Предмет етики

Розділ 1. Етика як філософська наука

Етика є однією із філософських дисциплін. Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з’ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Етимологія термінів “етика” та “мораль”

Термін “етика” походить від давньогрецького слова ήΰος (ήΰιχά), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше – звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 – прибл. 430 до н. е.), Демокріт (прибл. 460 – прибл. 370 до н. е.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об’єктивного світу, людини.

Взявши за основу слово “ēthos” у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384 – 322 до н. е.) утворив прикметник “ēthikos” (“етичний”) для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Він відрізняв їх від діаноетичних (інтелектуальних) чеснот, а також від афектів, вроджених здібностей: “Якщо чесноти не є ні афектами, ні здібностями, то залишається тільки визнати їх набутими якостями душі”. Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму – пам’ять; етичними (моральними) чеснотами – помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою, їй Арістотель присвятив праці “Нікомахова етика”, ‘Евдемова етика”, “Велика етика” (стислий конспект двох перших праць).

Намагаючись точно перекласти термін “ēthos”, давньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106 – 43 до н. е.) запровадив термін “moralis” (“моральний”), який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду тощо. Він вів мову про моральну філософію, маючи на увазі сферу знання, яку Арістотель назвав етикою. Згодом, у IV ст. н. е., виник термін “moralitas” – “мораль”.

Обидва терміни (“етика” і “мораль”) увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю – реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку ці терміни часто ототожнюють. Зокрема, ведучи мову про етику вчителя, медичного працівника тощо, мають на увазі специфіку їх моралі. Синоніми в науці, як правило, дезорієнтують, тому кожен науковий термін має бути закріплений за відповідним поняттям і денотатом (лат. denotatus – позначений) – предметом або класом предметів, позначених відповідним іменем.

Термін “мораль” використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні “етика – наука про мораль” він мислиться в загальному значенні, а в судженні “мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості” – у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність – реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з’ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Дата добавления: 2015-05-26