомога при них.

Поверхневі ушкодження виникають у разі потрапляння дрібних сторонніх тіл, котрі, не пробиваючи капсулу ока, залишаються в кон'юнктиві, склері або рогівці. Як правило, це малі тіла, для їх виявлення використовують бокове освітлення та бінокулярну лупу, біомікроскопію. Важливо з'ясувати глибину розташування стороннього тіла. У разі його локалізації в поверневих шарах відзначаються світлобоязнь, сльозотеча, перикорнеальна ін'єкція, що пояснюється подразненням великої кількості нервових рецепторів трійчастого нерва.

Усі сторонні тіла необхідно видаляти, оскільки тривале перебування їх в оці, особливо на рогівці, може призвести до таких ускладнень, як травматичний кератит або гнійна виразка рогівки. Поверхневі тіла видаляють амбулаторно. Нерідко їх можна зняти вологим ватним тампоном після закапування в око 0,25% розчину дикаїну. Проте, як правило, тіла, що потрапили в поверхневі та середні шари рогівки, вилучають спеціальним списом, жолобкуватим долоток або кінцем ін'єкційної голки. При більш глибокому їх розташуванні, у зв'язку з небезпекою розтину передньої камери, стороннє тіло бажано видаляти хірургічним шляхом, під операційним мікроскопом. Металеве тіло можна вилучити з рогівки за допомогою магніту, у разі необхідності над ним попередньо розрізають поверхневі її шари. Після вилучення стороннього тіла призначають дезінфікуючі краплі, мазі з антибіотиками або сульфаніламідними препаратами, метиленовий синій з хініном, асептичну пов'язку на 1 добу.

Сторонні тіла з глибоких шарів рогівки, особливо на єдиному оці, має видаляти тільки лікар-офтальмолог.

92. Електроофтальмiя. Її клінічні прояви та перша допомога.

Ультрафіолетове випромінювання спричинює так звану електроофтальмію, що її часто спостерігають після дії на очі випромінювання при електрозварюванні. Запалення розвивається після прихованого періоду, котрий триває 4-10 год.

Симптоми: світлобоязнь, сльозотеча, гіперемія кон'юнктиви. Рогівка при цьому прозора, блискуча, проте іноді спостерігаються дрібні пухиреподібні здуття епітелію.

Лікування. Показані інстиляції 0,25-0,5% розчину дикаїну, 2% розчину новокаїну, риб'ячого жиру, обліпихової олії, а також 30% розчину сульфацил-натрію для запобігання інфікуванню.

Невідкладна допомога: інстиляції 0,25% розчину дикаїну, 20% розчину сульфацил-натрію, 1% розчину хініну; холодні примочки на очі, тимчасове перебування хворого у темному приміщенні.

93. Ендофтальмiт та панофтальмiт. Їх клініка, причини, лікування.

Ендофтальміт – запалення внутрішніх оболонок ока. Найчастіше розвивається через 2-3 дні після проникаючого поранення ока і характеризується різким болем в оці, помірним набряком повік і кон'юнктиви, вираженою змішаною ін'єкцією, різким зниженням гостроти зору. Ендотелій рогівки набряклий, у передній камері гній. У склистому тілі спочатку плаваючі помутніння, а потім утворюється абсцес з жовтуватим відсвічуванням зіниці, на місці якого утворюються сполучнотканинні шварти. Це може бути причиною вторинного відшарування сітківки та субатрофії очного яблука.

Панофтальміт – гнійне запалення всіх оболонок ока з бурхливим, гострим перебігом, больовим синдромом, підвищенням температури тіла, іноді блюванням. Місцево спостерігаються різкий набряк повік, хемоз кон'юнктиви, гнійна інфільтрація рогівки і склери з поширенням на ретробульбарний простір і появою екзофтальму, підвищення офтальмотонусу та обмеження рухомості ока. Клініка наростає протягом 1-2 діб з наступною перфорацією рогівки або склери, після чого загальний стан хворого поліпшується і розвивається атрофія очного яблука.

Невідкладна допомога: антибіотики внутрішньом'язово, парабульбарно, всередину і в склисте тіло, кортикостероїдні препарати – супрахоріоїдально, мідріатики – місцево. У важких випадках – задня вітректомія із заміщенням гнійно зміненого склистого тіла розчином антибіотиків. Якщо консервативне лікування не дає доброго ефекту, явища панофтальміту наростають, показана операція – евісцерація очного яблука.

94. Хiмiчнi опіки очей, клініка, невідкладна допомога.

