Германська мова франків –суперстрат для французької мови

21. Типи класифікації мов: типологічна та генетична.

22. Генетична класифікація германських мов (заснована на ознаці їх походження зі спільноінодоєвропейської / праіндоєвропейської мови-основи, тобто на понятті спорідненості).

23. Підгрупи германської групи

Західна підгрупа: англійська, німецька, нідерландська (голландська), африкаанс (бурська), ідиш, фризька

Північна (скандинавська): ісландська, норвезька, фарерська, шведська, датська

Східна: готська, бургундська, вандальська

24. Класифікація германських племен, за Плінієм Старшим:

а) Вінділи, до яких він відносив готів і бургундів, карінів, варінів. Жили на сході території, зайнятої германськими племенами.

б) Інгевони (або інгвеони): племена кімврів, тевтонів, хавків, англи, сакси, фризи. Жили в північно-західній частині германської території – на берегах Північного моря і на півосторві Ютландія.

в) Істевони (іскевони): бруктери, хамави, салії, пізніше злилися в племінні союзи франків: приренські племена– на заході германських земель – на Рейні.

г) Герміони (гермінони): маркомани, квади, лангобарди, алемани, баварці – на півдні германських земель.

д) Певкіни і бастарни – жили на сході “по сусідству з даками”; на тер. тепер. Румунії.

е) Гіллевіони – у Скандинавії; територіально ізольовані від інших германських племен.

25. Сучасний еквівалент назв германських племен

вінділи східногерманські

інгевони -припівнічноморські

істевони ‑ рейнсько-везерські (франкські)

гермінони ‑ приельбські

гіллевіони ‑ скандинавські

26. Важливим мовним та історичним джерелом є “Варварські правди” – записи законів германських держав (вестготів, бургундів, франків, алеманів, лангобардів, турінгів, баварів) (5-9 ст. н.е.), де наводиться багато відомостей про їхню соціальну структуру. Спочатку вони писалися латинською мовою, однак із вкрапленнями германської термінології, що відображала правові відносини германців, а пізніше мовами германськими (англосаксонською, фризькою, скандинавськими).

27. Після утворення в V-VІ ст. на руїнах Римської імперії нових варварських держав, заснованих франками, готами, лангобардами та ін. германськими племенами, з’являються латинські “історії” цих племен. Їх авторами були германці, що дістали освіту в Римі й прагнули прославити свій народ, розповівши про його походження й подвиги. Найбільш раннім зразком такого твору, що спирався на традиції латинської історіографії, був історичний твір готського сенатора Кассіодора, написаний у 526-533 рр. за розпорядженням остготського короля Теодоріка. Цей твір дійшов до нас тільки в стислому викладі в “Історії готів” Йордана. Готський історик Йордан (6 ст.) пише про готів, їх походження та ранню історію. Богослов та історик Григорій Турський (6 ст.) з племені франків описав Франкську державу при перших Меровінгах. Беда Високоповажний (поч. VІІІ ст.) створив “Церковну історію народу англів”, де описано розселення германських племен англів, саксів та ютів на території Британії та утворення перших англосаксонських королівств. Інші джерела: Павло Діакон, “Історія лангобардів” (бл. 790 р. – 8 ст.); Відукінд “Історія саксів” (967 р.); Саксон Граматик “Історія данів” (бл. 1200 р.); давньоісландський політ. діяч, поет й історик Сноррі Стурлусон “Книга норвезьких королів” (“Земне коло” бл. 1230 р.). Більшість цих авторів поряд з описом справжніх історичних подій повідомляють також чимало напівлегендарних фактів, беручи їх з усних легенд, народного епосу та інших джерел. ||

Культура та історія давніх германських племен

1. Учені пояснюють схильність давніх германців до переселень особливостями їхнього суспільного й економічного ладу, а саме екстенсивною системою землеробства та великою роллю скотарства та мисливства.

Екстенсивна система землеробства – примітивна техніка хліборобства, коли панує перелогова система, за якої поле швидко виснажувалося, і треба було займати нові землі.

Перелогова система: після використання дiлянку на кiлька рокiв залишали й використовували новi площі, якi до цього ранiше уже були в користуваннi (перелоги).

2. Житло давніх германців

Германські роди не любили селитися близько один до одного. Їхні будинки були високими подовженими спорудами площею 200 кв. м, розраховані на 20-30 чоловік. У випадку поганої погоди разом із людьми жила худоба. Навколо будівлі лежали поля та пасовиська роду.

3. Ремесла:

За часів Тацита германці добували й обробляли залізо, золото, мідь, срібло, олово, свинець, займалися ткацтвом, гончарством, ковальством, виробництвом мила та барвників для тканин, суднобудуванням та риболовлею.

4. Пережитки матріархату в давніх германців виявлялися в тому, що роль жінок і в суспільному, і в релігійному житті була дуже значною. За словами Юлія Цезаря, гадання знаходилося в руках літніх жінок. Жерці-чоловіки племені наганарвалів навіть перевдягалися в жіночий одяг.

5. Занепад родового устрою супроводжувався появою спадкової родової аристократії. Вона складається з племінних ватажків, військових начальників та їх дружинників, які зосереджують у своїх руках значні матеріальні багатства. Общинне землеволодіння витісняється розділом земель, виникає соціальна та матеріальна нерівність, що закріпляється спадково.

Цей процес завершується після падіння Римської імперії. Коли германські племена завойовували римські території, їм треба було створювати свої органи управляння замість римських. Так виникає королівська влада..

Процес формування германських королівств починається у 5 ст. і відбувається по-різному в різних племен.

