Запитання та завдання

Щастя

Проблема щастя постійно фігурує в буденному спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі, насамперед евдемоністи, вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми – похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння його сутності істотно впливають (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити це поняття. Часто це пов’язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); “щастя” як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.

Поняття “щастя”, як і будь-яке інше наукове поняття, є не об’єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття “щастя”, а власне щастя, феномен щастя. Правда, вона не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття “щастя”.

Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочого визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. “Щастя, – на думку Дж. Локка, – у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя – найвище страждання”. Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного почуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб’єктивного начала в щасті.

Водночас пропоноване визначення є надто широким, оскільки не всі люди, що переживають стан найвищої вдоволеності своїм буттям, справді щасливі. Вдоволення своїм буттям може бути результатом перекрученого уявлення про смисл життя і призначення людини. Правда, поняття “перекручене уявлення про смисл життя і призначення людини” так часто використовувалось різними ідеологами, що до його інтерпретації доводиться ставитися обережно. Пропоноване визначення щастя надто широке й тому, що подібні почуття можуть викликатись інтенсивним естетичним ставленням до дійсності, в акті якого людині нерідко вдається максимально абстрагуватися від практично-утилітарних, соціальних, політичних, моральних та інших проблем, деактуалізувати їх і всім єством відчути й пережити безмежну радість свого простого буття, присутності у світі, переживання вдоволеності буттям на лоні природи (“Intermezzo” українського письменника Михайла Коцюбинського (1864 – 1913)). Проте естетичні почуття вдоволення буттям істотно відрізняються від почуття щастя, оскільки воно є реалістичнішою, натуралістичнішою формою відчуття і переживання буття.

Об’єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везіння тощо).

Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами російського письменника Льва Толстого (1828 – 1910), є задоволенням без каяття.

Визнаючи суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з’ясувати об’єктивні основи щастя. Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зокрема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових (“Здоровий жебрак, – як вважав німецький філософ Шопенгауер, – щасливіший від хворого короля”); красивих (природа надала їм значний аванс); багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Ф. Енгельс (1820 – 1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні права. Воно потребує передусім матеріальних засобів); закоханих, яким відповідають взаємністю (“Найвище щастя в житті – це впевненість у тому, що вас люблять, – писав французький прозаїк Віктор Гюго (1802 – 1885), – люблять заради вас самих, точніше сказати – люблять всупереч вам”); тих, хто має близьких друзів (“...яке щастя – дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, – писав К. Маркс Ф. Енгельсу. – Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо”); тих, хто досягнув високого соціального статусу; хто максимально себе самореалізував і заслужив повагу співвітчизників (“Ми буваємо щасливими, – писав французький філософ Блез Паскаль (1623 – 1662), – тільки почуваючи, що нас поважають”) та ін.

Зрозуміло, що одного здоров’я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров’я, повноцінне спілкування, реалізація творчих потенцій) – ні. Очевидно, ідеально щасливих людей не буває.

Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, нестабільність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645 – 1696), “перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим”.

Іноді щасливе життя розуміють як об’єктивний, наперед запрограмований процес, як “щасливу долю”. У Давній Греції долю було персоніфіковано, і вона позначалася іменами Адрастен, Ананке, Ате, Атропос, Мойра, Тюхе (Тихе), Хеймармене. У Давньому Римі долю називали Паркі, Фортуною. Перелічені персонажі тогочасної міфології нерідко вважалися богинями не лише долі, а й щастя. Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні бути щасливими. Це чи не єдина концепція, в якій поняття “щастя” характеризує увесь життєвий шлях людини. Більшість концепцій використовують це поняття для характеристики окремих його ланок, епізодів, фактів життя особистості. Згідно з ними життя рідко дарує щастя. До того ж воно є надто короткочасним, епізодичним, торкається людини лише окремими гранями (щасливий у коханні, але не реалізував себе в науковій чи художній творчості; досяг високих творчих успіхів, але почувається самотнім у цьому світі тощо). У зв’язку з цим ведуть мову про кількісні характеристики щастя.

Іноді щастя розуміють як удачу, тобто випадкове, часто незаслужене одержання благ (виграш у лотерею, одержання спадку, знайдення скарбу). Та якщо в справжньому почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому разі радість приносять предмети зовнішнього світу, які змінюють її життя на краще. Тому мав рацію римський філософ-стоїк Луцій-Анней Сенека (прибл. 4 до н. е. – 65 н. е.), стверджуючи, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від щасливої випадковості. Бо головне, за словами російського письменника Михайла Пришвіна (1873 – 1954), “щоб щастя прийшло, як заслуга”.