Ступінь опіку очей визначається передусім глибиною ушкодження. Опіки поділяють на 4 ступеня. Об'єм і характер невідкладної допомоги при опіках очей залежить не лише від їх важкості, але й від виду ушкоджуючого агента (кислота або луг).

Невідкладна допомога: а) долікарська: при хімічних опіках – негайне рясне промивання очей водою, водночас з'ясовують анамнез. Промивають очі струменем води з груші, ундинки, шприца, чайника або повторними віджиманнями над оком вати, добре змоченої водою. Тверді частки хімічної речовини в кон'юнктивальній порожнині або на рогівці треба негайно видалити тампоном, пінцетом. Окрім води, при потраплянні в око визначених хімічних речовин можна використати рідини, що мають нейтралізуючі властивості. В умовах опіків чорнильним олівцем застосовують свіжий 3-5% розчин таніну; при опіках кристалами калію перманганату – 5% розчин аскорбінової кислоти; у разі опіку фосфором – 1% розчин сульфату міді або 0,5% розчин хлораміну (промивання водою протипоказане); при опіках вапном використовують 3% розчин ЕДТА; при опіках кислотами – 2% розчин натрію гідрокарбонату або ізотонічний розчин натрію хлориду. Після промивання кон’юнктивальний мішок інсталюють 20% розчин сульфацил-натрію або 0,25% розчин левоміцетину, закладають 1% синтоміцинову емульсію, шкіру повік змащують дезінфікуючою маззю. Хворого направляють до очного відділення стаціонару.

б) офтальмологічна допомога: при опіках II, III, IV ступеня підшкірно вводять протиправцеву сироватку за Безредком. У разі хімічних опіків потрібне повторне промивання ока.

95. Термiчнi опіки очей, клініка, невідкладна допомога.

Ступінь опіку очей визначається передусім глибиною ушкодження. Опіки поділяють на 4 ступеня. Об'єм і характер невідкладної допомоги при опіках очей залежить не лише від їх важкості, але й від виду ушкоджуючого агента.

Невідкладна допомога: Негайне рясне промивання очей водою, водночас з'ясовують анамнез. При опіках II, III, IV ступеня підшкірно вводять протиправцеву сироватку за Безредком. Обпалену шкіру змащують 1% синтоміциновою емульсією, 1% тетрацикліновою або 5% левоміцетиновою маззю; закапують 20% розчин сульфацил-натрію, 0,25% розчин левоміцетину, 0,05% розчин еуфіліну, вітамінні краплі, краплі аєвіту; закладають дезінфікуючі мазі, уводять під кон'юнктиву 0,3-0,5 мл аутокрові з антибіотиками щотижня. Закапують також 0,01% розчин цитралю, обліпихової олії.

96. Внутрiшньоочні пухлини, клінічний перебіг, лікування.

Клініка. Основна діагностична ознака пухлини очної ямки – екзофтальм. В умовах як доброякісних, так і злоякісних пухлин спостерігаються обмеження рухливості ока, зміна ширини очної щілини, порушення репозиції ока, зміщення очного яблука праворуч або ліворуч. На очному дні при пухлинах очної ямки відзначаються застійний диск зорового нерва, атрофія диска, крововиливи, складчастість і відшарування сітківки. Зникнення зорових функцій, порушення рефракції відповідають змінам на очному дні. Зміни периферичного поля зору характеризуються концентричним звуженням поля на білі та кольорові об'єкти, появою парацентральної позитивної скотоми в поєднанні із сектороподібним порушенням периферичного зору і центральною скотомою.

З-поміж інших ознак новоутворень очної ямки слід відзначити розширення сліпої плями, порушення регуляції внутрішньоочного тиску, диплопію.

Лікування. Лікування доброякісних пухлин очної ямки – хірургічне.

Лікування злоякісних новоутворень очної ямки комплексне й радикальне. Як правило, призначають комбіноване лікування – хірургічне та променеву терапію. Обсяг хірургічного втручання визначається локалізацією та поширеністю пухлини. Не завжди вдається здійснити радикальну операцію та розітнути пухлину в межах здорових тканин, оскільки неможливо шляхом макроскопічного огляду визначити поширеність новоутворення. Тому хірургічне лікування поєднують із телегамматерапією.

97. Військова лікарська експертиза при захворюванні очей.

Придатність до служби в Збройних Силах України визначають згідно зі спеціальним наказом, що містить інструкції з медичного огляду призовників і військовослужбовців.