Східні германці організовують такі королівства:

1) остготське в Італії;

2) вестготське в Іспанії;

3) бургундське на середньому Рейні (у 534 р. приєднано до франкської держави);

4) вандальське в Північній Африці (у середині 6 ст. остготське та вандальське королівства були знищені Візантією).

5) лангобардське в північній Італії (завойовано Карлом Великим у 8 ст.).

*Лангобардів окремі вчені залучають до західних германців.

Франки, вестготи, бургундці потім змішалися з романізованим населенням Галлії та Іспанії. Назви германських племен залишилися в географічних назвах – Франція, Бургундія, Ломбардія.

Західні племена англів, саксів та ютів переселяються у 5-6 ст. до Британії, де завойовують кельтів та утворюють свої королівства Кент (юти), Вессекс, Суссекс, Ессекс (сакси), Східну Англію, Мерсію та Нортумбрію (англи).

Але найбільш могутнім стало королівство західних груп племен, об’єднаних під назвою франків. У 5 ст. конунги з роду Меровінгів засновують королівську династію. Під керівництвом короля Хлодвіга (481–511) франкська держава стає дуже могутньою, її підтримує й римська церква. Найбільший вплив при дворі здійснювали так звані майордоми – представники знатних родів. що керували частинами країни. Майордоми з династії Каролінгів приходять на зміну Меровінгам на королівському престолі. Карл Великий (768-814), який отримує від папи римського титул імператора Римської імперії, сприяє укріпленню держави. Його правління називають «Каролінгським Відродженням». Після смерті Карла імперія розпадається, на три головні частини, що стали основою сучасних Франції, Німеччини та Італії.

6. Концепти часу й простору (про простір див. детальніше в матеріалах лекцій щодо будови світу – світове дерево, опозицію світу людей ворожій людям землі тощо).

Існують чотири головні точки зору на час і простір: динамічна і статична, субстанціальна та релятивна (виникають пізніше).

У давніх германців ранніх епох час тлумачиться як ні з чим не зв'язаний ні в минулому, ні в майбутньому, ні з чого не випливає та ні в що не виливається. Це статичний підхід. Засіб виробництва нібито “моделював” циклічний характер сільськогосподарського процесу: існує “світовий рік” як повернення того, що є, час не біжить у майбутню нескінченність, а немов замикається в межах циклу. Це “просторовий” тип мислення, де час розглядається в термінах простору. Наприклад, навіть у давньоанглійській мови не було форм майбутнього часу – тільки минулий та теперішній.

Додаткова інформація: значно пізніше – у 16-17 ст. – в європейській свідомості закріплюється лінійна чи динамічна модель часу, його нескінченність як форми руху, хоча перше відкриття цієї лінійності було зроблене теологами (зокрема Аврелієм Августином (354-430 рр.), єпископом з м. Гіппона (Північна Африка), які розробили християнську концепцію історії (від гріхопадіння до Страшного суду). Зазначене розуміння часу стало історичним, суб'єктивним за змістом. Воно вводило людину в таке відношення до світу, коли вона сама вже була здатна відповідати за своє буття в часі, вибирати в житті гріховність або чесні, моральні вчинки.

Таким чином, статичний підхід розуміє час через простір, динамічний ‑ через розвиток дійсності. Пізніше розвиваються субстанціальний та релятивний підходи. Субстанціальний підхід намагається виділяти властивості часу та простору через них самих, а релятивний ‑ через взаємодію різних об'єктів.

Сформульовані Ісааком Ньютоном субстанціональні властивості простору і часу становлять основу принципів класичної механіки, яку він створив. Час і простір виявляються “порожніми” формами, котрі не заважають дослідженню взаємодії окремих тіл. Ньютон розрізняв абсолютний та відносний час і простір. Абсолютний, істинний математичний час, згідно з Ньютоном, без віднесення до будь-чого зовнішнього, плине рівномірно й інакше називається тривалістю. Абсолютний простір залишається завжди однаковим і нерухомим.

Таким чином, у системі Ньютона простір і час відокремлені один від одного й від власного змісту. Вони – абстрактні умови механічного руху. Проте конкретні межі їх застосування були усвідомлені лише в кінці минулого століття, разом із розвитком нової фізики, з появою теорії відносності Альберта Ейнштейна.

Розвиток уявлень про час і простір у сучасній фізиці йшов одночасно з ломкою механічної картини світу, тобто із спростуванням концепції Ньютона про “порожні” час і простір як єдино можливі форми руху в природі. Ейнштейн розробляє загальну теорію відносності, яка поширювала принцип відносності на будь-які системи, що рухаються, та наголошувала на невід’ємному зв’язку між часом та простором.

Рівняння тяжіння, які розробив Ейнштейн, розкривають сталу, статичну “модель” Всесвіту, тотожну саму собі. Проте радянський вчений А.А. Фрідман сформулював “динамічну” модель Всесвіту, де речовина рухається під впливом гравітаційних сил.

7. Ставлення германців до землі та багатства:

Германські племена суперничали між собою за луки й пасовиська, що римлянам було не цілком зрозуміло. Цезар пише: “Величезну славу в германців має те плем`я, яке, розоривши сусідні області, оточує себе якомога більшими пустирями”. Незрозумілим для римлян було і ставлення германців до землі. Рабовласники цінували земельну власність, прагнули її розширити, а германці без жалю розставались зі старими полями й переходили на нові. Вони не ділили землі між собою, а обробляли її спільно, родовою общиною, порівну користуючись вирощеним продуктом.

Германці були ще далекими від приватної власності на землю, навіть майнової нерівності Цезар відзначав, що відсутність багатих і бідних зумовлює надзвичайну згуртованість всіх членів племені.

8. Сенс життя – служити родові; героїчно загинути та потрапити в Вальгаллу вважалося найбільшим благодіянням.

Дата добавления: 2015-05-26