Здатність людини переживати почуття щастя і характер цього переживання залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення людини), так і від багатьох інших суб’єктивних чинників (темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібностей, які вона може реалізувати). Люди веселої вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Це стосується вразливих і незворушних натур. Завищені амбіції і нездатність їх реалізувати породжують незадоволеність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.

Пізнання сутності щастя пов’язують із з’ясуванням того, чим воно є для людини – метою чи результатом. Як правило, це наслідок невиправданого ототожнення реального щастя (результату) з уявленням про щастя, яке пов’язують з досягненням певної мети. Таке уявлення може супроводжуватися інтенсивними переживаннями передчуття щастя, що істотно впливає на досягнення життєвих цілей, активізує діяльність людини. А власне щастя, щастя як результат успішної діяльності нерідко робить людину пасивною, принаймні на якийсь час.

Про неможливість однозначного тлумачення щастя писало багато мислителів. Так, за словами німецького філософа Іммануїла Канта (1724 – 1804), стосовно щастя неможливий ніякий імператив, який приписував би чинити те, що робить щасливим. Часто в таких міркуваннях ідеться не про щастя як вияв моральної свідомості, а про об’єктивну його основу, тобто про те, що робить людину щасливою. При цьому у полі зору перебувають не види людської діяльності, не звершення, які приносять людині щастя, а те, що об’єднує всі звершення. Найповніше це втілено у словах Л. Толстого: “Щастя є відчуття повноти фізичних і духовних сил в їх суспільному застосуванні”. Справді, щасливою може бути людина, поведінка і життєдіяльність якої орієнтовані на вселюдські цінності. Неодмінною умовою щастя є і самореалізація особистості. Оскільки життєві плани людей істотно відрізняються, кожен прагне самореалізуватися у сфері своєї життєдіяльності, то щастя кожної людини індивідуально неповторне.

1.Чому “добро” вважають поняттям моралі й категорією етики?

2.Яке принципове значення для обґрунтування концепції природи і сутності моралі має визначення категорії “добро”?

3.Проаналізуйте відмінності між абсолютистськими та релятивістськими концепціями добра.

4.За якими критеріями добро відносять до сфери ідей? Чи вичерпується воно цією сферою, якщо ні, то чому?

5.Яку роль відіграє зло – деструктивну чи конструктивну? Думку обґрунтуйте.

6.Що спільного й відмінного мають добро і зло?

7.Які ознаки характерні для всіх виявів моральних вимог?

8.У якому зв’язку, на вашу думку, перебувають моральна норма, правило, припис?

9.З'ясуйте специфіку моральної заповіді.

10.У чому полягає зв’язок між моральною вимогою і моральним обов’язком?

11.Обґрунтуйте сутність моральної свободи.

12.Які ознаки характерні для морального вибору, морального наміру, моральної спонуки?

13.У чому виявляється моральна відповідальність?

14.Охарактеризуйте сутність моральної самооцінки та самоконтролю.

15.Чому надмірність чи відсутність самоповаги призводить до моральних вад?

16.Як взаємопов’язані гідність і честь?

17.Обґрунтуйте конкретно-історичний характер розуміння справедливості?

18.У чому виявляється моральний сором і каяття?

19.Який зміст охоплює поняття “моральна якість людини”?

20.Поміркуйте, які аспекти добра розкриваються в таких визначеннях:

— Добро – це зберегти життя, сприяти життю (А. Швейцер).

— Добро є свобода (С. К’єркегор).

— Добром ми називаємо те, що здатне викликати або збільшити наше вдоволення (Дж. Локк).

— Добро – це утвердження прагнення до щастя (Л.-А. Фейєрбах).

— Добро – це нібито найвищий ступінь користі (М. Чернишевський).

— “Добро” й “розумність” – два терміни, по суті, рівнозначні (М. Чернишевський).

— Моральне добро і зло – в усіх країнах визначається тим, корисне чи шкідливе дане явище для суспільства (Вольтер).

— Коли в Піднебесній дізналися, що краса – це краса, з’явилась і потворність. Коли дізналися, що добро — це добро, з’явилось і зло (Лао-цзи).

— Кількість добра в природі дорівнює кількості зла (Ж.-Б. Робіне).

— Половина наслідків добрих намірів виявляється злом. Половина наслідків лихих намірів виявляється добром (М. Твен).

— Ти повинен робити добро із зла, тому що його більше ні з чого робити (Р.-П.Уорен).

