Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мистецтвознавство як наука




Читайте также:
  1. Гидравлика как наука. Гидростатическое давление
  2. Екологія як наука. Основні завдання сучасної екології
  3. НАУКА. ТЕХНОЛОГИЯ
  4. Понятие статистики. Статистика как общественная наука.
  5. Психологія як наука. Основні етапи історії психології.
  6. Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні.

48. Основні галузі дослідження мистецтвознавства.

Мистецтвозна́вство — це комплекс наук, які вивчають мистецтво (переважно образотворче) і художню культуру суспільства в цілому, окремі види мистецтва та їх ставлення до дійсності, сукупність питань форми і змісту художніх творів. поєднують у собі історію і теорію мистецтва, а також художню критику.

Існують 3 основні галузі дослідження мистецтвознавства. Це:

Теорія мистецтва - тісно пов'язана з естетикою, вивчає закономірності розвитку мистецтва, зв'язки між змістом і формою в мистецтві.

Історія мистецтвознавства - дає опис, аналіз і тлумачення творів, розкриває поступальний розвиток мистецтва.

Художня критика — здійснює теоритичний та історичний аналіз художніх творів, оцінює їх.

49. Поняття театральної іконографії.

У понятті мистецтвознавців іконографія — це ціла наука, яка має за мету ідентифікувати та класифікувати витвори образотворчого мистецтва. А також досліджувати та вивчати походження даного зображення, шукати в ньому підтексти, розшифровувати його символіку.

Театральна іконографія — це дисципліта предметом вивчення якого є театр, як тема образотворчого мистецтва. Це спроба деконструкції історії театру за домопогою археологічних знахідок, наприклда амфор на яких збережена історія театру тієї епохи.

50. Які сфери мистецтвознавства можуть бути цікаві для театрознавчого дослідження.

Мистецтвознавство — це всеохоплююча наука, котра вивчає мистецтво в комплексі та окремо кожен вид мистецтва. Мистецтвознавство є хорошим джерелом театрознавчих досліджень, оскільки воно дає можливість ретельно ознайомитись із будь-яким елементом вистави під зближувальним склом. Предметом дослідження може стати декорація ( ознайомлення із аріхтектурою, скульптурою, живописом у мистецтвознавстві), музичний супровід ( ретельне визначення роду, виду та жанру музики), танець ( вивчення тонкощів хореографії у мистецтвознавстві) та слово ( вивчення літературознавства через мистецтвознавстро). Глибока обізнаність театрознавця у науці мистецтвознавсті дає можливість йому краще та об'єктивніше давати оцінку теаральним постановкам, а також достовірніше реконструйовувати історію театру.

51. Історія виникнення перформансу.

У 60–70-ті роки ХХ століття з’являються перші приклади "мистецтва дії", квінтесенцією якого є підкреслення процесуального характеру мистецтва, а основними ідеями – по-перше, превалювання творчого акту над його результатом та, по-друге, прагнення стерти межу між мистецтвом і дійсністю, розчиняючи художній жест у плинних процесах життя. Модерністський міф про недосяжність митця, його "виключність" руйнується та укріплюється водночас.



Перехід від модернізму до постмодернізму (50–70-ті роки ХХ століття) став яскравим періодом потужної модифікації мистецьких форм, перекодуванням мистецької мови, зміни темпоральних структур в художньому процесі. Центром цих змін стала сама людина, її відчуття часу і простору, її ставлення до власної тілесності. У філософії постмодернізму людина – це множинність її уявлень про себе. Особистість маніпулює не тільки своїм життєвим статусом, змінюючи соціальні маски та ролі, але й направляє творчий інтерес насаму себе, на свою власну тілесність. Яскравим втіленням цього нового підходу і стала мистецька форма перформансу (вживається також фонетичний варіант "перфоманс"). Перформанс є яскравим зразком втілення акціонізму (або "мистецтва дії", від лат. аctio – дія).

