Особливості методики розвитку фізичних якостей

Методика розвитку фізичних якостей у дітей, які за станом здоров’я відносяться до спеціальної медичної групи.

Методика проведення коригувальних вправ.

Заняття коригувальною гімнастикою проводяться груповим методом (тривалість уроку 30-45хв.) та індивідуально в кабінетах ЛФК при дитячих лікувальних закладах.

В склад групи рекомендується включати дітей однієї вікової групи з однаковими викривленнями хребта.

При сколіозі доцільно підбирати вправи суворо за анатомо-фізіологічним впливом у відповідності до форми, напрямку і ступінню викривлення хребта. Вони повинні відповідати принципам корекції.

При корекції зміщення тіл хребців у фронтальні площині виконують вправи для розтягування м’язів з врахуванням напрямку викривлення хребта у ввігнутий бік і скорочення розтягнутих м’язів на випуклій. При сколіозі грудного відділу хребта застосовують асиметричне положення рук, поперекового – ніг. Нахил слід виконувати тільки в бік випуклості викривлення. Дітей з S-подібним викривленням навчають фіксувати відповідні відділи хребта: слідкують, щоб скорочувались м’язи того відділу хребта, корекцію якого проводять.

У випадку сколіотичного посилення фізіологічних вигинів в сагітальній площині (кіфозу у грудному відділі хребта і лордозу - у поперековому) суворо слідкують, щоб розгинання тулуба виконувалось на рівні вершини грудного кіфозу, а для зменшення поперекового лордозу (в.п. лежачи на животі) під живіт підкладають мішечок з піском. Нахили вперед виконують в поперековому відділі.

При сколіотичній хворобі викривлення хребта у сагітальній площині може бути відсутнім, а може бути виражено в різних ступенях. Інколи замість кіфозу в грудному відділі відмічається лордоз, а в поперековому – кіфоз. В таких випадках заняття варто будувати відповідно до патології, яка є в дитини. Особливо важко коригувати торсію хребців, яка потребує точності виконання вправи. Наприклад, при правобічному грудному сколіозі необхідно виконувати поворот плечового поясу і правої руки справа наліво при фіксованому тазі і поперековому відділі хребта. Фіксуючи грудний відділ, можна виконувати торсію поперекового відділу зліва направо. Дотримуючись цих принципів складають приблизний індивідуальний комплекс вправ з врахуванням ступеня і характеру викривлення хребта, віку, статі, тренованості дитини. Протягом курсу лікування вправи слід періодично змінювати.

Загальні правила розвитку окремих рухових якостей при відхиленнях в стані здоров'я дітей і підлітків:

Проводити фізкультурно-оздоровчу роботу по розвитку певних рухових якостей можна тільки після досягнення (за допомогою системи попередніх занять фізичними вправами) достатнього рівня розвитку і функціонального стану провідних систем організму.

Обережно відноситися до засобів, які використовуються для розвитку відстаючої рухової якості, що важко піддається стимулюванню. З'ясовувати причину відставання, не форсувати подолання відставання окремої рухової якості.

Практика показує, що на початку навчального року доцільно працювати над розвитком витривалості до виконання помірноїроботи, а потім – інтенсивнішої, згодом силу, швидкість, швидкісно-силові якості. Така послідовність зберігається на подальших роках. Гнучкість і координаційні якості можна розвивати з перших занять.

При розвитку витривалості неприпустимо доводити учнів до значного стомлення. Доцільно міняти вправи, робити інтервали в процесі виконання вправ, оскільки причиною відставання може бути незадовільний функціональний стан нервової системи, висока стомлюваність під впливом монотонної роботи.

Поступово збільшувати інтенсивність і тривалість навантажень, якщо зниження витривалості обумовлено відхиленнями в стані органів дихання. Понижена унаслідок захворювання функціональна здатність дихального апарату відновлюється поволі, і не можна допускати форсування тренувальних занять в уникнення можливих несприятливих реакцій з боку дихальної системи, що виявляються в зниженні ЖЕЛ і інших функціональних показників.

