Комуністична мораль

Цей неоднозначний феномен було обґрунтовано у XIX ст. (німецькі філософи К. Маркс, Ф. Енгельс, пізніше – російський політик В. Ульянов (Ленін) (1870 – 1924), документи Комуністичної партії колишнього Радянського Союзу) як підпорядковану конкретній політичній меті ідеологічну конструкцію, покликану опанувати свідомістю, духовним життям передусім пролетарських мас, спрямувати їх на класову боротьбу за повалення буржуазного ладу і побудову “справедливого і гуманного комуністичного суспільства”. Оскільки постала вона як ідеологічна система, є багато підстав вважати її феноменом квазіетики, бо її постулати так і не стали суттю індивідуального і суспільного буття людини, внутрішньою спонукою в її відносинах з іншими людьми і світом.

Теоретики й апологети комуністичної моралі репрезентували її як мораль пролетаріату, антипод моралі буржуазної, сукупність моральних норм і принципів комуністичної суспільно-економічної формації, вищий етап морального розвитку людства, її джерелом було проголошено соціальне становище робітників, їх боротьбу за ліквідацію приватної власності, експлуатації; головними нормами – класову солідарність, інтернаціоналізм, колективізм; критеріями – свідому участь трудящих у комуністичному будівництві. Основні принципи комуністичної моралі були сформульовані у нав’язуваному в колишньому Радянському Союзі (Програма КПРС) моральному кодексі будівника комунізму, що, за ствердженнями, фіксував моральні норми, властиві людині-творцю комуністичного суспільства. Найвищими вимогами комуністичної моралі кодекс декларував відданість справі комунізму, патріотизм, соціалістичний інтернаціоналізм, сумлінну працю на благо суспільства, усвідомлення громадянського обов’язку, нетерпимість до порушень суспільних норм. У міжособистісних взаєминах він орієнтував на колективізм, взаємодопомогу, у відносинах між народами – на дружбу, братерство, нетерпимість до національної і расової ворожнечі, інтернаціональну солідарність трудящих різних країн. Відповідно окреслював він і моральні риси будівника комунізму: чесність, правдивість, моральну чистоту, взаємоповагу.

Однак попри твердження про найвищий вияв гуманізму комуністичної моралі, навіть на теоретичному рівні вона сіяла класовий антагонізм, національну роз’єднаність, свідчила про намагання підпорядкувати свідомість, реальну моральну практику людей класовим політичним інтересам, що було прямим посяганням на свободу волі особистості. Ще сильніше контрастувала з цими твердженнями реальна практика у країнах, яким довелося пережити експерименти, пов’язані зі спробами побудови комуністичного суспільства. Намагання вкоренити штучну комуністичну мораль спричинювало витіснення традиційної для народів моралі, що мало своїм наслідком моральний вакуум і різноманітні деформації у моральній сфері. З одного боку, воно пробуджувало соціально-політичну агресивність, з іншого – конформізм. Свідченням цього були заохочення доносів на політично неблагонадійних осіб, дискримінації з політичних міркувань народів, тотальні політичні репресії, голодомор тощо. Викривленню піддавалися такі чесноти, як правдивість, щирість, мудрість, ініціативність, здатність до творчого, критичного мислення, які витіснялися такими моральними вадами, як обмова, брехня, зрада тощо. Справжній патріотизм часто проголошувався проявом “буржуазного націоналізму”, а декларовані інтернаціоналістські процеси були ідеологічним прикриттям русифікаторської політики (СРСР), що пригнічувало, винищувало культуру народів.

Значних деформацій зазнало ставлення людини до праці. На рівні офіційної пропаганди всіма силами заохочувалася свідома, творча праця, прославлялися успішні з цього погляду люди. Однак фабриковані герої праці не завжди були такими насправді, що породжувало в багатьох людей зневіру у справедливе оцінювання трудових зусиль і їх результатів. А відчуження людини від власності, “зрівнялівка” мали своїм наслідком безгосподарність, виробничу і технологічну недисциплінованість, бракоробство, економічну і соціальну апатію, орієнтацію на тіньові доходи, соціальне утриманство, потворні ознаки яких особливо проявилися у багатьох посттоталітарних державах.

Ідеологізація вторгалася у всі сфери суспільного і особистого життя, породжувала моральний нігілізм, подвійну мораль, якими були вражені значні маси людей. А спроби відверто противитися такій практиці наражалися на переслідування влади.

Загалом історична практика засвідчила, що комуністична мораль виявилася погано сконструйованою, прилакованою ідеологічною схемою, яка мала підпорядкувати моральну свідомість і моральну практику людей політичним інтересам навіть не класу, а політичної номенклатури. Триматися вона могла тільки на страху перед репресіями, а спроби утвердити її в суспільному житті нанесли непоправної шкоди багатьом народам.

Дата добавления: 2015-05-26