Історію перформансу ведуть з 1952 року, коли був створений і виконаний знаменитий твір композитора Дж. Кейджа "4’33’’" (для вільного складу інструментів – як зазначив автор), що являв собою сидіння музиканта (музикантів) з інструментом (інструментами) без жодного звуковидобування протягом зазначеного у назві твору часу. Якщо твір "виконувався" оркестром, диригент стояв за пультомі перегортав сторінки партитури, слідкуючи за часом. Реальну звукову атмосферу створювали глядачі, які, здивовані тим, щовідбувається, починали якось реагувати на ситуацію.

В афіші цього концерту було написано: "перформанс". Але пізніше Кейдж відмовився від цього визначення і сьогодні вважається винахідником хепенінгу – наближеної до перформансу акціоністської форми, але зі своїми характерними особливостями, головною з яких, на відміну від перформансу, є обов’язкове залучення глядачів до творчого акту.

Становлення перформансу відбувалося у 1960-ті роки у творчості таких художників, як І. Кляйн, В. Аккончі, Г. Нітч, К. Бьорден, Й. Бойс та ін. У своїх експериментах художники вдавались до нечуваних досі дій: Бьорден годинами міг лежати на підлозі або сходах галереї, Кляйн малював по полотну тілами оголених натурниць, Бойс розмовляв з мертвимзайцем, а Нітч взагалі показово вбивав тварин.

52. Характеристика хепенінгу.

Хепенінг (англ. Happening — випадок, подія) — різновид мистецтва дії (перформанс, мистецтво процесу, мистецтво демонстрації), один із проявів акціонізму, спрямованого на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою, спровокованою подією. Певна форма дій, акцій, учинків, під час яких митці намагаються залучити глядачів до гри, сценарій якої намічений тільки приблизно. Вид рухомого твору, в якому навколишнє середовище, речі відіграють роль не менш вагому, ніж живі учасники акції. Хепенінг є ігровоюь імпровізацією, яка дає вихід різноманітним підсвідомим спонуканням. Творчість у силі хепенінг полягає в маніпулюванні об'єктами і людьми в просторі.

Хепенінг — це одна з форм сучасного мистецтва. Головне завдання хепенінгу - зламати стереотип між глядачем і сценою.

53. Мистецтво перформенсу та його особливості.

Перформенс – це концептуальна форма мистецтва дії або різновид акціонізму, який полягає у виконанні митцем заздалегідь спланованих дій перед запропонованою публікою. Він принципово відрізняється від театру тим, що виконавець або учасник дії виконує абсолютно реальні дії і не надають їм певного значення. Засобом і матеріалом творчості в перформенсі служить тіло, зовнішній вигляд, рухи, поведінка художника, автора.

54. Перформанс в Україні

Мистецтво перформансу в Україні є, на нього звертають увагу, з ним працюють. Це є досить серйозний жанр. Останні два роки уявлення в Україні було надто «загламурене» і розмазане. У Львові останні 4 роки проводять перформанси на тижні актуального мистецтва, приїздять перформери із закордону. Також у Львові вже заснована школа перформерів, зокрема з Влодком Кауфманом, Янушем Булдикою.

55. Що таке акціонізм?

Акціонізм – це напівмистецтво, напівтеатр. Як явище він бере свій початок від 20 ст.,але самоствердився в 60-х роках у США.

Акціонізм є узагальненою назвою для «мистецтв дії», в яких твором є жест, розіграна вистава або спровокована подія. Породив рольову гру, флешмоб, хепенінг, перформанс.

56. Театрознавство й етнологія: особливості взаємодії

Етнологія тісно пов'язана з вивченням культурної специфіки етносів, які відрізняють народи один від іншого. Адже, культура кожного етносу виникає унаслідок пристосування саме цього народу до конкретних умов її буття. Вивчення ж специфіки етнічних культур, безперечно, завдання етнології. Театр, який у виставах зображає життя різних народів, повинен знати традиції і специфіку цих людей, щоб точно це показати глядачеві. Використання для вистав костюмів, музики і танці, говірка тощо безпосередньо пов»язані із етнологією.