Особливістю занять з учнями спеціальних медичних груп є поступове підвищення навантаження за рахунок збільшення його обсягу а не інтенсивності. Тому для них є більш доцільним розвиток загальної витривалості, яка підвищує функціональні можливості вегетативних систем організму, а не спеціальної витривалості, яка направлена на вдосконалення механізмів локальної витривалості окремих м’язових груп. Обсяг і інтенсивність навантаження, інтервали відпочинку підбираються таким чином, щоби ЧСС у кожному завданні досягала би допустимого максимуму. Таким максимумом для учнів СМГ може бути ЧСС 120-130 - 150-160 ск./хв.

Розвиток витривалості циклічними вправами показано усім учням СМГ. Основним засобом розвитку загальної витривалості є циклічні вправи: ходьба з частотою кроків 110-120 в хв. (чоловіки) і 120-130 кроків за хв. у жінок; біг, плавання, ходьба на лижах тощо.

Біг є одним з найбільш доступних і ефективним засобом розвитку загальної витривалості. Спочатку використовується чергування рівномірного повільного бігу з ходьбою (тест Купера). Темп бігу – малої інтенсивності з Частотою кроків 150-160 за хв.. Обсяг бігового навантаження на занятті у перший тиждень для дівчат 200-400 м, для юнаків 400-800м. Дистанція бігу від 50 до 200 м- решта ходьба. Кількість повторень від 3 до 8-ми разів. Інтенсивність навантаження встановлюється індивідуально.

З ростом тренованості обсяг бігового навантаження збільшується за рахунок зменшення інтервалів відпочинку і збільшення дистанції. Добавляється бігу перемінному темпі від 50 до 400м, спеціальні бігові вправи, кросовий біг від 500 до 2000м. Час безперервної роботи доводиться до 30-45 хвилин.

Сумарний обсяг бігового навантаження на кожному занятті може досягати таких величин: в 1 семестрі – 400-800м (для дівчат) і 600-1000м для юнаків. У наступних семестрах обсяг бігового навантаження збільшується на 500м і досягає у 8-му семестрі 2000-3000 (д) і 3000-4000 (ю).

Для розвитку витривалості рекомендується проводити піші походи по середньо пересіченій місцевості (на 2—3 км для дівчин і 5—6 км для юнаки). У походах повинні використовуватися стрибкові вправи, вправи на силу. Наприклад: швидкі спуски з гірки 15—20 м, подолання стрибком ям, канав, кидки каменів по цілі, перенесення товариша на 5—10м.

У літню пору для тренування витривалості рекомендується повільне плавання, веслування, катання на велосипеді. У зимовий час передбачаються прогулянки на лижах у лісі, по середньо пересіченій місцевості (юнаки не більш 5 км, дівчата 2—3 км), катання на ковзанах.

Вправи на витривалість виконуються без зайвої напруги, чергуються з відпочинком і вправами на розслаблення. Дихання повинне бути вільним, бажано дихати тільки носом.

Вважається, що оптимальним об’ємом спеціальних вправ на занятті, який забезпечує значний ріст силових і швидкісно-силових якостей протягом навчального року є обсяг, який складає 60% часу основної частини заняття. Розвиток швидкісних якостей у школярів, які мають слабку фізичну підготовленість, відбувається найбільш ефективно, якщо у заняття цілеспрямовано включати спеціальні вправи в обсягу 40% часу основної частини заняття.

Рекомендується почергово змінювати на кожному наступному занятті навантаження, які направлені на виховання швидкісних чи швидкісно-силових якостей і витривалості. Таке розподілення навантажень більш ефективне, ніж послідовне виховання цих якостей на одному занятті.

Розвиток сили здійснюється паралельно з розвитком інших фізичних якостей за допомогою комплексу засобів загальнорозвивального і силового спрямування. Особливу вагу приділяють силі м’язів спини, черевного пресу, верхнього плечового поясу, які сприяють утворенню м’язового корсету. Максимальна ЧСС при виконанні вправ на силу – 130-140 ск./хв. При гіпертонічній хворобі, прогресуючій міопії зі змінами на очному дні виключаються вправи зі значними обтяженнями, натужуваннями, стрибками, метаннями.