Для служби придатні особи з гостротою зору, не нижчою ніж 0,5 на здоровіше та 0,05 – на слабше око з корекцією. Рефракція має не перевищувати 6,0 дпт при короткозорості й далекозорості, а в разі астигматизму будь-якого виду різниця рефракції має бути не вищою за 3,0 дит.

У наказі є спеціальні статті, де зазначено вимоги, що висуваються до органа зору для певної спеціальності на даний момент.

98. Виявлення агравації та симуляції. Контрольні методи виявлення гостроти зору.

Симуляція – це вигадування хвороби, котрої немає.

Агравація – значне перебільшення існуючих функціональних порушень.

Є численні офтальмологічні проби та способи, за допомогою котрих лікар має змогу довести, що скарги не відповідають справжньому стану органа зору. Усі методи грунтуються на таких умовах, за яких відповіді обстежуваного суперечать законам оптики та фізіології зору.

Методи визначення симуляції бінокулярної сліпоти:

• Тест фіксації за Шмідтом-Рімплером (обстежуваному пропонують спрямувати погляд на відчутний предмет)
• Проба із дзеркалом (розташовують дзеркало так, щоб у ньому відбивались оточуючі предмети, потім повертають дзеркало і стежать за рухом очних яблук)
• Проба із зіничними реакціями (у сліпих людей немає реакції на світло)
• Тест на введення обстежуваного в оману (пропонують позмінно дивитись у різні боки, повторюючи рухи очей пацієнта рухами пальців і коментуючи їх уголос, через деякий час припиняють коментувати, продовжуючи саму демонстрацію)
• Тест на наближення небезпечного предмета (якщо до уявно сліпого ока швидко наблизити гострий предмет, це спричинить рефлекторне моргання або відсмикування голови)
• Тест ротації (голову обстежуваному пасивно повертають праворуч-ліворуч на 30°)

Методи визначення симуляції монокулярної сліпоти

• Дослідження реакцій на зіниці (за умови цілковитої сліпоти на одне око прямої реакції на світло немає, а співдружна зберігається)
• Проба Шмідта-Рігіплера (пропонують фіксувати зором руку, лікар визначає, чи фіксується рука уявно сліпим оком)
• Тест прикривання (закриваючи обстежуваному позмінно одне або друге око, стежать за встановленням фіксації)
• Метод Сандоміра (пригощаючи обстежуваного сигаретою, подають її в той кут, що відповідає сліпому оку, та пропонують припалити)

Методи визначення бінокулярної та монокулярної слабкості зору

• З метою виявлення симуляції порушень кольоровідчуття демонструють таблиці Рабкіна в зміненій послідовності, закривають номер таблиці (сторінки).
• У визначенні симуляції звуження периферичних меж поля зору допомагає дослідження на периметрі з різною точкою фіксації та з різних відстаней.
• Симуляцію зниження темнової адаптації можна виявити застосуванням різних умов дослідження та шляхом подальшого співставлення поведінки обстежуваного і лікаря в затемненому приміщенні або на адаптометрах.

99. Встановлення групи інвалідності внаслiдок порушення зору.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, значне зниження кваліфікації, значні утруднення у виконанні професійної праці внаслідок анатомічних дефектів).

До них відноситься повна чи практична сліпота на одне око (гострота зору менша 0,05 з корекцією чи концентричне звуження поля зору до 10 градусів);

100. Офтальмоскопія, її види.

Зворотна офтальмоскопія. Дослідження проводять у темному приміщенні. Джерело світла розташовують трохи ліворуч за головою пацієнта. Офтальмоскопом спрямовують світло від лампи на зіницю ока обстежуваного та, отримавши червоне світіння з очного дна, перед оком пацієнта розташовують лупу +10... +13 дпт за 10 чи 7-8 см від нього. Відбите дном ока світло заломлюється лупою та створює перед лікарем уявне, обернене, збільшене в 4-6 разів зображення деталей ока. Зображення лікар бачить через отвір офтальмоскопа.

Пряма офтальмоскопія. У даному випадку як лупа діє сама оптична система ока – рогівка і кришталик. Деталі дна ока при цьому збільшуються в 14-16 разів, що дає змогу більш ретельно досліджувати зміни на ньому, ніж в умовах зворотної офтальмоскопії. Пряму офтальмоскопію можна проводити за допомогою дзеркального офтальмоскопа, а також сучасними ручними електричними офтальмоскопами.

Дата добавления: 2015-05-26