Сенс (смисл) життя

Поняття “смисл життя” належить до найважливіших понять етики. Цим терміном позначають і уявлення, яким послуговується моральна свідомість на буденному рівні.

Формуванню поняття “смисл життя” передують уявлення про цей феномен. Особливо переконливими, психологічно достовірними вони були в системі міфологічного розуміння світу і місця в ньому людини. Щоправда, про належність цих уявлень до сфери моралі можна стверджувати з певними застереженнями. Адже свідомість була тоді синкретичною, уявлення про смисл життя адресувались людині як членові роду чи племені, а не як індивідуально-неповторній істоті. Виникнення уявлень про смисл життя пов’язане із зародженням самосвідомості, з появою можливості вибору.

Проблема місця, ролі, призначення людини у світі, сенсу її життя є вічною. За словами Е. Фромма, людина – єдина тварина, для якої власне існування є проблемою; вона повинна її розв’язати, і їй від цього нікуди дітися. Поява цієї проблеми у свідомості людей пов’язана з нуждою, хворобою, муками совісті, зрадою, нерозділеним коханням тощо. Однак основна причина її виникнення полягає в усвідомленні людиною своєї смертності, скінченності свого існування. І справді, якби життя людини було вічним, то вона могла б дозволити собі на якийсь час абстрагуватися від цієї проблеми. Безсмертній людині ніколи не пізно почати життя зі смислом. А можливо, її взагалі не цікавив би смисл життя. Цього не може уникнути смертний, задумуючись, чи є в людському житті те, що не зникне разом зі смертю. Для смертної людини існування становить нескінченну цінність. Як писав російський письменник Микола Чернишевський (1828 – 1889), “краще жити, ніж не жити”, маючи на увазі, очевидно, “краще існувати, ніж не існувати”, “краще бути живим, ніж мертвим”. Це твердження втрачає свою істинність лише за умови, коли зберегти своє життя людина може тільки відмовившись від найвищих, уселюдських цінностей, наприклад шляхом зради.

Безперечно, людина як біологічна істота є смертною. Питання про її смертність як істоти соціальної, духовної людство з’ясовує протягом кількох тисячоліть.

Іноді смисл життя ототожнюють із метою, яку ставить перед собою індивід. Прагнення реалізувати мрію наповнює життя особистості відповідним змістом. Проте смисл життя не можна звести до окремої мети. Рано чи пізно людина має перейти, як писав сучасний російський філософ і психолог Ігор Кон, від питання “Ким бути?” до питання “Якою бути?”. Саме тоді й виникає питання про смисл життя.

Не можна беззастережно стверджувати, що смислів життя є стільки, скільки людей. Етику цікавить те спільне, що характерне для смислу людського життя загалом. Та й кожна людина, обираючи життєвий шлях, сенс, орієнтується на загальне уявлення про сенс людського життя, хоч і не копіює його.

У розумінні проблеми смислу життя сформувалося дві принципові точки зору. Одна полягає в турботі людини лише про себе, своє спасіння, самовдосконалення, благополуччя, самореалізацію. Згідно з другою точкою зору, смисл життя не обмежується існуванням індивіда і полягає, наприклад, у служінні Богу, певній ідеї тощо. Окрему людину при цьому розглядають лише як засіб. Такий підхід іноді видається дуже високим, а тому привабливим. Проте історія свідчить, що заради сумнівних і псевдовеликих ідей загублено мільйони людських доль. Очевидно, смисл життя треба шукати між цими крайнощами – граничним егоїзмом і фанатичним альтруїзмом. Точка зору, згідно з якою смисл життя цілком заперечується, неприйнятна, аморальна.

Існування різних точок зору на проблему смислу життя є природним явищем. Важливо тільки враховувати, що в моральному житті віра в наявність смислу життя відіграє істотну роль. Без неї життя людини справді втрачає смисл.

Представлений у теоретичному мисленні смисл життя, навіть за умови логічної переконливості етичної концепції, не обов’язково є переконливим і прийнятним для конкретного індивіда.

Дата добавления: 2015-05-26