Не форсувати заняття фізичними вправами, якщо причиною відставання у витривалості служить незадовільний стан опорно-рухового апарату, надмірна маса тіла, вади центральної і периферичної нервової системи. В цьому випадку необхідна попередня підготовка кістково-м'язової системи і використовування вправ помірно силового характеру, при яких перемикають роботу з однієї м'язової групи на іншу.

При розвитку сили не застосовувати вправи з граничним напруженням. Якщо порушення нервової регуляції перешкоджає розвитку сили обережно використовувати вправи, пов'язані з навантаженням на хребет (надмірні згинання і т.п.).

Спеціальні вправи для розвитку сили:

вправи з обтяженням — набивним м'ячем, вага м'яча для юнаків від 1,5 до 2 кг, для дівчат від 1 до 1,5 кг (застосовуються різноманітні кидки набивного м'яча з різних вихідних положень: сидячи, лежачи); стрибки на одній, двох ногах поперемінно з м'ячем і без м'яча в руках, стрибки з просуванням уперед; глибокі присідання з м'ячем (вищевказані вправи виконуються в приміщенні і на повітрі; кількість стрибків для юнаків і дівчат різна, встановлюється викладачем на заняттях); метання — м'яча, гранати, каменів, ядра (з місця, із кроку, розбігу, на дальність і в ціль);

ігри з бігом і метанням (юнаки і дівчата) — «салки» з вибиванням (гра проводиться з «осаливанием» граючих тенісним м'ячем), метання гумових дисків на дальність;

комбіновані вправи на гімнастичному ослоні, вправи з гімнастичним ослоном: групові присідання, піднімання й опускання ослона праворуч ліворуч не згинаючи ніг у колінах (для цієї вправи підбираються учні по росту) різного роду упори об ослін; стрибкові вправи з використанням гімнастичної лави, стрибки з підлоги на лаву, через лаву, з упором об лаву.

Розвиток спритності здійснюється протягом усього періоду навчання (здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів; зберігати стійку рівновагу; відчувати і засвоювати ритм; довільно розслабляти м’язи; узгоджувати рухи в руховій дії). Вправи на рівновагу тренують вестибулярний апарат, підвищують тонус нервової системи, сприяють розвитку координації рухів, орієнтації в просторі, ці вправи розвивають і вдосконалюють також м’язове відчуття, яке необхідне для формування постави. Використовуються вправи з елементами новизни і координаційної складності.

Для розвитку спритності використовуються ритмічна гімнастика, танцювальні вправи, рухливі і спортивні ігри.

Вправи на спритність призводять до швидкої втоми, тому їх кількість, інтервали відпочинку між ними встановлюються індивідуально. Для учнів з прогресуючою міопією виключаються вправи пов’язані з різкою зміною положень голови, стійки на голові тощо.

Учням з патологією кишково-шлункового тракту з підвищеною секрецією і моторикою слід обмежити участь в естафетах, спортивних іграх у зв’язку з підвищеною емоційністю цих занять.

Спеціальні вправи для розвитку спритності:

виконання елементів акробатики, як для юнаків, так і для дівчат (матеріал зазначений у програмі з фізичного виховання)

стрибки опорні (висота для юнаків 110 см, для дівчат - 1 м), різні наскоки в упор присівши, зіскоки прогнувши, з поворотом тіла на 180°, з ударами рук за спиною, над головою праворуч, ліворуч, стрибки зі згинанням правої, лівої ноги, з розведенням ніг у сторони; стрибки з пружинного містка, відпрацьовування техніки наскоку на місток і зіскоку з містка, виконання різних рухливих ігор (у залежності від підготовленості груп), наприклад «боротьба за м'яч», «м'яч капітану», «салки», «пятнашки»;

різні елементи спортивних ігор: у баскетбол, волейбол естафети з бігцем, стрибками, з передачею предметів, з лазанием по гімнастичній стіні і подлезанием під снаряди («коня «козла»);

Розвиток гнучкості слід починати з вправ на розслаблення, активних вправ на розтягування м’язів, використовуючи для цього різні пружні рухи, нахили, махові рухи. Потім поступово вводяться пасивні рухи, до яких відносяться вправи з використанням маси власного тіла, з самозахопами, з допомогою партнера.