— Що б робило твоє добро, якби не існувало зла? (М. Булгаков).

— Якби добра на світі було так мало, як кажуть, зло не кидалося б так яскраво у вічі (В. Гжещик).

— Доброго, котрого хочу, не роблю, а злого, котрого не хочу, роблю (Апостол Павло).

— Не будь переможеним злом, але перемагай зло добром (Апостол Павло).

— Люди завжди лихі, доки їх не примусить до добра необхідність (Н. Макіавеллі).

— Дай кулаки добру, так зло зразу ж оголосить себе добром (В. Голобородько).

— Хто не помічає зла – дурний, хто не помічає добра – нещасний (Е. Плудовський).

— Зло, як правило, мстить за себе, але добро не обов’язково винагороджується. Зло значно послідовніше (К. Іжиковський).

21. Визначте, яка грань зла розкривається в таких висловлюваннях:

— Злом називаємо те, що здатне завдавати нам чи збільшувати якесь страждання (Дж. Локк).

— Зло є найгрубішою формою неуцтва (М. Реріх).

— Зло є не що інше, як невідповідність між буттям і належним (Г.-В.-Ф. Гегель).

— Дуже прикро, що прагнення людей зменшити зло породжує так багато нового зла (Г. Ліхтенберг).

— Без зла все було б таким же безбарвним, як безбарвною була б людина, позбавлена пристрастей (Я. Бьоме).

22. Простежте, які аспекти свободи розкриваються в таких висловлюваннях:

— Щоб бути свобідним, треба підкорятися законам (Античний афоризм).

— Кожній людині притаманна свобода здійснення будь-якого вчинку, тобто того, що вона вважає найкращим (Г. Лейбніц).

— Свобода волі означає не що інше, як здатність приймати рішення зі знанням справи (Ф. Енгельс).

— Єдине, що я ціную в свободі, – це боротьба за неї; володіння ж нею мене не цікавить (Г. Ібсен).

— У раю більше заборон, ніж у пеклі (Єврейське прислів’я).

— Людина свобідна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в розмірковуванні не про смерть, а про життя (Б. Спіноза).

— Люди ніколи не користуються свободою, яка в них є, але вимагають тієї, якої у них немає (С. К’єркегор).

— Свобода означає відповідальність, ось чому більшість людей боїться свободи (Дж.-Б. Шоу).

— Свобода є право на нерівність (М. Бердяєв).

— Свобода – це право робити все, що не заборонено законом (Ш. Монтеск’є).

— Щоб мати свободу, її варто обмежити (Е. Берк).

— Свобода – це розкіш, яку не кожен може собі дозволити (О. фон Бісмарк).

— Ніхто не може бути цілком свобідним, поки всі не свобідні (Г. Спенсер).

— Людина приречена на свободу (Ж.-П. Сартр).

23. Проаналізуйте, які грані справедливості розкриваються у цих висловлюваннях:

— Справедливість є найбільшою із чеснот (Арістотель).

— Справедливість не є простою рівністю, а рівністю у виконанні належного (В. Соловйов).

— Справедливість є постійна й незмінна воля кожному відплачувати за заслугами (Античний афоризм).

— Бути доброю [людиною] – значить не [тільки] не робити несправедливості, але й не бажати цього (Демокріт).

— Людина справедлива не та, що не кривдить, а яка могла б скривдити, і не захотіла (Філон Александрійський).

— Справді справедливий той, хто почуває себе наполовину винним за чужі вчинки (Д. Джебран).

— Справедливість, яка не підтримується силою, немічна; сила, що не підтримується справедливістю, тиранічна... треба поєднати силу зі справедливістю і або справедливість зробити сильною, або силу справедливою (Б. Паскаль).

— Справедливий до себе ставиться строго, до інших – поблажливо (Японське прислів’я).

24. Охарактеризуйте висловлювання:

— Совість – це емоційний вартовий переконань (В. Сухомлинський).

— Совість – це глядач і суддя доброчесності (Античний афоризм).

— Закон, який живе в нас, називається совістю. Совість є, власне, застосування наших, вчинків до цього закону (І. Кант).

— Совість – це наш внутрішній суддя, який безпомилково свідчить про те, наскільки наші вчинки заслуговують поваги чи осуду наших ближніх
(П.-А. Гольбах).

— Педантичному моралісту можна сказати, що совість – це моральний світильник, що освітлює добрий шлях; проте коли повертають на поганий, то його розбивають (Г.-В.-Ф. Гегель).