57. Театр і ритуал: особливості взаємодії

Театр виник в Стародавній Греції зі свята на честь бога Діоніса. Виразними засобами в обрядах служили: закодований танець, міміка, жестикуляція, спів, мова і передтеатральні елементи: костюм, умовність, поділ на учасників і глядачів. Поступово відбувалися ускладнення, і встановлений порядок обрядових дій при здійсненні релігійного акту став називатися ритуалом. Спочатку подання влаштовували біля підніжжя Акрополя, місця для глядачів були під відкритим небом, на схилах пагорба. Потім стали будувати приміщення для акторів, на схилах пагорба зробили для глядачів лави, спочатку дерев'яні, а потім кам'яні.

58. Театральні елементи у прадавніх українських дійствах

в Україні з давніх-давен зберігалися театральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піснею і танцем.

Однак початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, тільки з драматичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, в яких наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми.

Під кутом зору створення специфічної ігрової моделі світу розглядаються сучасним театрознавством елементи театрального мистецтва в українській різдвяно-новорічній, весняній, весільній та похоронній обрядовості минулих століть, ясна річ, лише тією мірою, якою вони дійшли до XIX — XX ст., а отже, якою вони зафіксовані новочасною наукою

У різдвяно-новорічній обрядовості, цьому універсальному періоді українського народного календаря, використовувалися всі найтиповіші види народно-драматичної творчості і насамперед — колядування, тобто поздоровлення і побажання, здебільшого колективні, що висловлювалися перед Новим роком у формі величальних пісень групою колядників (здебільшого молоді). Колядки мали магічно-міфологічну функцію. У цих святкових обходах застосовувалися рядження, тобто маскування і переодягання, з метою перевтілення в яку-небудь істоту, що досягалося цілою системою засобів (костюм, бутафорія, грим, образне слово, жести, манера поведінки тощо). Найпоширенішою формою рядження у східних слов’ян було ходіння з "козою" в супроводі хорового співу і колективного виконання окремих магічних дій.

У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів (танків) та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Цей тип репрезентований передусім тими звичаєво-обрядовими піснями та іграми, які на Наддніпрянщині, Поділлі і Волині мають назву веснянки, а в Галичині — гаївки чи гагілки, хоч зустрічається ще цілий синонімічний ряд локальних назв. Ці ігри відтворюють дію, яка зображується, передбачають перевтілення учасників дійства в певний образ і супроводжуються пісенним або словесним діалогом. В ігрових піснях слово і дія органічно пов’язані між собою, являючи єдине ціле. Поза грою ці пісні не могли існувати. Їхня жанрова специфіка зумовлена ігровим, "драматургічним" виконанням.

Театральні елементи простежуються також і в поховальній обрядовості українців, передусім тій частині, що була пов’язана з народною вірою у необхідність "стерегти мерця" перед злими духами. Серед цих забав були й такі ігри, для яких "драматичне дійство, маска, перетворювання становили основні, визначальні для їхньої жанрової природи, ознаки". Йдеться про забави з персонажами святкового рядження — "ведмідь", "коза", "чорт", "смерть".

Якщо припустити, що всі зразки української народно-драматичної творчості, які побутували до XIX — XX ст., існували й у XIV — XVI ст., то природним є висновок, що в Україні в ці часи існували первісні театральні форми як елементи театру в народних обрядах, а також розвинутіші, що виривалися за межі обряду і претендували на самостійне, незалежне від обряду життя. Театральні елементи в обрядах мають у театрознавстві ще одне визначення — джерела народного театру, тобто театру, який останнім часом здобув дефініцію "фольклорний театр".

 





Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 2548; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.