Розвиток гнучкості досягається за допомогою вправ, які можна поділити на три групи:

1.вправи, які забезпечують покращення рухомості у суглобах за рахунок збільшення розтяжності м’язово-звязкового апарату;

2.вправи на розслаблення, які забезпечують збільшення амплітуди рухів у суглобах за рахунок здатності м’язів до максимального розслаблення;

3. силові вправи (за допомогою партнера і спеціальних пристосувань).

При розвиткові прудкості на початкових етапах застосовуються швидкісні вправи, які розвивають швидкість рухової реакції, швидкість окремих рухів, здатність збільшувати у короткий час темп рухів (вправи зі зміною темпу і характеру рухів за сигналом, дріботливий біг, елементи рухливих і спортивних ігор). На подальших етапах застосовуються швидкісні вправи, які спрямовані на розвиток швидкості цілісного руху. Для учнів із захворюваннями серцево-судинної системи і органів травлення, зору не рекомендується пробігання дуже коротких відрізків, оскільки при цьому виникає різка зміна діяльності, що їм протипоказано.

Розвивати швидкість, використовуючи різноманітні вправи, пов'язані з швидким реагуванням по сигналу і виконуючи рухи у високому темпі. При цьому враховувати наявність відхилень в стані опорно-рухового апарату і серцево-судинної системи. Не проводити заняття, направлені на розвиток швидкості в холодних приміщеннях і на морозі без попереднього розігрівання м'язів. Добре зарекомендував себе інтервальний метод з достатньо тривалими інтервалами відпочинку між повтореннями вправ.

Для розвитку швидкості застосовують:

різні види бігових вправ - естафети на різні дистанції (юнаки 4х25м,4х30 м, 2-3 рази; дівчата 4х15 м, 4х20 м, 1—2 рази);

прискорення з низького старту (юнаки па дистанцію20—30 м,2—3 рази; дівчата — 15—20 м, 1—2 рази);

біг звичайний, перехідний у рівномірне прискорення (юнаки на дистанцію 40—45 м, дівчата—20—25 м, 2—3 рази для юнаків і дівчат), після прискорення продовжується біг по інерції 10-15 м;

біг в ігрових ситуаціях, наприклад, під час гри в баскетбол навчити швидкого пересування і раптових зупинок, пробіжкам уперед, назад, вправо, уліво;

гру в баскетбол за спрощеними правилами і зі скороченим часом (юнаки 15—20 хв, дівчата 8—10 хв, включаючи відпочинок, 2 рази);

елементи гри у футбол на малій площадці (дляюнаків);

ведення м'яча, швидка передача м'яча партнеру, раптові зупинки при бігу з м'ячем; гра в бадмінтон (дівчата): розвиток реакції, короткі пробіжки вперед, назад, убік;

у зимовий час — біг на ковзанах на коротку дистанцію (юнаки 25—30 м, дівчата 15—20 м), пересування на лижах під ухил.

Усі перераховані вище вправи крім швидкості тренують швидкісну витривалість і загальну витривалість організму. Паралельно тренується дихання, підвищується адаптація організму до фізичних навантажень серцево-судинної системи. Створюються сприятливі умови для розвитку кістякової мускулатури, поліпшуються обмінні процеси. Пристосування організму до фізичних навантажень відбувається поступово.

ТАКИМ ЧИНОМ урок фізичної культури у дітей спеціальної медичної групи характеризується такими особливостями:

1. Обов’язкове включення в кожен урок вправ для формування правильної постави, на розслаблення і спеціальних дихальних вправ.

2. Урок складається з 4-х частин.

3. Шикування дітей відбувається не за зростом.

4. Допустимим є застосування пасивного відпочинку.

5. Дозволяється виконання загальнорозвивальних вправ у довільному, зручному для дитини темпі.

6. Розучування (удосконалення, закріплення) лише однієї вправи в основній частині уроку.

7. Повторення основної вправи на більше 5ти разів.

8. Обов’язкове проведення гри.

9. Вимірювання ЧСС і ЧД, з записом у щоденнику самоконтролю.

Дата добавления: 2015-05-26