— Моя совість не що інше, як моє “Я”, що ставить себе на місце ображеного “Ти” (Л.-А. Фейєрбах).

— Совість – тисяча свідків (Квінтіліан).

— Чиста совість є винаходом диявола (А. Швейцер).

— Будь слугою совісті і господарем волі (Азербайджанське прислів’я).

25.Прокоментуйте такі висловлювання:

— Найбільш повно і концентровано виражається вихованість і моральна культура людини втому, щоб виміряти однаковою мірою і рівно цінувати як власну, так і чужу гідність (Ф. Бекон).

— Почуття власної гідності розвивається тільки становищем самостійного господаря (М. Чернишевський).

— Людина повинна поважати саму себе і вважати себе гідною найвищого (Г.-В.-Ф. Гегель).

— Приниження є, власне, не що інше, як порівняння своєї власної гідності з моральною досконалістю (І. Кант).

— Одним з основних визначень честі є те, що ніхто не повинен своїми вчинками давати будь-кому перевагу над собою (Г.-В.-Ф. Гегель).

— Честь – це мужня сором’язливість (А. Віньї).

— Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь (А. Шопенгауер).

— Об’єктивно – честь є думка інших про нашу цінність, а суб’єктивно – наша боязнь перед цією думкою (А. Шопенгауер).

— Чесну людину можна піддати переслідуванню, але не обезчестити (Вольтер).

26.Проаналізуйте ці висловлювання:

— Цінність ідеалу в тому, що він віддаляється в міру того, як ми наближаємося до нього (М. Ганді).

— Ідеальне є прекрасна, цілком респектабельна втеча від реального (Д. Кришнамурті).

— Ідеал полягає в реалізації свого справжнього “Я” (Дж.-Е. Мур).

— Хто знає, – для того, щоб людина могла зробити один крок до свого морального ідеалу, чи не повинен увесь світ рухатися разом з нею? (В. Гюго).

27.Дайте інтерпретацію цих висловлювань:

— Загальний закон життя є прагнення до щастя і все ширша його реалізація (В. Короленко).

— Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, що збирається повіситись (Б. Паскаль).

— Ніколи не вважай щасливим того, хто залежить від щасливої випадковості (Л.-А. Сенека).

— Щасливий той, хто влаштував своє існування так, що воно відповідає особливостям його характеру (Г.-В.-Ф. Гегель).

— Стосовно щастя неможливий ніякий імператив, який у найстрогішому розумінні слова приписував би робити те, що робить щасливим (І. Кант).

— Любов є не що інше, як бажання щастя іншій особі (Д. Юм).

28.Прокоментуйте такі висловлювання:

— Моральні якості видатної особистості мають, можливо, більше значення для даного покоління і всього ходу історії, ніж суто інтелектуальні досягнення (А. Ейнштейн).

— Якщо якийсь вчинок є доброчесним чи порочним, то це є лише ознакою певної душевної якості чи характеру; він повинен випливати з постійних принципів нашого духу, які поширюються на всю поведінку людини і входять до її власного характеру (Д. Юм).

— Ми за характером узнаємо людину, але повинні б узнавати за її моральним характером (І. Гербарт).

— Часто якийсь незначний вчинок, слово чи жарт краще виявляють характер людини, ніж битви, в яких гинуть десятки тисяч (Плутарх).

— Безхарактерність ще далі від доброчесності, ніж порок (Ф. Ларошфуко).

— Нехай ваш вихованець буде непокірним, свавільним – це незрівнянно краще, ніж безмовна покірність, безвілля (В. Сухомлинський).

— Про доброчесності людини треба судити не за її добрими якостями, а затим, як вона ними користується (Ф. Ларошфуко).

— Хто сам говорить про свої доброчесності, той смішний, але хто не усвідомлює їх – дурний (Ф. Честерфілд).

— Доброчесність у тому й полягає, щоб чинити правильно, нехтуючи найближчою вигодою (П. Шеллі).

— Можливо, доброчесність є не що інше, як душевна делікатність (Оноре де Бальзак).

— Доброчесність – це тільки мудрість, яка змушує узгоджувати пристрасть із розумом і насолоду з обов’язком (К.-А. Гельвецій).

— Не розум – начало і керівник доброчесності, а, скоріше, рух почуттів. Спочатку повинен виникнути якийсь неосмислений порив до прекрасного – як це і буває, – а потім уже розум виносить вирок і судить (Арістотель).

— Пороки входять до складу чеснот, як отрута до складу ліків (Ф. Ларошфуко).

Дата добавления: 2015-05-26